Справа № 202/2792/19

провадж. 2/0202/237/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 березня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді - Бєльченко Л.А.,

при секретарі - Гемай В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

       В квітні 2019 року позивач звернувся до суду з цим позовом, котрий уточнивши заявою від 08.11.2019 року (а.с.177), зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 і на 1/2 частину земельної ділянки за цією ж адресою. За час свого життя ОСОБА_6 заповіту не склав. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є в рівних частках його діти: він, ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Кожному з них в частині спадкування вказаного будинку і земельної ділянки належить по 1/6 частині. Усі троє дітей ОСОБА_6 у шестимісячний строк звернулися до Першої дніпровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Проте державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спірний будинок належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22.12.2017 року.

Позивач вважає договір дарування житлового будинку недійсним з таких підстав. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його, позивача, дід ОСОБА_7 , який був власником цього будинку. Після його смерті відкрилась спадщина на 2/3 частини цього будинку. За час свого життя ОСОБА_7 заповіту не склав. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті останнього є в рівних частках його діти: син ОСОБА_6 , його, позивача, батько і донька ОСОБА_2 , відповідач у справі. Кожному з них належить по 1/3 частині у спадковому домоволодінні. Даний житловий будинок був збудований під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а тому кожному з них належало по 1/2 його частині. ОСОБА_8 померла у 1996 році і належна їй 1/2 частка у домоволодінні була успадкована чоловіком ОСОБА_7 , сином ОСОБА_6 , донькою ОСОБА_2 по 1/6 частині кожним. Таким чином, його, позивача дідові ОСОБА_7 належало 2/3 частини ( 1/2 + 1/6) у спірному домоволодінні. Його, позивача, батькові ОСОБА_6 після смерті бабки ОСОБА_8 належала 1/6 частина, а після смерті діда ОСОБА_7 – 1/3 частини спірного домоволодіння, а всього 1/2 частина ( 1/6 + 1/3). Його, позивача, батько ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті своїх батьків фактично, користуючись спадковим будинком, гаражем, який знаходився у дворі будинку, де знаходився його, ОСОБА_6 , автомобіль марки «Москвич», велосипедами, що належали його батькам, інструментами для ремонту будинку, вудочками і гумовим човном, що знаходились у гаражі. Також факт прийняття спадщини його, позивача, батьком ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_7 підтверджується актом комісії, посвідченим квартальним комітетом, оригіналом Державного акту на право власності на землю від 23.06.1997 року, котрий його, позивача, батько забрав зі спірного будинку у шестимісячний строк після смерті ОСОБА_7 . На даний час Державний акт на землю знаходиться у його сестри ОСОБА_5 . З огляду на це, позивач вважає, що його батько ОСОБА_6 прийняв спадщину відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР, фактично вступивши в управління спадковим майном.

Разом з тим, ОСОБА_2 , приховавши він нотаріуса факт смерті ОСОБА_7 , її батька, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , 22.12.1997 року уклала договір дарування спірного домоволодіння, на підставі довіреності, виданої ОСОБА_7 01.12.1997 року на ім`я ОСОБА_3 , котра зі смертю ОСОБА_7 припинила свою дію. Позивач вважає такі дії відповідача ОСОБА_2 неправомірними; вважає, що останній після смерті ОСОБА_7 належить лише 1/2 частина спірного будинку, а інша 1/2 частина належить його,позивача, батькові ОСОБА_6 . Тому просив суд встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 , визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину вказаного житлового будинку.

В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 і її представник адвокат Крихта А.А. позовні вимоги не визнали. Заперечуючи проти позову, відповідач і її представник зазначили, що спірний будинок належав її, позивача, батькові ОСОБА_7 . ОСОБА_6 , син останнього, ані на момент смерті його матері ОСОБА_8 , ані на момент смерті батька ОСОБА_7 у будинку не проживав. Він був знятий з реєстрації в цьому будинку 15.02.1971 року. Ще за час життя батьків, ОСОБА_6 його бабкою був подарований житловий будинок АДРЕСА_3 , де він і проживав зі своєю сім`єю. Оскільки ОСОБА_9 був забезпечений житлом, за домовленістю в родині, спірний будинок мала успадкувати вона, ОСОБА_2 . Але, не дивлячись на домовленість, ОСОБА_9 мав право звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, котра охоплювалась не лише цим будинком, а й земельною ділянкою. Проте жодних дій, направлених на прийняття спадщини після смерті батьків, ОСОБА_9 вчинено не було. Вона ж, ОСОБА_2 фактично проживала у спірному домоволодінні без реєстрації з 10.12.1995 року, тобто і на момент смерті матері, і на момент смерті батька, і фактично вступила в управління майном. Посилання позивача на те, що ОСОБА_9 фактично прийняв спадщину після смерті батька, не відповідає дійсності. Так, ОСОБА_9 мав у власності автомобіль марки «Москвич», який йому також купили батьки. Відразу після смерті батька ОСОБА_7 ОСОБА_9 забрав цей автомобіль з гаражу, що знаходився на території спірного домоволодіння, і продав його. Більше гаражем ОСОБА_9 ніколи не користувався, ніяких речей з нього не брав. Державного акту на право власності на земельну ділянку за спірною адресою у ОСОБА_9 ніколи не було. Останній приходив до будинку лише у пам`ятні дати як гість. Наданий позивачем акт від 23.02.2019 року про те, що ОСОБА_9 користувався гаражем за адресою спірного домоволодіння, не є належним доказом.

Відносно позовних вимог позивача щодо визнання договору дарування спірного домоволодіння недійсним, позивач і її представник зазначили, що дійсно цей договір був укладений на підставі довіреності, котра припинила свою дію після смерті ОСОБА_7 , але вона, відповідач, в силу своєї правової необізнаності не знала, що довіреність припинила свою дію, а тому визнає, що даний договір є нікчемним, і в силу закону не потребується визнання його недійсним. Крім того, інтереси позивача даним договором не порушені, оскільки не входили до складу спадщини, отже, він не є тією особою, яка може оспорювати даний правочин. Просили суд відмовити позивачеві у задоволенні позову повністю.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, указуючи, що ОСОБА_7 , його дідом, за час життя була видана на його ім`я довіреність на право подарувати спірне домоволодіння. Договір дарування був укладений після смерті ОСОБА_7 , але вони з матір`ю, в силу своєї правової необізнаності, не знали, що довіреність втрачає силу у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 . Відповідач також зазначив, що разом з матір`ю стали проживати за спірною адресою ще під час життя діда і баби. ОСОБА_6 в цьому будинку не проживав, гаражем, що знаходиться на території домоволодіння, не користувався, а лише протягом двох тижнів після смерті ОСОБА_7 забрав свій автомобіль. Просив відмовити у задоволенні позову.

Треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, на адресу суду поверталися конверти з позначкою «за спливом терміну зберігання» (а.с. 91,95,133,210,211).

Третя особа - Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. в судове засідання не з`явилась, направила на адресу суду лист з проханням розглядати справу без її участі (а.с. 71).

Вислухавши сторін, представника відповідача ОСОБА_2 , свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що спірне домоволодіння належало ОСОБА_7 на підставі договору на право забудови будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 06.09.1950 року (а.с.77). В цей час ОСОБА_7 перебував у шлюбі зі ОСОБА_10 . Остання померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.227). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 (а.с.8).

Судом встановлено, що ще за час свого життя, 01.12.1997 року, ОСОБА_7 видав довіреність на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження майном. 22.12.1997 року між ОСОБА_3 , діючим на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 , та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с.72-77).

Судом встановлено, що за адресою спірного домоволодіння з 10.12.1995 року проживала і по цей час проживає відповідач ОСОБА_2 . ОСОБА_6 на момент смерті ОСОБА_7 в цьому будинку не проживав і зареєстрований не був. Зазначене не заперечується позивачем, підтверджується допитаними в судовому засіданні свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , довідками квартального комітету (а.с. 39,40).

Крім того, встановлено, що після смерті ОСОБА_7 до Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернулась лише відповідач ОСОБА_2 07.07.1998 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку за спірною адресою і на грошові внески (а.с.124-129).

Враховуючи, що право на спадщину після смерті ОСОБА_7 відкрилось ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд при вирішенні питання щодо спадкових прав керується ЦК УРСР 1963 року, діючого на той час.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Положенням ст. 548 цього Кодексу встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 року, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово - експлуатаційної організації, правління житлового - будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика або іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння майном.

Доказом вступу спадкоємця в управління чи володіння майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

На підтвердження того, що ОСОБА_6 фактично вступив в управління майном після смерті ОСОБА_7 позивач зазначив, що ОСОБА_6 користувався спадковим будинком, гаражем, де знаходився автомобіль останнього, користувався велосипедами, що належали його батькам, інструментами для ремонту будинку, вудочками і гумовим човном, що знаходились у гаражі. Також факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 , на думку позивача, підтверджується актом комісії, посвідченого квартальним комітетом, а також у ОСОБА_6 знаходився Державний акт на право власності на землю за зазначеною адресою.

Проте на підтвердження зазначеного позивач жодного доказу не надав.

Так, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_6 протягом двох тижнів після смерті ОСОБА_7 продав свій автомобіль, котрий знаходився в гаражі на території спірного домоволодіння. Доказів того, що в гаражі було ще будь - яке майно, що належало спадкодавцеві і що ОСОБА_6 після смерті свого батька користувався ним, позивачем не надано. Встановлено, що у спірне домоволодіння ОСОБА_6 приходив лише як гість. Зазначене підтвердили свідки, допитані в судовому засіданні.

Та обставина, що ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 взяв з гаражу свій автомобіль, на думку суду, не може розцінюватися як дія, що свідчить про фактичне управління майном спадкодавця, оскільки ОСОБА_6 забрав лише своє майно і більш гаражем не користувався.

Доказів того, що ОСОБА_6 користувався велосипедами, гумовим човном, інструментами, що належали ОСОБА_7 , забрав Державний акт на право власності на землю, позивачем не надано та судом не встановлено.

Суд критично ставиться до посилання позивача, як на доказ фактичного вступу в управління майном після смерті ОСОБА_7 , на наданий ним акт від 23.02.2019 року (а.с.16), в котрому квартальним посвідчені підписи гр.. ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , оскільки складання такого акту само по собі суперечить положенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 року, а квартальним засвідчено лише підписи вказаних осіб, що не може вважатися належним і допустимим доказом в розумінні ст.ст.77,78 ЦПК України.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що ОСОБА_6 ані протягом шести місяців після смерті ОСОБА_7 , ані протягом подальшого часу (21 рік минуло з дня смерті ОСОБА_7 до дня смерті ОСОБА_6 ) не було вчинено жодної юридично значимої дії, котра б свідчила про волевиявлення ОСОБА_6 на прийняття спадщини.

Відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Під час розгляду справи позивачем не надано доказів фактичного вступу в управління майном ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 , тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині встановлення факту прийняття спадщини і визнання за ним права власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування спірного житлового будинку, суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може здійснюватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особо. Яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Пунктом шостим частини першої ст. 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі: смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Під час розгляду справи дійсно встановлено, що відчуження спірного будинку за договором дарування від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_3 , на ім`я ОСОБА_2 відбулося через 21 день після смерті ОСОБА_7 (а.с.72-77). Тобто під час вчинення договору дарування довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_3 за дорученням ОСОБА_7 , припинила свою дію.

Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частин першої – третьої ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною другою ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 зазначила, що погоджується з тим, що договір дарування спірного житлового будинку є нікчемним правочином, оскільки вчинений від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, яка на момент вчинення правочину припинила свою дію у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 .

В пункті п`ятому постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якою порушено вчиненням правочину.

Дійшовши висновку про безпідставність і необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_2 , суд не вбачає порушення інтересів позивача укладанням даного договору.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову позивачеві у задоволенні позову повністю.

Підстав для відшкодування судових витрат позивачеві немає.

Керуючись ст.ст.4,5,10,13,81,141, 259,263-265 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку.

Рішення суду набирає законної сили після подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції.

Суддя                                                                        Бєльченко Л.А.