Постанова

Іменем України

13 березня 2020 року

м. Київ

справа № 442/4117/16

провадження № 61-4852св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О., від 14 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним, та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

В обґрунтування позову вказала, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року, укладеного між нею та її сином ОСОБА_3 , вона є власником наступного майна: автонавантажувач «САМЕL» 2,5 т жовтого кольору; автонавантажувач 1,5 т КМ «РЕКС» жовтого кольору; циркулярний станок; швелер металевий довжиною 8 м в кількості 2 шт.; бетонні вироби (жолоб 25 см, в кількості 1 палета); пиломатеріали об`ємом 2 куб. м; труби металеві (діаметром 300, довжиною 6 м); балони металеві (в кількості 7 шт.), бочки металеві (13 шт.), каністра (об`ємом 1 000 л).

03 липня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області Баб`як Л. В. (далі - ВДВС Дрогобицького МРУЮ у Львівській області) при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 складено акт опису та накладено арешт на вказане майно.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2014 року з вище переліченого майна знято арешт, однак відповідач відмовляється повернути його у добровільному порядку їй як власнику.

За таких обставин, позивач просила суд витребувати у ОСОБА_2 вказане майно та зобов'язати її усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у складі судді Коваля Р. Г. від 07 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалено витребувати у ОСОБА_2 майно, яким вона заволоділа без відповідної правової підстави, а саме: автонавантажувач «CAMEL» 2.5 жовтого кольору; автонавантажувач 1.5 т КМ «РЕКС» жовтого кольору; циркулярний станок; швелер металевий довжиною 8 м в кількості 2-х шт.; бетонний виріб (жолоб 25 см, в кількості 1-палета); пиломатеріали об`ємом 2 куб. м; труби металеві (діаметром 300 довжиною 6 м); металеві балони в кількості 7 штук; бочки металеві в кількості 13 штук; каністри об`ємом 1 000 л, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 , як власнику, вище вказане майно.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження майном.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 551,20 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2014 року у справі №442/5987/14-ц було задоволено позов ОСОБА_1 , знято арешт зі спірного майна та встановлені обставини належності цього майна ОСОБА_1 , а тому вона відповідно до статті 387 ЦК України, як власник цього майна, має право витребувати його від відповідача, як особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 січня 2019 рокузадоволено апеляційні скарги ОСОБА_2 , скасовано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2017 року, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження її права власності на спірне майно, яке в процесі виконавчого провадження було передане державним виконавцем на відповідальне зберігання ОСОБА_2 , а відтак відсутні підстави для висновку про те, що остання є особою, яка заволоділа цим майном незаконно, а також підстави для застосування до спірних правовідносин статті 387 ЦК України.Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2014 року у справі № 442/5987/14-ц було лише знято арешт зі спірного майна, однак суд не визнавав право власності на це майно за ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та його матір'ю ОСОБА_1 , остання є власником спірного майна. Цей договір є чинним та ніким не оскаржувався. Разом із тим, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2014 року у справі № 442/5987/14-ц встановлені преюдиційні обставини належності спірного майна саме ОСОБА_1 . За таких обставин суд апеляційної інстанції безпідставно поставив під сумнів її право як власника майна на його витребування.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року, укладеного в простій письмовій формі, ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 наступне майно: автонавантажувач «САМЕL» 2,5 т жовтого кольору; автонавантажувач 1,5 т КМ «РЕКС» жовтого кольору; циркулярний станок; швелер металевий довжиною 8 м в кількості 2 шт.; бетонні вироби (жолоб 25 см, в кількості 1 палета); пиломатеріали об`ємом 2 куб. м; труби металеві (діаметром 300, довжиною 6 м); балони металеві (в кількості 7 шт.), бочки металеві (13 шт.), каністра (об`ємом 1 000 л) (а.с. 29 т 2).

03 липня 2014 року державним виконавцем ВДВС Дрогобицького МРУЮ у Львівській області Баб`як Л. В. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 складено акт опису та накладено арешт на вказане майно (а.с. 9-11 т 1).

На виконання цього рішення вказане майно передано державним виконавцем на відповідальне зберігання ОСОБА_2 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2014 року у справі № 442/5987/14-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ВДВС Дрогобицького МРУЮ у Львівській області про вилучення майна з-під арешту та знято арешт з вище переліченого майна (а.с. 6-7 т 1).

Відповідно до ухвали від 11 квітня 2018 року суд відмовив у роз'ясненні цього судового рішення з тих підстав, що в межах цієї справи вимоги про визнання права на спірне майно не заявлялось та судом не розглядалось.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (частина третя пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 388 ЦК України.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 в порядку статті 81 ЦПК України не надала доказів набуття у власність спірного майна, а також його протиправного заволодіння ОСОБА_2 , а тому обґрунтовано виходив з відсутності правових підстав, передбачених статтею 387 ЦК України, для витребування цього майна від відповідача на користь позивача.

При цьому суд надав належну правову оцінку доводам позивача щодо встановлення рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2014 року у справі № 442/5987/14-ц преюдиційних обставин набуття нею права власності на спірне майно, зазначивши, що вказаним судовим рішенням було лише знято арешт зі спірного майна, однак суд не визнавав право власності на це майно за ОСОБА_1 , а тому вказані обставини не є преюдиційними і не свідчать про належність спірного майна ОСОБА_1 . Про те, що в межах цієї справи суд не розглядав вимоги ОСОБА_1 про визнання права на спірне майно, вказано також в ухвалі Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2018 року, якою відмовлено у роз'ясненні рішення цього ж суду від 04 листопада 2014 року.

Доводи касаційної скарги про те, що спірне майно належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підтвердження свого права власності на автонавантажувачі «САМЕL» та «РЕКС» ОСОБА_1 надала укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року.

Загальні поняття про навантажувачі встановлює ДСТУ 3997-2000 «Автонавантажувачі та електронавантажувачі. Терміни та визначення. Основні поняття», згідно з яким навантажувач - це самохідна машина, призначена для навантаження, розвантаження та штабелювання вантажів.

Навантажувач - машина циклічної дії, що належить до безрейкового долішнього транспорту (технологічних транспортних засобів), обладнана підіймальним механізмом (вантажопідіймачем) і вилами (платформою) або одним із змінних вантажозахоплювальних пристроїв для забезпечення підіймання, транспортування, навантаження та розвантаження, штабелювання та укладання вантажів (Правила охорони праці під час вантажно-розвантажувальних робіт, затверджені наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19 січня 2015 року № 21).

Великотоннажний та інший технологічний транспортний засіб - великотоннажний автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів, транспортування розкривних порід і корисних копалин на відкритих гірничих розробках чи ґрунту на будівництві, а також інший механічний транспортний засіб, у тому числі обладнаний спеціальними пристроями чи механізмами, або транспортний засіб, призначений для руху тільки у поєднанні з іншим транспортним засобом, який керується машиністом (оператором, водієм) і використовується власником для забезпечення виробничих процесів під час провадження ним господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг), а також для переміщення сировини (матеріалів), що обробляється, і відходів виробництва.

Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 січня 2010 року № 8.

Реєстрацією технологічного транспортного засобу є здійснення комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою та, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (далі - власники) зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України. У такий же строк власники зобов`язані перереєструвати технологічні транспортні засоби у разі настання обставин, у зв`язку з якими виникла потреба у внесенні змін у реєстраційні документи.

Матеріали справи не містять даних, що ОСОБА_1 як власник зареєструвала у передбаченому законом порядку спірні автонавантажувачі, тобто уповноважені органи здійснили комплекс заходів, пов'язаних з перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою та дослідженням ідентифікаційних номерів, вузлів та агрегатів, оформленням і видачою реєстраційних документів та номерних знаків.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ОСОБА_1 права на витребування спірного майна за недоведеністю її права ґрунтується на матеріалах та обставинах справи і доводами касаційної скарги не спростовується.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про виклик у судове засідання

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України cуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін слід відмовити, оскільки касаційний суд не знаходить для цього підстав і потреби у дачі пояснень немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 14 січня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара