справа №2-217/2010 рік
РІШЕННЯ
Іменем України
09 квітня 2010 р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки ОСОБА_1 в складі:
головуючого судді – Цветкова О. Я.
при секретарі – Пшеничній Г. О.,
за участю:
представників позивача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 та за ордером – адвоката ОСОБА_4,
представника відповідача за довіреністю ОСОБА_5,
третьої особи ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керч цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_7 до Виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим, третя особа – ОСОБА_1, про скасування рішення, визнання ордеру недійсним, визнання права користування житлом, та зобов’язання видати ордер на вселення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулись до Керченського міського суду АР Крим з позовною заявою до Виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим, третя особа – ОСОБА_1, про скасування рішення, визнання ордеру недійсним, визнання права користування житлом, та зобов’язання видати ордер на вселення, мотивуючи вимоги тим, що позивачі є співвласниками в рівних частках кімнати в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1. В 2005 році сусідня кімната у вказаній квартирі звільнилась, тому позивачі звертались до відповідача з проханням надати їм вивільнену кімнату, втім їм було відмовлено. Рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим від 30.06.2009 р. № 604 вивільнена кімната надана ОСОБА_1 та 03.08.2009 р. йому виданий відповідний ордер на вселення до кімнати у вказаній квартирі. Посилаючись на вимоги ст. 54 Житлового кодексу УРСР позивачі вважають, що їх житлові права порушені, тому просять скасувати вказане рішення, визнати ордер недійсним та визнати за ними право користування вивільненою кімнатою, зобов’язати відповідача видати позивачам ордер на вселення.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 та представник за ордером адвокат ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали, пояснили, що ОСОБА_2 зверталась до відповідача у 2005 році після вивільнення кімнати площею 17,8 кв. м., втім це питання не було вирішено на її користь. Вселення на підставі рішення виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим та ордеру ОСОБА_1 порушує житлові права позивачів. Вказали, що у квартирі проживає також ОСОБА_3 з двома дітьми на підставі договору найму. Просили задовольнити позов повністю, заявили про самостійне несення судових витрат.
Представники відповідача за довіреністю ОСОБА_8 та ОСОБА_5, проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, наведених у письмових запереченнях, пояснили, що позивачі є співвласниками в рівних частках кімнати в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, на квартирному обліку не знаходяться, поліпшення житлових умов не потребують, вивільнена кімната була надана на підставі рішення виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим та ордеру ОСОБА_1, тому відсутні підстави для задоволення їх вимог. Просили відмовити у задоволенні позову повністю.
Третя особа ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 проти задоволення позовних вимог заперечували з наведених представниками відповідача підстав, пояснили додатково, що ОСОБА_3 з двома дітьми проживає на підставі договору найму, який позивач уклала з ОСОБА_3 тільки на належну позивачам кімнату, тому вони не мають права вимагати надання кімнати, яку на підставі рішення виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим та ордеру надано ОСОБА_1 Просили відмовити у задоволенні позову.
Провадження у справі зупинялось з 11 лютого 2010 року по 9 березня 2010 р. на час проведення судової будівельно-технічної експертизи.
Вислухавши думку представників сторін, третьої особи та його представника ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору найму від 19 вересня 1983 р. отримала в користування кімнату площею 13,0 кв.м. та підсобні приміщення, кухню, санвузол, коридор, комору в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 (а.с.11). 28 листопада 1986 р. вона уклала шлюб з ОСОБА_9 та взяла прізвище чоловіка (а.с.12). 16 грудня 1986 р. у шлюбі народилась ОСОБА_7 (а.с.4). Раніше в цій
ОСОБА_2 та ОСОБА_7 приватизували відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у спільну часткову власність кімнату № 39 площею 13,0 кв.м. в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 в рівних частках по ? частці кожній та отримали свідоцтво про право власності на житло від 21.03.1995 р. та технічний паспорт (а.с.6,7). Було відкрито особовий рахунок № 07016 (а.с.62-зворотній бік).
З 19.02.1959 р. по 12.04.2005 р. в кімнаті площею 17,8 кв.м. в квартирі № 41«а» в будинку № 44 по вул. Борзенко в м. Керч проживала та була прописана ОСОБА_10 (а.с.8,106), яка відповідно до розпорядження виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим від 24.03.1998 р. № 888-р приватизувала вказану кімнату, але у 2005 році на підставі рішення виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим від 14.03.2005 р. № 202 була заселена в квартиру № 49 в Будинку одиноких пенсіонерів, розташованому за адресою: м. Керч, вул. Сморжевського, 1 (а.с.108) та за рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим від 13.02.2009 р. № 95, на підставі заяви ОСОБА_11, вказане розпорядження про приватизацію було визнано таким, що втратило чинність, а спірна кімната перейшла у власність територіальної громади (а.с.108,109).
З матеріалів справи вбачається, що чоловік позивача ОСОБА_9 є громадянином ОСОБА_12 Федерації, не проживає в належній позивачам кімнаті та взагалі в м. Керч, не перебуває на обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов та (а.с.13,36,55,62-зворотній бік,98).
ОСОБА_7 згідно з довідкою адресно-довідкового бюро ВГІРФО Керченського МУ ГУ МВС України в АР Крим не перебуває на обліку, тобто її місце проживання не зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.40). Згідно з довідкою Хейлунцзянського університету м. Харбін вона навчається в цьому учбовому закладі, тобто з 2006 року проживає в м. Харбін Китай (а.с.5).
Ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_7 на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебувають, що підтверджується поясненнями представників відповідача та не заперечується представниками позивача.
Рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим від 30.06.2009 р. № 604 ОСОБА_1 надано однокімнатну квартиру № 41«а» в будинку № 44 по вул. Борзенко в м. Керч та 03.08.2009 р. йому виданий відповідний ордер на вселення (а.с.37,38). Згідно з паспортом ОСОБА_1 його місце проживання зареєстровано за вказаною адресою (а.с.51-53) та відкрито окремий особовий рахунок № 07017 (а.с.62).
24 квітня 2009 р. на підставі договору найму від 23 квітня 2009 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрованого в ЖЕД № 6 КП «Жилавтосервіс-Керч», який діє до 23.04.2010 р., місце проживання ОСОБА_3 та її дітей було зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.55-58,62-зворотній бік,98,103,110).
Відповідно до ст. 54 Житлового кодексу УРСР якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.
Отже вказані вимоги стосуються наймачів квартири, але ж позивачі не є наймачами, а є співвласниками в рівних частках, не перебувають на обліку як особи, що потребують поліпшення житлових умов, з підстав, встановлених ст. 34 Житлового кодексу УРСР, та в порядку, передбаченому Правилами обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, затвердженому постановою КМ України від 11.12.1984 р. № 470, тому норми ст. 54 Житлового кодексу УРСР не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Житловим кодексом Української РСР, а саме главою першою, визначено порядок надання жилих приміщень, у тому числі підстави та порядок постановлення на облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов, ведення такого обліку та надання жилих приміщень. Втім, як вже зазначалось, позивачі не перебувають на обліку, а тому відповідно до вимог ст. 42 Житлового кодексу УРСР їм не може бути надані житлові приміщення, у тому числі спірна кімната.
Таким чином, позовні вимоги про визнання за позивачами права користування кімнатою 17,8 кв.м., яка надана для проживання ОСОБА_1, та зобов’язання видати ордер на вказане житло, не можуть бути задоволені з цих підстав.
Посилання ОСОБА_2 у позовній заяві та її представників у судовому засіданні на той факт, що у кімнаті, що належить позивачам проживають також ще ОСОБА_3 з двома дітьми, тому вона потребує поліпшення житлових умов, суд не бере до уваги з огляду на той факт, що місце проживання ОСОБА_3 з двома дітьми у кімнаті, що належить позивачам, зареєстровано на підставі договору найму від 23 квітня 2009 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрованого в ЖЕД № 6 КП «Жилавтосервіс-Керч», який діє до 23.04.2010 р., а позивач, укладаючи цей договір щодо належній їй на праві спільної часткової власності кімнати, реалізовувала свої права власника та розуміючи, що це погіршить її умови проживання, свідомо пішла на цей крок, втім це не є підставою для задоволення позовних вимог.
Ухвалою суду від 11 лютого 2010 року по справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза, проведення якої було доручено фахівцям Бюро судових експертиз МПП «СБ». На виконання вказаної ухвали було проведено експертизу, результати якої викладені у висновку № 52-58/3 від 02.03.2010 р. судової будівельно-технічної експертизи (а.с.70-92).
Суд, керуючись ч. 6 ст. 212 ЦПК України, критично оцінює висновок № 52-58/3 від 02.03.2010 р. судової будівельно-технічної експертизи про те, що «загальне планування та площа жилих та допоміжних приміщень квартири АДРЕСА_1 у випадку використання цій квартири в якості комунальної, в якій повинні проживати дві сім'ї, не відповідає вимогам СНіП 2.08.01-89 та ДБН В.2.2-15-2005» (а.с.80) з огляду на наступне.
Пунктом 2 Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України N 175 від 28.09.2005 р. «Про надання чинності ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення"» визначено, що з набуттям чинності ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" вважати такими, що втратили чинність на території України, СНиП 2.08.01-89 "Жилые здания" та ДБН 79-92 "Житлові будинки для індивідуальних забудовників України".
Відповідно до преамбули «Державних будівельних норм України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005» норми не регламентують умови заселення житла різних форм власності та володіння, а також форми володіння нежитловими приміщеннями, розташованими у житловому будинку, які визначаються правовими, нормативними та методичними документами, чинними на території України.
Отже, висновок експерта про невідповідність факту використання вказаної квартири в якості комунальної для проживання двох сімей вимогам СНіП 2.08.01-89 та ДБН В.2.2-15-2005 не може бути використаний на підтвердження права позивачів на поліпшення житлових умов та відповідно визнання за ними права користування кімнатою площею 17,8 кв.м., яка виділена ОСОБА_1
З огляду на вказані обставини у суду відсутні правові підстави також для скасування рішення виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим від 30.06.2009 р. № 604, з огляду на той факт, що воно відповідає вимогам чинного законодавства та прийнято в межах повноважень, передбачених Житловим кодексом УРСР та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Підстав, передбачених ст. 59 Житлового кодексу УРСР, для визнання недійсним виданого 03.08.2009 р. на виконання вказаного рішення ордера на вселення ОСОБА_1 судом не встановлено.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачами та їх представниками не надано доказів на підтвердження законності та обґрунтованості позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд, -
ВИРIШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_7 – відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки ОСОБА_1 через Керченський міський суд АРК протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга також може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга буде подана в десятиденний строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст рішення виготовлений 12 квітня 2010 р.
Суддя О. Я. Цветков