ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12 березня 2020 року                                                 Справа №  915/2317/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій І. С.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032 (код ЄДРПОУ 24584661)

в особі Відокремленого підрозділу “Южноукраїнська атомна електрична станція”, промзона, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001 (код ЄДРПОУ 20915546)

до відповідача Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, вул. Дружби Народів, 48, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000 (код ЄДРПОУ 20910974)

про стягнення збитків в сумі 391 026, 00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Аксьонов М.В., довіреність № 650 від 30.05.2019 року;

від відповідача: Чебан Я.С. довіреність № 5 від 08.01.2020 року;

від позивача: Кравченко А.М., довіреність № 654 від 30.05.2019 року;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южноукраїнська атомна електрична станція” з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області збитки в сумі 391 026, 00 грн., які полягають в різниці між затвердженим та економічно обґрунтованим тарифом.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі на 26.12.2019 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.12.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 28.01.2020 року.

В підготовчому засіданні 28.01.2020 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою оголошено перерву у підготовчому засіданні до 20.02.2020 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.02.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 12.03.2020 року.

В судовому засіданні 12.03.2020 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

26.12.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшло клопотання (вх. № 19580/119), в якому відповідач просив суд закрити провадження у справі, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

В обґрунтування клопотання відповідач, посилаючись на приписи ст. 4, 19, 21 КАС України та ст. 20 ГПК України, зазначає, що предметом спору по даній справі є вимога про відшкодування збитків, заподіяних державному підприємству внаслідок неправомірних дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування), що прямо передбачено ч. 5 ст. 21 КАС України. Заявлена позивачем вимога про стягнення збитків є похідною позовною вимогою від фактичної вимоги визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо встановлення економічно обґрунтованих тарифів, адже стягнення збитків неможливо без встановлення вини особи у їх заподіянні (арк. 146-149).

28.01.2020 року до господарського суду Миколаївської області від позивача надійшли заперечення на клопотання (вх. № 1092/20), в яких позивач просив суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

В обґрунтування заперечень позивач, посилаючись на ст. 4 ГПК України, ст. 21 КАС України зазначає, що в позові не міститься вимоги про вирішення публічно-правового спору. В даному випадку позов подано до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради з вимогою стягнути витрати суми коштів, понесених позивачем при наданні послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, дана позовна вимога відповідає нормам ГПК України, оскільки є прямим збитком від дій (бездіяльності) органів виконавчої влади (арк. 169-170).

Відповідно до ч. 10 ст. 240 ГПК України в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

В підготовчому засіданні 28.01.2020 року (з занесенням до протоколу судового засідання) судом відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до п. 2 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;

або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 7 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.        

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позивачем заявлено лише одну вимогу про стягнення збитків без вимоги визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Відтак, підстави для закриття провадження у даній справі відсутні, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Інші заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення збитків. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо порушення відповідачем прав позивача, яке полягає у встановленні органом місцевого самоврядування тарифу нижчому від економічно обґрунтованого розміру, у зв`язку з чим позивачу завдано збитки, які полягають у різниці між затвердженим та економічно обґрунтованим тарифом.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві та відповіді на відзив (вх. № 24820 від 11.01.2020 року) позивачем зазначено наступне:

- 17.04.2018 року Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради було прийнято рішення «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в місті Южноукраїнську». В даному тарифі було враховано відшкодування Підприємству рентних платежів на суму 393,3 тис. грн.;

- у зв`язку із внесенням змін в законодавство України (зміни до ст. 255.1 Податкового кодексу України в частині визначення платників рентної плати, які набрали чинності 01.01.2018 року), що призвело до значного зростання витрат ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУ АЕС на сплату податкових зобов`язань, та з метою покриття збитків, розмір врахованої в тарифі рентної плати повинен був збільшитись до 2    024    276, 29 грн.;

- враховуючи вищевикладені обставини (зміну суб`єкта оподаткування – виключно первинний водокористувач став платником рентної плати за спеціальне використання води) підприємство листом від 22.08.2018 року відповідно до Порядку № 869 звернулось до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради із заявою про коригування тарифів, проте відповідач відмовив у встановленні нових тарифів, як наслідок підприємство у першому кварталі 2019 року понесло невраховані в тарифі витрати у вигляді сплати рентної плати в сумі 391    026, 00 грн.;

- позивач вважає такі дії відповідача порушили права позивача, у зв`язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 255.1 ПК України, ст. 20, 23, 47, 147 ГК України, ст. 12, 15 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, ст. 32 Закону України “Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення”.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 19476/19 від 23.12.2019 року) просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає наступне:

- наданий позивачем розрахунок збитків є економічно необґрунтованим. В зв`язку зі збільшенням рентної плати відповідач звернувся до Державної фіскальної служби України щодо надання роз`яснень, який коефіцієнт необхідно застосовувати при визначенні рентної плати. Отримавши відповідь ДФС України, виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради звернувся до позивача із зауваженнями, що розрахунки коригування тарифів є економічно необґрунтованими;

- позивач відмовився доопрацьовувати розрахунки коригування тарифів. У виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради відсутні економічно обґрунтовані розрахунки коригування тарифів на централізоване водопостачання на розмір збільшення рентної плати;

- відповідач зазначає, що на адресу виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради інформації щодо компенсації 391    026, 00 грн. не надходило;

- відповідно до вимог абз. 2 п. 34 Порядку № 869 розрахунок збитків на погодження не надавався.

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 19 Конституції України, Порядком формування тарифів № 869, ст. 255.1 ПК України, Регламентом виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Відокремленому підрозділу «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, видано ліцензію «Централізоване водопостачання та водовідведення» серії АЕ № 287995 від 09.04.2015 року на провадження ліцензованої діяльності.

01.09.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення тарифів, направивши супровідним листом № 54/12508 від 01.09.2017 відповідну заяву з розрахунковими матеріалами, в якій просив розглянути заяву щодо встановлення тарифів з централізованого водопостачання та водовідведення на 2017 рік (арк. 27-36).

Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 17.04.2018 року № 91 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в місті Южноукраїнську» (арк. 37-38) вирішено:

1. Встановити тарифи на послуги з централізованого водопостачання, які надає ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» в місті Южноукраїнську в наступних розмірах:

1.1 для споживачів, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання  - 6, 92 грн. за  1 куб. м. без ПДВ;

1.2 для споживачів, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання  - 8, 38 грн. за 1 куб. м. без ПДВ.

Структура тарифів наведена у додатку.

2. Встановити тарифи на послуги з централізованого водовідведення, які надає ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» в місті Южноукраїнську в наступних розмірах:

2.1 для споживачів, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водовідведення  - 6, 24 грн. за 1 куб. м. без ПДВ;

2.2 для споживачів, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водовідведення  - 6,89 грн. за 1 куб. м. без ПДВ.

Структура тарифів наведена у додатку.

До рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 17.04.2018 року № 91 складено Додаток «Структура тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які  надає ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» (арк. 38).

22.08.2018 року позивачем направлено на адресу Южноукраїнської міської ради лист № 51/13985 про подання на розгляд заяви про коригування тарифів, в якому позивач, посилаючись на Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою КМУ від 01.06.2011 року № 869, зазначає, що направляє заяву про коригування діючих тарифів на централізоване водопостачання та просить розглянути матеріали та встановити тарифи для ВП ЮУ АЕС згідно з наданим розрахунком в установлені порядком терміни (арк. 39-48).

Як вбачається з доданого до заяви Обґрунтування щодо зміни тарифів (арк. 40-41) підставою для коригування тарифів на послуги з централізованого водопостачання, які надає ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» є включення до розрахунку уточнених обсягів витрат за статтею «Загальновиробничі витрати» в частині рентної плати за спеціальне використання води. Враховуючи зміну розміру податкових зобов`язань, у зв`язку з внесенням змін до Податкового кодексу України, позивачем здійснено розрахунок планованих витрат на сплату рентної плати за спеціальне використання води. З урахуванням відкоригованих витрат на сплату рентної плати планована собівартість питного водопостачання, за даними позивача, зросла на 7, 4 % та дорівнює 7, 83 грн. за 1 куб. м. Тарифи на централізоване водопостачання з урахуванням виконаного позивачем коригування планованих загальновиробничих витрат мають становити:

- для споживачів, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання  - 7, 44 грн. за  1 куб. м. без ПДВ;

- для споживачів, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання  - 9, 01 грн. за 1 куб. м. без ПДВ.

06.09.2018 року виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради направив на адресу позивача лист-відповідь № 15/02-34/2570, в якому відповідач повідомив, що розрахунки ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо коригування тарифу на послуги з централізованого водопостачання виконавчим комітетом були розглянуті. Виконавчий комітет звернувся з листом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та до Державної фіскальної служби України щодо надання роз`яснень стосовно зменшення розміру рентної плати, у зв`язку з тим, що основним споживачем вироблених ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» послуг є житлово-комунальне господарство КП ТВКГ, яке придбаває послуги водопостачання для подальшого надання їх населенню. Також у листі виконавчий комітет зазначив, що після отримання відповіді буде оприлюднено відповідний проект рішення щодо коригування тарифу на послуги з централізованого водопостачання (арк. 49).

Додатково виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради звернувся до Державної фіскальної служби України з метою отримання роз`яснень щодо коефіцієнта, який необхідно застосовувати ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» при визначенні рентної плати.

Відповідно до роз`яснень Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо справляння рентної плати за спеціальне використання води, наданих листом від 17.12.2018 року № 16977/10/14-29-12-03-2,  положеннями ст. 255 ПК України не передбачено звільнення від оподаткування рентною платою обсягів води, які реалізовані іншому суб`єкту господарювання (у разі здійснення первинним водокористувачем ВП ЮУ АЕС поставки води іншому суб`єкту господарювання – вторинному водокористувачу КП «ТВКГ», яка в подальшому відпускається населенню) (арк. 141-143).

Відповідно до роз`яснень ДФС України, наданих листом від 15.02.2019 року № 3433/5/99-99-12-02-03-16, при обчисленні податкових зобов`язань з рентної плати за обсяги води, які реалізовані Ліцензіатом (ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом»)  Підприємству (КП ТВКГ) – суб`єкту господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, застосовується коефіцієнт 1. Водночас, за обсяги води, які використовує Ліцензіат на власні технологічні потреби, застосовується коефіцієнт 0, 3 (арк. 136-137).

Виходячи з отриманих виконавчим комітетом роз`яснень органів державної фіскальної служби, відповідач листом від 11.03.2019 року № 15/02-34/829 звернувся до позивача ВП ЮУ АЕС, в якому зазначив, що подані позиваче розрахунки коригування тарифів на централізоване водопостачання є економічно необгрунтованими. Просив доопрацювати розрахунки коригування тарифу з урахуванням роз`яснень ДВС України (арк. 138).

У відповідь на вищевказаний лист позивач направив відповідачу відповідь від 27.03.2019 року № 51/5132, в якому висловив незгоду з коефіцієнтами (арк. 139-140).

За таких обставин, між сторонами виникли суперечності щодо розміру економічно обґрунтованого тарифу.

Враховуючи недосягнення згоди між сторонами, позивач обрав захист своїх прав шляхом звернення до господарського суду із позовом у спосіб стягнення збитків.

При цьому, позивачем на підтвердження факту декларування податкового зобов`язання з рентної плати за звітний період (перший квартал 2019 року) зі спеціального використання води ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУ АЕС в межах дозволу на спецводокористування № УКР 670А/НИК від 19.09.2016 року на суму 555    795, 03 грн. подано податкову декларацію з рентної плати (арк. 15-26).

В Розрахунку № 2 з рентної плати за спеціальне використання води (додаток № 5 до податкової декларації) відображено податкове зобов`язання в розмірі 555    795, 03 грн. Ставка рентної плати 63, 97 грн. (арк. 20-21).

Позивач стверджує, що в межах дозволу на спеціальне водокористування № УКР 670А/НИК у першому кварталі 2019 року ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУ АЕС забрано води з річки Південний Буг 868 837 куб. м., з яких частина використана для власних потреб, а частина в обсязі 620 706,00 куб. м. відпущена стороннім споживачам. З вказаного обсягу позивач сплатив не враховані в тарифі рентні платежі у розмірі 63, 97 грн. за 100 куб. м. (ставка рентної плати визначена статтею 255.5.1 Податкового кодексу України).

На підтвердження факту відпущеного стороннім споживачам об`єму води в кількості 620 706 куб. м. позивачем подано суду акти витрат питної води та акти звірки взаємних розрахунків по водопостачанню та водовідведенню, покази лічильників води за період з січня 2019 року по березень 2019 року (арк. 64-119).

Виходячи з вищевказаних даних, позивачем здійснено наступний розрахунок:

(І квартал = 620 706 куб. м./100*63, 97 грн.) = 397 065, 62 грн.

Проте, яка вказує позивач в позовній заяві, оскільки на адресу відповідача направлялась інформація щодо компенсації лише 391 026, 00 грн. (підтверджується первинними документами витрат питної води), викладене, на думку позивача, свідчить про те, що сума збитків, яка підлягає стягненню з виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, на даний час становить 391 026, 00 грн., яка і є предметом спору у даній справі.

Детальний розрахунок компенсації втрат, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи (арк. 14). Як вбачається з поданого розрахунку, позивачем при розрахунку застосовано розрахункові економічно обґрунтовані тарифи, які здійснено самим позивачем та які направлялись відповідачу для розгляду та затвердження разом із заявою про коригування тарифів.

Суду не подано доказів направлення позивачем на адресу відповідача розрахунку збитків.

Позивач зазначає, що відмова відповідачем позивачу у встановленні нових тарифів мала наслідком понесення позивачем неврахованих в тарифі витрат у вигляді обов`язкових платежів, а саме сплати рентної плати в сумі 391    026, 00 грн., що порушує права позивача та стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

1. Способи захисту прав. Правове регулювання відшкодування збитків/шкоди.

Відповідно до ч. 1    ст. 15 ЦК України    кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до    ст. 16 ЦК України    кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 8    ст. 16 ЦК України    визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 3    ст. 16 ЦК України    суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1    ст. 11 ЦК України    цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 3 ч. 2    ст. 11 ЦК України    підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1, 2    ст. 22 ЦК України    особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил    ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Разом з цим, загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання    позадоговірної    майнової шкоди визначено у    ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Слід зауважити, що  ст. 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі  недоговірної шкоди так званої "деліктної шкоди". Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України  необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права. У правовідносинах, що розглядаються, шкода - це фактично міра відповідальності.

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) остання складова    - вина завдавача шкоди,    але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини (постанова ВС від 12.11.2019 року по справі № 914/2436/18).

Отже, для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, з урахуванням визначених господарсько-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності судочинства, позивач звільняється від обов`язку доказування вини відповідача у заподіянні шкоди.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу майнової відповідальності. Водночас господарському суду    слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання    (стаття 623 ЦК України)    від позадоговірної шкоди,    тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України) (вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 року по справі № 910/13258/17, від 22.08.2019 року по справі № 910/1169/17 та від 17.09.2019 року по справі № 910/14469/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГК України держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Відповідно до ч. 4 ст. 47 ГК України збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 147 ГК України майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом. Збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб, інші докази тощо.

Відповідно до ч. 7 ст. 23 ГК України спори про поновлення порушених прав суб`єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

2. Правове регулювання встановлення цін/тарифів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ціни і ціноутворення» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Дія цього Закону не поширюється на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах програми медичних гарантій згідно із    Законом України    "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» товар - продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.

Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв`язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов`язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання фіксованих цін.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

3. Акти органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ГК України правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов`язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч. 3 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Відповідно до ч. 5, 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають    Конституції    чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності     Конституції     або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

4. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері встановлення тарифів.

Відповідно до    статті 19 Конституції України    органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ГК України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб`єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб`єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Відповідно до п.п 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції від 09.06.2018 року) до повноважень органів місцевого самоврядування належать встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення належать, зокрема, встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

5. Порядок формування тарифів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» від 01.06.2011 року № 869 затверджено Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення (далі – Порядок) (тут і далі в редакції від 26.06.2018 року, яка діяла на час звернення позивача до відповідача із заявою про коригування тарифів).

Відповідно до п. 1 Порядку цей Порядок визначає механізм формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до п. 2 Порядку цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку таких тарифів.

Відповідно до п. 3 Порядку у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

- тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення - вартість одиниці (1 куб. метр) централізованого водопостачання чи водовідведення відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат, витрат на відшкодування втрат, планованого прибутку;

- структура тарифів - складові економічно обґрунтованих витрат, пов`язаних із провадженням у планованому періоді певного виду ліцензованої діяльності, які групуються за статтями, визначеними уповноваженими органами відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, що затверджені Мінфіном, та складові планованого прибутку, на основі яких розраховуються та встановлюються тарифи, а також витрати на відшкодування втрат;

- витрати на відшкодування втрат - витрати, що виникають у ліцензіатів протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом, уповноваженим встановлювати тарифи.

Відповідно до п. 4 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо.

Відповідно до п. 6 Порядку не включаються до розрахунку тарифів витрати, які не використовуються для визначення об`єкта оподаткування відповідно до вимог    розділу III Податкового кодексу України    або перевищують межі відповідних витрат.

Відповідно до п. 7 Порядку у разі зміни протягом строку дії тарифів обсягу окремих витрат, пов`язаних із провадженням ліцензованої діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, з причин, які не залежать від ліцензіата, зокрема збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін і тарифів на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, може проводитися перерахування тарифів шляхом коригування лише тих складових частин структури тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення.

Відповідно до п. 9 Порядку для встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення ліцензіат подає уповноваженим органам у друкованому і електронному вигляді заяву та розрахунки тарифів на планований період за встановленими такими органами формами з відповідними розрахунками, підтвердними матеріалами і документами, що використовувалися під час їх проведення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1010 і від 1 червня 2011 р. № 869» від 15.11.2017 року № 870 доповнено вищевказаний Порядок розділом такого змісту «Відшкодування втрат ліцензіатів, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом».

Відповідно до п. 34 Порядку розгляд розрахунків тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, поданих ліцензіатом, здійснюється уповноваженим органом протягом одного календарного місяця, а у разі коригування тарифів - протягом десяти календарних днів з дня отримання відповідної заяви у порядку, встановленому Мінрегіоном.

Відповідно до п. 35 Порядку рішення про встановлення тарифів оприлюднюється уповноваженим органом у засобах масової інформації та/або на офіційному веб-сайті уповноваженого органу невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дати його прийняття.

Відповідно до п. 36 Порядку розрахунок втрат ліцензіатів, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом (далі - втрати ліцензіатів), здійснюється ліцензіатом.

Розмір втрат ліцензіатів визначається виходячи з витрат, понесених ліцензіатом на надання відповідного обсягу централізованого водопостачання та водовідведення протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 34 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення.

Витрати, на основі яких визначаються втрати ліцензіатів, розраховуються згідно з вимогами цього Порядку за окремими складовими тарифів, вартість яких змінюється на загальнодержавному рівні.

Відповідно до п. 37 Порядку розрахунок розміру втрат ліцензіатів подається на погодження уповноваженому органу протягом десяти календарних днів з дня введення в дію тарифів.

Уповноважений орган погоджує зазначений розрахунок протягом одного календарного місяця.

Уповноважений орган може відмовити у погодженні розміру втрат ліцензіату лише у випадку, коли вони є необґрунтованими, розрахунок здійснено на основі недостовірних даних або такий розрахунок втрат поданий на погодження з порушенням строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Відповідно до п. 38 Порядку втрати ліцензіатів включаються до складу тарифів під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів, крім випадку, коли відшкодування таких втрат здійснюється за рахунок відповідного місцевого бюджету.

У разі коли відшкодування втрат ліцензіатів здійснюється за рахунок місцевого бюджету, ліцензіат під час наступного (чергового) звернення до уповноваженого органу за встановленням тарифів подає разом з розрахунками, підтвердними матеріалами і документами копію рішення уповноваженого органу, яким передбачено відповідні видатки у місцевому бюджеті, та зазначає про це у заяві про встановлення тарифів.

Відповідно до п. 39 Порядку у разі включення втрат ліцензіатів до складу тарифів уповноважений орган встановлює тарифи з урахуванням втрат ліцензіатів, визначаючи при цьому період їх дії, а також тарифи, які повинні застосовуватися після закінчення періоду відшкодування втрат ліцензіатів.

Відповідно до п. 41 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів у період, протягом якого проводиться відшкодування втрат ліцензіатів, уповноважений орган здійснює їх перерахування на основі наданих ліцензіатом розрахунків, враховуючи частину втрат, яка відшкодована, та частину втрат, яка підлягає відшкодуванню в подальшому.

Відповідно до п. 42 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів уповноважений орган аналізує структуру тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення в частині відповідності/невідповідності фактичних витрат, понесених на надання відповідного обсягу послуг протягом планованого періоду, та витрат, які було враховано у встановлених тарифах, і за результатами такого аналізу здійснює перерахування тарифів (у разі відхилення відповідних показників).

З аналізу положень вищевказаного Порядку вбачається, що ліцензіат, який здійснює господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення, має право на відшкодування втрат, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом. Розрахунок втрат ліцензіатів здійснюється ліцензіатом, а розмір визначається виходячи з витрат, понесених ліцензіатом на надання відповідного обсягу централізованого водопостачання та водовідведення протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 34 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення. Розрахунок розміру втрат ліцензіатів подається на погодження уповноваженому органу.

Дані втрати включаються до складу тарифів під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів, крім випадку, коли відшкодування таких втрат здійснюється за рахунок відповідного місцевого бюджету.

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок встановлення економічно необґрунтованого тарифу. Відтак, позивач відповідно до положень ст. 74 ГПК України має довести належними та допустимими доказами у справі факт вчинення відповідачем правопорушення, а саме  усі елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків/шкоди та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками/шкодою. Шкода, завдана органом місцевого самоврядування, відшкодовується незалежно від вини.

Як встановлено судом вище, рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 17.04.2018 року № 91 встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які надає ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» в місті Южноукраїнську. Рішення в силу положень ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є обов`зковим до виконання всіма суб`єктами (рішення стосується невизначеного кола осіб).

В подальшому, в зв`язку зі змінами в податковому законодавстві, позивач звернувся до відповідача із заявою від 22.08.2018 року про коригування тарифів. Проте, вважаючи, що позивачем надано економічно необґрунтовані тарифи, відповідач відмовив позивачу у встановленні нових тарифів, запропонувавши доопрацювати розрахунки та подати їх на затвердження, чого позивачем не було зроблено.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем зазначено обставини щодо порушення відповідачем прав позивача, яке полягає у встановленні органом місцевого самоврядування тарифу нижчому від економічно обґрунтованого розміру, у зв`язку з чим позивачу завдано збитки, які полягають у різниці між затвердженим та економічно обґрунтованим тарифом.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Отже, вимога про відшкодування різниці в розмірі затвердженого тарифу та економічно обґрунтованого тарифу є похідною від встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування. Тобто, відшкодування вищевказаної різниці в тарифі можливе за умови доведення як факту протиправності дій або бездіяльності органу місцевого самоврядування, так і факту встановлення вказаним органом економічно необґрунтованих тарифів.

Встановлення органом місцевого самоврядування економічно необґрунтованого тарифу потребує дослідження в спірному випадку обставин неправомірності дій органу під час коригування тарифів та у невключенні до загальновиробничих витрат підприємства витрат на сплату рентної плати за спеціальне водокористування, встановлення розміру коефіцієнту, який повинен застосовуватись при визначенні рентної плати, як і безпосередньо встановлення самого числового значення економічно обгрунтованого тарифу.

Як вбачається з матеріалів справи під час процедури коригування тарифів між сторонами виникли спірні питання, зокрема, щодо застосування коефіцієнту, який повинен застосовуватись при визначенні рентної плати, що впливає й на розмір (числове значення)  економічно обгрунтованого тарифу.

Спори з приводу рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зокрема, встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Відтак, господарський суд в межах даної справи не встановлює порядок дотримання процедури коригування тарифів, сам розмір економічно обгрунтованого тарифу тощо, оскільки вказане виходить за межі компетенції господарських судів.

Позивачем не подано суду доказів звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним акта органу місцевого самоврядування або визнання протиправними дій/бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Посилаючись на протиправність дій відповідача, позивач фактично стверджує про протиправну бездіяльність відповідача під час коригування тарифів, що спричинило збитки позивачу, які, на думку позивача, підтверджуються документами щодо декларування  податкового зобов`язання з рентної плати (податкові накладні) та документами на підтвердження факту обсягів наданих послуг за спірний період (акти витрат питної води, акти звірки взаємних розрахунків, покази лічильників води), при цьому без доведення належними та допустимими доказами у справі розміру економічно обгрунтованого тарифу.

Недоведення суду належними та допустимими доказами у справі факту вчинення відповідачем протиправної поведінки у формі встановлення тарифу у розмірі нижчому від економічно обґрунтованого виключає відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, в позові судом відмовлено.

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Судовий збір в розмірі 5  865, 39 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.  253,  254,  256-259 ГПК України  з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17  Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення у зв`язку з перебуванням судді у відпустці складено 31.03.2020 року.

          Суддя                                                                           Е.М. Олейняш