ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/697/20Головуючий по 1 інстанції

Справа №705/4672/19 Категорія: 304020000 Годік Л. С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2020 року м. Черкаси

Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів:

Гончар Н.І., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л.,

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

третя особа - приватний нотаріус Карайкоза Ганна Ігорівна;

особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Карайкоза Ганна Ігорівна про скасування подвійної фіктивної власності, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Карайкоза Г.І. про скасування подвійної фіктивної власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що по договору дарування від 27 травня 1994 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - співвласники частини приватного домогосподарства на праві спільної часткової власності у вигляді комплексу житлових приміщень і господарських будівель, що розташовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 358 ЦК України усі їхні питання, як і відчуження повинні вирішуватися на взаємні основі, а договір залишається чинним і для осіб на яких переводиться частина попереднього співвласника разом з його правами і відповідальністю по зобов`язанням.

Позивач вважає, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Карайкоза Г.І. незаконно переоформили частину власності по АДРЕСА_1 . При цьому припинили дію договору дарування 1994р. і обов`язків ОСОБА_2 щодо його виконання, а він став спостерігачем, його позбавили суб`єктивності і пограбували.

Організатори схеми, належну частку ОСОБА_2 в повному обсязі передали ОСОБА_4 по договору дарування і додатково із частини ОСОБА_4 виділили умовно окремий об`єкт і по договору дарування передали вже ОСОБА_3 Процес має ознаки подвійної фіктивної власності.

Якщо за факт, що об`єднує обох власників взяти площу земельної ділянки, то у власності ОСОБА_4 є 248,5 кв.м., а у ОСОБА_3 - 150 кв.м., сукупно 398,5 кв.м., що не співпадає з рішенням Уманського міськрайонного суду від 02 липня 2004 року. В натурі ОСОБА_4 отримала 98,5кв.м. (248,5-150) і в перерахунку на її долю це реально становить 0,4/6, а не 1/6, як в договорі дарування від 29 серпня 2017 року, посвідчений нотаріусом.

Просив суд встановити, що ОСОБА_2 передала майно ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та провела за відсутності повноважень з порушенням порядку дарування і реєстраційних дій, всупереч договору дарування від 27 травня 1994 року.

Зобов`язати ОСОБА_2 розірвати договір дарування від 29 серпня 2017 року з обома сторонами - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на майно по АДРЕСА_1 і повернути його до відання договору дарування від 27 травня 1994 року.

Зобов`язати Карайкозу Г.І. скасувати усі попередні нотаріальні дії і рішення від 29.08.2017р. щодо прав власності на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 .Зобов`язати ОСОБА_3 повернути дарунок ОСОБА_2 в зв`язку з загрозою його втрати за невиконання обов`язків по характеру відносин.

Зобов`язати ОСОБА_4 повернути дарунок ОСОБА_2 в зв`язку з загрозою його втрати за невиконання обов`язків по суті відносин.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення. Витребувати у ОСОБА_3 договір дарування від 29 серпня 2017 року на земельну ділянку площею 150 кв.м. і витяг державної реєстрації, а у ОСОБА_4 - договір дарування від 29 серпня 2017 року на частку житлового будинку по АДРЕСА_1 і витяг державної реєстрації.

Судовий збір стягнути з відповідачів в дохід державного бюджету.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилався на те, що рішення не правосудне, прийняте всупереч нормам ЦПК України, обставини справи не з`ясовані, висновок про відмову в задоволенні позову за ненадання доказів має проміжне значення і не являється рішенням по суті.

Суд не врахував звернення позивача про наявність соціальної прірви між ним та відповідачами, що обмежило в наданні доказів.

25 березня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надіслали відзив на апеляційну скаргу в якому зазначають, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, оскільки необґрунтовані та безпідставні.

Оскаржуване рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, оскільки ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вважають, що вимога ОСОБА_1 про витребування договорів дарування є незаконною, оскільки скаржник не має жодного відношення до договорів так як не є учасником жодного із них.

Крім того вказують на те, що позивач не зазначив у своїй позовній заяві, яке право його порушено саме відповідачами.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Сторони в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування, що був укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_10 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв.м.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року було визначено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено які його права, свободи чи інтереси порушені відповідачами підлягають захисту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.

Відповідно до частин 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно статті 627, частини 1 статті 638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, ставив питання щодо розірвання договорів дарування та повернення подарованого майна.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами у договорі дарування від 29 серпня 2017 року були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

А тому суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що позивач не є стороною в договорах дарування, а отже не має ні прав, ні обов`язків по даним договорам.

Враховуючи вище викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, та колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Карайкоза Ганна Ігорівна про скасування подвійної фіктивної власності - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді Н.І. Гончар

С.І. Бондаренко

Т.Л. Фетісова