ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.06 Справа№ 2/1461-24/203А
За позовом: Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Львів
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Реклинець”, с. Реклинець Сокальського району Львівської області
Про стягнення 3 491, 00 грн.
Суддя Хабіб М.І.
Секретар Савченко Ю.А.
Представники:
Від позивача –Бондарець М.А. - представник
Від відповідача –Марініч В.В.- заст. директора
Суть спору: Позов заявлено про стягнення 3 491,00грн. штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2005р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2005році норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становив 3 робочих місця, фактично в 2005році було створено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів. За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст.20 Закону України „ Про основи соціальної захищеності інваліді в Україні” штрафну санкцію в сумі 3 491,00грн.
Відповідач подав відзив, в якому проти позову заперечує, мотивуючи свої заперечення, зокрема, тим, що діючим в 2005р. законодавством було передбачено працевлаштування інвалідів за скеруванням центру зайнятості, проте в 2005р. жодного інваліда не було скеровано для працевлаштування.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, поданого відповідачем позивачеві 15.03.2006р., середньооблікова кількість штатних працівників становить 85 чол., з них інвалідів -1,5 чол., норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів -3. Середня річна зарплата на підприємстві становить 3 491грн.
Дослідивши всі обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.19 Закону України „ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 ( далі –Закон № 875), норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів установлюється у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників, а якщо працює від 8 до 25 працівників осіб –у кількості 1 робочого місця.
Відповідно до ст. 18 Закону № 875 в редакції, яка була чинною в 2005році ( до внесення змін Законом № 3483 -1У від 23.02.2006р.), встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України , Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Крім згаданих вище органів, на яких було покладено обов”язок працевлаштування інвалідів статтею 18 Закону, пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 0305.1995р. №314 ( далі –Положення), обов”язок працевлаштування інвалідів покладено також на державну служу зайнятості.
Однак, на підприємства покладено обов”язок створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування державної служби зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда ( п.14 Положення).
На вимогу суду подати докази повідомлення в 2005році Сокальського центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, таких звітів відповідач суду не подав. В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що в 2005р. товариство не інформувало державну службу зайвості про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів.
На думку суду, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що в 2005р. на підприємство не скеровувались інваліди для працевлаштування, оскільки відповідач не виконав свого обов”язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, відтак, інваліди не могли скеровуватися для працевлаштування.
Отже, відповідач не виконав в 2005р. нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, не інформував державну службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно із ст. 20 Закону, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відтак, до задоволення підлягає штрафна санкція за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів.
Судовий збір покладається на відповідача у розмірі, встановленому п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.49, 51, 94, 127, 130, 138, 139, 150-154, 158-163, п. п.3,6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задоволити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Реклинець”, ідент.код 03760705, адреса:80078, Львівська область, Сокальський район, с. Реклинець. на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, ідент. код 23949066, адреса: м. Львів, пл.Маланюка,6, - 3 491,00грн. штрафних санкцій.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Реклинець”, ідент.код 03760705, адреса:80078, Львівська область, Сокальський район, с. Реклинець в доход державного бюджету 34,91 грн. судового збору.
Виконавчі листи видати після набрання постановою законної сили.
Постанова набирає сили через 10 днів і може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.
Суддя Хабіб М.