П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 року м. Київ

Справа №756/208/19

Резолютивна частина постанови оголошена 11 березня 2020 року

Повний текст постанови складено 13 березня 2020 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Довгополої А.В.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідачі державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Луценка О.М. 13 листопада 2019 року, повний текст рішення складено 28 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

Справа №756/208/19

№ апеляційного провадження:22-ц/824/3264/2020

Головуючий у суді першої інстанції:Луценко О.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із позовом до державного реєстратора приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, ТОВ «Кей-Колект» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 11.12.2007 між позивачем та ПАТ «Укрсиббанк» було укладено договір споживчого кредиту №11266689000 в іноземній валюті (доларах США), в забезпечення виконання зобов`язань за яким 11.12.2007 між позивачем та ПАТ «Укрсиббанк» було укладено договір іпотеки №72348, відповідно до якого позивач передав в іпотеку ПАТ «Укрсиббанк» однокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 . 15 лютого 2016 року позивач отримала від відповідача ТОВ «Ккей-Колект» копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій зазначається, що власником квартири позивача є відповідач ТОВ «Кей-Колект». Державна реєстрація була проведена відповідачем державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною 02 лютого 2016 року рішення №28033593, на підставі договору іпотеки №458к від 11.12.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується до даних правовідносин, оскільки позивач отримала споживчий кредит в іноземній валюті, кредит іпотеки є постійним місцем проживання, а також місце його реєстрації, площа квартири становить 36,4 кв.м., іншого нерухомого майна позивач у своїй власності не має. Отже, квартира позивача повністю підпадає під вимоги зазначеного Закону, оскільки квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки за договором кредиту, та виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, використовується позивачем як місце постійного проживання, позивач з 01 жовтня 2009 року зареєстрована в цій квартирі. Тобто, 02 лютого 2016 року на момент стягнення з позивача квартири на користь ТОВ «Кей-Колект» позивач постійно проживала та була зареєстрована в квартирі. У власності позивача не знаходиться жодне інше нерухоме житлове майно.

За наслідками прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника (позивача), незважаючи на заборону, встановленому Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а отже, рішення від 02 лютого 2016 року №328033593 державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», є незаконним та підлягає скасуванню.

Ще однією підставою позову позивача являється те, що оспорюване рішення нотаріуса від 02 лютого 2016 про відчуження нерухомого майна позивача на корить ТОВ «Кей-Колект» відбулось під час дії арешту на відчуження цього майна, накладеного державним виконавцем у 2011 році та 2015 році. Так, 04 листопада 2011 року Оболонським районним судом м. Києва було прийнято рішення у справі №2-5277, яким з позивача солідарно з поручителем стягнуто заборгованість за тим самим кредитним договором від 11 грудня 2007 року №11266689000, в сумі 863818,43 грн. У квартирі АДРЕСА_1 окрім позивача проживають також троє її малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Іншого житла у позивача та її дітей немає.

У зв`язку з викладеним просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження (з відкриттям розділу), індексний номер 28033593 від 02.02.2016 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію права власності а квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» та номер запису про право власності 13083240, і поновити відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - однокімнатна квартиру АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, ТОВ «Кей-Колект» (про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник ТОВ «Кей-Колект» та державного реєстратора ПН КМНО Кобелєвої А.М., проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 11.12.2007 ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,40 кв.м., жилою площею 19,00 кв.м. (а.с. 9).

Між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1126689000 від 11.12.2007, відповідно до якого банк надав позивачу кредит (грошові кошти) в розмірі 101000,00 доларів США (а.с. 10).

Між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №72348 від 11.12.2007, відповідно до якого позивач передала в іпотеку банку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю позивача на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 13-14).

Як вбачається з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо об`єкта нерухомого майна державний реєстратор приватний нотаріус КМНО Кобелєва А.М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28033593 від 02.02.2016 зареєструвала право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за відповідачем ТОВ «Кей-Колект» (а.с. 15).

За адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають з жовтня 2009 року ОСОБА_1 , 1980 року народження, та ОСОБА_6 , 2004 року народження (а.с. 16).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04.11.2009 ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь АКІБ «УкрСиббанк» 863818,43 грн. заборгованості.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 10.03.2018 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_8 ; прізвище після укладення шлюбу у дружини - ОСОБА_1 (а.с. 22).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі

№ 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3. ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зміст процитованих правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.

Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «Кей-Колект».

Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, про що, зокрема, підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Оскільки, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).

Так, при розгляді вказаної справи, з метою належного виконання судом покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов`язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин цієї справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Враховуючи вищевикладене та з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28033593 від 02.02.2016 р. 11:23:18 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., яким проведено державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», скасування реєстраційного запису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. про право власності №13083240 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», поновлення відомостей в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкти нерухомого майна - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам є законними та обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до державного реєстратора приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. про право власності №13083240 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968, 04080 м. Київ вул. Кирилівська, 69), державного реєстратора приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (01504 м. Київ вул. Дмитрівська, 33-35 «Д»), судові витрати по 960,50 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна