Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 753/8005/17

провадження № 61-9621св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року у складі судді: Коренюк А. М., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року у складі суддів: Желепи О. В., Іванченко М. М., Рубан С. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що між банком та ОСОБА_1 13 липня 2010 року був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 3 500,00 грн у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, що відповідає дії платіжної картки, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів. Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 31 березня 2017 року загальна заборгованість відповідача перед банком становить 74 724,52 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 74 724,52 грн, яка складається з таких складових:

заборгованість за кредитом - 3 493,69 грн;

відсотки за користування кредитом - 62 746,33 грн;

пеня та комісія - 4 450,00 грн;

штраф (фіксована частина)- 500,00 грн;

штраф (процентна частина) - 3 534,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 74 724,52 грн заборгованості за кредитним договором та1 600,00 грн судового збору, а всього 76 324,52 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між банком та ОСОБА_1 13 липня 2010 року був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 3 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, що відповідає дії платіжної картки, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів. Відповідно до умов укладеного договору Договір складається із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг й Правил користування платіжною карткою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судового збору в розмірі 1 600,00 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким ухвалено компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 1600,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони укладали договір шляхом підписання анкети-заяви, яка міститься в матеріалах справи, та наданням згоди відповідачем на приєднання до правил надання банківських послуг. З наданого суду розрахунку та виписки по рахунку відповідача вбачається, що відповідач має заборгованість, яка виникла з 2012 року в загальному розмірі 74 724,52 грн. Позивач довів порушення своїх прав відповідачем, яка не виконала умови договору, щодо повернення кредитних коштів. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Це стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 є інвалідом особою з інвалідністю I групи та у місцевого суду не було правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, оскільки останній повинен бути компенсований за рахунок держави, а тому рішення в частині стягнення судового збору підлягає скасування з постановленням нового рішення в цій частині.

Аргументи учасників справи

У лютому 2018 року ОСОБА_1 касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просила скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що не врахована при ухваленні оскаржених судових рішень правова позиція Верховного Суду України в постанові по справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, щодо застосування позовної давності та укладення правочину. Позивачем надано неналежні та недопустимі докази укладення кредитного договору. Суди не застосували статтю 551 ЦК України та не зменшили неустойку.

Звертає увагу, що позивач не подав суду письмових доказів пі підтвердження ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та зупиненовиконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження в справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 13 липня 2010 року підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та отримала платіжну картку АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідач зобов`язань за кредитним договором не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 74 724,52 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 3 493,69 грн; відсотків за користування кредитом - 62 746,33 грн; пені та комісії - 4 450,00 грн; штрафу (фіксована частина)- 500,00 грн; штрафу (процентна частина) - 3 534,50 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договор. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

В анкеті-заяві від 13 липня 2010 року процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

За таких обставин, судові рішення у частині стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 62 746,33 грн, пені та комісії у розмірі 4 450 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна частина) у розмірі 3 534,50 грн слід скасувати і в цій частині позовних вимог відмовити. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 493,69 грн судові рішення слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення у частині стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 62 746,33 грн, пені та комісії у розмірі 4 450 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна частина) у розмірі 3 534,50 грн ухвалені без додержання норм матеріального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 493,69 грн ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені АТ КБ «ПриватБанк» необхідно компенсувати 74,60 грн.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним: касаційну скаргу задовольнити частково; оскаржені рішення у частині стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 62 746,33 грн, пені та комісії у розмірі 4 450 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна частина) у розмірі 3 534,50 грн слід скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог; оскаржені рішення у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 493,69 грн залишити без змін; постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року в частині компенсації за рахунок держави понесені АТ КБ «ПриватБанк» судових витрат змінити; поновити виконання рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 493,69 грн.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 141, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року у частині задоволення позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 62 746,33 грн, пені та комісії у розмірі 4 450 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна частина) у розмірі 3 534,50 грн скасувати.

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 62 746,33 грн, пені та комісії у розмірі 4 450 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна частина) у розмірі 3 534,50 грн відмовити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року у частині позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 493,69 грн заборгованості за тілом кредиту залишити без змін.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року в частині компенсації судового збору у розмірі 1 600,00 грн акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» змінити.

Компенсувати акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 74,60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року та постанова Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року у скасованій і зміненій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Поновити виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в частині стягнення 3 493,69 грн заборгованості за тілом кредиту.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук