Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 183/2122/15-ц

провадження № 61-12128св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі (позивачі за зустрічними позовами) - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2018 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 22 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNN0GA0000000005, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30 862,32 доларів США терміном до 22 липня 2023 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Згідно вказаного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, які складаються із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

АТ КБ «ПриватБанк»вказувало, що зі своєї сторони банк виконав умови кредитного договору та угоди, надав ОСОБА_1 кредитні кошти у зазначеному вище розмірі, а останній взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту не виконував, у зв`язку з чим станом на 06 березня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 27 028,61 доларів США, яка складається з: 23 091,51 доларів США - заборгованості за кредитом, 2 157,04 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом, 342,61 доларів США - заборгованості по комісії за користуванням кредитом, 139,97 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафу відповідно до договору: 10,92 доларів США -фіксована частина, 1 286,56 доларів США процентна складова.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 22 липня 2008 року було укладений договір поруки.

07 березня 2015 року позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором. Пунктом 6 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред`явлена до поручителя, залишена без задоволення.

Враховуючи вищевикладене АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 028,61 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 06 березня 2015 року складає 618 684 грн 84 коп.

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про визнання недійсним кредитного договору від 22 липня 2008 року та договору іпотеки.

Позов обґрунтовано тим, що 22 липня 2008 між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DNN0GA0000000005, а 15 березня 2010 року сторонами кредитного договору було укладено договір про внесення змін та доповнень до нього.

Вказаним договором внесені зміни до пункту 8.1 кредитного договору, якими було змінено суму основного зобов`язання та суму щомісячного платежу. Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 8.1 цього договору, у розмірі 30 682,32 доларів США.

ОСОБА_1 вказував, що з умов кредитного договору вбачається, що йому кредит надано з цільовим призначення на споживчі цілі, що в розумінні положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчим кредитом, а надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент в розумінні статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - є фінансовою послугою.

Згідно з пунктом 7.4 розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсоткам ставки.

Також договором передбачений такий порядок визначення розміру процентів: для розрахунку процентів за користування кредитом, нарахування відсотків, а також винагород, передбачених у пункті 7.2 та пункті 8.1 договору, за користування кредитом здійснюється в останню дату сплати, зазначену в пункті 7.1, при цьому відсотки зараховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році, відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно.

Проте, ОСОБА_1 вважав, що такий порядок розрахунку процентів за користування кредитом суперечить статті 1061 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Крім того, кредитним договором не визначено реальну процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту. Таким чином, ОСОБА_1 наполягав на тому, що сторонами кредитного договору та додаткових договорів до нього не було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, а саме: сплати відсотків за користування кредитом, умови договору є несправедливими та дискримінаційними.

Також ОСОБА_1 зазначав, що 22 липня 2018 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки між ЗАТ КБ «ПриватБанк», ним та майновим поручителем ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Поветкіною Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 2912.

Однак вказував, що згідно із частиною другою статті 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Таким чином, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 22 липня 2008 року № DNN0GA0000000005 та договір іпотеки від 22 липня 2008 року.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про визнання договору поруки припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 липня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNN0GA0000000005, а 15 березня 2010 року між сторонами кредитного договору було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, а саме до пункту 8.1 кредитного договору, яким було змінено суму основного зобов`язання та суму щомісячного платежу.

Проте, вказувала, що відповідно до пункту 13 договору поруки зміни та доповнення до нього вносяться тільки за згодою сторін в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Відповідно до пункту 16 договору поруки особливими умовами договору поруки, є те, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 22 липня 2008 року № DNN0GA0000000005, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 30 862,32 доларів США та встановлено розмір щомісячного платежу у сумі 445,29 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором.

Разом із тим, як вбачається з положень договору про внесення змін до кредитного договору, його сторонами було збільшено розмір основного зобов`язання до 31 322,83 доларів США та збільшено розмір обов`язкового щомісячного платежу до 452,24 доларів США. При цьому жодних додаткових угод щодо зазначених змін з нею, як поручителем, з боку банку не було укладено, про збільшення основного зобов`язання належним чином її не було повідомлено.

Вказувала, що було змінене зобов`язання, забезпечене порукою, без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності, що відповідно до частини першої статті 559 ЦПК України є підставою для визнання поруки припиненою.

Таким чином, ОСОБА_2 просила суд визнати припиненим договір поруки від 22 липня 2008 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки відмовлено.

Позов ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим задоволено.

Визнано договір поруки від 22 липня 2008 року № DNN0GA0000000005, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , припиненим.

Вирішуючи питання щодо позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, суди виходили із того, що за результатами проведення судово-економічної експертизи експерту не надалося можливим провести розрахунок заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою, пенею, штрафами за кредитним договором та підтвердити, чи відповідає дійсності заборгованість позичальника ОСОБА_1 , зазначена позивачем у позовній заяві, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надало для проведення експертизи документи, передбачені вимогами Постанови правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337. Таким чином, суди дійшли висновку, що банком не надано належного та допустимого в розумінні положень статей 76-81 ЦПК України розрахунку заборгованості за кредитним договором, який заявлено у позові, а тому відсутні підстави для задоволення позову, оскільки банком не доведено розмір утвореної заборгованості відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди виходили із того, що вказаний позов є необґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суди виходили із того, що зміни та доповнення до кредитного договору вносились без згоди поручителя, що суперечить укладеному договору поруки, а тому наявні підстави для визнання договору поруки припиненим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог було ненадання банком належного та допустимого в розумінні статей 76-81 ЦПК України розрахунку заборгованості. Суди послались на результати судово-економічної експертизи, з яких вбачається, що експерту не надалося можливим провести розрахунок заборгованості, оскільки банк не надав для проведення експертизи документи, передбачені вимогами постанови правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337.

Разом із тим, заявник зазначає, що жодного запиту про надання документів для проведення судово-економічної експертизи на адресу банку не надходило.

Вказує, що, ухвалюючи судові рішення, суди керувались лише висновками економічної експертизи та не врахували інші докази по справі.

Зазначає, що відповідач виконував зобов'язання за кредитним договором і вносив платежі, із претензіями до банку не звертався, що підтверджує його розуміння та згоду з усіма умовами договору.

Таким чином, суди не в повній мірі встановили фактичні обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до її поверхневого розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до кредитного договору від 22 липня 2008 року № DNN0GA0000000005 ЗАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 22 липня 2008 року по 22 липня 2023 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 30 863,32 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою за користування кредитом відсотків 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 7.2. договору.

Згідно договору поруки від 22 липня 2008 року № DNN0GA0000000005, укладеного між ОСОБА_2 , що діяла як поручитель ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ЗАТ КБ «Приватбанк», з другої сторони, виконання умов кредитного договору забезпечувалося порукою фізичної особи відповідача ОСОБА_2

15 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про внесення змін до кредитного договору від 22 липня 2008 рок № DNN0GA0000000005, відповідно до якого сторони внесли зміни до пункту 8.1 кредитного договору, виклавши його в новій редакції, у зв`язку з чим збільшився розмір кредитних коштів, наданих позичальнику на споживчі цілі до 31 322,83 доларів США.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 27 028,61 доларів США, яка складається з: 23 091,51 доларів США - заборгованості за кредитом, 2 157,04 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом, 342,61 доларів США - заборгованості по комісії за користуванням кредитом, 139,97 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафу відповідно до договору: 10,92 доларів США фіксована частина, 1 286,56 доларів США процентна складова.

07 березня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимогу про повернення кредиту у повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафів відповідно до статті 1050 ЦК України.

За результатами проведеної судово-економічної експертизи суду надано висновок експерта № 6/11.3/11 від 12 травня 2015 року, відповідно до якого експерту не надалося можливим провести розрахунки заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою, пенею та штрафами по кредитному договору № DNN0GA0000000005 від 22 липня 2008 року та підтвердити, чи відповідає дійсності заборгованість позичальника ОСОБА_1 , вказана позивачем у позові в розмірі 27 028,61 доларів США. Зокрема, експертом було вказано, що ПАТ КБ «Приватбанк» не надав для проведення експертизи документи, передбачені вимогами Постанови правління Національного банку України № 337 від 14 серпня 2003 року, а також існують протиріччя в методах нарахування відсотків та наявні різні форми цивільної правової відповідальності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Із касаційної скарги вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості. В іншій частині оскаржувані судові рішення не переглядаються.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справах про стягнення заборгованості за кредитним договором до предмета доказування включається наступна сукупність фактів: укладення кредитного договору, надання грошових коштів позичальнику у розмірах та на умовах, встановлених договором, повернення, часткове повернення чи не повернення кредитних коштів та сплата процентів, розмір заборгованості, що утворилась.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що банком не доведено заборгованість за кредитним договором, заявлену у позові, з урахуванням висновку експерта, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Разом із тим, зазначений висновок не відповідає обставинам справи.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені у розділі 8 договору.

Положеннями пункту 8.1 кредитного договору визначено, що банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 22 липня 2008 року по 22 липня 2023 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 30 862,32 доларів США.

Пунктом 2.2 визначені зобов'язання позичальника за кредитним договором, серед яких: використати кредит на цілі, зазначені в пункті 8.1 даного договору; сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 8.1, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2 даного договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту; погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені пунктами 8.1 та 2.3.3 цього договору.

Отже, кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо вказаного кредитного договору та тривалий час виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

07 березня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимогу про повернення кредиту у повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафів відповідно до статті 1050 ЦК України. Вказане підтверджується реєстром поштових відправлень від 19 березня 2015 року та копією квитанції з поштового відділення про його направлення від 22 березня 2015 року.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На підтвердження своїх вимог щодо стягнення заборгованості з позичальника та поручителя банком було надано: розрахунок заборгованості станом на 06 березня 2015 року, копію кредитного договору від 22 липня 2008 року, графік погашення кредиту (додаток № 2 до кредитного договору), копію договору поруки від 22 липня 2008 року.

Чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно, застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості у цій справі.

Крім того, відповідач не спростував факт отримання кредиту, тим більше здійснював його часткове погашення, під час розгляду справи не був згоден із заявленим банком розміром заборгованості, проте свого розрахунку не надав.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежності розрахунку заборгованості за кредитним договором є помилковими, оскільки відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому належних і допустимих доказів на спростування наданого банком розрахунку відповідачем суду надано не було.

Крім того, під час розгляду справи суди також не врахували наступного.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів враховує, що за результатами проведення судово-економічної експертизи суду надано висновок експерта № 15/11.3/11 від 12 травня 2015 року, відповідно до якого експерту не надалося можливим провести розрахунки заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою, пенею та штрафами по кредитному договору №DNN0GA0000000005 від 22 липня 2008 року та підтвердити, чи відповідає дійсності заборгованість позичальника ОСОБА_1 , вказана позивачем у позові в розмірі 27028,61 доларів США. Зокрема, експертом було вказано, що ПАТ КБ «Приватбанк» не надало для проведення експертизи документи, передбачені вимогами Постанови правління НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року, а також наявні протиріччя в методах нарахування відсотків та наявністю різних форм цивільної правової відповідальності.

Крім того, як вбачається з висновку експерта, для всебічного та повного з'ясування обставин справи згідно статті 13 Закону України «Про судову експертизу» експертом було заявлено клопотання про надання документів як банком, так і позичальником.

Так, позичальнику необхідно було надати експерту: квитанції, чеки тощо на підтвердження погашення заборгованості по вказаному кредитному договору за період з 22 липня 2008 року по теперішній час, згруповані в хронологічному порядку, прошиті, у вигляді, який дозволяє прочитати дати, суми погашеної заборгованості та підстави для здійснення оплати; інші документи, які підтверджують погашення заборгованості по кредитному договору.

Разом із вказаним клопотанням експертом було надіслано на адресу ОСОБА_1 квитанцію для оплати проведення експертизи.

23 березня 2017 року на рахунок Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України надійшли кошти за проведення експертизи у розмірі 3 376 грн 80 коп.

Будь-які документи, заявлені в клопотанні експерта, необхідні для проведення експертизи, не надходили.

Експертиза була проведена в межах наданих суду документів.

Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказах. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суди попередніх інстанцій не врахували, що докази, подані позивачем, містять інформацію щодо предмета доказування, зокрема, щодо обставин наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором та її розміру, та не є такими, що отримані з порушенням порядку, встановленого законом, а тому висновок експертизи, яким не надається за можливе встановити та обґрунтувати документально розмір заборгованості, не спростовує розмір заборгованості. наданий банком. Інші докази про розмір заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли помилкового висновку, що банком не підтверджено належними та допустимими доказами заявлений у позовній заяві розмір заборгованості за кредитним договором, а тому безпідставно відмовили у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи те, що порука ОСОБА_2 припинена, заборгованість підлягає стягненню лише з ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 25 388,52 доларів США, яка складається з: 23 091,51 доларів США - заборгованості за кредитом; 2 157,04 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 139,97 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Верховний Суд звертає увагу, що стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не суперечить законодавству України, якщо в іноземній валюті надавався кредит за договором і позивач просить стягнути суму боргу у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Разом із тим, колегія суддів вважає, що інші позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини.

Разом з тим, крім вимог про стягнення тіла кредиту, відсотків та пені банк заявляв вимоги про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Схожого правового висновку також дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року по справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Таким чином, враховуючи наведений правовий висновок, вимога про стягнення заборгованості з комісії задоволенню не підлягає, з тих підстав, що вона є необґрунтованою.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У пункті 3 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що АТ КБ «ПриватБанк» сплатило судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 654 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 5 481 грн, за подання касаційної скарги у розмірі 7 308 грн, а заявлені позовні вимоги задоволено частково, тому з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню судові витрати у розмірі 14 047 грн 25 коп.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 388,52 доларів США, яка складається з: 23 091,51 доларів США - заборгованості за кредитом; 2 157,04 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 139,97 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати у розмірі 14 047 грн 25 коп. (чотирнадцять тисяч сорок сім гривень двадцять п`ять копійок).

В іншій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович