КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2010 № 22/466
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 2105 від 15.10.2009 р.)
від відповідача – Окара І.В. (довіреність № 031/10 від 01.02.2010 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.01.2010
у справі № 22/466 ( .....)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"
про стягнення суми комісійної винагороди за договорами № Ф-002-08/01 від 01.01.2008р., від 01.04.2008р. та штрафних санкцій
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Брокбізнес” про стягнення з відповідача 15451,35 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договорів доручень № Ф-002-08/1 від 01.04.2008 р. та від 01.01.2008 р., 1120,09 грн. пені, 170,06 грн. інфляційних втрат, 547,37 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач в повному обсязі виконав зобов’язання, покладені на нього договорами дорученнями № Ф-002-08/1 від 01.04.2008 р. та від 01.01.2008 р., надавши послуг на суму 15451,35 грн., натомість відповідач в порушення ст. 526 Цивільного кодексу України свої зобов’язання не виконав, отже, останній, на думку позивача, повинен сплатити 15451,35 грн. заборгованості, 1120,09 грн. пені, 170,06 грн. інфляційних втрат та 547,37 грн. 3 % річних.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.01.2010 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 15451,35 грн. заборгованості, 102,36 грн. інфляційних втрат та 329,35 грн. 3 % річних. Часткова відмова в задоволенні позову мотивована тим, що, позивачем невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, пені та 3 % річних, отже, в цій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Скаргу мотивовано тим, що, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано ту обставину, що оскільки позивач не виконував дій, які передбачені п. п. 2.2. договорів-доручень та ст. 15 Закону України „Про страхування”, то підстави для стягнення заборгованості відсутні.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засідання проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
01.04.2008 р. та 01.01.2008 р. між сторонами по справі було укладено договори доручення про надання страхових агентських послуг № Ф-002-08/1. (далі - Договори), згідно п. 1.1. яких агент (позивач) виконує від імені і за рахунок страховика (відповідача) дії, пов’язані зі страхуванням, лише по тих видах страхування, на які страховик має ліцензію або договори доручення (агентські угоди), укладені з іншими страховими компаніями, і які (види страхування) приведені в розділі 3.1. цього Договору.
Страховик сплачує агенту комісійну винагороду в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п. п. 1.4. Договорів).
Згідно п. 1.5. Договорів агент є представником страховика і діє в його інтересах у відповідності з вимогами чинного законодавства України, умовами цього Договору, Довіреності та Правилами страхування, які зареєстровані у визначеному законодавством порядку.
Як вбачається з п. 1.6. Договорів, агент зобов’язаний виконувати Дане йому доручення відповідно до вказівок страховика.
В силу п. 3.1. Договорів комісійна винагорода за виконані агентом роботи встановлюється відповідно до виду страхування.
Термін здачі агентом звітів: на 10 та 20 число поточного місяця, та до 05 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.2. Договорів).
Після прийняття звітів від агента і перевірки надходження грошових коштів на рахунок страховика у відповідності до звіту, що подається страховику по видах страхування згідно п. 3.1. агенту нараховується комісійна винагорода, яка сплачується страховиком один раз на місяць не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним.
В матеріалах справи міститься акт виконаних робіт № 1 від 01.05.2008 р. на суму 9297,01 грн. та акт виконаних робіт № 4 від 01.08.2008 р. на суму 6154,34 грн.
Отже, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення 15451,35 грн. підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 295 ГК України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
Відповідно до. ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дїї. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки для довірителя.
В силу положень ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 15451,35 грн.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 1120,09 грн. пені.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4.8. Договору, страховик зобов’язаний своєчасно, в установлені Договором строки перераховувати комісійну винагороду Агенту. У випадку несвоєчасного перерахування комісійної винагороди, страховик сплачує агенту пеню у розмірі 0,1 % від суми за кожен день понад строк.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що стягненню в примусовому порядку підлягає сума, обмежена законодавством.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку.
Розрахунок пені з простроченої суми за актом № 4:
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 724,36 грн.
Позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних з простроченої суми.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, наданий позивачем, встановив наступне.
За актом № 1: за період з червня 2008 р. по червень 2009 р. сума інфляційних втрат за розрахунком суду апеляційної інстанції складає 1479,65 грн. (9297,01 грн. х 115,91 % / 100 % - 9297,01 грн.). Однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення 102,36 грн., а відповідно до ст. 83 ГПК України суд не має права виходити за межі позовних вимог без клопотання сторони, то стягненню підлягає 102,36 грн. інфляційних втрат.
Крім того, з відповідача на користь позивача за актом № 1 за період з 15.06.2008 р. по 20.07.2009 р. підлягає стягненню 306,42 грн. 3 % річних (9297,01 грн. х 3 % /365 днів х 401 (кількість днів прострочення).
За актом № 4: за період з вересня 2008 р. по червень 2009 р. сума інфляційних втрат за розрахунком суду апеляційної інстанції складає 965,55 грн. (6154,34 грн. х 115,69 % / 100 % - 6154,34 грн.). Однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення 67,70 грн., а відповідно до ст. 83 ГПК України суд не має права виходити за межі позовних вимог без клопотання сторони, то стягненню підлягає 67,70 грн. інфляційних втрат.
Крім того, з відповідача на користь позивача за актом № 4 за період з 15.09.2008 р. по 20.07.2009 р. підлягає стягненню 156,30 грн. 3 % річних (6154,34 грн. х 3 % /365 днів х 309 (кількість днів прострочення).
Отже, з відповідача підлягає стягненню 170,06 грн. інфляційних втрат та 462,72 грн. – 3 % річних.
Що стосується твердження суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем невірно зроблено розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних, то в цій частині в позові необхідно відмовити, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Отже, суд першої інстанції повинен був самостійно зробити розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вказаного позивачем періоду.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить скасувати частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог – 168 грн. 08 коп., та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ст.ст. 49, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст.103, п. 1 ч. 1 ст.104, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Брокбізнес” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2010 р. у справі № 22/647 скасувати частково, виклавши пункт другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
„Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Брокбізнес” (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 115А, п/р 265020423500 в АБ „Брокбізнесбанк” в м. Києві, МФО 300249, код ЄДРПОУ 20344871) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 в Ново дарницькому відділенні ВАТ КБ „Хрещатик” МФО 300670, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 15451 (п’ятнадцять тисяч чотириста п’ятдесят одну) грн. 35 коп. основного боргу, 724 (сімсот двадцять чотири) грн. 36 коп. пені, 462 (чотириста шістдесят дві) грн. 72 коп. 3 % річних, 170 (сто сімдесят) грн. 06 коп. інфляційних втрат, 168 (сто шістдесят вісім) грн. 08 коп. – державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті рішення Господарського суду м. Києва від 29.01.2010 р. у справі № 22/466 залишити без змін.
Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.
Справу № 22/466 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді