Справа № 2-а-1275/10р./0121.

ПОСТАНОВА

Іменем України  

26 березня 2010 року.                                                                                          м. Феодосія.

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді  Хожаінової О.В., при секретарі судового засідання Бозоєвій М.З.,

за участю позивача  - не з’явився,

від відповідача         – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни»,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом  до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим  про зобов’язання нарахувати недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2008-2009 р.р. в сумі 2353,20 грн., мотивуючи позовні  вимоги тим, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зазначає, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яка мала виплачуватися з 01.01.2006 р., але не виплачувалася. Також позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

               Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 18.11.09р. відкрито провадження по справі.

Позивач у судове засідання не з’явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

               Відповідач у судове засідання не з’явився, надіслав заперечення на адміністративний позов, згідно з яким вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Визнає той факт, що позивач є особою, що має статус дитини війни за датою народження. Але зазначає, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов’язаний виплачувати соціальну допомогу. Крім того, за  основу перерахунку не може бути взятий розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки цей закон визначає розмір мінімальної пенсії виключно для правовідносин, які регулюються зазначеним законом. Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, які передбачені цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Застосування Постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 у 2009 році правомірно та відповідає вимогам діючого законодавства України. Також наполягає на застосуванні судом наслідків пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Заявив про розгляд справи без участі його представника в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце  судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Приймаючи до уваги, що позивач та відповідач надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, суд вважає можливим розглядати справу за відсутністю сторін на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження згідно ч.3 ст.122 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.  

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004р. № 2195-IV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, має статус дитини війни у розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що відповідачем не заперечується. Виходячи із того, що позивач є дитиною війни відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії передбачені цим законом, у тому числі і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

              Розмір  підвищення, який щомісячно сплачується дітям війни згідно зі ст.6 Закону України “Про соціальний захист  дітей війни” розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений ч. 1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV.

Але, приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1, 2 статті 8 КАС України  при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії  основані на принципі юридичної визначеності.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку  це надання підвищення пенсії дітям війни,  держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Що стосується дії у 2008 р. статті 6 Закону України "Про  соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, № 2195-IV, то Законом України "Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Але положення пункту 41 розділу ІІ  Закону України "Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2008 році необхідно керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" що визнані неконституційними.

Необґрунтованими є дії відповідача в частині нарахування допомоги відповідачем за 2008 рік  відповідно до Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”,  Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” у період з січня 2008 р. по червень 2008 р. по 47 грн. щомісячно, у період з липня 2008 р. по вересень 2008 р. 48 грн. 20 коп.  щомісячно, за період жовтень –грудень  2008 року –49,80 гривень щомісячно.

Необґрунтованими є також дії відповідача  в частині нарахування допомоги відповідачем за 2009 рік  відповідно до Закону України “Про Державний бюджет на 2009 рік”,  Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” у період з січня 2009 р. по грудень 2009 р. по 49,80 грн. щомісячно.

Ці дії є безпідставними тому, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 р. розрахунок вищенаведених виплат необхідно здійснювати відповідно до ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2006 р., у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”.  Крім того, суд зазначає, що розмір допомоги, встановлений,  Постановою  Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”  суперечить розміру, передбаченому  Законом України “Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, становить з 1 січня 2009 року - 498 грн. Згідно із змінами, внесеними до Закону України «Про Державний бюджет України  на 2009 рік» та ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» з 01 листопада 2009 року прожитковий мінімум на одну особу, що втратила працездатність складає 573,00 грн.

Стаття 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» надає право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Будь-яких обмежень стосовно розмірів соціальних виплат, які визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком чи мінімального прожиткового мінімуму, зазначеним Законом не встановлено.

Положення ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших виплат чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 статті мінімального розміру пенсії за віком.  

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов’язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.    

Згідно з п.п.6 п.2.2 Розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України  в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900, на територіальні управління ПФУ в районах, містах, в районах в містах, покладені обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Головним розпорядником  коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, є Пенсійний фонд України.

Статтею 72 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  передбачено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 Закону встановлено, що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду у зв’язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.      

Згідно статті 9 КАС України Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Судом встановлено, що доводи відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні. Перевіряючи зазначені факти судом встановлено наступне.  

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач звернувся з позовом до суду 18.11.2009 року.

Доказів  поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної допомоги за  травень-жовтень 2008 року позивач суду не надав.

Судом встановлено, що позивач просив зобов’язати відповідача підвищити пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком.

Але судом встановлено, що задоволення таких позовних вимог не зможе забезпечити захист прав позивача, оскільки існують різні редакції ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, різне визначення  мінімальної пенсії за віком та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі,  якщо це необхідно для повного захисту  прав, свобод  та  інтересів сторін чи третіх осіб,  про захист яких вони просять.

Так, що стосується вимоги позивача про донарахування та  виплату щомісячної державної допомоги за 2008 рік, то у цій частині позов підлягає задоволенню частково, оскільки, як було вже вказано вище, суд задовольняє вимоги позивача тільки за термін з травня по грудень 2008 року (оскільки в травні 2008 року набрало законної сили Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р.), а також не враховані суми, що вже виплачені відповідачем.

              Судом встановлено, що позивач частково отримував вказану соціальну щомісячну допомогу протягом 2008 року. Відповідно до наданої відповідачем  довідки, позивачем отримано:

              В  2008 році: січень-березень в сумі 47,00 грн., квітень-червень в сумі 48,10 грн., липень-вересень в сумі 48,20 грн., жовтень - грудень 2008 року – 49,80 гривень, а всього 579,30 грн. В 2009 році: за період січень-грудень в сумі 49,80 грн. щомісячно, а всього 597,60 грн.

             Судом не може бути розрахована та стягнута з відповідача конкретно визначена грошова сума недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, оскільки вказана допомога не була нарахована, суд не уповноважений призначати, здійснювати перерахунок державної соціальної допомоги як дитині війни, як і інших видів державної допомоги, не може вторгатися в компетенцію державних органів, підмінювати їх.  

На підставі викладеного, суд вважає можливим зобов’язати відповідача провести донарахування та виплату за листопад–грудень  2008 року, січень-грудень 2009 року щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року згідно вимог  ст.6 Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”.

              Суд враховує, що рішення, дії суб’єкта владних повноважень  не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційне через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес.  Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб’єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Частиною 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Посилання відповідача на те, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов’язаний виплачувати соціальну допомогу суд вважає нікчемними, оскільки згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування  та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також  кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з  Законом України “Про соціальний захист  дітей війни” дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного  грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями  Постанови №1261 приходить до висновку, що відповідач мав здійснювати позивачу виплату підвищення пенсії відповідно до ст. 6  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.  

Суд також вважає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа “Жовнер проти України” від 29.06.2004 року.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У зв’язку зі складністю справи у судовому засіданні  26 березня 2010 року судом проголошено вступну та резолютивну  частини  постанови. Постанову складено у повному обсязі 29 березня 2010 р.

                Керуючись ст.ст.9,11,17,69,71,94,99,ч.3ст.122,128,159,160-163,186 КАС України, ст.ст.1,6,7,10 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

                  Позов задовольнити частково.

                  Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим (98100, м.Феодосія, вул.Українська, 44, ЄДРПОУ 22300286), (інші відомості відсутні) провести донарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_1), щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни з 01.11.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року згідно вимог  ст.6 Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”.

                   В решті позовних вимог відмовити.

           Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

                   Стягнути з місцевого бюджету м.Феодосії на користь ОСОБА_1 судовий збір 3,40 грн.

           На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Феодосійський міський суд АРК у порядку ст.186 КАС України шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів із дня проголошення рішення і надання апеляційної скарги протягом  20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

           Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

                                                                          Суддя:  /підпис/

Згідно з оригіналом: Суддя-                                                   Секретар-