Справа № 354/182/17

Провадження по справі № 2/354/89/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Польської М.В.

секретаря Савчук М.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Чеботара В.В.

представника відповідачів 2,3 адвокатів Баранова Ю.Г., Васильковського В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд недійсним, визнання договору купівлі-продажу незавершеного будівництва об`єкта житлової нерухомості недійсним,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в березні 2017 р. в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с.Татарів, урочище «Мочари», Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, загальною площею 0,1430 га, що укладений 17 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1477 і повернення сторін до первісного стану.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 25.11.1991 року перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , який 18.10.2013 року придбав в с.Татарів земельну ділянку для подальшого будівництва на ній будівлі для використання у підприємницькій діяльності. Ще 25.06.2008 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та позивачем було укладено договір про надання споживчого кредиту з терміном повернення до 24.06.2024 р. На забезпечення виконання взятих зобов`язань між цим же банком та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Враховуючи погіршення матеріального становища з 2014 р., що призвело до неможливості виконання зобов`язань за кредитним договором, позивач та відповідач 1 вирішили відчужити належну їм на праві спільної власності земельну ділянку шляхом укладення договору дарування з рідним братом відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 . Згідно п.1 укладеного Договору дарування від 17.12.2014 р., ОСОБА_3 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв від нього оспорювану земельну ділянку. З жовтня 2015 р. по 2016 р. на даній земельній ділянці було збудовано за кошти позивача два магазини для комерційної діяльності по 30м2, проте всі правовстановлюючі документи були оформлені на ОСОБА_2 , оскільки останній був власником земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво. На даний час шлюбні відносини між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 припинені. Тому просить її позов задовольнити.

04.09.2017 р. позивач подала заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Позивач вказала, що за час перебування справи в суді та невиконання нотаріусами Головного територіального управління юстиції вимоги щодо не укладення будь-яких договорів по відчуженню спірної земельної ділянки, відповідач ОСОБА_2 продав незавершене будівництво об`єкта житлової нерухомості ОСОБА_4 та не повідомив покупця, що фактичними власниками земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с.Татарів, урочище «Мочари» Яремчанської міської ради, загальною площею 0,1430 га і збудованих на ній об`єктів нерухомості є подружжя. Тому, позивач просить, крім іншого, також визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництва об`єкта житлової нерухомості, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що посвідчений 03 травня 2017 року державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І.В. за реєстровим №547. В зв`язку з чим також просила залучити до участі у справі співвідповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою Яремчанського міського суду від 18.10.2017 року залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 03.08.2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1430 га, кадастровий номер 2611091201:13:003:0063, що знаходиться в с.Татарів, урочище Мочари, Яремчанської міської ради, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Шляхом проведення автоматизованого розподілу судової справи, визначено 03.04.2019р. головуючого суддю - Польську М.В.

07.06.2019 р. представник відповідача ОСОБА_4 подав відзив на позовну заяву.

У відзиві вказав, що рішенням Татарівської сільської ради від 20.08.2015 р. було погоджено ОСОБА_2 влаштування тимчасової споруди для торгівлі продуктами харчування та літнього майданчика на оспорюваній земельній ділянці, 16.10.2015 р. виготовлено ним паспорт прив`язки цієї тимчасової споруди, 03.12.2015 р. йому видано будівельний паспорт для будівництва житлового будинку та 18.12.2015 р. Управлінням ДАБІ в Івано-Франківській області зареєстровано повідомлення замовника ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт - нового будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 . Укладення 03.05.2017 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу незавершеного будівництва об`єкта житлової нерухомості від 03.05.2017р. свідчить про реальне використання та подальшу передачу земельної ділянки на виконання оспорюваного договору дарування. Окрім того, відповідач зазначив, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог, не можуть бути підставою для визнання договору купівлі-продажу від 03.05.2017р. недійсним внаслідок обману, оскільки позивач не була стороною даного договору. Тому з підстав, викладених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача понесені судові витрати.

11.07.2019 р. позивач подала відповідь на відзив.

В судовому засіданні позивач та її представник збільшені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. В подальшому на стадії останньої репліки в судових дебатах 24.03.2020 р. представник позивача направив суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Представники відповідача 2, 3 позовні вимоги заперечили та просили відмовити у позові. На стадії останньої репліки в судових дебатах 20.03.2020 р. та 25.03.2020 р. від представників відповідачів 2, 3 надійшли заяви про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Відповідач 1 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно договору дарування земельної ділянки від 18.12.2014 р. (а.с.7-8 т.1) ОСОБА_3 подарив безоплатно ОСОБА_2 належну йому на праві власності земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2611091201:13:003:0063, загальною площею 0,1430 га, що знаходиться в с.Татарів, урочище

«Мочари» Яремчанської міської ради, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.9 т.1).

Попередньо як слідує з п.2 договору, земельна ділянка була придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу 18.10.2013р. та зареєстровано право власності на неї 06.11.2014р.

Відповідно до записів у довідці Татарівської сільської ради №472/02.2-10 від 11.12.2014 р. (а.с.10 т.1), на належній ОСОБА_3 земельній ділянці загальною площею 0,1430 га, кадастровий номер 2611091201:13:003:0063, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, підтверджено (на час укладення договору дарування) факт відсутності житлових чи господарських будівель.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач та її представник суду зазначили, що даний договір укладався відповідачем 2 (який був на той час чоловіком позивача), з метою приховування майна подружжя ОСОБА_5 (шлюб розірвано за рішенням суду від 10.02.2017р. - а.с.87-88 т.2) від ПАТ «УкрСиббанк» та уникнення можливого майбутнього арешту на все наявне майно за договором про надання споживчого кредиту від 25.06.2008р., перед яким один з подружжя (позивач) мав боргові зобов`язання, а інший був фінансовим поручителем (а.с.11-18 т.1), тобто такий договір є фіктивним. Тому й обрано було близького родича - брата чоловіка, з яким можливо б було повторно укласти договір інший та вчинити дії по поверненню майна в користування та розпорядження позивача.

Заперечуючи позовні вимоги, представник відповідача 2 ОСОБА_3 суду пояснив, що відповідач 1 ОСОБА_6 є рідним братом відповідача 2. ОСОБА_7 завжди допомагав ОСОБА_8 , тому брат разом з дружиною вирішили подарувати ОСОБА_7 дану земельну ділянку за його роботу. Після укладеного правочину, саме ОСОБА_7 продовжив використання земельної ділянки, зокрема також і вчиняв дії по влаштуванню і оформленню малих архітектурних форм, а також розпочав будівництво житлового будинку. Про те, що колишня дружина (позивач) подала до суду позовну заяву у даному спорі, відповідач 2 дізнався у березні-квітні 2017р., спілкувався в зв`язку з цим з позивачем і пояснив, що жодного відношення до даної земельної ділянки дружина, яка дала згоду на дарування, та він, немають. При розірванні сімейних відносин подружжя (як вбачається зі змісту рішення, наявного в матеріалах справи та відзиву на позов, саме ОСОБА_3 подав 28.09.2016р. позов до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу) щодо даної земельної ділянки питань не узгоджували і такі не виникали. Фіктивності договору дарування земельної ділянки від 18.12.2014 р. - немає.

Як слідує з умов договору дарування земельної ділянки від 18.12.2014 р. (п.6), дарувальник ОСОБА_3 свідчив, що від обдаровуваного ОСОБА_2 не приховано обставин, які мають істотне значення, внаслідок відчуження не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб. Цим же пунктом 6 дружина дарувальника - ОСОБА_1 не заперечує проти підписання чоловіком даного договору, що підтверджується її заявою, посвідченою нотаріально. Договір передбачав (п.7), що укладення договору відповідає їхнім інтересам, умови зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним. А пунктом 10 сторони узгодили, що підписанням даного договору обдаровуваним свідчить, що він дарунок приймає.

Рішенням Татарівської сільської ради №37 від 20.08.2015 р. ОСОБА_2 було дозволено влаштування тимчасової споруди для торгівлі продуктами харчування та літнього майданчика на оспорюваній земельній ділянці, власником якої він був (а.с.48 т.2). А 16.10.2015 р. ОСОБА_2 було виготовлено на його замовлення паспорт прив`язки тимчасової споруди, на підставі даного рішення Татарівської сільської ради (а.с.47,49-50 т.2).

В подальшому, 03.12.2015р. ОСОБА_2 також було видано будівельний паспорт на забудову його земельної ділянки, зокрема для будівництва житлового будинку (розташованого позаду малих архітектурних форм, як вбачається зі схеми), а 18.12.2015 р. Управлінням ДАБІ в Івано-Франківській області зареєстровано повідомлення замовника ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт - нового будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.49-57 т.2).

02.04.2017 р. на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок незавершений будівництвом (а.с.112-114 т.1).

Отже, з наявних доказів в матеріалах справи вбачається, що власник земельної ділянки прийнявши її в дарунок, вчиняв дії по її цільовому використанню, отримував дозволи та замовляв документацію як на тимчасові споруди - МАФи, так і на будівництво нерухомого майна - житлового будинку на ній.

Позивач в доведення підстав позовних вимог щодо ведення саме нею будівництва МАФів на спірній земельній ділянці, надала фотофіксаж МАФів та накладних за жовтень 2015р., листопад 2015р., січня 2016р., березня 2016р., рахунок оплату за травень 2016р. та товарні чеки за жовтень 2016р., грудень 2016р. (а.с.204-215 т.1).

Щодо останніх товарних чеків за жовтень, грудень 2016р., то слід зауважити, що позивач не могла не знати про ініціювання її чоловіком позову до суду про розірвання шлюбу, і як описано в рішенні підстави такого розірвання були зазначені позивачем такі як: наявність конфліктів з дружиною, проживання останніх 3 місяців (до дня звернення до суду) подружжя окремо, не підтримання стосунків та існування шлюбних відносин формально. Отже, можливе як доводить позивач, несення витрат на об`єкт, що не є у власності подружжя та під час розгляду судом позову про розірвання шлюбу, є більш як незрозумілим фактом та поведінкою.

Також, свідки сторони позивача ОСОБА_9 (сусід в м.Коломия), ОСОБА_10 (мама позивача), ОСОБА_11 (син позивача і відповідача 2), ОСОБА_12 (син позивача і відповідача 2), ОСОБА_13 (знайома із с.Татарів) суду пояснили, що подружжя брало кредит у 2008р. на купівлю магазину в м.Коломия. У 2013 році подружжя придбало земельну ділянку в с.Татарів і придбанням та пошуком такої займалася саме позивач. Такий факт і не заперечується сторонами. Свідки також підтвердили, що чули зі слів подружжя, що останні переписують земельну ділянку на брата чоловіка, задля уникнення перед банком забрання ділянки за кредитні зобов`язання.

Однак, в судових засіданнях було з`ясовано, при змагальності сторін та їх доводів у даному спорі, що позивач є власником і іншого майна - магазину в м.Коломия, при чому що саме даний нежитловий будинок (магазин) в м.Коломия, площею 112.4 м.кв., придбавався за вищевказані кредитні кошти і є власністю ОСОБА_1 та саме даний магазин був предметом забезпечення кредитних зобов`язань перед банком (п.2.1 договору про надання споживчого кредиту від 25.06.2008р. - а.с.11зв. т.1), а отже доводи сторони позивача про те, що слід було подарувати земельну ділянку через уникнення можливого арешту майна - земельної ділянки, що не була предметом іпотеки, не заслуговують на увагу. Позивач не доводила перед судом, що вартість предмета іпотеки була нижчою за боргові зобов`язання.

Також, доводи синів та матері позивача про те, що батько (зять) пообіцяв переписати на дітей дану спірну земельну ділянку, суд оцінює критично, оскільки така земельна ділянка не перебувала у власності ОСОБА_3 , тому він і не міг вчиняти жодного правочину щодо розпорядження нею. Жоден свідок не підтвердив факту можливої передачі (дарування, продаж, тощо) спірної ділянки ОСОБА_2 на користь попереднього дарувальника чи його членів сім`ї. Разом з тим, свідок ОСОБА_9 не могла підтвердити факт того, що будівельні матеріали закуплялись позивачем саме для об`єктів, що знаходяться в с.Татарів.

За чинним законодавством МАФ не є об`єктами нерухомості, пов`язані із земельною ділянкою, оскільки такі є тимчасовими спорудами, переносними у використанні та збірно-розбірними. Право власності на такі ніким не оформлені. Як вбачається з матеріалів справи, такі МАФи не були предметом відчуження і за договором між відповідачем 1 та відповідачем 3 у даній справі.

Щодо фіктивності самого оспорюваного договору, то слід зазначити таке.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок

виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 334 цього Кодексу права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За змістом статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації.

Згідно з чч.1, 2 ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК, що за правилами ст.215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

Відповідачем 1 ОСОБА_2 , як зазначено вище, було здійснено державну реєстрацію права власності на отриманий в дарунок об`єкт нерухомого майна, вчинено інші дії по реальному використанню майна. Те, що саме відповідач 1, як друга сторона правочину, діяв фіктивно та без створення юридичних наслідків, сторона позивача суду не довела. Факт наявного умислу у сторони дарувальника та згода його дружини, як однієї сторони правочину, не є підтвердженням умислу обох сторін договору. Отже, не може виконаний правочин вважатися фіктивним, оскільки настали обумовлені ним правові наслідки, у той час як відповідно до ч.1 ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відтак, за умови виконання правочину, немає підстав вважати «здійсненою для вигляду» державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке виникло з такого правочину.

Якщо ж навіть при наявності умислу зі сторони дарувальника на вчинення фіктивного правочину, умисел у обдаровуваного був іншим, такий правочин не може бути визнаний судом недійсним.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.03.2019р. справа №607/15555/17-ц.

Дійсно, Велика Палата Верховного Суду постановою по справі № 369/11268/16-ц від 03.07.2019р. вказала, що основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду і знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання

майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Проте, у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, суд не може ухвалити законне рішення без перевірки таких обставин: чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів; зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

В даній цивільній справі, що розглядається судом, не встановлені беззаперечні обставини, що вказували б на стовідсоткову наявність ознак, які характеризують вчинені правочини, як фіктивні, що вказані вище у постановах ВП ВС та ВС.

Зокрема, слід врахувати і те, що по-перше, банк мав в заставі інше майно боржника, кредитні зобов`язання в часі ще не настали (позов банк подав у січні 2015р. і рішення про стягнення солідарно боргу з боржника і поручителя прийняте у березні 2015р. (а.с.84-86 т.2), хоча банк у листопаді 2014 року і попереджав боржника та поручителя про можливе стягнення боргу в судовому порядку, але боржник могла виконати вимогу за рахунок заставного майна перед банком, яким не є спірна земельна ділянка), а оспорюваний договір укладено у грудні 2014р. і як зазначила позивач, таку заборгованість вона, з її тверджень, в подальшому погасила не заставним майном, по-друге, новий власник прийняв майно та почав його використання, на спростування чого позивач не довела протилежного. Отже, матеріали справи свідчать про неоднозначність у «фіктивних намірах» дарування ділянки, які доводила сторона позивача.

Тому, суд не вважає доведеними вимоги позову в цій частині оскарження договору дарування.

В подальшому, як вже зазначено вище, ОСОБА_6 (за письмової нотаріально посвідченої згоди його дружини ОСОБА_14 ) уклав 03.05.2017р. з відповідачем 3 ОСОБА_4 (за нотаріально посвідченої згоди його дружини ОСОБА_15 ) договір купівлі-продажу незавершеного будівництва, об`єкта житлової нерухомості, готовністю 11% (а.с.95-108, 121 т.1). Саме вказаний договір є також предметом спору у даній цивільній справі (за збільшеними вимогами).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.30-31 т.1) ОСОБА_4 став власником незавершеного будівництва об`єкта житлової нерухомості на земельній ділянці загальною площею 0,1430 га, кадастровий номер 2611091201:13:003:0063, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і посвідчений 03 травня 2017 року державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І.В. за реєстровим №547, придбавши останню за 92114 грн. (а.с.121 т.1).

При цьому, слід наголосити, що ОСОБА_6 відчужив 03.05.2017 р. і земельну ділянку, на якій розміщений об`єкт житлової нерухомостінезавершеного будівництва, про що свідчить запис в Державному реєстрі (а.с.182 зв.т.1), однак таке відчуження позивачем не оспорюється (диспозитивність вимог) і предметом судового розгляду за даним позовом таке не є.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу незавершеного будівництва об`єкта житлової нерухомості недійсним, сторона позивача зазначила, що такий договір слід визнати недійсним за ст.230 ЦК України, оскільки продавець (відповідач 1) ввів оману покупця (відповідача 3) щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема що фактичними власниками даної земельної ділянки і збудованих на ній об`єктів є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

При чому, всі обставини які доводились перед судом позивачем, та викладені як в процесуальних заявах, так і в поясненнях щодо вимог позову в цій частині, зводились до спору

щодо земельної ділянки та двох магазинів (МАФів на ній), а не збудованого в частині 11% житлового будинку, і що ОСОБА_2 мав намір навмисно відчужити саме земельну ділянку, щоб уникнути поділу майна подружжя на неї (а.с.28-29 т.1, 93 т.2).

Заперечуючи доводи позову, представник відповідача 2 зазначив, що ОСОБА_2 дійсно приступив до використання дарунка, та в подальшому брату ОСОБА_8 булу відомо, що бажаючи виїхати в Німеччину на роботу, та потребу в коштах, ОСОБА_7 у грудні 2016р. виставив на продаж земельну ділянку

Заперечуючи доводи позову, представник відповідача 3 зазначив, що через агентство нерухомості виставив ділянку на продаж та продав земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с.Татарів, урочище «Мочари», Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, загальною площею 0,1430 га, про що свідчить довідка Інформаційного агентства нерухомості «Траст» (а.с.58 т.2). В березні 2017р. ОСОБА_4 зацікавився об`єктом продажу, на якому було і незавершене будівництво, і в травні 2017р. після узгодженостей з продавцем, він придбав ділянку та об`єкт незавершеного будівництва. Правочин, що вчиняється на підставі обману є таким, коли одна сторона правочину ввела в оману іншу сторони щодо обставин, які мають істотне значення чи стосовно фактів, що впливають на укладення договору, що б перешкоджало його укладенню. Факт обману повинна довести сторона, яку ввели в обман. Натомість позивач не є стороною спірного договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва. Тому вимога в частині визнання договору недійсним і повернення сторін до первісного стану та обраний спосіб захисту за ст.215, 216 ЦК України є невірним. Такий захист можливий при існування підстав, шляхом пред`явлення віндикаційного позову у добросовісного набувача за ст.388 ЦК України.

Щодо цього слід зазначити таке.

Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У ст. 215 ЦК України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України. Тобто зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом необхідно розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу незавершеного будівництва, об`єкта житлової нерухомості від 03.05.2017р. є ОСОБА_2 (відповідач 1) та ОСОБА_4 (відповідач 3), а не позивач.

При цьому, що всі доводи сторони позивача та її свідків про вкладення коштів в будівництво, про що зазначено вище, стосувалось МАФів.

Суд виходить з того, що сторони у справі, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали 03.05.2017р. договір, згідно з яким відповідач 1 передав у власність відповідачу 3, а покупець прийняв у власність об`єкт нерухомого майна незавершеного будівництвом, власником якого за зареєстрованим правом є продавець. Після укладення договору об`єкт був переданий відповідачу 3, а отже настали правові наслідки відповідно до умов укладеного договору. Підписавши оспорюваний договір, відповідачі у справі підтвердили, що його умови повністю відповідають волевиявленню продавця, також проведено повний розрахунок за проданий об`єкт незавершеного будівництва.

Верховний Суд (постанова від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц) зазначив, що за змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 не довела суду те, що відповідач 1 ввів в оману відповідача 3 укладаючи саме договір купівлі-продажу, що є предметом спору у даній цивільній справі, при тому, що обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тому, доводи і в цій частині позовних вимог не є доведеними перед судом належними доказами, і до задоволення не підлягають.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

За змістом вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови у позові - на позивача.

Відповідно до вимог ч.3 ст.133, ч.2 ст.137, ст.141 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою,

включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження вищевказаних обставин, стороною відповідача 3 надано суду квитанції про переказ коштів за надані послуги адвоката від 03.06.2019 р., 30.10.2019 р., 03.02.2020 року на загальну суму 6000 грн. Тому вимога про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_4 витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.

Ухвалою судді Яремчанського міського суду від 03.08.2018 року з метою забезпечення позову в цивільній справі за вказаним позовом було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1430 га, кадастровий номер 2611091201:13:003:0063, що знаходиться в с.Татарів, урочище Мочари, Яремчанської міської ради, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Частиною 1 статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч.9 ст.158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У зв`язку із постановленням рішення про відмову у позові, вказаний захід забезпечення позову підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.203, 215-216, 229-230, 234, 334, 717-719,722 ЦК України, ст.ст.10 - 13, 81, 141, 149,158, 258-268, 280-289, 352-354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с.Татарів, урочище «Мочари», Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, загальною площею 0,1430 га, що укладений 17 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1477 і повернення сторін до первісного стану, визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершеного будівництва об`єкта житлової нерухомості, укладеного

між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що посвідчений 03 травня 2017 року державним нотаріусом Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І.В. за реєстровим №547 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 - витрати на правову допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.

Скасувати заходи забезпечення позову, що були вжиті ухвалою судді Яремчанського міського суду від 03.08.2018 року щодо арешту земельної ділянки площею 0,1430 га, кадастровий номер 2611091201:13:003:0063, що знаходиться в с.Татарів, урочище Мочари, Яремчанської міської ради, та належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Яремчанський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а після чого, безпосередньо до апеляційного суду).

Повний текст рішення виготовлено 25.03.2020 року.

Головуючий суддя: М. В. Польська