П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Христинівському районі Черкаської області (далі - Відділення) справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Христинівському районі Черкаської області до Відділення, третя особа - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

Вищий господарський суд України ухвалою від 24 травня 2006 року відмовив у задоволенні клопотання Відділення про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня               2005 року та ухвали Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20 грудня 2005 року і повернув касаційну скаргу, оскільки не знайшов підстав для поновлення цього строку.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції Відділення зазначило, що цей суд при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження інакше застосував положення статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ніж  у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Ватутіне до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Звенигородці, треті особи - Управління Пенсійного фонду України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, про вчинення дій із підписання акта щомісячного звіряння витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4 - і тому необґрунтовано відмовив у поновленні зазначеного строку, пропущеного з поважних причин.      

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що касаційний суд, ухвалюючи рішення у цій справі, не так застосував положення частин 2, 3 статті 212 КАС, як у справі, згаданій у скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 212 КАС касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови.

У частині 3 зазначеної статті передбачено, що касаційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого частиною 2 цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала цю скаргу, не знайде підстав для поновлення строку.

Згідно зі статтею 102 КАС процесуальний строк, пропущений із поважних причин, може бути поновлено.

Відділення оскаржило ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20 грудня 2005 року і разом із касаційною скаргою подало клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на касаційне оскарження. Зазначене клопотання заявник мотивував тим, що постанову суду апеляційної інстанції надіслано на його адресу 23 грудня 2005 року, а отримав він її 25 січня 2006 року, внаслідок чого не мав реальної можливості своєчасно подати касаційну скаргу.

Касаційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на касаційне оскарження, встановив, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції була постановлена у присутності представника відповідача, тому дійшов висновку, що того було належним чином повідомлено про винесення оскаржуваної ухвали та її зміст. При цьому суд касаційної інстанції не дав оцінки тій обставині, що у судовому засіданні 20 грудня 2005 року Київський міжобласний апеляційний господарський суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, а з правовою позицією цього суду, на якій ґрунтується оскаржена ухвала, відповідач мав змогу ознайомитися тільки після одержання повного тексту останньої. Залишивши зазначену обставину поза увагою, касаційний суд дійшов висновку  про відсутність підстав для поновлення строку. Цей висновок є помилковим, оскільки не ґрунтується на обставинах справи.

            Особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали в ній участі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, згідно зі статтею 13 КАС забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках і в порядку, встановлених цим Кодексом.   

Відповідно до частини 1 статті 8 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на касаційне оскарження, на які заявник посилається як на поважні, суд має виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів і з того, чи мав заявник за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на касаційне оскарження.

Визнаючи поновлення строку на касаційне оскарження у цій справі неможливим, суд не взяв до уваги, що відповідач міг визначити підстави такого оскарження тільки після ознайомлення з повним текстом ухвали.

З урахуванням викладеного ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції для вирішення питання про поновлення строку на оскарження.

Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України         

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Христинівському районі Черкаської області задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 24 травня 2006 року скасувати,  справу направити до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про поновлення строку на оскарження.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.