ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 154/2822/15-ц

провадження № 61-47767св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчук Богдан Іванович,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Данилюк В. А., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим заявою від 3 лютого 2016 року, до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчук Богдан Іванович, про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на нього за позивачем (іпотекодержателем).

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 4 грудня 2012 року між ним як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б. І., зареєстрований у реєстрі за номером 1658.

Відповідно до пункту 1 договору позики в порядку та на умовах, визначених договором, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 218 700 гривень, що в доларовому еквіваленті станом на 1 грудня 2012 року згідно середнього курсу комерційних банків становить 27 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк. Позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні договору.

Пунктом 3 договору позики передбачено нарахування 5% щомісяця на повну суму позики незалежно від залишку боргу.

Згідно з підпунктами 5.1, 5.2, 5.3 договору позики позичальник має право сплачувати позикодавцю лише проценти за користування позикою, а саме 10 935,00 гривень, що в доларовому еквіваленті станом на 1 грудня 2012 року згідно середнього курсу комерційних банків становить 1 350 доларів США, до 4 грудня 2014 року. 4 грудня 2014 року позика та проценти за користування позикою повинні бути повернуті позичальником позикодавцю у повному обсязі.

Як зазначає позивач, на вимогу позичальника сума позики передана ОСОБА_2 в присутності приватного нотаріуса Гордійчука Б. І. в доларах США та додатково узгоджено повернення процентів за користування позикою та суми позики у доларах США.

З метою забезпечення виконання договору позики від 4 грудня 2012 року між відповідачем та позивачем того ж дня укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б. І., зареєстрований у реєстрі за номером 1659. Предметом договору іпотеки є житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1 договору іпотеки цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики від 4 грудня 2012 року та додаткових угод до нього.

Згідно з пунктом 2 договору іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку (А-1) житловою площею 58,5 кв.м, загальною площею 79,7 кв.м, хліву (Б-1), хліву-прибудови (б), вбиральні-прибудови (б1), гаражу (В-1), огорожі (1-2).

Позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на 5 грудня 2014 року у нього утворилася заборгованість за договором позики, яка становить 59 400 доларів США, з яких: сума основного боргу 27 000 доларів США, сума процентів за користування позикою за два роки 32 400 доларів США.

Позивач зазначає про те, що неодноразово звертався протягом листопада-грудня 2014 року з вимогами про погашення боргу у термін до 31 грудня 2014 року, проте вимоги залишились без реагування та задоволення.

У зв`язку із наведеним позивач просив суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 травня 2018 року позовні вимоги задоволено. У рахунок погашення заборгованості за договором позики від 4 грудня 2012 року, а саме 575 370 грн основного боргу та 690 444 грн належних до сплати процентів, звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , загальною площею 87,8 кв.м, житловою площею 57,9 кв.м, шляхом визнання права власності за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з доведеності суми заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики від 4 грудня 2012 року, виконання зобов`язань за яким забезпечено іпотекою.

Судом взято до уваги твердження позивача про те, що позика фактично надавалась у доларах США, тому станом на 5 грудня 2014 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики становить 54 900 доларів США, з яких 27 000 доларів США - сума основного боргу та 32 400 доларів США - сума процентів за користування позикою за два роки.

З огляду на наявність у договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, враховуючи положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» та статті 16 ЦК України щодо способу захисту цивільних прав шляхом визнання судом права, в тому числі права власності на майно, суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.

Постановою Волинського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 травня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про звернення стягнення за договором позики на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що статтею 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачено визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова прийнята судом апеляційної інстанції частково з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом визнання права власності на нього є позасудовим способом врегулювання спору.

Однак, на думку заявника, у сторін виник спір стосовно тлумачення умов договору позики щодо порядку проведення розрахунків за таким договором, зокрема, в частині коригування суми позики і процентів за нею в залежності від зміни курсу іноземної валюти, а апеляційним судом не надано оцінки зазначеним обставинам.

Договором позики не встановлено умов повернення позики та процентів з урахуванням коливання курсу долару США по відношенню до національної валюти, що не враховано судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 4 грудня 2012 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б. І., зареєстрований у реєстрі за номером 1658.

Відповідно до пункту 1 договору позики в порядку та на умовах, визначених договором, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 218 700 гривень, що в доларовому еквіваленті станом на 1 грудня 2012 року згідно середнього курсу комерційних банків становить 27 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк. Позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні договору.

Пунктом 3 договору позики передбачено нарахування 5% щомісяця на повну суму позики незалежно від залишку боргу.

Згідно з підпунктами 5.1, 5.2, 5.3 договору позики позичальник має право сплачувати позикодавцю лише проценти за користування позикою, а саме 10 935 грн, що в доларовому еквіваленті станом на 1 грудня 2012 року згідно середнього курсу комерційних банків становить 1 350 доларів США, до 4 грудня 2014 року. 4 грудня 2014 року позивач повинен повернути всю суму позики з процентами.

З метою забезпечення виконання договору позики від 4 грудня 2012 року відповідачем та позивачем того ж дня укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б. І., зареєстрований у реєстрі за номером 1659. Предметом договору іпотеки є житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1 договору іпотеки цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики від 4 грудня 2012 року та додаткових угод до нього, укладеного у простій формі на суму 218 700 грн з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу 4 грудня 2014 року з нарахуванням 5% щомісяця за користування позикою на повну суму позики.

Згідно із пунктом 2 договору іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку (А-1) житловою площею 58,5 кв.м, загальною площею 79,7 кв.м, хліву (Б-1), хліву-прибудови (б), вбиральні-прибудови (б1), гаражу (В-1), огорожі (1-2).

У разі порушення основного зобов`язання або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначає стислий зміст порушених зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш як тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги (п. 18 договору іпотеки).

Невиконання або неналежне виконання іпотекодавцем у строк до 4 грудня 2014 року зобов`язання за основним договором має наслідком звернення стягнення на передане в іпотеку майно шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі, й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (п. 19 договору іпотеки).

Пунктом 20 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором до 4 грудня 2014 року, з 5 грудня 2014 року іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок виконання зобов`язання за основним договором у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», та зареєструвати право власності на предмет іпотеки.

Відповідачем станом на 4 грудня 2014 року не повернута сума позики, жодного разу не сплачено проценти за користування позикою, тобто ОСОБА_2 з моменту отримання позики не повернув жодної суми відповідно до договору позики, чим порушив його умови.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до пункту другого розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX(набрав чинності 8 лютого 2020 року), касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і надалі положення Кодексу щодо касаційного розгляду наведені у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Предметом спору у справі, що розглядається, є звернення стягнення на предмет іпотеки обраним позивачем способом, а саме шляхом визнання на ним права власності на предмет іпотеки.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу у апеляційному порядку, здійснив оцінку належності обраного позивачем способу захисту порушеного права у судовому порядку.

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в Закон в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Апеляційним судом встановлено, що договір іпотеки від 4 грудня 2012 року, укладений сторонами з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, укладеним цими ж особами, містить застереження, яким передбачено можливість задоволення вимог стягувача шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Отже, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом визнання за позивачем права власності на заставлене майно, є правильним, з огляду на обраний позивачем спосіб задоволення вимог за договором іпотеки, який може бути реалізований тільки у позасудовому порядку.

При прийнятті рішення у справі апеляційним судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

Посилання заявника на те, що між сторонами виник спір щодо тлумачення умов договору позики в частині можливості зміни суми заборгованості, вираженої у гривні, в залежності від коливання курсу валют як на підставу скасування судового рішення, є необґрунтованим, оскільки предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційним судом розглянуто справу по суті позовних вимог та визначено, що такі вимоги не підлягають задоволенню.

З огляду на зазначене та враховуючи межі касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята у відповідності з нормами матеріального права та з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 та 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов