16.03.20

22-ц/812/567/20

Єдиний унікальний номер судової справи 490/6936/19

Номер провадження 22-ц/812/567/20

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 22 січня 2020 року, під головуванням судді Черенкової Н.П., в приміщені цього ж суду, за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому проваджені, заінтересовані особи зазначені: Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк»), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви зазначено, що заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2008 року позов Відкритого акціонерного товариства «Український професійний банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі - ВАТ «Український професійний банк») заборгованість за кредитним договором №692 від 25 вересня 2007 року у розмірі 116 185 грн. 46 коп., а також судовий збір в розмірі 595 грн. 93 коп. з кожного.

На виконання вказаного судового рішення 21 жовтня 2008 року були видані виконавчі листи №ц2-7021/2008, які в подальшому були пред`явлені до виконання.

09 липня 2019 року між ПАТ «Український професійний банк», який є правонаступником ВАТ «Український професійний банк», та ОСОБА_1 укладено договір №63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитними договорами та договорами поруки, відповідно до якого останній набув права вимоги до групи позичальників, заставодавців та поручителів, у тому числі, і до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за кредитним договором №692 від 25 вересня 2007 року.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив замінити сторону стягувача у виконавчих листах №ц2-7021/2008 від 21 жовтня 2008 року, виданих на підставі судового рішення Центрального районного суду міста Миколаєва, ухваленого за позовом ВАТ «Український професійний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №692 від 25 вересня 2007 року, а саме ПАТ «Український професійний банк» на його правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2020 року у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального права, просив ухвалу районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положення ст.12 ЦПК України передбачають, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. За змістом ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», а також згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою ЄСПЛ, - виконання судового рішення є завершальною частиною судового процесу та невід`ємною складовою гарантованого державою права на справедливий суд.

За змістом ч.ч.2.3 ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 ч.3 ст.129 Конституції України обов`язковість судового рішення віднесено до основних засад судочинства.

Відповідно до мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Оскільки, виконання судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Обов`язковість виконання судових рішень, як невід`ємна складова частина права громадянина на справедливий суд, встановлена також практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та відповідними нормами (ст.6, 13, ст.1 Першого протоколу) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine, №60750/00, 20.07.2004) ЄСПЛ беззастережно зазначив, що передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена і в рішенні Європейського суду, прийнятому у справі «Soering проти Сполученого королівства», де зазначалося, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст.6 Конвенції (право на справедливий суд).

Відповідно до ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами та виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

За загальним правилом, суть правонаступництва полягає в переході прав та обов`язків, що особисто не пов`язані з особою, яка вибуває з правовідносин, до іншої особи, яка вступає у спірні правовідносини.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Аналогічна за змістом норм викладена в ст.442 ЦПК України, яка стосується стадії виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 названої статті у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Згідно із ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Під правонаступництвом у виконавчому проваджені необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Так, підставою правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу.

У зв`язку з такою заміною боржника відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус як сторони виконавчого провадження і відбувається заміна сторони.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником у зобов`язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому ст.442 ЦПК України.

Так, за пунктами 3-5 названої статі, суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, суд не може ігнорувати покладений на нього цивільно-процесуальним законом обов`язок повідомляти сторони про розгляд справи, бо інше, було б істотним порушенням права особи на її особисту участь у судових засіданнях, де розглядається питання щодо неї, її прав та інтересів; де вона може подати докази та брати участь у їх дослідженні; ставити питання іншим учасникам справи.

Процес заміни не носить автоматичний характер, а передбачає розгляд питання судом за можливості участі сторін у його вирішенні, про що їх суд зобов`язаний попередити.

Згідно з ч.1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Матеріали справи не містять доказів отримання стягувачем та боржниками повідомлення про розгляд заяви ОСОБА_1 , що позбавило учасників справи можливості належним чином реалізувати свої права щодо надання доказів та заявлення клопотань по суті справи, надати відзиви щодо вирішення даної заяви.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Крім того, у п.26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц.

Таким чином районним судом порушено порядок, встановлений для вирішення зазначеного питання.

Окрім того, згідно довідки секретаря Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2019 року, цивільна справа за №2-7021/08 знищена у зв`язку із з закінченням терміну зберігання.

Так, у разі надходження відповідної заяви з питань виконання судових рішень у цивільній справі, яка знищена за закінченням терміну зберігання, суд першої інстанції відповідно до приписів ст.489 ЦПК України має за власною ініціативою вирішити питання про відновлення втраченого провадження, на що прямо вказує Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Узагальненні практики розгляду судами деяких питань, пов`язаних із відновленням втраченого судового провадження.

Якщо справа не збереглася, заяву може бути розглянуто лише після відновлення судового провадження в порядку, визначеному процесуальним законом. Такий підхід має застосовуватись судами не лише за необхідності відновлення втраченого судового провадження для розгляду заяви про перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами, а й інших процесуальних питань, пов`язаних з втраченим провадженням (розділ 3 Узагальнення).

Між тим, вирішуючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на вищевказану довідку та розглянув заяву без матеріалів цивільної справи та без вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження, що є порушенням вимог цивільного процесуального закону, оскільки унеможливлює встановлення фактичних обставин, в тому числі щодо набрання судовим рішенням законної сили (чи оскаржувалося рішення, якщо оскаржувалося, то чи змінене, скасоване тощо).

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу районного суду скасувати, оскільки судом неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи та допущені порушення наведених цивільно-процесуальних норм права і передати справу для продовження її розгляду.

При новому розгляді суду першої інстанції слід у встановленому законом порядку вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження відповідно до правил ст.ст.493,494 ЦПК України.

В подальшому, за наслідками розгляду наведеного вище питання, розглянути заяву ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником із повідомленням усіх учасників справи.

Разом з тим, колегія суддів не знаходить підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю судового провадження, в якому необхідно замінити сторону, оскільки судове провадження знищене по закінченню строку зберігання і судом не встановлена неможливість його відновлення.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на результати розгляду апеляційної скарги розподіл судових витрат по справі відповідно до положень ст.141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2020 року - скасувати, а справу направити до того ж суду для продовження розгляду в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 17 березня 2020 року