ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Харків

Справа № 644/436/19

Провадження № 22-ц/818/1019/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченко І.О.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року в складі судді Зябрової О.Г.,

встановив:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до суду, в якому просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що позивач є двоюрідною тіткою ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Харкові. Ці обставини підтверджуються тим, що позивач, народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 та мала дошлюбне прізвище " ОСОБА_6 ", її батько - ОСОБА_7 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м.Майкопі та помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батьками ОСОБА_7 були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; її рідна тітка по батькові (рідна сестра батька) - ОСОБА_7 - народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 та померла ІНФОРМАЦІЯ_8 . Її батьками відповідно були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . На момент своєї смерті ОСОБА_7 перебувала у шлюбі з ОСОБА_10 та мала прізвище ОСОБА_11 ; ОСОБА_7 перебувала у трьох шлюбах: від першого шлюбу з ОСОБА_12 вона мала доньку - ОСОБА_13 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 та померла ІНФОРМАЦІЯ_10 . На час своєї смерті ОСОБА_13 мала прізвище ОСОБА_14 за другим своїм шлюбом з ОСОБА_15 ; ОСОБА_13 від першого шлюбу з ОСОБА_16 мала сина - ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, ОСОБА_5 є двоюрідним племінником позивача.

На момент своєї смерті ОСОБА_10 проживав, був зареєстрований та володів на праві приватної власності Ѕ квартири АДРЕСА_1 . У цій же квартирі проживав, був зареєстрований та володів Ѕ квартири ОСОБА_5 . ОСОБА_10 06 вересня 2005 року залишив заповіт, за яким все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_5 ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_11 , а його спадкоємець - ОСОБА_5 помер менш як за два місяці після цього - 21 березня 2016 року. Оскільки ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований за тією ж адресою, що й спадкодавець - ОСОБА_10 , то відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10 .

Після смерті ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_2 у 4-й ХДНК було відкрито спадкову справу за № у реєстрі 58890018. ОСОБА_2 не перебувала у родинному зв`язку з покійним ОСОБА_5 , у зв`язку з чим вона була змушена звернутися до суду з позовом про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування. Рішенням Орджонікідзевського райсуду м. Харкова від 11 квітня 2017 року по справі № 644/7021/16-ц позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, однак рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2017 року рішення районного суду було скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Після цього ОСОБА_2 звернулася до суду з новим позовом про встановлення факту її постійного проживання з ОСОБА_10 та ОСОБА_5 та визнання її спадкоємцем ОСОБА_5 за законом. Рішенням Орджонікідзевського райсуду від 19 жовтня 2018 року по справі № 644/3386/18 ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні її позовних вимог, після чого нею було подано до Харківського апеляційного суду відповідну скаргу.

Про існування своїх родичів ОСОБА_5 , його матері ОСОБА_17 , її матері і бабусі ОСОБА_5 (своєї тітки) ОСОБА_18 у м. Харкові позивач не тільки знала, а й підтримувала з ними контакт. З 2014 року - після анексії Криму та початку військової агресії РФ на Донбасі, ОСОБА_5 припинив приїздити до неї в гості в РФ і продовжував з нею спілкування, зрідка телефонуючи. В останнє вони спілкувалися взимку 2016 року, коли ОСОБА_5 повідомив їй про смерть ОСОБА_10 . З весни-літа 2016 року ОСОБА_5 перестав їй телефонувати, останній його відомий телефонний номер не відповідав. Позивач вирішила, що його мобілізували до лав Збройних Сил України через військові дії на Донбасі, він не може через це їй телефонувати та продовжувала чекати на його телефонний дзвінок. Восени 2018 року, не дочекавшись від нього відомостей, вона вирішила, що з ним щось трапилося, та через знайомих отримала контакт юриста у м. Харкові, якому доручила розшукати зниклого двоюрідного племінника. Від цього юриста на початку 2019 року вона дізналася про смерть ОСОБА_5 . Позивач звернулася до 4-ї ХДНК з заявою про прийняття спадщини після смерті двоюрідного племінника ОСОБА_5 . Вона не подала заяву про прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України (тобто пропустила строк для прийняття спадщини) через поважну причину, а саме тому, що дізналася про смерть свого двоюрідного племінника лише через 2 роки після його смерті. Отримати цю інформацію раніше не мала змоги, оскільки проживає у РФ, є інвалідом 2-ї групи та прикута до інвалідного візка, а повідомлень про смерть двоюрідного племінника від ОСОБА_2 не отримувала. Інших родичів чи знайомих у м. Харкові не має.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року залучено до участі по справі у якості правонаступника замість первісного позивача ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_12 її спадкоємця - ОСОБА_1 . Провадження у справі відновлено.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір.

Харківською міською радою до Харківського апеляційного суду на зазначене судове рішення суду подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що задовольняючи позов про визнання права власності в порядку спадкування судом не враховано наступне: відсутність звернення позивача у шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини; відсутність судового рішення, яке набрало законної сили, щодо визнання поважності причин пропуску строку для звернення з заявою про прийняття спадщини; не враховані норми ст. 1272 ЦК України щодо наслідків пропущення строку для прийняття спадщини. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2018 року та постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у справі № 644/3386/18 встановлено відсутність підстав у ОСОБА_2 щодо набуття у неї права на спадщину після смерті ОСОБА_5 , як спадкоємця четвертої черги за законом. Таким чином, підстави для закликання в якості відповідача ОСОБА_2 при розгляді справи № 644/436/19 взагалі відсутні. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

10 січня 2020 року до Харківського апеляційного суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 також просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що в ході розгляду справи питання щодо заміни неналежного відповідача ОСОБА_2 та залучення Харківської міської ради, як представника відповідної територіальної громади за місцем відкриття спадщини вирішувалось неодноразово, однак за відсутності згоди з боку представника позивача було проігноровано при ухваленні спірного рішення. Суд дійшов хибного висновку про можливість задоволення спірного позову про визнання права власності, оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача. Заміна правонаступника після смерті ОСОБА_4 відбулось у день ухвалення судового рішення, за відсутності відповідача та її представника. В обґрунтування рішення суду покладено лише факт наявності далеких родинних зв`язків. Суду не надано належних доказів підтверджуючих поважності пропуску строку для прийняття спадщини, в тому числі розшук ОСОБА_5 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено.

Поновлено представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

Зупинено дію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду на 10 год. 40 хв. 17 лютого 2020 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено учасників справи.

12 лютого 2020 року ОСОБА_1 та її представником подано до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року залишити без змін. Зазначає, що судом ухвалено законне рішення, не погоджується з тим, що позов повинен бути пред`явлений до Харківської міської ради, після смерті ОСОБА_5 за її заявою у 4 ХДНК було відкрито спадкову справу. Вона не перебувала у родинному зв`язку із ОСОБА_5 у зв`язку із чим звернулася до суду з позовом про визнання права власності, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено, однак рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2017 року рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Після чого вона звернулася з позовом про встановлення факту її постійного проживання з ОСОБА_5 та визнання її спадкоємцем за законом. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2017 року від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні її позовних вимог, постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року рішення залишено без змін. Вважає, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, оскільки подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 і за її заявою було відкрито спадкову справу. Зазначає, що повноваження адвоката Санькова Ю.В. підтверджуються договором про надання правової допомоги, ордером та довіреністю. Позов було подано з метою визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , а не встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 , як єдиний спадкоємець, після померлого ОСОБА_5 , має право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_12 померла позивач ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Згідно до копії заяви на адресу нотаріуса Старооскольского нотаріального округу Белгородської області Юдиної А.А. та довідки від 09 жовтня 2019 року вих. № 922, виданої нотаріусом Старооскольского нотаріального округу Белгородської області Юдиною А.А., на підставі поданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , заяви 09 жовтня 2019 року було заведено спадкову справу № 175/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_14 її матері ОСОБА_4 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , є донькою ОСОБА_4 . Таким чином, спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_4 є її донька ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину після смерті матері. З урахуванням наведеного, суд вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної спільної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , що підтверджується відомостями з реєстру права власності на нерухоме майно (а.с. 12-13).

На праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_10 належало по 2/3 кожному квартири АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 вересня 2013 року державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори за реєстром № 2-890, ОСОБА_5 отримав у спадщину після смерті ОСОБА_19 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 161).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 грудня 2006 року державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори за реєстром № 2-5457, ОСОБА_10 отримав у спадщину після смерті ОСОБА_20 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_11 помер ОСОБА_10 , який залишив заповіт від 06 вересня 2005 року, відповідно до якого все належне йому майно, де б воно на знаходилося та з чого б воно не складалося, та все те, що буде йому належати на день смерті він заповідав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , що підтверджується копією заповіту (а.с. 113).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 21 березня 2016 року (а.с. 117).

Місцем постійного проживання померлого ОСОБА_5 є квартира АДРЕСА_1 , що є місцем відкриття спадщини.

Положеннями ст. ст. 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Спадкоємці, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Колегія суддів вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами цивільного процесуального законодавства позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. (Ст. 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. (Ст. 50 ЦПК України).

Згідно вимог ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Пунктом 8 Постанови Пленуму ВСУ "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12.06.2009 N 2 роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Харківської міської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання спадкоємцем за законом відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постановою апеляційного суду встановлено, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 не доведено ті обставини, що вона з останнім власником квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 спільно проживала однією сім`єю починаючи з 2010 року, що вони були пов`язані спільним побутом, що брали спільно участь у витратах на утримання квартири, її ремонт, - тобто, що не доведено факту проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, рішенням, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, яке набрало законної сили встановлено відсутність підстав у ОСОБА_2 щодо набуття нею права на спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , як спадкоємця четвертої черги за законом.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_2 не було визнано спадкоємцем, позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у справі є Харківська міська рада.

Крім того, суд зауважує, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18) зроблено висновок, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Як в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 13), так і в Конституції України (стаття 55) передбачено, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Такі самі положення передбачені Цивільним Кодексом України та Цивільним процесуальним Кодексом України. Зокрема, статтею 4 ЦПК України та статтею 15 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України, Цивільним Кодексом України та Цивільним процесуальним Кодексом України право на судовий захист, особа повинна вказати власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, разом із цим, вимог для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не заявляла.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає скасуванню, у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин рішення суду не може вважатись законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою в задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4200 грн та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - у розмірі 4200 грн у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір у розмірі 4200 грн у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4200 грн у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 березня 2020 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна