ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/595/20Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/5035/13-ц Категорія: 304090000 Колода Л.Д.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 року : м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

за участю секретаряНовікова О.М. Храпка В.Д., Бондаренка С.І., Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шараї Людмили Олександрівни на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом кредитної спілки (КС) «Благо» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

06 червня 2013 року КС «Благо» звернулась до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за договором кредиту, посилаючись на такі обставини.

17.04.2008 між позивачем КС «Благо» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № Л 1715, згідно з яким останній отримав кредит в розмірі 10 000,00 грн.

Пунктом 6.1 вказаного договору передбачено, що виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором № Л 1715 забезпечено договором поруки № П 290 від 17.04.2008, укладеного між КС «Благо», ОСОБА_2 , та гр. ОСОБА_1 , згідно з п. 1.1 якого останній поручився за виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків перед позивачем за договором кредиту.

ОСОБА_2 не виконав свій обов`язок зі сплати щомісячного платежу та достроково не повернув позивачу залишок суми кредиту та нараховані проценти.

Станом на 06.06.2013 заборгованість ОСОБА_2 перед кредитною спілкою становила: 72 205,46 грн., з яких 10 000 грн. - сума неповернутого кредиту, 45542,46 грн. - сума процентів, 16 662,73 грн. - штраф.

Відповідач ОСОБА_1 свої обов`язки по договору поруки також належним чином не виконав.

На підставі вищевикладеного позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в розмірі 72 205,46 грн., з яких: 10 000 грн. сума неповернутого кредиту за договором № Л 1715; 45542,46 грн. - проценти за вказаним договором; 16 662,73 грн. - сума штрафу. Судові витрати просив покласти на відповідачів.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2013 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь КС «Благо» заборгованість за договором кредиту № Л 1715 від 17.04.2008 в сумі 72 205 грн. 46 коп.

Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь держави 722 грн. 05 коп. судового збору.

При цьому, суд вважав встановленим той факт, що відповідачі свої обов`язки по договорам кредиту та поруки не виконали належним чином, тоді як доводи позовної заяви суд визнав обґрунтованими та доведеними.

23 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.10.2013.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

13 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.10.2013, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачу стало відомо про порушення позичальником зобов`язань за договором кредиту 17.05.2008, тоді як з позовом звернувся лише 06.06.2013, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, апелянт вказує на те, що розмір стягнутої судом пені в розмірі 16662,73 грн. перевищує розмір боргу в сумі 10 000 грн. На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У договорі поруки чітко не встановлено строк припинення поруки, а лише міститься вказівка у п. 3.1 та п. 4.1 на те, що договір поруки діє до повного виконання обов`язків боржника за кредитним договором. Апелянт вважає, що у зв`язку з викладеним, сторонами не встановлено строк припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України. Тому у цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Оскільки у кредитному договорі строк виконання основного зобов`язання чітко визначений: до повного погашення кредиту 17.04.2009, боржник порушив взяті на себе зобов`язання, тому у позивача виникло право пред`явити вимогу до поручителя, починаючи з 17.05.2008, тобто з дня порушення зобов`язання, та протягом наступних шести місяців після настання строку виконання зобов`язання, тобто до 17.10.2009.

Кредитна спілка таку вимогу до поручителя не пред`являла, а звернулась до суду лише 06.06.2013, тобто після спливу шестимісячного строку, на час коли договір поруки був припинений.

Апелянт просить застосувати до даних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у позові.

Поручителя не було повідомлено про порушення позичальником своїх зобов`язань за основним зобов`язань, а також поручителю не було пред`явлено вимогу про виконання ним обов`язків за договором поруки.

Посилаючись на те, що суд не об`єктивно дослідив докази, що містяться в матеріалах справи, порушив норми матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати заочне рішення та відмовити у позові повністю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлено, що 17.04.2008 між КС «Благо» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № Л 1715 /а.с. 7-8/. Відповідно до умов договору кредиту позивач КС «Благо» надала, а відповідач ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 10 000 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 3323 від 17.04.2008 (а.с. 11).

З метою забезпечення виконання основного зобов`язання укладено договір поруки №290 від 1715 між КС «Благо», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 10), відповідно до пункту 2.1 якого позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з п. 3 кредитного договору кредит надається на строк, який розраховується з дати першого траншу та до 17.04.2009 включно, на умовах його повернення відповідно до положень даного договору.

Кредит повертається та проценти сплачуються позичальником щомісячно згідно з порядком, що визначений Графіком повернення кредиту та сплати процентів (додаток №1), який розробляє кредитодавець (п. 5.1 договору).

Отже, погашення кредиту передбачено черговими платежами відповідно до графіку повернення кредиту (а.с. 9).

Пунктом 4.1. кредитного договору встановлено плату за користування кредитом в розмірі 0,123 % від суми кредиту за кожен день користування ним, що становить 45 % річних від суми кредиту.

Згідно з п. 5.1 договору та графіком повернення кредиту і сплати процентів відповідач ОСОБА_2 повинен був щомісячно сплачувати кошти в рахунок погашення кредиту та проценти за користування кредитом.

У пункті 4.3 договору № Л 1715 встановлено, що у випадку, якщо позичальник прострочить виконання свого обов`язку щодо сплати чергового платежу, сплата якого передбачена графіком повернення кредиту та сплати процентів, більш ніж на п`ятнадцять календарних днів, то з першого дня, коли матиме місце вказане прострочення, та до дати фактичного повернення всієї суми кредиту позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом в подвійному розмірі, а саме: 0,246 % від суми кредиту - за кожен день користування ним, що становить 90 % річних від суми кредиту.

Згідно з п. 8.4 договору № Л 318, якщо позичальник допустить факт прострочення виконання свого обов`язку зі сплати щомісячного платежу, сплата якого передбачена графіком повернення кредиту та сплати процентів, на п`ятнадцять календарних днів, то він зобов`язаний протягом семи календарних днів з дати коли матиме місце зазначений факт достроково повернути кредитодавцю весь залишок суми кредиту та сплатити нараховані проценти.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що ОСОБА_2 не виконав свій обов`язок зі сплати щомісячного платежу та допустив прострочення більш ніж на п`ятнадцять календарних днів, а тому він був зобов`язаний протягом семи календарних днів з дати, коли матиме місце зазначений факт, а саме, до 08.06.2008 року включно достроково повернути позивачу весь залишок суми кредиту та сплати нараховані проценти.

Отже, прострочення боржника настало 01.06.2008, що слідує з доводів позивача.

Позов подано 06.06.2013. Станом на цю дату заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед кредитною спілкою становила: 72 205,46 грн., з яких 10 000 грн. - сума неповернутого кредиту, 45542,46 грн. - сума процентів, 16 662,73 грн. - штраф.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За приписами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи не містять жодних доказів про виконання відповідачами обов`язку щодо погашення заборгованості за наданим кредитом.

Тому вимога позивача про стягнення з відповідачів (позичальника та поручителя як солідарних боржників) заборгованості за тілом кредиту є цілком законною.

Що стосується вимог кредитної спілки про стягнення процентів, то колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно якої після спливу визначеного договором строку (терміну) виконання зобов`язання або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та неустойку припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі, що переглядається, сторони визначили строк дії договору (п. 10) з моменту підписання тексту договору та до повного виконання ними своїх обов`язків за даним договором. Також погодили строк кредитування та термін закінчення кредитування у п. 3.1 (кредит надається на строк, який розраховується з дати першого траншу та до 17.04.2019 включно), а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Відповідно до кредитного договору терміном закінчення кредитування є 17.04.2009 включно. Повернення кредиту та сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, оплачуючи позивачу по 17 число кожного місяця (включно) кошти упродовж строку кредитування платежами, розмір яких встановлений у графіку повернення кредиту та сплати процентів (а.с. 9 - додаток №1 до договору кредиту). Таким чином, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Отже, за умовами кредитного договору у межах строку кредитування до 17.04.2009 відповідач ОСОБА_2 повинен був повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними платежами до 17 числа кожного місяця.

Після спливу визначеного договором строку (терміну) виконання зобов`язання (після 17.04.2009) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та неустойку припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, висновок суду першої інстанції про правомірність вимог позивача про стягнення процентів в розмірі 45542,46 грн. не ґрунтуються на законі.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 , як у заяві про перегляд заочного рішення, так і в апеляційній скарзі наголосив на застосуванні строку позовної давності за даним спором.

Європейський суд з прав людини зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч .ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з копії особової картки позичальника, відповідач ОСОБА_3 прострочив виконання зобов`язання по кредитному договору із 17.05.2008 року. З урахуванням приведених вище вимог п. 8.4 кредитного договору повернення залишку суми кредиту та сплати нараховані проценти повинно бути здійснено до 08.06.2008 року. З цієї дати у позивача з`явилось право на захист.

Позивач звернувся до суду із цим позовом у червні 2013 року (а.с. 1), тобто після спливу трирічної позовної давності, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові стосовно стягнення основного зобов`язання.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі ухвалено заочне рішення.

Матеріали справи не містять підтверджень про належне повідомлення відповідачів про розгляд справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 по справі № 200/11343/14-ц).

Також необхідно врахувати, що у випадку, коли до відповідачів, пов`язаних солідарним обов`язком, пред`явлена солідарна вимога і один із них обґрунтовано заявив суду про застосування позовної давності, то така процесуальна дія має наслідки, передбачені ЦК України, і для інших солідарних боржників.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У зв`язку з тим, що колегія суддів приймає заяву солідарного боржника (поручителя) про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог за основним зобов`язанням, то у задоволенні вимоги позивача до боржника про виконання солідарного обов`язку позичальника за договором кредиту також необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову, судові витрати, понесені відповідачем, покладаються на позивача. Отже, судові витрати, понесені ОСОБА_1 складаються із судового збору, сплаченого ним при зверненні із заявою про перегляд заочного рішення в розмірі 384,20 грн. (а.с. 72) та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1083,08 грн. (а.с. 113), а всього 1467,28 грн., що підлягає до стягнення із позивача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шараї Людмили Олександрівна задовольнити.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову кредитної спілки «Благо» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути із кредитної спілки «Благо» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1467,28 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 березня 2020 року.

Судді