Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #85604426

Ухвала

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

Справа №0525/13100/2012

Провадження № 51-7612км18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Могильного О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,

прокурора Костюка О. С.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Могуренка М. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 10 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 09 липня 2018 року по обвинуваченню

ОСОБА_1 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьку, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз 23 жовтня 1997 року вироком Ворошилівського районного суду м. Донецька за ст. ст. 94, 142 ч. 1, 17, 215-3 ч. 3, 42 КК 1960 року до позбавлення волі на строк 13 років (постановою Кіровського міського суду Донецької області від 11 серпня 2008 року на підставі ст. 81 КК України звільнений умовно-достроково на 1 рік 3 місяці 28 днів);

у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, п. п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 10 лютого 2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, п. п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання: за п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності; за ч. 4 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності; за п. п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, ОСОБА_1 за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом поглинення невідбутої частини покарання, призначеного вироком Ворошилівського районного суду м. Донецька від 23 жовтня 1997 року довічним позбавленням волі, остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

Згідно з вироком суду 08 грудня 2008 року, близько 11 год. ОСОБА_1 , який є раніше судимий за умисне вбивство і розбій, знаходячись в гостях у раніше знайомих йому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , став розпивати з вказаними особами спиртні напої. У процесі розпивання спиртних напоїв ОСОБА_1 стало відомо про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 займаються незаконним збутом алкогольних напоїв домашнього виробництва, а здобуті в такий спосіб грошові кошти зберігають по вищевказаному місцю проживання.

ОСОБА_1 , діючи умисно з метою нападу і заволодіння чужим майном потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поєднаного з насильством небезпечним для їх життя і здоров`я та умисного вбивства двох осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в житловому приміщенні кв. АДРЕСА_2 озброївся колючо-ріжучим предметом.

Далі ОСОБА_1 скористався тимчасовою відсутністю ОСОБА_3 в залі квартири за вищезгаданою адресою та здійснив напад на ОСОБА_2 . Після чого ОСОБА_1 , пригнічуючи волю потерпілої до активного опору його злочинним діям, з метою умисного протиправного спричинення смерті ОСОБА_2 використовуючи колючо-ріжучий предмет, який був при ньому, умисно завдав їй не менше трьох ударів в область розташування життєво-важливих органів, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя, від яких смерть ОСОБА_2 настала на місці події.

Після здійснення умисного вбивства потерпілої ОСОБА_2 ОСОБА_1 виконуючи всі дії, які він вважав необхідними для доведення розбійного нападу до кінця з метою заволодіння чужим майном потерпілої ОСОБА_2 , переслідуючи корисливий мотив, зняв з її пальця руки золоту обручку вартістю 624 грн., а також обшукав квартиру АДРЕСА_2 , де виявив і заволодів належним потерпілій ОСОБА_2 мобільним телефоном «Сименс А-60» вартістю 300 грн. та сім-картою оператора мобільного зв`язку «Джинс», яка в ньому знаходилась, а також золотою каблучкою вартістю 728 грн., золотими сережками вартістю 1248 грн. і грошовими коштами в сумі 2000 грн., а всього чужим майном на загальну суму 4900 грн., яким розпорядився згодом за власним розсудом, чим заподіяв ОСОБА_2 матеріальну шкоду на вказану суму.

Після цього, 08 грудня 2008 року, близько 11 год. 05 хв., після скоєння умисного вбивства ОСОБА_2 з корисливих мотивів, поєднаного з розбійним нападом на останню, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, маючи умисел на вчинення умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_3 , з метою приховати вищевказані злочини, діючи умисно протиправно, перебуваючи в коридорі квартири АДРЕСА_2 , будучи озброєним тим же самим колючо-ріжучим предметом із зазначеною метою завдав ОСОБА_3 один удар в область живота. У цей момент ОСОБА_3 , розуміючи злочинний умисел ОСОБА_1 , з метою збереження свого життя зробив спробу втекти від ОСОБА_1 , для чого попрямував до виходу з будинку, проте ОСОБА_1 , продовжуючи свій злочинний умисел, попрямував слідом за ОСОБА_3 на шляху завдавши останньому три удари в область задньої поверхні грудей і один в ліву лопаткову область, після чого зупинив ОСОБА_3 у дворі будинку, а саме: зліва від входу біля бокової стіни в будинок, наніс останньому ще три удари в область задньої поверхні грудей, від чого ОСОБА_3 впав на горизонтальну поверхню. Після чого ОСОБА_1 з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, наніс ОСОБА_3 чотири удари в передню поверхню грудей, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя, від яких смерть ОСОБА_3 настала на місці події.

Після скоєного умисного вбивства двох осіб ОСОБА_1 з метою приховування слідів злочину перемістив труп ОСОБА_3 , тримаючи його за руки і одяг, до порога в будинок і далі аналогічним способом в приміщення будинку до входу в кухню, після чого з місця вчинення злочину зник.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 09 липня 2018 року вказаний вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1 , вказуючи на незаконність судових рішень та посилаючись на те, що вказані злочини він не скоював, порушує питання про скасування зазначених судових рішень та про закриття кримінальної справи відносно нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 369 КПК України 1960 року за відсутністю в його діях складу злочинів.

Касаційна скарга з доповненнями до неї мотивована тим, що суд першої інстанцій неповно та однобічно розглянув кримінальну справу, не звернув уваги на неузгодженості щодо часу смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , неконкретності судово-медичних висновків. Вказується, що були залишені поза увагою його доводи щодо наявності алібі. Зазначається, що в матеріалах справи відсутні докази його вини у вчиненні убивства ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що дружина та його сини його обмовляють. При цьому в обґрунтування касаційної скарги наводяться доводи щодо неповноти та однобічності як досудового, так і судового слідства.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник підтримали касаційну скаргу, просили судові рішення скасувати, кримінальну справу закрити у зв`язку з недоведеністю вини засудженого у вчиненні злочинів.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, вважав доводи, наведені у скарзі, безпідставними, а судові рішення - законними.

У запереченнях, поданих на касаційну скаргу, прокурор з наведенням відповідних доводів вказав на законність та обґрунтованість судових рішень.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

За змістом положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Верховний Суд, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень, постановлених відносно ОСОБА_1 в межах поданої касаційної скарги, дійшов висновку про необґрунтованість доводів, наведених у ній.

При цьому, як вже зазначалося, наведені у касаційній скарзі доводи стосуються у першу чергу неповноти та однобічності досудового та судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Разом з цим, виходячи з положень ст. 398 КПК України 1960 року, доводи, які стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінальної справи та доводи, що стосуються неповноти та однобічності досудового та судового слідства, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Поряд з тим, зазначені доводи наводились засудженим в апеляційній скарзі та були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який ці доводи перевірив та надав їм відповідну юридичну оцінку.

Так, засуджений ОСОБА_1 , не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, подав апеляцію, в якій зазначав, що досудовим слідством та судом першої інстанції не здобуто доказів його причетності до вчинення злочинів за обставин, наведених у вироку; не доведено час вчинення злочинів, його винуватість у вчиненні злочинів, мотиви їх вчинення; що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеними обставини, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 займалися виготовленням та збутом самогону і мали від цієї діяльності кошти; що судом не перевірено показання щодо наявності у нього алібі; що судом залишено поза увагою, що на місці злочину виявлено сліди, походження яких не встановлено та не перевірено можливість вчинення злочину іншою особою; що висновки суду першої інстанції щодо заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень одним колючо-ріжучим предметом спростовуються висновками експертиз. Крім того засуджений в апеляції зазначав, що висновки експертиз не містять конкретних тверджень, які вказують на причетність ОСОБА_1 до вчинення злочинів, що обвинувальний вирок ґрунтується фактично на показаннях його дружини та синів, які були дані під тиском працівників правоохоронних органів, при цьому засуджений вказував, що і дружина, і сини в суді відмовилися давати показання, посилаючись на ст. 63 Конституції, і як результат він був позбавлений можливості спростувати їх показання.

Апеляційний суд в межах повноважень та в порядку, визначеному ст. 365 КПК України 1960 року, переглянувши справу за вказаною апеляцією, погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

При цьому апеляційним судом ретельно перевірені доводи, наведені в апеляції засудженого щодо однобічності та неповноти судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, у тому числі і ті, які є аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі.

Вказані доводи суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, навівши в ухвалі відповідні мотиви.

Так перевіривши доводи засудженого щодо невстановлення часу заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим, а також часу настання їх смерті, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що згідно висновків судово-медичних експертиз (№ № 3719 та 3718 від 12 грудня 2008 року) смерть ОСОБА_2 настала через більш ніж дванадцять годин після заподіяння тілесних ушкоджень у строк не більше ніж 2-3 доби до моменту дослідження трупних явищ при дослідженні її трупа, а смерть ОСОБА_3 настала через менш ніж шість годин після заподіяння тілесних ушкоджень, у строк більш ніж 2-3 доби до моменту дослідження трупних явищ при дослідженні його трупа. При цьому допитаний судом судово-медичний експерт пояснив суду, що висновки проведених ним експертиз щодо часу заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим, а також часу настання їх смерті не суперечить встановленим слідством даті та часу вчинення злочинів.

З указаним висновком апеляційного суду погоджується і Верховний Суд та підстав вважати такий висновок сумнівним і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи, не вбачає. Твердження засудженого, що висновки вказаних експертиз щодо часу настання смерті потерпілих не узгоджуються між собою, не є слушними.

Також є безпідставними є і твердження засудженого про необґрунтованість відмови місцевого суду повторно допитати експерта. Суд перевірив доводи ОСОБА_1 щодо необхідності допитати повторно вказаного експерта і обґрунтовано відмовив з тих підстав, що експерт надав необхідні відповіді на питання щодо часу настання смерті потерпілих при першому допиті.

Твердження ОСОБА_1 щодо відсутності в матеріалах справи доказів причетності його до вчинення інкримінованих йому злочинів також визнані апеляційним судом неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами кримінальної справи. Так, під час огляду місця події органом досудового слідства були вилучені, зокрема, недопалки цигарок «BOND», на яких в ході проведення експертизи, знайдено сліди поту та виявлено антиген Н, які залишені особою, якою міг бути засуджений ОСОБА_1 . Крім того відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи №135 від 18.06.2012 р. встановлено, що генетичні ознаки, встановлені в кліткових елементах, виявлених на одному з недопалків «BOND», належать особі чоловічої генетичної статі та співпадають з генетичними ознаками, встановленими у зразку крові ОСОБА_1 з вірогідністю 1,33х10-19, тобто вказані генетичні ознаки зустрічаються не частіше, ніж у 1 з 7,5 квантиліона осіб.

Крім того, згідно з протоколом огляду місця події від 12 грудня 2008 року, а саме будинку АДРЕСА_4 , яким користувався (а саме тимчасово проживав на момент вчинення злочинів) засуджений ОСОБА_1 , виявлена каблучка, яка належала потерпілій ОСОБА_2 . З указаної каблучки вилучені змиви потожирових речовин, і відповідно до висновку експерта домішок поту особи з групою крові 0 з ізогемагглютининами анти-А анти-В, яким міг бути громадянин ОСОБА_1 в даному випадку не виключається.

Вказані докази як окремо, так і в сукупності спростовують твердження засудженого про те, що в матеріалах справи відсутні докази його вини.

При цьому твердження засудженого, що вказані докази були йому підкинуті працівниками правоохоронних органів, нічим не підтверджені і спростовуються матеріалами справи.

Поряд з наведеним твердження засудженого щодо причин термінового виїзду за межі України в пошуках роботи спростовують показання свідка ОСОБА_8 , відповідно до яких останній не казав засудженому, щоб той шукав роботу з тих підстав, що в зимовий період на підприємстві, яке належить ОСОБА_8 і на якому працював ОСОБА_1 роботи практично немає. ОСОБА_8 зазначив, що такої розмови із засудженим ОСОБА_1 у нього не було.

Не є слушними і доводи засудженого щодо безпідставного посилання судом першої інстанції на показання свідків - дружини засудженого ОСОБА_9 та його синів ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , відповідно до яких засуджений 8 грудня 2008 року близько 18 год. прийшов до них додому у стані алкогольного сп`яніння та сильно збудженим і повідомив про вчинення ним вбивства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на прізвище « ОСОБА_3 ». Також він повідомив про терміновий виїзд до Росії через вчинення цих злочинів. На його взутті були сліди крові, які ОСОБА_10 витер вологою ганчіркою на вимогу засудженого.

Зокрема, як вбачається з матеріалів кримінальної справи свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 надали показання, відповідно до яких вони бачили ОСОБА_1 08.12.2008 року у вечірній час, останній був у стані алкогольного сп`яніння, казав, що у нього неприємності і він має поїхати. В подальшому зазначені свідки змінили свої показання, а саме уточнили та доповнили зміст розмови між ними та засудженим. Зміну своїх показань ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також свідок ОСОБА_9 пояснили тим, що вони боялися ОСОБА_1 , який їм погрожував.

Указані свідки з`явилися в судове засідання як при першому розгляді в суді першої інстанції цієї кримінальної справи, так і при новому розгляді після скасування вироку судом апеляційної інстанції та в обох випадках відмовилися від дачі показань, пославшись на ст. 63 Конституції України, але заявивши, що підтримають ті викривальні показання, які давали на досудовому слідстві, після чого ці показання були оголошені судом у їх присутності та у присутності ОСОБА_1 , який при цьому заперечував проти оголошення цих показів з тих підстав, що вказані свідки надавали ці покази раніше (т. 5 а.с.194-195).

Верховний Суд зазначає, що ні ОСОБА_1 , ні його захисник не були позбавлені можливості у судовому засіданні задавати вказаним свідкам питання, а також наводити доводи і надавати докази на спростування цих показань. Однак, як видно з протоколу судового засідання, сторона захисту не задавала жодних питань свідкам, як і не заявила суду про таке бажання ні при першому розгляді справи судом першої інстанції, ні при другому. Більше того, оскільки ці свідки відмовлялися від дачі показань з посиланням на надані ними під час досудового слідства показання і при першому розгляду справ в суді першої інстанції, то не можна сказати, що така поведінка свідків була неочікуваною для сторони захисту при новому розгляді справи, а відтак ОСОБА_1 і захисник могли завчасно підготуватися до такої ситуації та заявити суду про своє бажання задати питання свідкам.

Відповідно до вимог ст. 88 КПК України 1960 року сторони мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох діб після повідомлення про виготовлення протоколу або після закінчення строку на його виготовлення подавати свої письмові зауваження з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу.

Як слідує з матеріалів кримінальної справи, по закінченню першого судового розгляду засуджений ОСОБА_1 подав зауваження на протокол судового засідання, в якому вказував на неточності у викладі показань свідків, потерпілих і щодо обмеження судом його прав.

Разом з тим, після нового розгляду суду першої інстанції засуджений жодних зауважень на протокол не подавав.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку, що оголошення судом першої інстанції показань, наданих свідками під час досудового слідства, не становило в даному випадку порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки ці свідки з`являлися в судове засідання як при першому, так і при другому розгляді справи, та самі послалися на ці показання, а сторона захисту мала реальну можливість задати їм свої запитання, однак не скористалася своїм правом. Виходячи з вимог кримінально-процесуального законодавства та з матеріалів даної кримінальної справи, Верховний Суд не знаходить порушення права на захист і у зв`язку з визнанням неможливою явку указаних свідків при новому розгляді.

До того ж Верховний Суд враховує і те, яку роль зіграли показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у визнанні ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а саме - чи були ці показання вирішальними або чи мали вони таку суттєву вагу, що могли завадити захисту. У зв`язку з цим суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що хоча вказані показання дійсно є суттєвими, проте висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 ґрунтується і на інших переконливих доказах і встановлених незалежно від цих показань фактах, які в своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів поза розумним сумнівом.

У касаційній скарзі, як і в апеляційній, засуджений ОСОБА_1 посилався на тиск, який був вчинений працівниками правоохоронних органів на зазначених свідків, разом з тим будь-яких даних на підтвердження цього не надано.

Крім того, засуджений постійно змінював свої твердження щодо можливих мотивів, з яких ці свідки його обмовили, зокрема вказував, що зазначені свідки його обмовляють з особистих причин, а саме через неприязнь або з матеріальних підстав, що, зокрема, суперечить твердженням засудженого щодо тиску на цих свідків. При цьому жодне з вказаних тверджень не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи та в ході судового розгляду як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.

Також Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, які наведені на спростування доводів апеляції засудженого про те, що судом судом першої інстанції не було перевірено його алібі.

Згідно з матеріалами справи, суд першої інстанції, перевіряючи твердження засудженого щодо його алібі, направив запит до Харківського прикордонного загону, на якій отримав відповідь, що за базою даних ОСОБА_1 8 грудня 2008 року на ділянці Харківського прикордонного загону не затримувався. Також не відповідають дійсності твердження засудженого щодо пред`явлення паспорта при купівлі залізничних квитків.

При цьому доводи засудженого щодо часу перетину ним кордону з Російською Федерацією більше нічим, крім його слів, не підтверджуються. А беручи до уваги те, що на той час громадяни України могли досить легко виїхати до Росії без паспортного контролю, перевірити ці показання засудженого практично неможливо, про що засуджений обізнаний.

Спростовані як судом першої інстанції, так і апеляційним судом доводи засудженого щодо визнання недопустимими доказами протоколів огляду місця події за участю понятої ОСОБА_14 , яка приймала участь в огляді місця події в будинках АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 в один день 12 грудня 2008 року. За результатами оглядів було складено два протоколи, які підписали учасники цих слідчих дій, зокрема ОСОБА_14 .

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, відповідно до якого, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протоколи ОМП за участю понятої ОСОБА_14 допустимими доказами, оскільки під час першого розгляду кримінальної справи вона в присутності сторони захисту дала показання, якими підтвердила свою участь в наведених слідчих діях, факт підписання протоколів всіма учасниками, відповідність змісту протоколів обстановці в місцях огляду. Ці показання були досліджені судом при новому розгляді.

Перевірені апеляційним судом і доводи засудженого щодо завданих потерпілим поранень, а саме їх різної глибини. При цьому, як зазначив експерт, який проводив відповідну експертизу, глибина проникаючих поранень може відрізнятися від сили кожного удару, при цьому розмір клинка можна встановити з точністю до +/- 1 см. Отже вважати, що поранення потерпілим завдані різними колючо-ріжучими предметами, підстав немає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що висновки апеляційного суду належним чином мотивовані і підстав немає вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними.

Будь-яких інших істотних доводів у касаційній скарзі засудженого, які б не були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, не наведено. Так само не наведено і переконливих доводів щодо допущений апеляційним судом істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону при перевірці доводів апеляційної скарги засудженого.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України1960 року.

За викладених обставин Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 394-396, 398, 400-2 КПК України 1960 року,

Суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 10 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 09 липня 2018 року відносно ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

Мазур М. В. Матієк Т. В. Могильний О. П.



  • Номер: 11/775/9/2018
  • Опис: кримінальна справа відносно Антипова В.П. за п.п. 6,9,13 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України ( 8 томів, 3 диски )
  • Тип справи: на справу (провадження) кримінального судочинства за апеляцією
  • Номер справи: 0525/13100/2012
  • Суд: Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)
  • Суддя: Мазур Микола Вікторович
  • Результати справи: Винесено ухвалу про залишення вироку суду першої інстанції без змін, а апеляції - без задоволення
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 18.01.2018
  • Дата етапу: 09.07.2018
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація