Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 226/1665/18

провадження № 61-8329св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Мирноградська центральна міська лікарня,

третя особа - Мирноградська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 21 грудня 2018 року в складі судді Клепка Л. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Будулуци М. С., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мирноградської центральної міської лікарні, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 212-к про його звільнення;

- поновити його на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (0,5 ставки) та на посаді лікаря стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії (0,5 ставки) з 12 червня 2018 року;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 червня 2018 року по день поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що 26 березня 2018 року відповідач попередив його про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади згідно з наказом від 16 березня 2018 року № 101 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників».

Наказом Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 212-к він був звільнений із займаних посад з 11 червня 2018 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Позивач вказував, що скорочення не є необхідним, про майбутнє вивільнення саме з 11 червня 2018 року він попереджений не був, а трудовий договір розірваний без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Посилаючись на те, що відповідач під час звільнення позивача порушив трудове законодавство, останній просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 21 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, врахував, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, працівника попереджено про наступне вивільнення за два місяці, а рішення первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не містить належного обґрунтування, у зв`язку з чим дійшов висновку про те, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог чинного законодавства України про працю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Димитровського міського суду Донецької області від 21 грудня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року не містить відомостей щодо дати або посилання на подію, з настанням якої повинно відбутись скорочення посади позивача. У порушення вимог статті 43 КЗпП України роботодавець не звертався до виборного органу профспілкової організації із заявою про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з 11 червня 2018 року. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач був повідомлений про майбутнє звільнення 22 травня 2018 року, проте фактичне звільнення відбулось 11 червня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2019 року ця справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 14 вересня 2015 року по 11 червня 2018 року перебував у трудових відносинах з Мирноградською центральною міською лікарнею, працював на посаді лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (0,5 ставки) та на посаді лікаря стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії (0,5 ставки).

Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами (кабінетами) та зубопротезна лабораторія включені в організаційну структуру лікарні, яка є комунальним закладом.

Рішенням Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні» з організаційної структури Мирноградської центральної міської лікарні виключено стоматологічну поліклініку зі спеціалізованими прийомами - 27,75 шт. од. та зубопротезну лабораторію - 17 шт. од.

16 березня 2018 року Мирноградська центральна міська лікарня видала наказ № 101 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників», яким із організаційної структури лікарні виключено посади, зокрема, з відділення «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами» - лікаря-стоматолога-терапевта (5,75 шт. од. ), а з відділення «Зубопротезна лабораторія» - лікаря-стоматолога-ортопеда (4,0 шт. од).

26 березня 2018 року ОСОБА_1 попереджений про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та додатково 16 і 18 травня 2018 року відповідач запропонував позивачу вакантні посади, від яких останній відмовився.

07 травня 2018 року адміністрація Мирноградської центральної міської лікарні направила до профспілкової організації, членом якої є позивач, подання з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1

21 травня 2018 року первинна профспілкова організація прийняла рішення про відмову в наданні згоди на звільнення позивача.

Наказом від 22 травня 2018 року № 147 внесено зміни до пункту 1 наказу від 16 березня 2018 року № 101, а саме: зазначено, що 11 червня 2018 року провести скорочення чисельності та штату працівників лікарні, зокрема, ОСОБА_1 лікаря-стоматолога-ортопеда відділення «Зубопротезна лабораторія» та лікаря-стоматолога-терапевта «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами». У додатку до вищевказаного наказу міститься підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з цим наказом.

Наказом Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 212-к ОСОБА_1 звільнений з посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (0,5 ставки) та з посади лікаря стоматолога ортопеда зубопротезної лабораторії (0,5 ставки) на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, мова йде про те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-491цс15.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а також виходили з того, що позивача було належним чином повідомлено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано інші вакантні посади у Мирноградській центральній міській лікарні, від ОСОБА_1 відмовився.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що наявне у матеріалах справи рішення Мирноградської міської організації профспілки працівників охорони здоров`я про відмову в наданні згоди на звільнення позивача не містить достатньої аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. За таких обставин, висновок суду про те, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу є обґрунтованим.

З огляду вищевикладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджуються з висновком апеляційного суду про законність звільнення позивача відповідно до пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Доводи заявника про те, що попередження про наступне вивільнення втратило юридичну силу у зв`язку із внесенням змін до наказу Мирноградської центральної міської лікарні від 16 березня 2018 року № 101, є необґрунтованими, оскільки перенесення дати звільнення позивача на іншу дату (11 червня 2018 року) не потребує повторного попередження про звільнення у зв`язку із реорганізацією роботодавця.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 21 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов