ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2010 рокуСправа № 2а-495/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі Кириченко О.О.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» про визнання рішення протиправним та зобов’язання провести реєстрацію права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі по тексту – ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» про визнання протиправним рішення реєстратора про відмову у реєстрації права власності на квартиру та зобов’язання провести реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що реєстратором ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» відмовлено у здійснені реєстрації права власності на квартиру на підставі пунктів 2.1, 3.3 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, посилаючись на той факт, що ухвала суду про зміну способу виконання рішення суду не є правовстановлюючим документом на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна. Покладаючись на статтю 208 ЦПК України вказує, що судові рішення викладаються в двох формах – рішення та ухвали. Вважає відмову у проведенні реєстрації необґрунтованою, такою що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує її законні права. Просить визнати рішення реєстратора ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» про відмову у реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна протиправним та зобов’язати відповідача провести реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, що у м. Івано-Франківську.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили визнати протиправним рішення державного реєстратора ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» про відмову у проведенні реєстрації права власності на квартиру, зобов’язати відповідача зареєструвати за позивачем нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що у м. Івано-Франківську. По суті пояснили, що в грудні 2009 року позивач звернулася із заявою до відповідача про проведення реєстрації права власності на квартиру, 1/3 частину, якої отримала на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду від 18.12.2008 року про зміну способу виконання рішення суду та постанови цього ж суду від 02.07.2001 року про стягнення аліментів, а 2/3 квартири являлось її власністю за витягом про реєстрацію права власністю на нерухоме майно, однак державний реєстратор своїм рішення відмовив у проведенні реєстрації права власності з посиланням на те, що ухвала суду не є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на нерухоме майно. Додали, що не погоджуються із твердженням відповідача в письмових запереченнях про те, що до заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно позивачем не було подано постанови Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року про стягнення аліментів, а лише ухвалу цього суду від 18.12.2008 року про зміну способу виконання рішення суду. Вважають таке твердження надуманим, так як при поданні заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що подавалась встановленого зразка відповідно до додатку №3 Тимчасового положення, в переліку документів, які додавались до цієї заяви, було вписано також і вищевказану постанову суду. Підтвердили, що позивач в грудні 2009 року вже зверталась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» про визнання рішення від 14.08.2009 року про відмову в реєстрації протиправним та зобов’язання провести реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак постановою цього суду від 18.12.2009 року в позові було відмовлено, з посиланням на те, що до заяви про проведення реєстрації права власності на нерухоме майно не було додано саме постанову Луцького міськрайонного суду, тому при новому зверненні ОСОБА_1 до реєстратора від 23.12.2009 року, відмова якого від 12.01.2010 року оскаржується в даному позові, крім інших документів передбачених Положенням про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, додала і постанову Луцького міськрайонного суду від 18.12.2008 року про стягнення аліментів, яку з незрозумілих причин не враховано при прийнятті рішення БТІ. Просять суд позов задовольнити повністю.
Належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, однак надіслав клопотання про розгляд справи у відсутності представника підприємства. Частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає. що неприбуття особи, яка бере участь у справі в судове засідання, яка була належним чином повідомлена, та від якої надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності, не перешкоджає розгляду справи.
В поданому письмовому запереченні на позовну заяву від 19.02.2010 року за вих. №266/044 та поясненні від 09.03.2010 року відповідач позову не визнав та зазначив, що державним реєстратором відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна правомірно, оскільки ухвала суду не є правовстановлюючим документом, а пункт 3.5 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно забороняє тлумачення прав реєстратором або самостійне внесення ним змін до відомостей про заявлені права власності. Реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду. Вважає, що ухвали, які постановлюються судами першої інстанції, не є правовстановлюючими документами, на підставі яких може проводитись державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна. Документом на підставі якого може бути проведено державну реєстрацію на об’єкт нерухомого майна може бути лише рішення суду. Позивач, звертаючись із замовленням на проведення державної реєстрації на об’єкт нерухомого майна, повинна була надати рішення Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року про стягнення аліментів та ухвалу цього ж суду від 18.12.2009 року про зміну способу виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року, однак додала лише ухвалу Луцького міськрайонного суд про зміну способу виконання рішення суду, а постанову Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року представлено не було. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.07.2001 року Луцьким міським судом було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) в користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_3) аліментів на утримання неповнолітньої дитини – дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 18.06.2001 року і до досягнення нею повноліття. Проте, у зв’язку з тривалим ухиленням ОСОБА_3 від виконання судового рішення у останнього виникла перед позивачкою заборгованість по аліментах у розмірі 26 740,81 грн.
У зв’язку з невиконанням рішення Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року про стягнення аліментів з ОСОБА_3, позивачем до Луцького міськрайонного суду було подано заяву про зміну способу виконання судового рішення.
18.12.2008 року Луцьким міськрайонним судом було постановлено ухвалу про зміну способу виконання рішення Луцького міського суду Волинської області від 02.07.2001 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів, шляхом вилучення у ОСОБА_3 та передачі у власність ОСОБА_1 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості по аліментах в сумі 26 740,00 грн. Ухвала набрала законної сили 24.12.2008 року.
З оглянутого судом Витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №18729627 від 07.05.2008 року вбачається, що 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить позивачу – ОСОБА_1
12.08.2009 року позивач звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду від 18.12.2008 року права власності на квартиру АДРЕСА_1, однак 14.08.2009 року реєстратором ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» прийнято рішення про відмову в реєстрації з посиланням на пункти 2.1, 3.3 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, оскільки ухвала суду не є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.
Рішення державного реєстратора про відмову у проведенні державної реєстрації від 14.08.2009 року позивач оскаржила до Волинського окружного адміністративного суду, постановою цього суду від 18.12.2009 року в позові було відмовлено з посиланням на те, що ОСОБА_1 не подано усіх передбачених документів для проведення державної реєстрації, а саме, постанови Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року.
Як встановлено в судовому засіданні, у грудні 2009 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» із заявою про реєстрацію на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду від 18.12.2008 року та постанови Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року права власності на квартиру АДРЕСА_1, що в м. Івано-Франківську. До заяви долучила копію паспорта, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, оригінал постанови Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року та ухвали Луцького міськрайонного суду від 18.12.2008 року, копію Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18729627 від 07.05.2008 року, копію технічного паспорта на нерухоме майно.
З дослідженого судом рішення реєстратора ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» від 12.01.2010 року вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено в проведенні реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна на підставі пунктів 2.1 та 3.3 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно з посиланням на те, що ухвала суду не є правовстановлюючим документом, на підставі якого може проводитись реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна. Дане рішення з доданими до нього документами на семи аркушах позивач отримала 22.01.2010 року, про що було зроблено відмітку про отримання.
У частині 2 статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та «Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5.
Статтями 3 та 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, встановленому Законом. Обов’язкові державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, щодо власності на нерухоме майно.
У пункті 13 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Пунктом 1.3 Тимчасового положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно встановлено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (пункт 1.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно).
Відповідно до пункту 1.12 Тимчасового положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно, що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Пунктом 2.1 вищеназваного Тимчасового положення обумовлено, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи, їх копії, а також інші документи, що визначені цим Положенням.
Документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України (пункт 2.8 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно).
Пунктом 10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (додаток 1) (в редакції Закону від 03.06.2009 року) визначено, що таким документом є рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна та про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до статтей 319, 321, 391 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Здійснення права власності може бути обмежено або припинено виключно у випадках і в порядку встановлених законом, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У пункті 3.5 Тимчасового положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності чинному законодавству України і пред'явленим правовстановлювальним документам.
Стаття 208 ЦПК України визначає види судових рішень, де в частині першій та другій передбачено, що судові рішення викладаються у двох формах – ухвали, рішення. Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Згідно із статтею 24 Конституції України, статтею 11 Закону України «Про судоустрій України», статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Проаналізувавши вищенаведені нормативно-правові акти, суд вважає, що ухвала Луцького районного суду від 18.12.2008 року про зміну способу виконання рішення та постанова Луцького міського суду Волинської області від 02.07.2001 року, які набрали законної сили, в даному спорі є тими самими судовими рішеннями, тобто правовстановлюючими документами на підставі яких може бути проведена державна реєстрація на об’єкт нерухомого майна.
Твердження відповідача про те, що позивачем при поданні заяви про державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна поряд з ухвалою про зміну способу виконання рішення, постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.07.2001 року про стягнення аліментів не подавалась, не є підставним, оскільки позивач 22.01.2010 року отримала рішення державного реєстратора та додані до нього документи при поверненні на семи аркушах серед яких була постанова і Луцького міськрайонного суду, про що на копії рішення реєстратора зроблена відмітка.
Стаття 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідачем як суб’єктом владних повноважень не надано суду належних доказів в підтвердження того, що позивачем при поданні заяви державному реєстратору про реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна не було надано постанови Луцького міськрайонного суду від 02.07.2001 року, так в додатках до письмових пояснень ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» від 09.03.2010 року за №467/04/1 копія заяви про реєстрацію права власності, де зазначався перелік поданих ОСОБА_1 документів відповідачем суду не представлено.
Відповідно пункту 3.3. вищезазначеного Положення у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
З огляду на вищевикладені норми законодавства, суд приходить до висновку, що ухвала Луцького міськрайонного суду від 18.12.2009 року про зміну способу виконання рішення та постанова цього ж суду від 02.07.2001 року про стягнення аліментів є документами, на підставі яких може бути проведено державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомості.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, в супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого рішення.
Зважаючи на вищевикладене, державний реєстратор діяв не у спосіб, передбачений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.
На підставі вищевикладеного, суд вважає рішення реєстратора ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» від 12.01.2010 року про відмову в реєстрації права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що у м. Івано-Франківську є протиправним та не відповідає чинному законодавству, у зв’язку з чим слід зобов’язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на майно за вищевказаною адресою.
Згідно з пунктом 2.3 Тимчасового положення для здійснення реєстрації права власності власник майна подає заяву встановленої форми за додатком №3.
Оскільки позивач відмовилася від стягнення понесених судових витрат, тому сплачений судовий збір з відповідача не стягується.
Керуючись статтями 11, 17, 71, 72, 122, 158, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 24, 41 Конституції України, статті 11 Закону України «Про судоустрій України», статтей 3, 4, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», пунктів 1.3, 1.12, 1.14, 2.1, 2.8, 3.3, 3.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення державного реєстратора обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» від 12 січня 2010 року про відмову в реєстрації права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1, що у м. Івано-Франківську.
Зобов’язати обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що у м. Івано-Франківську за ОСОБА_1.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається позивачем або його представником протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі - з 04 квітня 2010 року, а відповідачем – з дня отримання ним копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий С.Ф. Костюкевич