ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/1297/14

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

арбітражний керуючий Сашин О.А. особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича

на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.10.2019

по справі №923/1297/14

за заявою Каховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

до Комунального підприємства "Наш дім"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.11.2014 порушено справу про банкрутство Комунального підприємства "Наш дім" (далі - КП "Наш дім"), введено процедуру розпорядження майном строком на 115 календарних днів та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Марченка Сергія Олександровича, тощо.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 18.12.2014 затверджено реєстр вимог кредиторів, зокрема визнано вимоги Каховської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Херсонській області на суму 451 611,83 грн. третьої черги задоволення та 843 465,40 грн. шостої черги задоволення та Управління Пенсійного фонду України в м. Каховці та Каховському районі Херсонської області на суму 244 239,74 грн. другої черги задоволення та 953 831,18 грн. шостої черги задоволення.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 30.01.2015 визнано банкрутом КП "Наш дім" та відкрито стосовно нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Марченка Сергія Олександровича.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 03.12.2015 усунуто арбітражного керуючого Марченка Сергія Олександровича від виконання обов`язків ліквідатора КП "Наш дім".

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 12.05.2016 призначено арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича ліквідатором банкрута КП "Наш дім".

У серпні 2019 ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області звернулося до Господарського суду Херсонської області з заявою в якій, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати недійсним з моменту вчинення договір від 02.01.2018, укладений між ліквідатором боржника арбітражним керуючим Сашиним О.А. та ФОП Скалько І.Д. та зобов`язати ліквідатора боржника арбітражного керуючого Сашина О.А. повернуті ФОП Скалько І.Д. за касовим ордером від 20.09.2014 кошти у сумі 22 338 грн покласти на ліквідаційний рахунок боржника та спрямувати їх на задоволення вимог кредиторів.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 25.10.2019 заяву ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області задоволено повністю, визнано недійсним договір від 02 січня 2018 року про надання юридичних послуг, укладений між КП "Наш дім" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича та ФОП Скалько Ігорем Дмитровичем, зобов`язано ліквідатора використати грошові кошти у сумі 22 338,00 грн. для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі, судові витрати покладено на відповідачів пропорційно задоволених вимог.

В мотивах оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено про відсутність доказів на підтвердження виконання ФОП Скалько І.Д. зобов`язань за договором про надання ним юридичних послуг у даній справі. За твердженням місцевого господарського суду, наявні у матеріалах справи акти виконаних робіт мають єдиний (ідентичний) зміст і повторюють усі граматичні та пунктуаційні помилки. У матеріалах справи також відсутні дані про надання правової допомоги відповідачем.

За твердженням суду першої інстанції відсутність достовірної інформації у кредиторів про витрачання коштів ліквідаційної маси викликає обґрунтовані сумніви в реальності договору про надання юридичних послуг ліквідатору, який сам є фаховим юристом.

Господарським судом Херсонської області відзначено, що ліквідатором не повідомлялося комітету кредиторів, а також не надавалися відомості до суду про наявність договірних відносин з ФОП Скалько І.Д., які передбачали понесення витрат ліквідаційної маси.

Судом першої інстанції зауважено, що підстави для укладання договору та витрачання коштів ліквідаційної маси були відсутні, а тому договір про надання юридичної допомоги укладений з ФОП Скалько І.Д. безпідставно.

Щодо посилання відповідачів на розірвання договору, суд першої інстанції зазначив, що факт розірвання договору сторонами після його виконання сторонами не має юридичного значення. Повернення отриманих за договором коштів, на переконання суду першої інстанції, не вказує на відсутність предмету спору, а є доказом неналежного виконання ліквідатором своїх обов`язків.

Фактичні обставини справи, на думку суду першої інстанції, вказують на те, що за договором про надання юридичних послуг послуги не надавалися, отже, ліквідатор прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, що призвело до безпідставного витрачання ліквідаційної маси, яка належить кредиторам у справі.

Пославшись на приписи ст. 216 ГК України та ч. 2 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" місцевий господарський суд визнав обґрунтованою вимогу позивача про зобов`язання ліквідатора використати грошові кошти у сумі 22 338 грн. для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі.

Не погодившись із даним рішенням арбітражний керуючий Сашин О.А. звернувся з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду в якій просить скасувати рішення від 25.10.2019 по справі №923/1297/14 у межах розгляду справи про банкрутство повністю та судові витрати покласти на кредиторів.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Так, за твердженням апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги те, що оспорюваний договір було розірвано 30 серпня 2019 року. Грошові кошти у сумі 22 338 грн. було повернуто від ФОП Скалько І.Д. ліквідатору Сашину O.A., та направлені до складу ліквідаційної маси та використані відповідно до черговості вимог кредиторів.

З урахуванням наведеного апелянт вважає, на час розгляду справи Господарським судом Херсонської області, був відсутній предмет спору, а відтак, суд мав би на підставі пп. 2 п. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження по справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №923/1297/14 за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Сашина О.А. на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.10.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 призначено справу до розгляду на 18.03.2020.

28.02.2020 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень кредитор зазначає, що ліквідатор не повідомляв комітет кредиторів про наявність договірних відносин з ФОП Скалько І.Д., які передбачали понесення витрат ліквідаційної маси.

Кредитор вважає, що підстав для укладання оспорюваного договору та витрачання коштів ліквідаційної маси не було, а тому договір про надання юридичної допомоги укладений безпідставно.

ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим вважає, що факт розірвання договору сторонами після його виконання сторонами не має юридичного значення. Повернення отриманих за договором коштів не вказує на відсутність предмету спору, а є доказом неналежного виконання ліквідатором своїх обов`язків.

Укладення договору про надання юридичних послуг, на переконання кредитора, направлене на збільшення витрат ліквідаційної процедури, є економічно необґрунтованим та таким, що завдає шкоди інтересам кредиторів по справі.

02.03.2020 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В своїх запереченнях кредитор зазначає, що боржник, в особі ліквідатора прийняв на себе зобов`язання без відповідних дій з боку іншої сторони, а саме ФОП Скалько І.Д.

До того ж, як вважає кредитор, ліквідатор здійснив розрахунок з ФОП Скалько І.Д. за рахунок коштів, що перебували на ліквідаційному рахунку боржника, отриманих за рахунок субсидіарної відповідальності третіх осіб, що прямо заборонено п.3, ч.5, ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За твердженням кредитора, ані арбітражним керуючим Сашиним O.A., ані ФОП Скалько І.Д. не надано до суду будь-яких доказів, що підтвердили б факти виконання відповідачем ФОП Скалько І.Д. зобов`язань за договором про надання ним юридичних послуг у справі №923/1297/14. Вказане, на переконання кредитора, свідчить про те, що за весь час дії договору такі послуги ФОП Скалько І.Д. не надавалися.

Як вважає кредитор, оспорюваний договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, його укладення направлене на збільшення витрат ліквідаційної процедури, є економічно необґрунтованим та таким, що завдає шкоди інтересам кредиторів по справі.

На думку кредитора, факт розірвання договору сторонами після його виконання не має юридичного значення. Повернення отриманих за договором коштів не вказує на відсутність предмету спору, а є доказом неналежного виконання ліквідатором своїх обов`язків.

Кредитор не погоджується із твердженням апелянта з приводу того, що отримані кошти повернуті до ліквідаційної маси та використані відповідно до черговості вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, оскільки арбітражним керуючим не надано документальних доказів, які б підтвердили цей факт. Ліквідаційний рахунок боржника закритий, а новий рахунок не відкрито, доказів, переведення коштів для задоволення вимог кредиторів згідно реєстру вимог, також не надано.

16.03.2020 до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення від арбітражного керуючого Сашина О.А. в яких він зазначає, що укладення оспорюваного договору було обумовлено проходженням ним лікування в медичній установі та проведенням планової перевірки діяльності арбітражного керуючого.

Твердження кредитора з приводу того, що укладений договір, суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, за твердженням арбітражного керуючого Сашина О.А. є необґрунтованими, оскільки сторони досягли згоди щодо всіх умовах договору, договір має всі ознаки щодо предметності й умов виконання.

У судовому засіданні від 18.03.2020 апелянт підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 02.01.2018 між ФОП Скалько І.Д. (виконавець) та ліквідатором КП «Наш Дім» арбітражним керуючим Сашиним О.А. (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг за умовами п.1.1. якого виконавець в порядку та на умовах визначених цим договором зобов`язується надати заявнику визначені цим договором юридичні послуги щодо організації поточної правової роботи замовника по справі №923/1297/14, а також представництва останнього у будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, господарських та адміністративних судах України, що пов`язані з ліквідаційною процедурою КП «Наш Дім». На підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається акт (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що послуги надаються виконавцем замовнику шляхом усного та письмового консультування, виконання обов`язків помічника під час відряджень, перевірок замовника, а також під час відсутності замовника з інших підстав, складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв, надання послуг щодо захисту інтересів замовника в органах судової влади (представництва замовника в загальних, господарських та адміністративних судах України).

Згідно з п. 4.1. за надані послуги замовник виплачує виконавцеві плату у розмірі 3723 грн на місяць.

У відповідності до п.п. 8.1., 8.2. договору він вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується 30 червня 2018 року.

Між ФОП Скалько І.Д. та арбітражним керуючим Сашиним О.А. на виконання умов даного договору були складені та підписані акти виконаних робіт від 31.01.2018, 28.02.2018, 30.04.2018, 31.03.2018, 31.05.2018, 30.06.2018.

Відповідно до платіжного доручення №1 від 28.01.2019 арбітражним керуючим Сашиним О.А. перераховано на користь ФОП Скалько І.Д. грошові кошти у розмірі 22 338 грн на виконання умов укладеного між сторонами договору про надання юридичних послуг.

ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області, у межах справи про банкрутство КП "Наш дім", звернулося до Господарського суду Херсонської області з заявою про визнання недійсним правочину та спростування майнових дій боржника.

В обґрунтування своїх заяви ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області зазначає, що боржник, в особі ліквідатора Сашина О.А., прийняв на себе зобов`язання без відповідних дій з боку іншої сторони, а саме ФОП Скалько І.Л., а також здійснив розрахунок з ФОП Скалько І.Д. за рахунок коштів, що перебували на ліквідаційному рахунку боржника, отриманих за рахунок субсидіарної відповідальності третіх осіб, що прямо заборонено п.3, ч.5, ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заявник вважає, що оскаржуваний правочин всупереч ч.5 ст. 203 ЦК України не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та не свідчить про їх фактичне виконання. Так, за твердженням заявника, відповідачами не надано доказів обсягу наданих ФОП Скалько І.Д. юридичних послуг за весь час дії договору. Надані відповідачами акти прийому виконаних робіт мають формальний зміст, з них не можливо встановити обсяг і факт надання юридичної послуги.

Посилаючись на приписи ст. 228 ЦК України заявник зазначає, що договір відповідального зберігання направлений на збільшення витрат ліквідаційної процедури, є економічно необґрунтованим та таким, що завдав шкоди інтересам кредиторів по справі.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився із доводами заявника та визнав оспорюваний договір про надання юридичних послуг недійсним.

Колегія судів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

За приписами ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст.2 Кодексу з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Статтею 7 Кодексу з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

У відповідності до ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Таким чином, ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Відтак, на підставі ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства, у справах про банкрутство, можуть визнаватися недійсними не лише правочини, але й спростовуватися майнові дії боржника.

Майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов`язаного з волевиявленням боржника як суб`єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них.

Отже, спростування майнових дій боржника, це - заперечення, відхилення, оспорювання фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо).

Згідно статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статті 215 ЦК України.

У відповідності до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків та вад його складових елементів: незаконність змісту правочину, невідповідність та відсутність правосуб`єктності учасників правочину, неспрямовність правочину на настання правових наслідків, невідповідність волевиявлення внутрішній волі, недотримання форми правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити у судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Звертаючись до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка за змістом є аналогічною зі ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства), порівняно з приписами статті 215 ЦК України, розширює підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

У наведеній постанові Верховний Суд зазначає, що при розгляді спорів у порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній станом на час укладення оспрюваного правочину) належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей, не спрямованих на досягнення розумної ділової мети, або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, частиною 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі № 19/5009/2383/11.

Метою, зокрема, спростування майнових дій боржника є не спростування саме по собі, а є повернення до ліквідаційної маси певного майна.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватись з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна завідомо призводить до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Колегія суддів відзначає, що договір про надання юридичних послуг, передбачає надання послуг виконавцем на платній основі, що призводить до безумовного зменшення розміру ліквідаційної маси боржника, а тому вчинення таких дій має відбуватися з урахуванням інтересів кредиторів.

Проте, договір про надання юридичних послуг був укладений арбітражним керуючим Сашиним О.А. без обговорення та погодження з кредиторами. При цьому колегія судів зауважує, що наявні матеріали справи свідчать про неодноразове скликання та проведення засідання комітету кредиторів як до укладення договору про надання юридичних послуг, так й після. Проте, як свідчать протоколи засідань комітету кредиторів, під час їх проведення доцільність укладення договору про надання юридичних послуг кредиторами не розглядалась та питання його укладення арбітражним керуючим від імені боржника не вирішувалося взагалі.

Колегія суддів відзначає, що п. 2.1. договору про надання юридичних послуг визначено, що послуги надаються виконавцем замовнику шляхом усного та письмового консультування, виконання обов`язків помічника під час відряджень, перевірок замовника, а також під час відсутності замовника з інших підстав, складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв, надання послуг щодо захисту інтересів замовника в органах судової влади (представництва замовника в загальних, господарських та адміністративних судах України).

Разом з цим, наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження надання ФОП Скалько І.Д. будь-яких послуг обумовлених сторонами у п.2.1. договором, зокрема складання (підписання) заяв, скарг, представництво інтересів боржника в судах тощо. Наявні у матеріалах справи акти прийому виконаних робіт не можуть вважатись належним доказом на підтвердження надання ФОП Скалько І.Д. послуг за договором, оскільки з їх змісту не можливо встановити які саме послуги було надано та їх обсяг.

Колегія суддів зауважує, що за приписами ч.1 ст. 97 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну або економічну освіту, стаж роботи за фахом не менше трьох років або одного року на керівних посадах після отримання повної вищої освіти, пройшов навчання та стажування протягом шести місяців у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства, володіє державною мовою та склав кваліфікаційний іспит.

З огляду на наведені законодавчі приписи, якими встановлено, що арбітражний керуючий є особою, зокрема з повною юридичною освітою, а також встановлену вище відсутність доказів реального виконання ФОП Скалько І.Д. умов договору та надання юридичних послуг, укладення договору про надання юридичних послуг не було доцільним та обґрунтованим у даному випадку.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що сторонами під час укладення договору про надання юридичних послуг недодержано вимог, які встановлені ч.5 ст. 203 ЦК України, даний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, укладений всупереч інтересів кредиторів, які правомірно очікують погашення свої грошових вимог до боржника за рахунок ліквідаційної маси, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним у відповідності до приписів ст. 215 ЦК України.

Щодо доводів апелянта про розірвання договору про надання юридичних послуг та повернення сплачених за даним правочином коштів колегія суддів зазначає наступне.

Так за твердженням арбітражного керуючого Сашина О.А., оспорюваний договір було розірвано 30 серпня 2019, грошові кошти у сумі 22 338 грн. отримані за виконання договору були повернуті ліквідатору Сашину О.А. відповідно до прибуткового касового ордеру № 1 від 20.09.2019 року.

У справах про визнання правочинів (договорів) недійсними предметом спору є саме дійсність (чи недійсність) договору - тобто відповідність його умов вимогам чинного на момент укладення цього договору законодавства. Наслідком такої невідповідності є прийняття судом рішення при визнання договору недійсним, тобто про його анулювання як юридичного факту, який мав наслідком виникнення зобов`язання.

У випадку припинення договору з підстав не пов`язаних з його недійсністю (наприклад належним виконанням чи розірванням за згодою сторін) припиняються зобов`язання за даним договором.

Так, частиною другою статті 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Але це не має наслідком припинення чи будь-яке інше розв`язання спору в частині відповідності умов договору як юридичного факту вимогам законодавства на момент його укладення, за вирішенням якого звертається позивач у даній справі.

Колегія суддів наголошує, що виходячи із імперативних приписів частини першої статті 216 ЦК, відповідно до якого недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, угода сторін недійсного договору про його розірвання в силу наведених положень сама є недійсною, а відтак вона не може породжувати правових наслідків, зокрема обумовлювати собою припинення договірних відносин контрагентів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Даний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17.

Навіть у випадку дострокового розірвання договору за згодою його сторін, будь-яка із сторін або інша заінтересована особа не позбавлена права доводити недійсність договору та повернення їх у попередній юридичний стан без урахування наслідків, які утворились з моменту початку дії договору до набрання законної сили рішення суду про визнання його недійсним.

Згідно з ч. 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 ст.42 Кодексу з процедур банкрутства передбачені особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку цієї статті. Так у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області звернулося до суду з заявою про зміну позовних вимог в якій, серед іншого, просило зобов`язати ліквідатора боржника арбітражного керуючого Сашина О.А. повернуті ФОП Скалько І.Д. за касовим ордером від 20.09.2014 кошти у сумі 22 338 грн покласти на ліквідаційний рахунок боржника та спрямувати їх на задоволення вимог кредиторів.

Проте, заявником не наведено жодних обставин, якими він обґрунтовує такі вимоги, а також не наведено приписів чинного законодавства України, які підлягають застосуванню під час їх розгляду.

ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області не надано жодних доказів на підтвердження того, що дії, які на його думку, має вчинити арбітражний керуючий Сашин О.А., а саме покласти на ліквідаційний рахунок боржника повернуті ФОП Скалько І.Д. кошти та спрямувати їх на задоволення вимог кредиторів, станом на час звернення з такою вимогою не були вчинені арбітражним керуючим та/або останній ухиляється від вчинення таких дій, тобто між сторонами існує спір щодо заявлених вимог.

Колегія суддів наголошує, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції розглянув та задовольнив вимоги, які не заявлені ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області. Так суд першої приймаючи оскаржуване рішення вирішив зобов`язати ліквідатора використати грошові кошти у сумі 22 338,00 грн. для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі, в той час як заявник у своїх вимогах просив зобов`язати ліквідатора боржника арбітражного керуючого Сашина О.А. повернуті ФОП Скалько І.Д. за касовим ордером від 20.09.2014 кошти у сумі 22 338 грн покласти на ліквідаційний рахунок боржника та спрямувати їх на задоволення вимог кредиторів.

Судом першої інстанції не досліджувалось обставин, та відповідно не встановлювалось, чи були грошові кошти у розмірі 22 338 грн повернуті до ліквідаційної маси, чи були дані кошти (не)використанні, чи було за рахунок даних коштів погашено вимоги кредиторів та в якій черговості, тощо.

Колегія суддів відзначає, що вимоги про зобов`язання ліквідатора боржника повернуті ФОП Скалько І.Д. грошові кошти покласти на ліквідаційний рахунок боржника та спрямувати їх на задоволення вимог кредиторів, не є юридичними наслідками недійсності правочину, які встановлені ст. 216 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в межах провадження з розгляду цієї заяви.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга арбітражного керуючого Сашина О.А. підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду Херсонської області від 25.10.2019 у справі №923/1297/14 в частині зобов`язання ліквідатора використати грошові кошти у сумі 22 338,00 грн. для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі скасуванню із відмовою у задоволенні позову в цій частині.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вирішив стягнути з ФОП Скалько І.Д. судовий збір у сумі 960,50 грн та з КП "Наш дім" судовий збір у сумі 2881,50 грн. При цьому, колегія суддів зауважує, що судом не наведено жодних мотивів щодо розподілу судових витрат у таких пропорціях.

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Підпунктом 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство у розмірі 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на час звернення ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області до суду першої інстанції з заявою про визнання недійсним правочину розмір судового збору складав 3842 грн.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір покладається 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У урахуванням наведеного та враховуючи задоволення заяви ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області в частині визнання недійсним договору, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів в рівних частинах.

Отже, з ФОП Скалько І.Д. та КП "Наш дім" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1921 грн з кожного.

Відтак, оскаржуване рішення в частині здійснення розподілу судових витрат підлягає зміні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 25.10.2019 у справі №923/1297/14 в частині зобов`язання ліквідатора використати грошові кошти у сумі 22 338,00 грн. для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі скасувати, у задоволенні позову у цій частині відмовити. Рішення в частині здійснення розподілу судових витрат змінити.

В іншій частині Господарського суду Херсонської області від 25.10.2019 у справі №923/1297/14 залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області задовольнити частково.

Визнати недійсним договір від 02 січня 2018 року про надання юридичних послуг, укладений між Комунальним підприємством "Наш дім" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича та Фізичною особою - підприємцем Скалько Ігорем Дмитровичем.

В задоволенні іншої частини заяви - відмовити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця Скалько Ігоря Дмитровича на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області судовий збір у сумі 1921 грн.

Стягнути з Комунального підприємства "Наш дім" на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області судовий збір у сумі 1921 грн.»

Доручити Господарському суду Херсонської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.03.2020.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.