ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3851/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.

Провадження № 22-ц/817/18/20 Доповідач - Дикун С.І.

Категорія - 304010000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючого - Дикун С.І.

Суддів - Бершадська Г. В., Костів О. З.,

за участю секретаря - Кантицька О.І.

без участі сторін

розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 02 липня 2019 року (головуючий суддя Герчаківська О.Я., повний текст рішення складено 15 липня 2019 року) у цивільній справі № 607/3851/13-ц за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , треті особи - ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 про встановлення нікчемності правочинів, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом про встановлення факту нікчемності правочинів.

Просять встановити факт нікчемності: договору купівлі-продажу 22/100 частин мансардного поверху житлового будинку, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідченого 04 березня 2010 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за номером 425; договору купівлі-продажу 28/100 часток мансардного поверху житлового будинку, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , посвідченого 04 березня 2010 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за номером 429; договору купівлі-продажу 25/100 часток мансардного поверху житлового будинку, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , посвідченого 31 липня 2010 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І., зареєстрованого по реєстру за № 3367; договору купівлі-продажу 25/100 частин мансардного поверху житлового будинку, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , посвідченого 21 вересня 2010 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 4059; договору купівлі-продажу 22/100 часток мансардного поверху житлового будинку, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , посвідченого 04 березня 2010 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бриксою Т.І. та зареєстрованого в реєстрі правочинів за № 1726.

В обгрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що 29 грудня 2009 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі № 2-9144/09 за ОСОБА_5 визнано право власності на нерухоме майно - мансардний поверх загальною площею 243,4 кв.м., житловою площею 139,3 кв.м., житлового будинку АДРЕСА_1 . 01 березня 2010 року право власності на мансардний поверх житлового будинку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав за №29817602, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 25450075, виданого ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації». Набувши право власності на мансардний поверх, ОСОБА_5 відчужив його, уклавши з відповідачами вищевказані правочини, нікчемність яких просять встановити позивачі. ОСОБА_8 після придбання частки у мансардному приміщенні відчужив її ОСОБА_11 , а ОСОБА_6 продала свою частку у вказаному майні ОСОБА_10 , що було оформлено нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу, нікчемність яких позивачі також просять встановити.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є співвласниками квартир №№ 5 , 7 , 8 житлового будинку АДРЕСА_1 . Цей 2-поверховий 8-квартирний житловий будинок введено в експлуатацію завершеним будівництвом у 1957 році. Покрівлю будинку здійснено шатровим дахом, а простір між поверхнею даху, зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху утворює горище. Горище житлового будинку АДРЕСА_1 належить до житлового фонду, ніколи не використовувалось у цивільному обороті як окремий об`єкт нерухомості, цивільно-правових угод відносно нього не укладалось, реєстраційний номер не присвоювався. Відповідачі, як сторони оскаржуваних правочинів, при їх вчиненні зобов`язані були дотримуватись норм чинного законодавства щодо правового титулу володіння позивачами спільним майном. Придбаваючи майно, право власності на яке не встановлено рішенням суду, покупці знали та могли знати, що заволодівають майном третіх осіб, що підтверджує спрямованість дій відповідачів на досягнення протиправних результатів.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області у справі № 22ц-2283/2010 встановлено, що реконструкція проводилась з метою надбудови (розширення) чотирьох квартир 5, 6, 7, 8, їх власниками є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , з влаштуванням входу до мансардного поверху з цих квартир, про що свідчать нотаріально завірені заяви власників квартир та архітектурно-планувальне завдання № 735, затверджене начальником управління містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому від 28 квітня 2006 року.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду у кримінальній справі № 1-254/11 від 09 серпня 2008 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, покарання за яке передбачено ч. 3 ст. 190 КК України. Зі змісту цього вироку слідує, що потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_14 також приймали активну участь у будівництві та проводили контроль будівництва мансардного приміщення. Покази свідків доводять, що факт усної домовленості на будівництво мансардного поверху над квартирами № № 5, 6 , 7 , 8 з виходами із цих квартир у мансардні приміщення, а також доводять те, що ОСОБА_5 заволодів майном потерпілих шляхом зловживання довірою.

Приміщення, з індивідуально визначеними ознаками, які зазначено у правочинах, на думку позивачів, це приміщення, які влаштовані у просторі горища та є невід`ємними частками (крім приміщення 11-5) квартир №№ 5, 6, 7, 8, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 187 ЦК України.

Оскаржувані правочини є нікчемними в силу ч. 1 ст. 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок.

Вказані позовні вимоги були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня - 02 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 03 грудня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

10 січня 2019 року під час нового розгляду у суді першої інстанції адвокатом Магдич О.О. було подано додаткове обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у цивільній справі № 607/3851/13-ц, де представник позивачів, керуючись ст. 215 ЦК України, просила встановити недійсність спірних правочинів - договорів купівлі-продажу часток мансардного поверху будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 02 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , треті особи - ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , про встановлення нікчемності правочинів відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи - ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , про встановлення нікчемності правочинів відмовлено.

Із апеляційною скаргою на рішення суду звернулась третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув увагу на долучені позивачами відповіді: 1) архівного відділу Тернопільської міської ради від 22.12.2017 вих. № 1661/26-3.02 на звернення адвоката Магдич О.О.від 11.12.2017. згідно з якою рішення виконавчого комітету та рішень сесії Тернопільської міської ради про прийняття в експлуатацію мансардного поверху (мансардного приміщення) за адресою АДРЕСА_1 , здійсненого ОСОБА_5 , у документальних матеріалах фонду № 34 «Тернопільська міська рада та її виконавчий комітет» за грудень 2009-березень 2010рр. не виявлено; та на копія даної відповіді: справа № 607/3851/13-ц, том IV, стор. 148. 2) архівного відділу Тернопільської міської ради від 28.12.2017 вих. № 1726/26-3.02 на заяву від 19.12.2017 адвоката Мельника О.І., згідно з якою рішень виконавчого комітету Тернопільської міської ради та оформлення права власності за ОСОБА_5 на мансардний поверх у житловому будинку АДРЕСА_1 , а також іншої запитуваної інформації у вищезгаданому запиті у документальних матеріалах архівного фонду № 34 « Тернопільська міська рада та її виконавчий комітет» за період 01.01.2010 по 03.03.2010 р.р. не виявлено.

ОСОБА_1 також посилається, що мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 243,4 кв.м і житловою площею 139,3 кв.м. на час укладення спірних правочинів було незавершеним будівництвом. Однак, суд не звернув увагу, що визнання права власності на незавершене будівництво у судовому порядку нормами ЦК України не передбачено. А тому, рішення Тернопільського міськрайонного суду у справі № 2-9144/09 від 29.12.2009 не породило та не могло породити для ОСОБА_5 жодних правових наслідків.

Вважає твердження суду, що на підставі рішення суду ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності на вищевказане нерухоме майно в TOB «Міське бюро технічної інвентаризації», про що отримав витяг CCI № 052329 від 01.03.2009 ( номер витягу 25450075)» суперечить нормам права, проте підтверджує наступну обставину: свідоцтво про право власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 не видавалось.

Пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно, у редакції чинній станом на 01.03.2010 встановлено, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Крім того, за пунктом 7.1 зазначеною Положення для реєстрації прав власності на об`єкти незавершеного будівництва до БТІ разом із заявою про реєстрацію праа власності подаються документи, що посвідчують право на земельну ділянку та дозвіл на виконання будівельних робіт, їх копії.

Вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.12.2009 у справі № 209144/09 не могло і не породило жодних правових наслідків для ОСОБА_5 .

Реєстрація права власності лише із видачею витягу із реєстру права спростовує твердження суду про виникнення права власності у ОСОБА_5 на мансардний поверх, загальною площею 243.4кв.м, житловою площею 139,3 кв.м, житлового будинку АДРЕСА_1 , як об`єкт нерухомого майна.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, що сторони оскаржуваних правочинів знали і могли знати, що придбавають самочинне незавершене будівництво, як і знали і зобов`язані були знати про це нотаріуси, які посвідчували оскаржувані правочини.

ОСОБА_1 вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду у справі № 607/3851/13-ц від 02.07.2019 р. слід скасувати оскільки судом порушено норми матеріального права, зокрема ст. 228 ЦК України, п.п. 3.3, 3.5, 6.1.а, 7.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно (чинного на момент укладання договорів), ст. ст. 9, 15 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Реєстрація права власності на незавершене самочинне будівництво мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 243,4 кв.м і житловою площею 139,3 кв.м, яка не відповідає вимогам Закону, не породила у ОСОБА_5 жодних правових наслідків у т. ч. укладати спірні договори купівлі-продажу.

Із апеляційною скаргою на рішення суду у даній справі звернувся також позивач ОСОБА_2 , апеляційна скарга якого своїми мотивами та текстом повністю відтворює апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_9 - адвокат Островська О.Н. просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_9 на час укладення договору не було відомо та вона не могла довідатися чи знати про те, що майно, яке вона купує може не бути власністю продавця. Уклавши спірний договір купівлі-продажу 25/100 часток мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 , не порушила законних прав та інтересів позивачів, вона є добросовісним набувачем майна. Крім цього, позивачі не були співвласниками мансардного поверху будинку АДРЕСА_1 , а тому їх прав спірними угодами не порушено.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_7 - адвокат Гриб О.В. просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_5 право власності на мансардний поверх було зареєстровано 01 березня 2010 р., при цьому на момент такої реєстрації діяла редакція Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно у редакції від 18.02.2002р. затверджена наказом Міністерства юстиції № 7/5 від 07.02.2002р.

У Додатку 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно у редакції від 18.02.2002р., чинній на момент вчинення дії, визначено, що правовстановлюючими документами на підставі яких проводиться реєстрація права власності на нерухоме майно, є рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності (п. 10).

Тому твердження апелянта про те, що ОСОБА_5 не міг зареєструвати за собою права власності на мансардний поверх у будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення суду не знаходить свого підтвердження доказами та спростовується наведеним вище підзаконним нормативним актом.

11 березня 2013 року на стадії розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом Мельником О.І. в інтересах ОСОБА_1 через канцелярію суду було подано клопотання про залучення до розгляду справи у статусі третіх осіб приватних нотаріусів Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І. та Василевич О.О., які нотаріально посвідчували спірні правочини.

Колегія суддів не вбачає підстав до задоволення даного клопотання з огляду на його невідповідність нормі п.1 ч.1 ст. 365 ЦПК України та поскільки судом не встановлено, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки приватних нотаріусів Береш Л.І. та Василевич О.О .

Всі учасники справи належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи 17 березня 2020 року.

Адвокат Островська О.Н., яка діє в інтересах відповідачки ОСОБА_9 та третьої особи ОСОБА_13 , а також представник ОСОБА_7 - адвокат Гриб О.В. з урахуванням обставин карантину під час коронавірусної епідемії просять проводити розгляд справи по наявних матеріалах без їхньої присутності.

Інші учасники справи, будучи належно повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи з метою прийняти участь у справі особисто не подали, що, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. А тому, колегія суддів вважає за необхідне проводити розгляд справи без участі учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Судом установлено, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 24 грудня 1998 року, виданого Міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_7 .

ОСОБА_4 є співвласником квартири АДРЕСА_8 , що вбачається із свідоцтва про право власності на житло від 12 березня 1999 року, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації.

ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 вересня 2007 року, виданого Міським бюро технічної інвентаризації належить на праві спільної часткової власності, по 1/2 частки, квартира АДРЕСА_9 . Вказане також підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ССГ №594727 від 27 листопада 2007 року (номер витягу: 16806960, реєстраційний номер: 21045478).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі № 2-9144/09 від 29 грудня 2009 року за ОСОБА_5 визнано право власності на нерухоме майно - мансардний поверх, загальною площею 243,4 кв. м, житловою площею 139,3 кв. м, житлового будинку по АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності на вищевказане нерухоме майно в ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», про що отримав витяг ССІ № 052329 від 01 березня 2009 року (номер витягу: 25450075, реєстраційний номер: 29817602).

Набувши у власність мансардний поверх, загальною площею 243,4 кв. м, житловою площею 139,3 кв. м, житлового будинку по по АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 вчинив ряд правочинів щодо відчуження цього майна.

04 березня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу 22/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 54,2 кв. м, житловою площею 31,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О., зареєстрований за № 425.

04 березня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі продажу 28/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 67,3 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О., зареєстрований за № 429.

31 липня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 53,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І., зареєстрований за № 3367.

03 серпня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 53,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І., зареєстрований за № 3416.

21 вересня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 53,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І., зареєстрований за № 4059.

11 листопада 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу 22/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 54,2 кв. м, житловою площею 31,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І., зареєстрований за № 1726.

24 квітня 2014 року ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_10 .

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року про визнання за ОСОБА_5 права власності на мансардний поверх житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на самочинно збудовані мансардні приміщення житлового будинку, які відповідають встановленим нормам, однак їх надбудова була проведена без належного дозволу. Крім ОСОБА_5 , який був замовником даного будівництва, співвласниками двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 , зокрема його другого поверху, над якими здійснювалась реконструкція, є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Дана реконструкція проведена без належного дозволу на виконання будівельних робіт. Зверненню ОСОБА_5 до суду із зазначеним позовом не передувало його звернення до компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2011 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, а саме щодо незаконного заволодіння ним мансардним приміщенням по АДРЕСА_1 , що реконструювалося за кошти позивачів, з метою створення мансардних приміщень у кожній з чотирьох квартир другого поверху цього будинку.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_5 на початку січня 2005 року умисно з метою вчинення шахрайства, проживаючи в квартирі АДРЕСА_11 та знаючи, що ОСОБА_3 проживає в квартирі АДРЕСА_9 , а ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_7 , які виявили спільне бажання побудувати над своїми квартирами мансардний поверх із влаштуванням індивідуальних входів до нього, шляхом зловживання довірою, з метою заволодіти коштами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без наміру їх повернути, запропонував, що одноособово займеться будівництвом мансардного поверху та оформленням права власності на побудований мансардний поверх. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в цей час нададуть ОСОБА_5 кошти на будівництво, що після його завершення буде оформлено право власності на частки мансардного приміщення над їхніми квартирами на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, не завершивши робіт із будівництва мансардного поверху, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_3 кошти на будівництво в сумі 85000 грн., та від ОСОБА_2 - 79105 грн. В грудні 2009 року без їх відома ОСОБА_5 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із позовом про визнання за ним права власності на мансардний поверх будинку АДРЕСА_1 . Згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду за ОСОБА_5 визнано право власності на мансардний поверх. Після цього з метою завершити свій злочинний намір, ОСОБА_5 без відома ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продав мансардні приміщення над їхніми квартирами стороннім особам, не маючи наміру повертати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримані від них в період з грудня 2005 року по липень 2010 року кошти, чим заподіяв потерпілим матеріальної шкоди.

Скасування рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_5 визнано право власності на мансардний поверх житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також постановлений відносно останнього обвинувальний вирок, яким ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, послугувало зверненню позивачів до суду з позовом про встановлення нікчемності правочинів з підстав, передбачених ч.1 ст.228 ЦК України. (т.1 а.с.3-5)

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

В силу частин 1, 2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пленум Верховного Суду України в п. 5 Постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова), роз`яснив, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Пунктом 18 Постанови передбачено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України) правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня - 02 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 03 грудня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зі змісту цієї ухвали вбачається, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання нікчемними договорів купівлі-продажу, не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 у 2009 році набув право власності на спірне мансардне приміщення по по АДРЕСА_1 , яке в подальшому відчужив, як власник цього майна. При цьому ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , уклавши із ОСОБА_5 договори купівлі-продажу частин вказаного мансардного приміщення відповідно 03 серпня та 04 березня 2010 року, здійснили їх нотаріальне посвідчення та необхідну реєстрацію; суд також не перевірив, чи було відомо покупцям спірних часток про те, що майно, яке ними набуте, відчужене особою, яка не мала на це права, а також те, що майно вибуло з володіння титульних володільців без їхньої волі.

Також в цій ухвалі зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що вказані вище правочини є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України з огляду на те, що ОСОБА_5 шляхом вчинення шахрайських дій заволодів спірним нерухомим майном, що встановлено вироком суду, тобто такими діями порушив публічний порядок, а тому правочини щодо подальшого відчуження майна є нікчемними. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України ці правочини є недійсними.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

ОСОБА_5 у 2009 році набув право власності на спірне мансардне приміщення по АДРЕСА_1 , яке в подальшому відчужив, як власник цього майна. При цьому ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , уклавши із ОСОБА_5 договори купівлі-продажу частин вказаного мансардного приміщення відповідно 04 березня 2010 року, 31 липня 2010 року та 03 серпня 2010 року, здійснили нотаріальне посвідчення цих договорів та необхідну реєстрацію. Цієї процедури дотрималися ОСОБА_8 , який 21 вересня 2010 року уклав з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу попередньо придбаної частки мансардного поверху, а також ОСОБА_6 , яка 11 листопада 2010 року відчужила свою частку у мансардному приміщенні ОСОБА_10 .

Тобто, на момент укладення вищевказаних правочинів ОСОБА_5 мав право на вчинення дій по відчуженню нерухомого майна за вищевказаною адресою, оскільки був їх власником.

У суді першої інстанції відповідач ОСОБА_11 , представник відповідача ОСОБА_7 - адвокат Гриб О.В., представник відповідача ОСОБА_9 - адвокат Островська О.Н. стверджували, що покупцям спірних часток мансардного приміщення на час їх придбання не було відомо про те, що майно, яке ними набуте, відчужене особою, яка не мала на це права.

Інші відповідачі, покупці-продавці спірного майна, не були присутні в судовому засіданні та не повідомляли суду, чи було їм відомо про те, що ОСОБА_5 відчужив майно, яке йому не належить. Однак, докази на підтвердження того, що ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 були обізнані в тому, що ОСОБА_5 вчиняв неправомірні дії у матеріалах справи відсутні.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

За змістом цієї статті, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Водночас, договори купівлі-продажу є самостійними цивільно-правовими договорами, зміст яких полягає в передачі продавцем майна покупцеві зі сплатою останнім певної грошової суми. Предметом цих договорів є нежитлові приміщення, які перебували у власності продавця на момент укладення договору. Ці договори укладено за наявності умислу щодо настання протиправних наслідків лише з боку однієї зі сторін - продавця , покупець за договором є добросовісним набувачем.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд визнав ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 добросовісними набувачами нерухомого майна, відповідно - 28/100 частки, 25/100 частки, 25/100 частки мансардного поверху в житловому будинку по АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_10 , власність на яке зареєстрована в установленому законодавством порядку.

Добросовісність набувача ОСОБА_9 встановлена таким, що набрало законної сили, рішенням суду по справі № 607/16948/15-ц від 30 червня 2017 року за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_20 , ОСОБА_4 , ОСОБА_21 ОСОБА_22 , ОСОБА_2 , ОСОБА_23 до ОСОБА_9 про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом витребування квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності, визнання за позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права спільної сумісної власності. Також у цій справі суд з`ясував, що спірне майно не вибувало з володіння титульних володільців.

Позивачі, як на підставу встановлення нікчемності вказаних вище правчинів покликаються на те, що ОСОБА_24 шляхом вчинення шахрайських дій заволодів спірним нерухомим майном, що встановлено вироком суду, тобто такими діями порушив публічний порядок, а тому правочини щодо подальшого відчуження майна є нікчемними.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що спірні правочини не посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушують публічний порядок. Тобто, відсутні підстави для встановлення нікчемності правочинів з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України.

Крім того, суд з`ясував, що майно не вибуло з володіння титульних володільців без їхньої волі.

16 січня 2017 року апеляційним судом Тернопільської області ухвалено рішення, по справі № 607/19192/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , треті особи об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Острозького, 70», Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області, Державна реєстраційна служба Тернопільського міського управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації та зобов`язання вчинити дії.

Цим рішенням суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з Актом приймання-передачі будинку на баланс ОСББ «Островське70», житлового будинку за АДРЕСА_1 від 31 липня 2007 року у будинку відсутнє горище. Судом з`ясовано характеристику спірного нежитлового приміщення і встановлено, що спірне нежитлове приміщення в будинку за АДРЕСА_1 не належить до категорії допоміжних приміщень, оскільки за своїм цільовим призначенням воно не слугує для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку і в цьому приміщенні не знаходиться технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку неможлива. Колегія вважає, що спірне приміщення, яке є предметом позову ОСОБА_1 , не є її власністю та не є допоміжним приміщенням будинку за АДРЕСА_1 чи є його горищем, а є мансардним приміщенням.

Крім того, судом в цій справі встановлено, що 25 січня 2006 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради своїм рішенням надав дозвіл ОСОБА_5 за власні кошти виконати надбудову мансардного поверху над квартирами житлового будинку за АДРЕСА_1 . Однією з підстав для прийняття даного рішення стали нотаріально засвідчені заяви власників квартир будинку, в яких вони дали згоду на проведення надбудови. Дане рішення є чинним і в установленому законом порядку не скасовано.

Тобто, мансардне приміщення в будинку АДРЕСА_1 не є власністю позивачів. Покликання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на участь у будівництві мансардного поверху суд не заперечує, ці обставини встановлені обвинувальним вироком суду відносно ОСОБА_5 , однак така участь не дає підстав стверджувати про набуття у васність майна. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вправі звернутися до суду з цивільними позовами до ОСОБА_5 про відшкодування завданої їм майнової шкоди.

Відтак, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , треті особи - ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , про встановлення нікчемності правочинів; а також вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи - ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , про встановлення нікчемності правочинів.

При цьому судом правильно було відхилені доповнення та додаткове обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у цивільній справі № 607/3851/13-ц, які подані до суду 10 січня 2019 року адвокатом Магдич О.О.

Як зазначено в доповненнях, представник позивачів, керуючись ст. 215 ЦК України, просить встановити недійсність спірних правочинів, а саме договорів купівлі-продажу часток мансардного поверху будинку АДРЕСА_1 .

Водночас, статтею 204 ЦК України проголошується презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсним, але за певних умов.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ст.ст. 219, 220, 224 цього Кодексу тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ст.ст. 222, 223, 225 ЦК України тощо).

На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, а тому вважається дійсним, хоча за своєю суттю він також є протизаконним. Водночас порушення умов дійсності правочинів на момент вчинення дає можливість одній зі сторін або заінтересованій особі звернутися до суду із позовом про визнання такого правочину недійсним.

Предметом виниклого спору є встановлення нікчемності правочинів, а не визнання їх недійсними з підстав, визначених законом.

Відтак, оскільки суд відмовив ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у задоволенні вимог про встановлення нікчемності правочинів, а позивачі в порядку ч. 3 ст. 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання, не зверталися до суду із заявою про зміну предмету або підстави позову, їх позовні вимоги є вирішеними. Доповнення та додаткові обґрунтування позовних вимог не можуть вважатися заявою про зміну предмета чи підстав позову, оскільки по формі та змісту не відповідають вимогам процесуального закону.

Суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку, щодо відхилення посилання на неукладеність спірних правочинів, оскільки визнання правочину неукладеним, як спосіб захисту, не передбачений ні ст. 16 ЦК України, ні іншими актами цивільного законодавства. Крім того, такі вимоги не були предметом розгляду виниклого спору.

Твердження апеляційних скарг як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 , що реєстрація права власності на незавершене самочинне будівництво мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 243,4 кв.м і житловою площею 139,3 кв.м , яка не відповідає вимогам Закону, не породила у ОСОБА_5 жодних правових наслідків у т. ч. укладати спірні договори купівлі-продажу, колегія суддів не може прийняти до уваги як підставу для скасування оскаржуваного рішення суду з огляду на наступне.

Відповідачем ОСОБА_5 право власності на мансардний поверх було зареєстровано 01 березня 2010р., при цьому на момент такої реєстрації діяла редакція Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно у редакції від 18.02.2002р. затверджена наказом Міністерства юстиції № 7/5 від 07.02.2002р. У Додатку 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прана власності та інших речових прав на нерухоме майно у редакції від 18.02.2002р., чинній на момент вчинення дії, визначено, що правовстановлюючими документами на підставі яких проводиться реєстрація права власності на нерухоме майно, є рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності (п. 10). А, отже, твердження апелянтів, що відповідач ОСОБА_5 не міг зареєструвати за собою права власності на мансардний поверх у будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення суду є необґрунтованими та спростовується наведеним вище підзаконним нормативним актом.

Оскільки судом установлено, що предметом спірних договорів є нежитлові приміщення які перебували у власності продавця на момент укладення, а спірні договори укладено за наявності умислу щодо настання протиправних наслідків лише з однієї зі сторін - продавця ОСОБА_5 , покупці за договором є добросовісними набувачами, що також і встановлено ВССУ як судом касаційної інстанції при касаційному перегляді справи № 607/3851/13-ц у рішенні від 19.07.2017 року, то посилання осіб, які подали апеляційні скарги, що всі покупці по оскаржуваних правочинах знали і могли знати, що придбавають самочинне незавершене будівництво, як і знали і зобов`язані були знати про це нотаріуси, які посвідчували оскаржувані правочини, не заслуговують на увагу колегії суддів.

Окрім того, у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навела аргументів та не надала жодних доказів щодо того, яким чином скасування оспорюваного нею рішення Тернопільського міськрайонного суду та самих обставин справи № 607/3851/13-ц можуть вплинути безпосередньо на її права та обов`язки, відтак інтерес третьої особи у цій справі не є доведеним.

Інші наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»).

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг в апеляційного суду відсутні.

Судові витрати у відповідності до ст.141 ЦПК України покласти на осіб, які подали апеляційні скарги - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в межах сум ними понесених.

Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 02 липня 2019 року залишити без змін, відновивши його дію.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на осіб, які подали апеляційні скарги - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в межах сум ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 березня 2020 року.

Головуючий : Дикун С.І.

Судді : Бершадська Г.В.

Костів О.З.