ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11 березня 2020 року  м. ОдесаСправа № 923/1297/14

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича

на рішення Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019  

по справі №923/1297/14

за заявою Каховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

до Комунального підприємства "Наш дім"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.11.2014 порушено справу про банкрутство Комунального  підприємства  "Наш дім" (далі – КП "Наш дім"), введено процедуру розпорядження майном строком на 115 календарних днів та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Марченка Сергія Олександровича, тощо.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 18.12.2014 затверджено реєстр вимог кредиторів, зокрема визнано вимоги Каховської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Херсонській області на суму 451 611,83 грн. третьої черги задоволення та 843 465,40 грн. шостої черги задоволення та Управління Пенсійного фонду України в м. Каховці та Каховському районі Херсонської області на суму 244 239,74 грн. другої черги задоволення та 953 831,18 грн. шостої черги задоволення.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 30.01.2015 визнано банкрутом КП "Наш дім" та відкрито стосовно нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Марченка Сергія Олександровича.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 03.12.2015 усунуто арбітражного керуючого Марченка Сергія Олександровича від виконання обов`язків ліквідатора КП "Наш дім".

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 12.05.2016 призначено арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича ліквідатором банкрута КП "Наш дім".

У серпні 2019 ГУДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі звернулося до Господарського суду Херсонської області з заявою в якій просило визнати недійсним з моменту вчинення договір від 01.08.2016 №01-08/16, укладений між ліквідатором боржника та Приватним підприємцем Шаховим С.М., спростувати майнові дії КП "Наш дім" в особі ліквідатора щодо взяття на себе зобов`язання здійснення плати за збереження архіву підприємства згідно договору №01-08/16 у розмірі 79  907 грн та здійснення такої плати з ліквідаційного рахунку, зобов`язати Шахова С.М. повернути на ліквідаційний рахунок боржника плату за збереження архіву підприємства у розмірі 79907 грн, сплачену Шахову С.М. згідно платіжного доручення №51977390 від 17.09.2018 та зобов`язати ліквідатора повернути на ліквідаційний рахунок боржника плату за збереження архіву підприємства у розмірі 79907 грн, сплачену Шахову С.М. згідно платіжного доручення №51977390 від 17.09.2018 спрямувати на задоволення вимог кредиторів.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 заяву ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі - задоволено повністю, визнано недійсним договір відповідального зберігання №01-08/16 від 01 серпня 2016 року, укладений між КП "Наш дім" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича та Фізичною особою - підприємцем Шаховим Сергіє Михайловичем, зобов`язано Фізичну особу - підприємця Шахова Сергія Михайловича, повернути до складу ліквідаційної маси Комунального підприємства "Наш дім" грошові кошти в сумі 79 907,00 грн, зобов`язано ліквідатора арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича повернути грошові кошти в сумі 79 907,00 грн на ліквідаційний рахунок банкрута та використати грошові кошти для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі.

В мотивах оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачами не надано до суду будь-яких доказів, що підтвердили би факти виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за договором оскільки фактично майно боржника знаходилось у приміщені боржника, опломбовано та сформовано арбітражним керуючим, отже відповідач-2 фактично нічого не виконував.

Місцевим господарським судом також відзначено, що згідно наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Шахов С.М ОСОБА_2 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, одним із видів його діяльності є 95.11 Ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування.

За твердженням суду першої інстанції, про факт наявності такого договору відповідального зберігання від 01.08.2016 сторонам у справі, зокрема позивачу як окремому кредитору і комітету кредиторів, стало відомо лише у березні 2019 року, після подачі ліквідатором повного звіту про свою діяльність і про понесені витрати в ліквідаційній процедурі. Відсутність достовірної інформації у кредиторів про витрачання коштів ліквідаційної маси, на переконання суду першої інстанції, викликають обґрунтовані сумніви в реальності договору про надання послуг ліквідатору.

Господарським судом Херсонської області відзначено, що ліквідатором не повідомлялося комітету кредиторів, не надавалися відомості до суду про наявність договірних відносин ліквідатора від імені банкрута КП "НАШ ДІМ", які передбачали понесення витрат ліквідаційної маси. Суд погодився  з твердженням позивача, що підстав для укладання договору та витрачання коштів ліквідаційної маси в період їх розподілу з рахунку банкрута не ліквідатором не доведено. Отже, договір відповідального зберігання з відповідачем укладений безпідставно.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сумніви та твердження позивача є обґрунтованими, а твердження відповідачів, не підтверджені належними і допустимими доказами. Як відзначено судом першої інстанції, плата за зберігання архіву здійснена з ліквідаційного рахунку боржника з коштів, призначених для формування ліквідаційної маси і задоволення вимог кредиторів. Отже, оспорений кредиторами договір щодо надання послуг із збереження архіву підприємства був укладений "про людське око", не для реального надання послуг зберігання, що обумовлені ним, а для того щоби виправдати витрачання коштів ліквідаційної маси.

Не погодившись із даним рішенням арбітражний керуючий Сашин Олександр Андрійович звернувся з апеляційною скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду в якій просить скасувати рішення від 05.11.2019 по справі №923/1297/14.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Так, за твердженням скаржника, зберігання архіву боржника поза меж будівлі по вул. Луначарського  у м. Каховка, було екстреною мірою та викликано тим, що ця будівля була вилучена у боржника Каховською міською радою.

За твердженням апелянта, ФОП Шазов С.М. під час розгляду справи у суді першої інстанції вказував, що вивозив архів до нового місяця зберігання вантажним транспортом за приватною об`явою.

Апелянт вважає, що твердження кредитора, на якому базується рішення суду, що документи по яких бухгалтер видавав довідки не вивозилися, скаржником й не заперечувалися. Вивозилися документи що стосуються господарської діяльності (договори оренди, нежитлових приміщень, які є можливість повернути до ліквідаційної маси банкрута).

Також скаржник відзначає, що суд пов`язує недійсність договору й з тим, що ФОП Шахов не мав відповідного КВЕДу на здійснення такої діяльності. Проте, такого виду діяльності взагалі не передбачено КВЕД 2010, а ст.43 Господарського кодексу України регламентує, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Скаржник також наголошує, що протоколом від 14.06.2016 р. кредиторами одностайно було узгоджено кошторис витрат, які ліквідатор авансує в ліквідаційну процедуру. Пунктом 9 кошторису передбачені витрати на збереження майна, що повинні бути підтверджено документально. Таким чином, комітету кредиторів КП «Наш Дім» було достеменно відомо, що ліквідатор у відповідності до ст. 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на законних підставах мав право залучити третіх осіб з метою проведення ліквідаційної процедури.

У подальшому, за твердженням скаржника, відбулась ще низка засідань кредиторів КП «Наш дім» (протокол від 04.05.17 р., протокол від 02.10.17 р., протокол від 04.04.18 р., протокол від 10.10.18 р.), з котрих вибачається, що жодного разу ніхто з кредиторів не заперечував щодо залучених ліквідатором на договірних засадах фахівців, та укладених з цього приводу між ними договорів та не вносили пропозиції щодо зміни кошторису. Лише на засіданні комітету кредиторів (протокол від 21.01.2019 р.) кредитори відмовились затверджувати понесені ліквідатором КП «Наш дім» витрати та витрати згідно кошторису від 14.06.2016 р., що суперечить п. 10 ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», котрою передбачено, що проведення зборів кредиторів у зв`язку із зміною реєстру вимог кредиторів або обрання (переобрання) комітету кредиторів у зміненому чи новому складі не може бути самостійною підставою для зміни або перегляду попередньо прийнятих зборами або комітетом рішень.

18.02.2020 до суду апеляційної інстанції надішли доповнення до апеляційної скарги в яких скаржник зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що укладення спірного правочину призвело до безпідставного витрачання ліквідаційної маси, яка належить кредиторам у справі. Так апелянт зазначає, що суд першої інстанції не посилається на жодну норму законодавства, яка б підтверджувала висновок суду, що ліквідаційна маса належить кредиторам. До того ж, такий висновок суду першої інстанції, як вважає апелянт суперечить приписам ст.ст. 42, 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Арбітражний керуючий Сашин О.А. також зазначає, що суд першої інстанції взагалі не розглядав та не застосував норми Цивільного кодексу України, які стосуються зберігання, а саме ст.ст. 936-978 ЦК України.

Щодо посилання суду першої інстанції на безпідставне зберігання архіву протягом 25 місяців та необхідність його здачі до архівної установи, арбітражний керуючий Сашин О.А. вказує, що ним вчинялися дії щодо відновлення платоспроможності боржника, а відтак сенсу здавати архів боржника до архівної установи не було, оскільки існувала велика вірогідність виведення підприємства з процедури банкрутства.

За твердженням апелянта, зберігання архіву боржника поза межами місцезнаходження боржника, було екстреною мірою та викликано тим, що будівля була вилучена у боржника Каховською міською радою.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №923/1297/14 за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Сашина О.А. на рішення  Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 прийнято справу до провадження у зміненому складі суддів та призначено справу до розгляду на 18.02.2020.

У судовому засіданні Південно-західного   апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі №923/1297/14 було оголошено перерву до 11.03.2020 о 10:00.

У судове засідання від 11.03.2020 представники учасників справи не з`явилися, про причини свого нез`явлення суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи  на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича  підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 01.08.2016 між КП "Наш дім" в особі арбітражного керуючого Сашина О.А. (замовник) та приватним підприємцем Шаховим С.М. (виконавець) укладено договір відповідального зберігання №01-08/16 у відповідності до п.1.1. якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання майно, а саме: архів КП "Наш дім", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 області (на другому поверсі будівлі кабінет КП "Наш дім"). Замовник передає майно виконавцю згідно до акту прийому-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Розділами 2 та 3 договору сторонами визначено права та обов`язки виконавця та обов`язки замовника.

У відповідності до п.п. 4.1., 4.2. договору плата за зберігання майна становить одну мінімальну заробітну плату на місяць та підлягає сплаті на користь виконавця шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 30 днів після повернення майна з відповідального зберігання. Розмір плати за зберігання може змінюватись лише за згодою сторін та такі зміни оформлюються додатковою угодою.

Згідно з п.п. 7.1. договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до 01.12.2017 року, або до подання замовником вимоги про повернення.

Пунктами 8.1., 8.2. договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на строк 9 місяців.

01.08.2016 між КП "Наш дім" та гр. ОСОБА_1 складено та підписано акт №01 приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна, у п.1 якого визначили, що відповідно до договору відповідального зберігання від 01.08.2016 КП "Наш дім" передає, а гр. ОСОБА_1 приймає на відповідальне зберігання таке майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на другому поверсі будівлі кабінет КП "Наш дім"), а саме бухгалтерську документацію, що знаходиться за вищевказаною адресою, у шести шафах та двох сейфах, які у свою чергу опломбовані арбітражним керуючим.

30.09.2018 між КП "Наш дім" та гр. ОСОБА_1 складено та підписано акт №01 приймання-передачі повернення майна до договору відповідального зберігання майна у відповідності до якого гр. ОСОБА_1 повертає, а КП "Наш дім" приймає майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (на другому поверсі будівлі кабінет КП "Наш дім"), а саме бухгалтерську документацію, що знаходиться за вищевказаною адресою, у шести шафах та двох сейфах, які у свою чергу опломбовані арбітражним керуючим. Майно прийнятне арбітражним керуючим за цим Актом в належному стані в опломбованому виді, претензій арбітражний керуючий до гр. ОСОБА_1 не має.

Також, між КП "Наш дім" та гр. ОСОБА_1 складено та підписано акт прийому виконаних робіт за договором відповідального зберігання у якому сторонами визначено, зокрема, вартість послуг за період з 01.08.2016 по 30.09.2018 у розмірі 79907 грн.

У відповідності до платіжного доручення від 17.09.2018 №51977390 КП "Наш дім" перераховано на користь ФОП Шахова С.М. грошові кошти у загальному розмірі 79  907 грн.

ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі, у межах справи про банкрутство КП "Наш дім", звернулося до Господарського суду Херсонської області з заявою про визнання недійсним правочину (договору) та спростування майнових дій боржника.

В обґрунтування своїх заяви ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі зазначає, що оскаржуваний правочин всупереч ч.5 ст. 203 ЦК України не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та не свідчить про їх фактичне виконання. За твердженням заявника, акти приймання-передачі складі до оспорюваного правочину не містять індивідуальних ознак майна переданого на відповідальне зберігання, зокрема кількість примірників, кількість аркушів, назви документів тощо.

Заявник також зазначає, що надання послуг з відповідального зберігання не передбачено КВЕД ФОП Шахова С.М., з яким ліквідатором боржника укладено оскаржуваний правочин.

Посилаючись на приписи ст. 228 ЦК України заявник зазначає, що договір відповідального зберігання направлений на збільшення витрат ліквідаційної процедури, є економічно необґрунтованим та таким, що завдав шкоди інтересам кредиторів по справі.

ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі також зазначає, що при проведенні власного розрахунку за договором встановлено її відмінність від суми вказаної у рахунку-фактурі та платіжному дорученні, так за розрахунком заявника ціна договору складає 75  584 грн, у той час як ліквідатором сплачено на користь  ФОП Шахова С.М. 79  907 грн.

За твердженням заявника, на ліквідаційний рахунок боржника були зараховані грошові кошти за рішенням суду про покладення субсидіарної відповідальності на засновника та орган управління майном боржника, які у порушення приписів ч.5 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка передбачає використання стягнутих сум субсидіарної відповідальності тільки для задоволення вимог кредиторів, були частково спрямовані ліквідатором на оплату послуг ФОП Шахова С.М.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився із доводами заявника та задовольнив заяву ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі повністю.

Колегія судів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності до приписів ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Статтею 937 ЦК України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно з ст. 943 ЦК України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 946 ЦК України).

Згідно з ст.2 Кодексу з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Статтею 7 Кодексу з процедур банкрутства  визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

У відповідності до ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Таким чином, ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Відтак,  на підставі ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства, у справах про банкрутство, можуть визнаватися недійсними не лише правочини, але й спростовуватися майнові дії боржника.

Майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов`язаного з волевиявленням боржника як суб`єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них.

Отже, спростування майнових дій боржника, це  -  заперечення, відхилення, оспорювання  фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження  його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо).

Згідно статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статті 215 ЦК України.

У відповідності до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків та вад його складових елементів: незаконність змісту правочину, невідповідність та відсутність правосуб`єктності учасників правочину, неспрямовність правочину на настання правових наслідків, невідповідність волевиявлення внутрішній волі, недотримання форми правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити у судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Звертаючись до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка за змістом є аналогічною зі ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства), порівняно з приписами статті 215 ЦК України, розширює підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

У наведеній постанові Верховний Суд зазначає, що при розгляді спорів у порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній станом на час укладення оспрюваного правочину) належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей, не спрямованих на досягнення розумної ділової мети, або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, частиною 1 статті 20 Закону про банкрутство, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі № 19/5009/2383/11.

Метою, зокрема,  спростування майнових дій  боржника є не спростування саме  по собі, а  є повернення до ліквідаційної маси певного майна.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватись з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна завідомо призводить до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Колегія суддів відзначає, що договір відповідального зберігання передбачає  зберігання майна на платній основі, що призводить до безумовного зменшення розміру ліквідаційної маси боржника, а тому вчинення таких дій має відбуватися з урахуванням інтересів кредиторів.

Проте, договір відповідального зберігання від 01.08.2016 був укладений арбітражним керуючим Сашиним О.А. без обговорення та погодження з кредиторами. При цьому колегія судів зауважує, що наявні матеріали справи свідчать про неодноразове скликання та проведення засідання комітету кредиторів як до укладення договору відповідального зберігання, так й після. Проте, як свідчать протоколи засідань комітету кредиторів, під час їх проведення доцільність укладення договору відповідального зберігання кредиторами не розглядалась та питання його укладення арбітражним керуючим від імені боржника не вирішувалося взагалі.

Колегія суддів відзначає, що у п.1.1. договору сторонами погоджено, що  замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання майно, а саме: архів КП "Наш дім", що знаходиться за адресою вул. Луначарського, 6, м. Каховка Херсонської області (на другому поверсі будівлі кабінет КП "Наш дім").

У відповідності до Акту приймання-передачі №01 на зберігання передавалося майно (бухгалтерська документація), що знаходиться за вище вказаною адресою у 6 шафах та 2 сейфах, які у свою чергу опломбовані арбітражним керуючим.

Повернення майна від зберігача здійснено за тією ж адресою - кімната по вул. Луначарського 6, у м. Каховка (на другому поверсі будівлі, кабінет КП "Наш дім"), прийняте майно (бухгалтерська документація), що знаходиться за вище вказаною адресою у 6 шафах та 2 сейфах, які прийняті в такому ж опломбованому арбітражним керуючим стані (Акт №02).

За твердженням арбітражного керуючого Сашина О.А. зберігання майна за місцезнаходженням боржника було неможливим у зв`язку із його вилучення у боржника Каховською міською радою.

Відтак, виходячи із доводів арбітражного керуючого Сашина О.А. зберігання архіву КП "Наш дім" за місцезнаходженням боржника було неможливим, що й зумовило укладення спірного договору відповідального зберігання.

Проте ані умовами договору відповідального зберігання, ані актом приймання-передачі майна до нього, не визначено місця зберігання майна, яке було передано арбітражним керуючим Сашиним О.А. на відповідальне зберігання ФОП Шахову С.М.

Наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження переміщення/вивезення переданого на відповідальне зберігання майна (архіву боржника) за межі його первісного місцезнаходження, а саме АДРЕСА_1 (на другому поверсі будівлі кабінет КП "Наш дім").

Відсутність доказів переміщення майна переданого на відповідальне зберігання, за умови неможливості його зберігання на місцезнаходженням боржника, не надає можливості встановлення реального виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань із зберігання майна.

Колегія суддів також відзначає, що договір відповідального зберігання укладено 01.08.2016 зі строком дії до 01.12.2017. Також сторонами погоджено, що даний договір вважається пролонгованим на строк 9 місяців. Акт приймання-передання повернення майно було складено та підписано сторонами 30.09.2018. Отже, договір відповідального зберігання діяв у період з 01.08.2016 по 30.09.2018.

У п.4.1. договору сторони передбачили, що плата за зберігання майна становить одну мінімальну заробітну плату на місяць.

У період з 01.08.2016 по 30.11.2016 місячний розмір мінімальної заробітної плати складав 1450 грн, з 01.12.2016 по 31.12.2016 – 1600 грн, з 01.01.2017 по 31.12.2017 – 3200 грн, з 01.01.2018 – 31.08.2018 – 3723 грн.

Отже загальна сума, що підлягала сплаті за договором відповідального зберігання складає 75  584 грн.

Втім за платіжним дорученням №51977390 від 17.09.2018 арбітражним керуючим було перераховано на користь ФОП Шахова С.М. 79  907 грн.

Жодних обґрунтованих пояснень щодо перерахування, на виконання умов договору, у розмірі більшому аніж узгоджено сторонами, арбітражним керуючим Сашиним О.А. не надано.

Судова колегія також звертає увагу на те, що грошові кошти у розмірі 79  907 грн, були перераховані 17.09.2018, тобто до підписання акту приймання-передачі повернення майна 30.09.2018.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що сторонами під час укладення договору відповідального зберігання №01-08/16 недодержано вимог, які встановлені ч.5 ст. 203 ЦК України, даний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, укладений всупереч інтересів кредиторів, які правомірно очікують погашення свої грошових вимог до боржника за рахунок ліквідаційної маси, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним у відповідності до приписів ст. 215 ЦК України.

Колегією суддів на приймаються до уваги доводи апелянта щодо неодноразового проведення засідання комітету кредиторів та відсутність заперечень кредиторів щодо укладення, виконання, тощо договору відповідального зберігання, оскільки як вже було зазначено вище та підтверджується на наявними матеріалами справи, жодний із наданих арбітражним керуючим Сашиним О.А. звітів про хід ліквідаційної процедури не містять посилання на оспрюварий договір або його копії у додатках до звіту, не містять посилання на даний договір, та погодження кредиторів на його укладення, й протоколи засідання комітету кредиторів. Копію договору відповідального зберігання №01-08/16 було додано арбітражним керуючим Сашиним О.А. лише до звіту про нарахування та виплату основної та додаткової грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат в ліквідаційній процедурі від 22.03.2019.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що сенсу здавати архів боржника до архівної установи не було, оскільки існувала велика вірогідність виведення підприємства з процедури банкрутства, оскільки такі доводи є лише припущенням арбітражного керуючого Сашина О.А. та на їх підтвердження останнім не надано жодних належним доказів.

З приводу застосування строків позовної давності про що заявлено арбітражним керуючим Сашиним О.А. та ФОП Шаховим С.М. колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до наявних матеріалів справи, копію договору відповідального зберігання №01-08/16, разом із актами прийому-передачі до нього, рахунком фактурою та платіжним дорученням було додано арбітражними керуючим лише до звіту про нарахування та виплату основної та додаткової грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат в ліквідаційній процедурі від 22.03.2019 (т.8, а.с. 60, 222-228).

Інші наявні у матеріалах справи документи, зокрема й щомісячні звіти арбітражного керуючого, не містять ані посилання на даний договір, ані його копії.

Відтак, колегія суддів вважає, що саме з 22.03.2019, коли арбітражним керуючим Сашиним О.А. було надано договір відповідального зберігання №01-08/16 до матеріалів справи, кредиторам стало відомо про його існування та саме з чого часу починається перебіг строків позовної давності для звернення із позовом про визнання його недійсним.

З заявою про визнання недійсним правочину ГУ ДФС  у Херсонській області, АРК та м. Севастополі звернулося 12.08.2019 (а.с. 6 відокремленого провадження).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що заява про визнання недійсним правочину подана кредитором в межах строків позовної давності встановлених ст. 257 ЦК України.

Згідно з ч. 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 ст.42 Кодексу з процедур банкрутства передбачені особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку цієї статті. Так у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

З урахуванням наведених законодавчих приписів, ФОП Шахов С.М. зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси КП "Наш дім" грошові кошти в сумі 79 907,00 грн отримані ним за недійсним правочином.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ліквідатора арбітражного керуючого Сашина О.А. повернути грошові кошти в сумі 79  907 грн на ліквідаційний рахунок банкрута та використати грошові кошти для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції ГУ ДФС  у Херсонській області, АРК та м. Севастополі не навело обґрунтованих підстав звернення із такими вимогами, у тому числі із посиланням на приписи чинного законодавства.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції також не зазначив підстав з яких дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів відзначає, що такі позовні вимоги не є юридичними наслідками недійсності правочину, які встановлені ст. 216 ЦК України та ст.42 Кодексу з процедур банкрутства, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в межах даного позовного провадження.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга арбітражного керуючого Сашина О.А. підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 у справі №923/1297/14 в частині розгляду та задоволення позовних вимог про зобов`язання ліквідатора арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича повернути грошові кошти в сумі 79  907  грн на ліквідаційний рахунок банкрута Комунального підприємства "Наш дім" та використати грошові кошти для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі скасуванню із відмовою у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 у справі №923/1297/14 в частині розгляду та задоволення позовних вимог про зобов`язання ліквідатора арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича повернути грошові кошти в сумі 79  907  грн на ліквідаційний рахунок банкрута Комунального підприємства "Наш дім" та використати грошові кошти для задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів у справі скасувати, в задоволенні позову в цій частині відмовити, пункт 4 резолютивної частині рішення Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 у справі №923/1297/14 виключити.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.03.2020.

Головуючий суддя                                                                      Аленін О.Ю.

Суддя                                                                                  Лавриненко Л.В.

Суддя                                                                                   Філінюк І.Г.