Справа № 307/3057/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 лютого 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Куштана Б.П.,

за участі секретаря - Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду від 01 липня 2019 року (головуючий суддя Гримут В.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради, ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Нижньоапшанської (Дібрівської) сільської ради,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради та ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Нижньоапшанської (Дібрівської) сільської ради № 43 від 16.08.1983 у частині узаконення за ОСОБА_3 побудованого без технічної документації житлового будинку та закріплення за ОСОБА_3 земельної ділянки (справа № 307/3057/17).

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд із аналогічним позовом у справі № 307/869/18, а ухвалою Тячівського районного суду від 23.05.2018 таку справу № 307/869/18 об`єднано в одне провадження та присвоєно номер справи № 307/3057/17.

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Дібрівської (Нижньоапшанської) сільської ради народних депутатів № 43 від 16.08.1983 було узаконено побудований без технічної документації житловий будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; закріплено за дворогосподарством ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,07 га у АДРЕСА_1 .

Позивачі вважають дане рішення незаконним у частині, що стосується ОСОБА_3 .

Вказують, що законами УРСР та СРСР, чинними на час прийняття даного рішення, виконком сільської ради не мав повноважень на узаконення побудованих без технічної документації житлових будинків. Тому в тексті рішення і не вказано, якою нормою закону керувався виконком Дібрівської (Нижньоапшанської) сільської Ради народних депутатів при прийнятті цього рішення. Вважають це рішення незаконним у частині щодо відповідача, таким що за своєю формою та змістом не породило наслідків. Вислів «Узаконення побудованих без технічної документації житлових будинків» на думку позивачів не відповідає нормам закону.

Крім цього, на час прийняття рішення за адресою: АДРЕСА_1 ), рахувалось дворогосподарство колгоспника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на такій земельній ділянці знаходився житловий будинок ОСОБА_4 , який рахувався головою цього дворогосподарства, а ОСОБА_3 значився як їхній син - член родини, так само як інші діти - син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_6 .

Вважають, що земельна ділянка за цією адресою вже значилася за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ще в 1977-1978 роках, і саме батьки в 1979-1980 роках побудували новий будинок без технічної документації, а відповідач ОСОБА_3 до будівництва цього будинку мав відношення як помічник своїх батьків. Вказують, що це підтверджується записом в поземельній шнуровій книзі № 571 Нижньоапшанської сільської ради з особистим рахунком № 860 та довідкою Нижньоапшанської сільської ради № 924 від 10.05.2017.

Вважають, що житловий будинок слід було узаконити за ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , а не за ОСОБА_3 , а тому вищевказане оскаржуване рішення виконкому Дібрівської сільської ради в частині узаконення побудованого без технічної документації житлового будинку по АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_3 підлягає скасуванню.

Вказували, що оспорюване рішення впливає на їхнє право спадкування після смерті батьків.

Зазначали, що у іншій справі ОСОБА_3 подав позов та претендує на визнання права власності на будинок у цілому - на половину як співвласник, а на іншу половину у порядку спадкування.

Посилаючись на дані обставини просили визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Нижньоапшанської (Дібрівської) сільської ради № 43 від 16.08.1983 у частині узаконення побудованого без технічної документації житлового будинку та закріплення за ОСОБА_3 земельної ділянки.

Рішенням Тячівського районного суду від 01 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовлено.

На це рішення позивачі подали апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, просять рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про задоволення їх позову.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Зокрема, скаржники вказують, що житловий будинок АДРЕСА_1 , збудовано у 1979-1980 роках їхнім батьком ОСОБА_4 ( ОСОБА_8 ) та мамою ОСОБА_5 . Вважають, що у брата ОСОБА_3 немає жодних документів щодо будівництва цього будинку та дозвільних документів для його зведення та введення в експлуатацію, а житловий будинок слід було узаконити за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а не за ОСОБА_3 . Зазначають, що після смерті ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у будинку залишились проживати їхня мати та брат ОСОБА_3 , і мати прийняла спадщину за ОСОБА_4 . Мати померла у 22.06.2015, а позивачі вказують, що вони прийняли за нею спадщину. Зазначають, що брат ОСОБА_3 у іншій справі посилається на те, що 1/2 частина будинку належить йому як забудовнику, а решта 1/2 частка - як єдиному спадкоємцю, що прийняв спадщину за батьком, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказують, що при ознайомленні з матеріалами цивільної справи № 307/368/17 дізнались про те, що існує рішення № 43 від 16.08.1983 та вирішили його оскаржити, оскільки ним порушуються права на частку житлового будинку як спадкоємців.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін, зазначаючи, зокрема, що будинок будував він спільно з батьком.

Апелянти та їх представник в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Подали заяву, в якій підтримали апеляційну скаргу та просили розглянути справу за їх відсутності. Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності апелянтів та їх представника.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачки є рідними сестрами відповідача ОСОБА_3 . До певного часу вони разом із батьками ОСОБА_9 ) та ОСОБА_10 разом проживали у будинку по АДРЕСА_1 ). ОСОБА_1 вийшла заміж і переїхала проживати до чоловіка. На початку вісімдесятих років, відповідач ОСОБА_3 , разом з батьками, а позивачки стверджують, що всію сім`єю, на місці старого будинку, по АДРЕСА_1 , без відповідних дозвільних документів, спорудили новий будинок з двома входами. У цьому будинку залишилися проживати батьки сторін, ОСОБА_3 зі своєю сім`єю та ОСОБА_11 , яка через деякий час вийшла заміж, змінила прізвище на ОСОБА_12 та переїхала проживати до свого чоловіка.

16.08.1983 виконавчий комітет Дібрівської сільської Ради народних депутатів прийняв рішення № 43, яким узаконив побудований без технічної документації житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Цим же рішенням за дворогосподарством ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було закріплено земельну ділянку площею 0.07 га.

Вказане рішення було затверджено рішенням виконкому Тячівської районної Ради народних депутатів № 212 від 19.08.1983. У цьому рішенні вказано наступне: «На виконання розпорядження райвиконкому № 66 від 04.04.1983 р. відділом архітектури проведена перевірка індивідуального житлового фонду в селі Діброва з питань дотримання соцзаконності забудовниками та контролю з боку виконкому Дібрівської сільської ради народних депутатів за ходом індивідуального будівництва. Встановлено, що переважна більшість громадян здійснила перебудову на старому місці тільки за рішенням виконкому сільської ради, без послідуючого дозволу райвиконкому, а відповідно і без техдокументації. При цьому ряд індивідуальних забудовників побудували будинки із значними порушеннями норм індивідуального будівництва. Враховуючи, що попередньо матеріали перевірки розглянуті на засіданні виконкому Дібрівської сільської Ради народних депутатів, виконком районної Ради народних депутатів рішив: Затвердити рішення виконкому Дібрівської сільської Ради народних депутатів № 43 від 16.08.1983 «Про узаконення індивідуальних житлових будинків, побудованих на дві сім`ї з відхиленням від норм, що в них проживають», в кількості 84 будинки (додаток № 2 додається)». У додатку № 2, під номерами 53 та 54 вказано прізвища - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та адреса: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. У будинку залишилися проживати ОСОБА_3 з сім`єю та мати сторін - ОСОБА_10 , яка із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебувала. Про таке свідчить рішення суду від 04.12.2009, яким було задоволено її заяву та визнано факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_9 ) без реєстрації шлюбу з 1943 року до його смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_13 .

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Тячівського районного суду від 02.04.2015 у справі 307/3541/14-ц, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19.05.2016, позов ОСОБА_3 до Нижньоапшанської сільської ради, ОСОБА_13 , ОСОБА_1 - задоволено. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.09.2010 № 605, видане виконкомом Нижньоапшанської сільської ради на ім`я ОСОБА_13 , зареєстроване Тячівським РПТІ в Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна в книзі 05, запис № 642, згідно якого ОСОБА_13 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 . Визнано недійсним договір дарування житлового будинку від 12.11.2010, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю. в реєстрі за №6402, укладений між ОСОБА_13 як дарувателькою з однієї сторони та ОСОБА_1 як обдаровуваною з другої сторони, згідно якого ОСОБА_13 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар житловий будинок по АДРЕСА_2 .

Цим рішенням встановлено, що рішенням виконавчого комітету Тячівської районної Ради народних депутатів від 19.08.1983 №212 затверджено рішення виконкому Дібрівської сільської Ради народних депутатів №43 від 16.08.1983 «Про узаконення індивідуальних житлових будинків», де у додатку №2 до вказаного рішення зазначено про узаконення житлового будинку АДРЕСА_1 , збудованого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного рішення виконкому Тячівської районної Ради народних депутатів було видано свідоцтво про забудову садиби у сільських населених пунктах УРСР, згідно якого вбачається, що будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 здійснювалося ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Також рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 разом з батьком були забудовниками будинку АДРЕСА_2 ), і після смерті свого батька позивач ОСОБА_3 постійно проживав у будинку АДРЕСА_2 ), а тому являється таким, що прийняв спадщину після смерті батька на частину його майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України дані обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_1 зверталася із заявою про перегляд рішення Тячівського районного суду від 02.04.2015 у зв`язку з нововиявленими обставинами. Однак ухвалою Тячівського районного суду від 23.04.2018 у справі 307/3541/14-ц, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 31.01.2019, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Тячівського районного суду від 02.04.2015 у зв`язку з нововиявленими обставинами - відмовлено.

Таким чином, у справі що розглядається встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщину за батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - не прийняли.

Посилання позивачів на порушення їх спадкових прав оспорюваним рішенням виконавчого комітету Дібрівської (Нижньоапшанської) сільської Ради народних депутатів № 43 від 16.08.1983 - є голослівним. Доводи про те, що вони у порядку спадкування за мамою ОСОБА_13 мали прийняти житловий будинок по АДРЕСА_2 - є безпідставним, оскільки ними не надано доказів щодо права власності ОСОБА_13 на вказаний будинок та доказів щодо прийняття ОСОБА_13 спадщини за ОСОБА_4 , оскільки така (як особа, яка не перебувала у шлюбі із ОСОБА_4 ) не належала до першої черги спадкоємців за законом у силу ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (1963 року).

Доводи про те, що ОСОБА_13 проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 без укладення шлюбу однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (встановлення цієї обставини рішенням Тячівського районного суду від 04.12.2009), а тому після його смерті фактичним вступом в управління майном прийняла у спадщину житловий будинок по АДРЕСА_2 - є безпідставним, оскільки четверту чергу спадкоємців за законом (особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини) було визначено тільки у ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, та не поширюється на спірні правовідносини. Натомість стаття 529 ЦК УРСР (у редакції на час відкриття спадщини за ОСОБА_9 ) такої черги не передбачала.

При цьому, за рішенням Тячівського районного суду від 02.04.2015 у справі 307/3541/14-ц, що набрало законної сили, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.09.2010 № 605, видане ОСОБА_13 на житловий будинок по АДРЕСА_2 .

Таким чином, позивачі не довели наявності порушення своїх прав оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Дібрівської сільської Ради народних депутатів № 43 від 16.08.1983.

Окрім того, оскаржуване рішення прийнято у межах повноважень виконавчого комітету, виходячи з наступного.

Виходячи з аналізу положень статті 19 Закону УРСР «Про районну Раду депутатів трудящих Української РСР» (в редакції Закону УРСР від 13.12.1979 № 5437-IX - «Про районну Раду народних депутатів Української РСР», чинного на час прийняття оскаржуваного рішення) яка регламентувала повноваження районної Ради народних депутатів в галузі будівництва, планування і забудови, положень статей 18, 30, 45 Закону УРСР «Про сільську Раду депутатів трудящих Української РСР» (в редакції Закону УРСР від 13.12.1979 № 5440-IX - «Про сільську Раду народних депутатів Української РСР», чинного на час прийняття оскаржуваного рішення), які регламентували повноваження сільської Ради народних депутатів та виконавчого комітету сільської Радми народних депутатів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з боку виконкому сільської ради, при прийнятті оскаржуваного рішення не було допущено ні порушення вимог закону, ні перевищення своїх повноважень.

Під час прийняття рішення виконкому Дібрівської сільської Ради народних депутатів права позивачів порушені не були, доказів того, що за життя батьки позивачів намагалися оскаржити рішення виконкому № 43 від 16.081983 - не надано.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду від 01 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 лютого 2020 року.

Головуюча:

Судді: