ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року

м. Київ

справа № 679/199/21

провадження № 51-5880км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,

суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання прокурора засуджених захисників представника потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в режимі відеоконференції, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в режимі відеоконференції, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Нетішин Хмельницької області,

на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2022 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2023 року,

та засудженого

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

та його захисника ОСОБА_10 , а також адвоката ОСОБА_11 в інтересах потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2023 року.

Обставини справи

1. Засуджені обвинувачувались у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

2. Суд першої інстанції визнав недоведеним це обвинувачення, однак встановив, що за обставин, детально викладених у вироку, 01 червня 2020 року в м. Нетішин Хмельницької області ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_12 тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_13 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та засудив:

ОСОБА_6 за частиною 1 статті 121 КК до позбавлення волі на строк 5 років, на підставі частини 5 статті 72 КК зарахував у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 22 жовтня 2020 року до 02 червня 2021 року і на підставі статті 75 КК звільнив від відбування покарання з випробуванням строком 2 роки;

ОСОБА_7 за частиною 2 статті 125 КК до обмеження волі на строк 1 рік, на підставі статті 72 КК зарахував у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 22 жовтня 2020 року до 02 червня 2021 року та визнав його таким, що повністю відбув призначене судом покарання.

3. За цивільними позовами потерпілих суд стягнув:

з ОСОБА_6 72 921,93 грн матеріальної та 100 000 грн моральної шкодина користь ОСОБА_12 ,

з ОСОБА_7 6 435,75 грн матеріальної та 30 000 грн моральної шкоди на користь ОСОБА_13 .

4. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та своїм вироком засудив:

ОСОБА_7 за частиною 2 статті 121 КК із застосуванням статті 69 КК до позбавлення волі на строк 5 років, за частиною 2 статті 125 КК до 1 року обмеження волі і на підставі частини 1 статті 70 КК визначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

ОСОБА_6 за частиною 2 статті 121 КК із застосуванням статті 69 КК до позбавлення волі на строк 5 років.

5. Також він стягнув з кожного з засуджених на користь потерпілого ОСОБА_12 по 36460,97 грн матеріальної та 75000 грн моральної шкоди та по 65000 грн витрат на правову допомогу, а також стягнув з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_13 130000 грн витрат на правову допомогу.

6. В решті вирок першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги і доводи касаційних скарг

7. Захисник ОСОБА_8 , посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочину.

8. Вона вважає, що суди попередніх інстанцій:

- допустили зміну обвинувачення без попередньої зміни стороною обвинувачення у встановленому порядку, що призвело до неможливості ефективно захищатися;

- безпідставно визнали висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 3676/20-26 від 30 грудня 2020 року неналежним доказом;

- безпідставно не застосували до ОСОБА_6 . статтю 36 КК, оскільки останній діяв у стані необхідної оборони;

- не надали належної оцінки факту перебування потерпілих в стані алкогольного сп`яніння та недостовірності наданої ними інформації;

- виклали викривленні показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 та безпідставно відхилили показання свідка ОСОБА_17 .

9. Крім того, суд першої інстанції зазначив у вироку опис тілесних ушкоджень у ОСОБА_12 , що не відповідає висновку судово-медичної експертизи, і включив до обвинувачення перелом ноги, який відповідно до висновку експерта відповідає необережному спричиненню ушкодження.

10. Також вона вважає, що суд апеляційної інстанції:

- вийшов за межі розгляду і погіршив становище обвинувачених, оскільки визнав їх дії «нападом», хоча висновок суду першої інстанції про недоведеність обвинувачення за статтею 187 КК не оскаржувався;

- дійшов висновку за попередню змову засуджених, не зазначивши обставин такої змови;

- вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки відкрита черепно-мозкова травма в обвинувальному акті в вину засудженому не ставилась, що порушило право на захист.

11. Також захисник вважає, що позиція потерпілих в апеляційній інстанції щодо обвинувачення за частиною 2 статті 121 КК не могла бути взята до уваги, оскільки прокурор в цій частині апеляційну скаргу потерпілих не підтримав.

12. Захисник ОСОБА_10 та засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК, просять скасувати оскаржене рішення та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

13. Вони вважають, що апеляційний суд :

- не зазначив дату початку строку відбування покарання засудженими, питання щодо зарахування строку попереднього ув`язнення та запобіжного заходу у вигляді застави;

- не надав оцінку суперечливості показань потерпілого ОСОБА_13 ;

- встановив механізм отримання тілесних ушкоджень потерпілими, що суперечить висновкам експертів;

- не обґрунтував висновок про спільну участь засуджених у нанесенні тілесних ушкоджень потерпілим;

- обґрунтував вирок рядом доказів, які не досліджував безпосередньо, та позасудовими показаннями свідків;

- вийшов за межі своїх повноважень, змінивши обвинувачення ОСОБА_7 ;

- необґрунтовано стягнув з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_12 матеріальну та моральну шкоду, а також витрати потерпілих на правову допомогу.

14. Крім цього, сторона захисту вважає, що вину засуджених не доведено «поза розумним сумнівом».

15. Представник потерпілих ОСОБА_11 , посилаючись на пункти 2 та 3 частини 1 статті 438 КПК, просить:

- скасувати оскаржене рішення в частині застосування статті 69 КК та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років кожному;

- стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_13 витрати на правничу допомогу у розмірі 50000 грн, а з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_12 витрати на правничу допомогу в розмірі по 25000 грн з кожного.

16. Засуджений ОСОБА_7 у письмових запереченнях касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 підтримав в частині скасування вироку суду апеляційної інстанції та заперечив проти задоволення касаційної скарги представника потерпілих.

17. Представник потерпілих у письмових запереченнях просив залишити касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_10 без задоволення, а також надав клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, пов`язаних із касаційним розглядом справи:

- з засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_12 у розмірі 49000 грн;

- з засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_13 - 49000 грн.

Позиції учасників касаційного розгляду

18. Захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , а також засуджений ОСОБА_6 підтримала доводи касаційних скарг.

19. Засуджений ОСОБА_7 підтримав доводи своєї касаційної скарги та касаційної скарги захисника ОСОБА_10 та частково підтримав касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 .

20. Представник потерпілих підтримав доводи своєї касаційної скарги та заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту.

21. Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг і просила залишити оскаржені рішення без зміни.

22. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Оцінка Суду

23. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені в скаргах доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника потерпілих ОСОБА_11 не підлягає задоволенню, а касаційні скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню.

24. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, тому оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. За наявності відповідних доводів Суд має перевірити, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - достатності для висновків суду.[1]

Щодо доведеності вчинення злочину групою осіб

25. Суди першої і апеляційної інстанцій прийшли до протилежних висновків у вирішенні питання: були тілесні ушкодження ОСОБА_12 спричинені спільними діями засуджених, що дає підстави кваліфікувати їх дії за частиною 2 статті 121 КК, або їхні дії складали два відокремлених епізоди, за які кожен із засуджених несе самостійну відповідальність.

26. Суд першої інстанцій дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що ушкодження ОСОБА_12 спричинені спільними діями засуджених, і визнав винуватим у їх спричиненні лише ОСОБА_6 . Свій висновок суд обґрунтував, крім іншого, показаннями потерпілого та свідків, які були допитані під час судового розгляду в суді першої інстанції.

27. Потерпілий ОСОБА_13 повідомив, що під час нанесення йому ударів ОСОБА_7 , він бачив як ОСОБА_6 бився з ОСОБА_12 і як ОСОБА_7 , побивши його, побіг до них, і після чого він втратив свідомість.

28. Свідок ОСОБА_17 підтвердила бійку ОСОБА_7 з ОСОБА_13 , яка закінчилася падінням останнього. Вона також стверджувала, що не бачила бійки ОСОБА_12 з ОСОБА_6 , що відбувалася в іншому місці, оскільки весь час знаходилася поряд з ОСОБА_7 та ОСОБА_13 .

29. Свідок ОСОБА_18 зазначила, що з вікна бачила двох людей, які швидко зникли з її поля зору (з обставин справи зрозуміло, що мова йде про ОСОБА_6 та ОСОБА_12 ), та інших двох (тобто ОСОБА_7 і ОСОБА_13 ), які билися на середині площадки, після чого ОСОБА_13 впав і більше не піднімався. Зліва вона теж чула шум і крики, але нічого не бачила. Після того, як ОСОБА_7 швидко пішов в той бік, все стихло.

30. Свідок ОСОБА_14 детально бійку не бачив, оскільки перебував від місця події на відстані близько 100 м і йому перекривав огляд дитячий майданчик.

31. Свідок ОСОБА_16 бачив, як ОСОБА_7 , після того як ОСОБА_13 впав, разом з ОСОБА_17 швидко пішли. Іншого нападника ( ОСОБА_6 ) він детально не розглядів, бо той був біля кущів, де відбувався якийсь рух. Після цього двоє хлопців та дівчина швидко втекли.

32. Свідок ОСОБА_15 також спостерігав бійку ОСОБА_7 і ОСОБА_13 , після чого останній впав і втратив свідомість. У цей час біля кущів ОСОБА_6 бив ногами когось у кущах, а потім попрямував в тому ж напрямку, куди пішли ОСОБА_7 і ОСОБА_17 .

33. Свідок ОСОБА_19 повідомив, що коли він приїхав на місце події, там вже була швидка допомога, і ОСОБА_12 сказав, що його побили, внаслідок чого він впав та підвернув ногу.

34. Крім цього, суд першої інстанції послався на висновок комісійної судово-медичної експертизи № 62 від 22 вересня 2022 року відповідно до якого, переломи кісток лівої гомілки не характерні для нанесення травматичного впливу з боку сторонньої особи.

35. На тлі цих доказів суд першої інстанції не визнав показання ОСОБА_12 , які ґрунтуються на його тактильних відчуттях під час побиття, такими, що доводять спільну участь засуджених у побитті.

36. У той же час суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що тілесні ушкодження ОСОБА_12 спричинені спільними діями засуджених. Він вважав, що ОСОБА_6 наніс ОСОБА_12 удар кулаком руки в обличчя, після чого до них приєднався ОСОБА_7 , який наніс удар ногою по нозі потерпілого, від чого потерпілий впав, і потім ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продовжили наносити удари ногами по тілу та голові потерпілого, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження.

37. В обґрунтування свого висновку апеляційний суд послався на показання потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 під час апеляційного розгляду, однак не пояснив, чому він віддав перевагу цим показанням ОСОБА_13 , залишивши поза увагою показання його і свідків про те, що ОСОБА_7 відійшов нього, лише коли він втратив свідомість і, відповідно, не міг спостерігати за його подальшими діями.

38. Також він послався на показання свідка ОСОБА_18 (див. пункт 29 вище), які не підтверджують участі ОСОБА_7 у побитті ОСОБА_12 ; показання свідків ОСОБА_14 (див. пункт 30 вище), ОСОБА_16 (див. пункт 31 вище) та ОСОБА_15 (див. пункт 32 вище) під час судового розгляду і досудового розслідування, в яких також не міститься будь-яких відомостей про такі спільну участь засуджених у нанесенні ударів ОСОБА_12 .

39. Показання ОСОБА_19 , на які послався апеляційний суд, в частині, де той повідомив, що «на місці події спілкувався з рядом очевидців події, які підтвердили обставини побиття ОСОБА_13 та ОСОБА_12 двома особами», є показаннями з чужих слів, які є недопустимими згідно з положеннями статті 88 КПК, і крім того, не свідчать про приєднання ОСОБА_7 до побиття ОСОБА_12 .

40. Також свідок ОСОБА_20 , на показання якої послався апеляційний суд, не була очевидцем події, і в її показаннях немає відомостей, з яких можна зробити висновок про спільну участь засуджених у побитті ОСОБА_12 .

41. Апеляційний суд не визнав ці показання недостовірними, однак не пояснив, чому вони свідчать про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи і спростовують його висновок, що ця сукупність доказів не доводить поза розумним сумнівом спільної участі засуджених у побитті ОСОБА_12 .

42. Також апеляційний суд встановив на підставі висновків судово-медичних експертиз, що ОСОБА_12 нанесено не менше 4 ударів, і зазначив, що це в сукупності з іншими доказами свідчить про спільну участь засуджених у побитті ОСОБА_12 . Однак суд не пояснив, чому така кількість ударів і їхня локалізація унеможливлюють їх спричинення однією особою і, тим самим, безсумнівно свідчать їх нанесення двома особами. Крім того, суд жодним чином не вказав, на чому ґрунтується його висновок про удар ОСОБА_7 ногою по нозі потерпілого попри висновки експертів про інший механізм виникнення перелому кісток ноги.

43. Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають:

«2. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

44. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

45. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

46. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

47. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

48. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.[2]

49. Таким чином, Суд вважає, що апеляційний суд не мотивував належним чином, чому він вважає винуватість засуджених у нанесені тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_12 групою осіб доведеною поза розумним сумнівом, що є відповідно до статті 438 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

50. За таких обставин, Суд вважає, що вирок апеляційного суду належить скасувати підставі пункту 1 частини 1 статті 438 КПК і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати викладене та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Щодо інших доводів

51. Викладене вище не дає можливості Суду дійти висновку щодо правильності кваліфікації діянь засуджених, у зв`язку з чим Суд не розглядає доводи касаційних скарг, що стосуються значення тих чи інших доказів для встановлення винуватості засуджених, справедливості призначеного покарання та стягнення витрат на правову допомогу.

52. Щодо доводів сторони захисту про безпідставне визнання висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 3676/20-26 від 30 грудня 2020 року неналежним доказом Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено перевірку показань із застосуванням поліграфу та використання отриманих даних як доказу[3]. Враховуючи викладене, Суд відхиляє вказаний довід сторони захисту.

53. Також Суд відхиляє довід сторони захисту, що зміна судом кваліфікації зі статті 187 на статті 121 та 125 КК порушила право на захист, оскільки не дало можливості засудженим захищатися від обвинувачення. Завданням суду є оцінка доказів, наданих стороною обвинувачення на доведення пред`явленого нею обвинувачення. Якщо сторона обвинувачення не довела одного або кількох елементів злочину, у якому звинувачувалася особа, однак інші обставини, доведені стороною обвинувачення, свідчать про наявність в діянні іншого складу злочину, суд зобов`язаний надати правову оцінку таким обставинам і кваліфікувати їх за відповідним положенням кримінального закону. Така зміна кваліфікації не свідчить про порушення права на захист, якщо обставини, які дали суду підставі для кваліфікації злочину, були предметом судового розгляду і сторона захисту знала про них і мала можливість їх спростовувати.[4]

54. Суд також відхиляє посилання сторони захисту на те, що потерпілі не могли оскаржувати застосування кримінального закону судом першої інстанції. КПК не містить положень, які дозволяють апеляційному суду ігнорувати доводи потерпілого, викладені в апеляційній скарзі, якщо такі доводи не підтримує сторона обвинувачення.

Запобіжний захід

55. Враховуючи ступінь тяжкості злочинів, у яких обвинувачуються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , наявність ризиків, які передбачено статтею 177 КПК, зокрема, можливе переховування від суду та, з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у справі, Суд вважає, що їм необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, але на строк не більше 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_11 залишити без задоволення. Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити частково. Касаційні скарги захисника ОСОБА_10 та засудженого ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 24 травня 2024 року включно.

Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 24 травня 2024 року включно.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Постанови від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, ІНФОРМАЦІЯ_3, від 20 лютого 2020 року у справі № 360/2303/17, ІНФОРМАЦІЯ_4, від 09 вересня 2020 року у справі № 658/1281/18, ІНФОРМАЦІЯ_5

[2] Постанови від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, ІНФОРМАЦІЯ_3; від 8 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, ІНФОРМАЦІЯ_6; від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17 , ІНФОРМАЦІЯ_7; від 02 червня 2021 року у справі № 712/5746/18, ІНФОРМАЦІЯ_8; від 16 жовтня 2023 року у справі № 212/7057/18, ІНФОРМАЦІЯ_9; від 06 грудня 2023 року у справі № 639/3154/18, ІНФОРМАЦІЯ_10

[3] Постанова від 26 січня 2023 року у справі № 183/3452/19, ІНФОРМАЦІЯ_11

[4] Постанова від 17 жовтня 2022 року у справі № 686/13801/16-к, ІНФОРМАЦІЯ_12