Справа № 2 – 189

                                                                                                                                            2010 р.

 РІШЕННЯ

                                                                    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 березня 2010  року                                                                      Біляївський  районний суд

                                                                                                      Одеської області

у складі:  головуючого судді -  Трушиної О.І.

                        при секретарі  -  Коваленко Н.С.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в  залі суду міста Біляївка цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі і гідності, -

                     В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом, уточнивши який (а.с. 72-73), просить визнати, що відповідачкою в ході  судового розгляду  Біляївським районним судом Одеської області  цивільної справи № 2-91/2008 поширено недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1  протягом п»ятнадцяти років перебуває на обліку психіатричного  диспансеру, що принижує  її честь і гідність, визнати, що відповідачкою у ході розгляду  апеляційним судом Одеської області  цивільної справи № 22ц-1557/2008 поширено  недостовірну інформацію про те, що вона  страждає психічним захворюванням, що тягне неадекватність її дій, і поширення цієї  недостовірної інформації принижує її честь і гідність, визнати, що  весною 2004 року відповідачкою у ході спілкування по телефону зі ОСОБА_3 повідомлено недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1  хворіє на психічний розлад, що принижує її честь і гідність, визнати, що у травні-червні 2007 року відповідачкою поширено  серед працівників  Біляївського РВ інформацію  про те, що ОСОБА_1 перебуває на  обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_4  номерної районної лікарні, що частково відповідає дійсності і не порочить честь  і гідність останньої, проте ця інформація  про приватне життя ОСОБА_1 є конфіденційною і її поширення без згоди останньої завдало шкоди відповідним особистим  немайновим правам ОСОБА_1, визнати, що  проживанням відповідачки  у будинку по вул. Волгоградській, 20 в с. Дачне  всупереч її волі порушено житлові права  та право власності, визнати що вимога відповідачки про визнання недієздатною ОСОБА_1, заявлена у травні 2008 року недобросовісно та без достатньої підстави,  що спричинило для неї моральні страждання. Також просить стягнути моральну шкоду, яку вона оцінює в 30000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що вона була власником  вказаного житлового будинку, 07.11.2003 року  вона уклала з відповідачкою по справі договір довічного утримання, яка продала свій будинок і вселилася до неї  проживати. Всупереч її  волі разом з відповідачкою у будинок вселилися її син і дочка з чоловіком.  Між ними виникали конфлікти, внаслідок чого вона змушена була піти з будинку і проживати  у сусідів і знайомих. У теперішній час договір довічного утримання розірваний, але вона не може проживати у будинку через  відносини, які склалися. Вважає, що порушені її житлові права та право власності. Крім того, в ході розгляду справи про розірвання договору довічного утримання у Біляївському районному суді і апеляційному суді Одеської області відповідачка поширила недостовірну інформацію про те, що позивачка страждає психічним захворюванням, що тягне неадекватність її дій, і поширення цієї недостовірної інформації принижує честь і гідність останньої. Також навесні 2004 року відповідачка у ході спілкування зі ОСОБА_3 повідомила  останній  недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 хворіє на психічний розлад, що принижує честь і гідність останньої. У травні 2007 року вона звернулася до Біляївського РВ з заявою на дії відповідачки, а вона в свою чергу  серед працівників Біляївського РВ поширила недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 перебуває  на обліку у лікаря-психіатра, що частково не відповідає дійсності і ця інформація є конфіденційною, і поширення цієї інформації без її згоди  завдало шкоди  особистим немайновим правам позивачки.  У травні 2008 року відповідачка звернулася до суду з позовом про визнання її недієздатною, була проведена амбулаторна, згодом стаціонарна судово-психіатрична експертиза, з 03.11.2008 року по 14.11.2008 року вона знаходилася  під наглядом в умовах стаціонару, згідно акту експертизи  на момент обстеження  вона не страждає психічним захворюванням, у зв»язку з чим  може  розуміти значення своїх дій та керувати ними. В зв»язку з викладеним вона витрачала свій вільний час, сили, нервову (психічну) енергію, змушена була відмовляти собі в реалізації своїх життєвих  звичок, обмежувати  себе в можливості вільно, за своїм розсудом визначати свою  поведінку в сфері приватного життя, її життєві зв»язки  і відносини з оточуючими людьми були порушені, внаслідок чого вона перенесла певні моральні страждання. Моральну шкоду, заподіяну їй відповідачкою, вона оцінює в 30000 грн.

Позивачка  та її представник у судовому засіданні на позовних вимогах наполягали і пояснили, що відповідачка всупереч волі  позивачки вселилася з сім»єю у її будинок, створили нестерпні для сумісного проживання умови, вимусили її піти з дому і проживати у сусідів. Крім того, відповідачка розповсюджувала недостовірну інформацію, що вона хворіє на психічну хворобу, знаходиться на обліку у психіатра, що не відповідає дійсності і порочить її честь і гідність. У зв»язку з викладеним вона перенесла моральні страждання – нервувала, втратила спокій, були порушені її відносини з оточуючими. Моральну шкоду вона оцінює в 30000 грн.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, подали заперечення на позов і пояснили, що

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, позивачка по справі ОСОБА_1 є матір»ю відповідачки ОСОБА_2, згідно свідоцтва про народження (а.с. 9).

07 листопада 2003 року між позивачкою і відповідачкою  було укладено договір довічного утримання, згідно якого  позивачка  передала у власність  відповідачці  житловий будинок, розташований по вул. Волгоградській, 20 в с. Дачне Біляївського району, яка в свою чергу  зобов»язалась  довічно повністю утримувати  ОСОБА_1, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, зберігати її в безкоштовному довічному користуванні цей житловий будинок» (а.с. 10).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 06 лютого 2008 року  зазначений договір був розірваний внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов»язань (а.с. 16).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області вищевказане рішення залишене без змін (а.с. 17).

Після укладення договору довічного утримання відповідачка разом з дітьми вселилася у будинок матері по вул. Волгоградській, 20 в с. Дачне Біляївського району, а свій будинок, який знаходився поряд, продала.

Позивачка  у судовому засіданні  стверджувала, що відповідачка разом з дітьми вселилася у будинок без її згоди, створили нестерпні умови для проживання, внаслідок чого вона змушена була піти з дому, чим порушені  її житлові права і право власності, але було встановлено, що відповідачка вселилася у будинок зі згоди позивачки, що підтвердили свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Крім того, позивачка з позовом про виселення відповідачки до суду з позовом не зверталася.

З урахуванням викладеного суд вважає, що вимоги в частині визнання, що  проживанням відповідачки  у будинку по вул. Волгоградській, 20 в с. Дачне  всупереч   волі  ОСОБА_1 порушено її житлові права  та право власності, задоволенню не підлягають, оскільки вони не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Пояснення свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються іншими доказами, дослідженими по справі.

В провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання. В ході розгляду справи відповідачка посилалася на ту обставину, що її мати ОСОБА_1 протягом п»ятнадцяти років перебуває на обліку психіатричного диспансеру.

Відповідно до довідки ОСОБА_4 номерної районної лікарні № 265 від 06.05.2008 року ОСОБА_1 знаходиться на диспансерному обліку з рекомендацією нагляду  дільничним психіатром (а.с.87), у довідці також зазначено, що вона лікувалася неодноразово у психіатричних закладах м. Одеси і м. Києва.

Зважаючи на викладене, суд  вважає, що вимоги в частині визнання, що ОСОБА_2  у ході судового розгляду  Біляївським районним судом Одеської області  цивільної справи № 2-91/2008  поширила недостовірну інформацію  про те, що ОСОБА_1  протягом п»ятнадцяти років перебуває на обліку  психіатричного диспансеру, що принижує її  честь і гідність, задоволенню не підлягають, оскільки  ця інформація є достовірною, про що свідчить  вищезазначена довідка.

У судовому засіданні  була оглянута цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання (№ 2-91/2008, 22ц-1557/2008), з якої вбачається, що в тексті апеляційної скарги і у судовому засіданні в апеляційному суді Одеської області відповідачка посилається на те, що її мати ОСОБА_1 страждає психічним захворюванням.

Проте, відповідно до акту комісійної стаціонарної  судово-психіатричної експертизи  від 04.03.2009 року ОСОБА_1  на час проведення експертизи  не страждає психічним захворюванням, у зв»язку з чим  може розуміти значення своїх дій  і керувати ними (а.с. 25-31). А тому вимоги в  частині  визнання, що ОСОБА_2  ході розгляду апеляційним судом Одеської області цивільної справи № 22ц-1557/2008 поширено недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 страждає психічним захворюванням, що тягне неадекватність її дій, і поширення цієї недостовірної інформації принижує честь і гідність останньої, підлягають задоволенню, оскільки ця інформація є недостовірною.  

Як пояснила  у судовому засіданні свідок ОСОБА_3, весною 2004 року ОСОБА_2 повідомила їй про те, що її мати ОСОБА_1  страждає на психічний розлад. Оскільки відповідно до вищеназваного акту експертизи ОСОБА_1 на психічний розлад не страждає,  вимога в частині визнання, що навесні 2004 року ОСОБА_2 у ході спілкування зі ОСОБА_3  повідомила  останній  недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 хворіє на психічний розлад, що принижує честь і гідність останньої, підлягає задоволенню.

09.06.2007 року ОСОБА_1 звернулася до Біляївського РВ з заявою про злочин і вказала, що з боку ОСОБА_2 і її доньки ОСОБА_11 вчинялися протиправні дії, вони погрожували їй вбивством,  внаслідок вона змушена була піти проживати до сусідів, і просила  винести постанову про порушення кримінальної справи за ст. 129 КК України.

В ході проведення перевірки були відібрані пояснення у ОСОБА_8, в яких вона вказала на те, що її  мати ОСОБА_1 перебуває на обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_4 -ОСОБА_4 номерної  районної лікарні, що відповідає дійсності, згідно довідки (а.с. 87), що також не заперечувала позивачка і її представник у судовому засіданні.

Крім того, відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року надання інформації вищезазначеного характеру  у разі захисту  громадянином своїх прав, свобод чи законних інтересів є правомірним та не суперечить нормам діючого законодавства.

Як вбачається з відмовного матеріалу № 2773 від 09.06.2007 року із заявою до правоохоронних органів звернулася ОСОБА_1, а  не ОСОБА_2, і остання, повідомивши конфіденційну інформацію, захищала свої права. Постановою від 11.06.2007 року у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 було відмовлено.

Зважаючи на викладене, вимоги в частині визнання, що у травні-червні 2007 року відповідачкою поширено  серед працівників  Біляївського РВ інформацію  про те, що ОСОБА_1 перебуває на  обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_4  номерної районної лікарні, що частково відповідає дійсності і не порочить честь  і гідність останньої, проте ця інформація  про приватне життя ОСОБА_1 є конфіденційною і її поширення без згоди останньої завдало шкоди відповідним особистим  немайновим правам ОСОБА_1, задоволенню не підлягають.

14 травня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною. Була проведена амбулаторна, потім стаціонарна судово-психіатрична експертиза, був даний висновок, що ОСОБА_1  на час проведення експертизи  не страждає психічним захворюванням, у зв»язку з чим  може розуміти значення своїх дій  і керувати ними (а.с. 25-31), у зв»язку з неявкою заявниці до суду заява була залишена без розгляду (а.с. 32).

Відповідно до ч.3 ст. 39 ЦК України, якщо суд відмовить  у задоволенні заяви про  визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої  для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати  від заявника її відшкодування.

Оскільки заява ОСОБА_2 була залишена без розгляду, у задоволенні заяви не було відмовлено, і судом не було встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно, суд вважає, що вимоги в частині визнання що заява відповідачки про визнання недієздатною ОСОБА_1, заявлена у травні 2008 року недобросовісно та без достатньої підстави,  що спричинило для неї моральні страждання, задоволенню не підлягають.

У зв»язку з поширенням ОСОБА_2 недостовірної інформації про те, що ОСОБА_1 страждає психічним захворюванням, що не відповідає дійсності, про що свідчить висновок експертів, і ці відомості порочать честь і гідність останньої,  позивачка перенесла певні моральні страждання, нервувала, її життєві зв»язки  і відносини з оточуючими людьми були порушені. Виходячи із засад  виваженості, розумності, справедливості, суд оцінює моральну шкоду в 5000 грн., оскільки сума в 30000 грн., є надто завищеною.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує  з другої сторони понесені нею і документально підтверджені  судові витрати. Якщо позов задоволено частково,  судові витрати присуджуються  позивачеві пропорційно  до розміру  задоволених позовних вимог.

Відповідно до довідки № 38 від 23.03.2010 р. позивачкою на правову допомогу було витрачено  2750 грн., також сплачено судовий збір 300 грн., і 250 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с. 2-3), всього судові витрати складають 3300 грн. Оскільки позов задоволений частково,  судові витрати підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам, тобто 549,99 грн.  

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 39, 201, 270, 271, 275, 1167 ЦК України, Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 року, Законом України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 року,  суд

                    В  И  Р  І  Ш  И  В:

Позовну заяву  ОСОБА_1  задовольнити частково.

Визнати, що ОСОБА_2 в ході розгляду апеляційним судом Одеської області цивільної справи № 22ц-1557/2008 поширено недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 страждає психічним захворюванням, що тягне неадекватність її дій, і поширення цієї недостовірної інформації принижує честь і гідність останньої.

Визнати, що навесні 2004 року ОСОБА_2 у ході спілкування зі ОСОБА_3 повідомила  останній  недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 хворіє на психічний розлад, що принижує честь і гідність останньої.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду 5000 грн. та судові витрати  549,99 грн., а всього 5549,99 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заяву  про апеляційне оскарження  рішення суду може бути подано  протягом десяти  днів з дня  його проголошення, апеляційна скарга  на рішення суду  подається до апеляційного суду  Одеської області  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне  оскарження або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України, через Біляївський районний суд Одеської області.  

Суддя Біляївського районного суду

Одеської області:                                     ОСОБА_12