Номер провадження 2/754/1760/20

Справа №754/8061/19

РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в складі

головуючого судді Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання Раєвського П.А.

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до старшого слідчого Деснянського управління поліції ГУНП у місті Києві Сергеєвої Ірини Василівни, начальника слідчого відділу Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві полковника поліції Трьоміна Романа Олександровича, Деснянського управління поліції ГУНП в м. Києві, про відшкодування завданої шкоди кримінальними правопорушеннями, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до старшого слідчого Деснянського управління поліції ГУНП у місті Києві Сергеєвої І.В., начальника слідчого відділу Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві полковника поліції Трьоміна Р.О., Деснянського управління поліції ГУНП в м. Києві, про відшкодування завданої шкоди кримінальними правопорушеннями, згідно з яким просив: стягнути з старшого слідчого Деснянського управління поліції ГУНП у місті Києві Сергеєвої І.В. грошову компенсацію за завдану шкоду в розмірі 500 000,00 грн., начальника слідчого відділу Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві полковника поліції ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 500 000,00 грн., Деснянського управління поліції ГУНП в м. Києві грошову компенсацію в розмірі 2 393 510,00 грн. У випадку не задоволення вимог щодо стягнення грошової компенсації з старшого слідчого Деснянського управління поліції ГУНП у місті Києві Сергеєвої І.В. та начальника слідчого відділу Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві полковника поліції ОСОБА_3 , стягнути всю суму компенсації в розмірі 3393510,00 грн. з Деснянського управління поліції ГУНП в м. Києві. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 є потерпілим у кримінальному провадженні №12015100030008029 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 (КК України 2001). Разом з тим, позивач зазначає, що з кінця 2017 року, у зв`язку з призначенням почеркознавчої експертизи в даному кримінальному провадженні вимушений виконувати функції посадових осіб Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві. За три роки бездіяльності Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві погіршилось здоров`я позивача та не проведена експертиза його стану. Крім того, за 1 рік і 5 місяців після його звернення до Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві не проведена почеркознавча експертиза у вищевказаному кримінальному провадженні. При цьому, позивач вказує на те, що тривале та безрезультатне досудове розслідування кримінального провадження №12015100030008029 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 (КК України 2001) завдало йому значних душевних та фізичних страждань, так як він позбавлений права розпоряджатися та користуватися своїм майном протягом тривалого часу, а також вимушений витрачати час на нескінченні звернення до правоохоронних органів задля доведення порушення своїх прав.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.06.2019 року вказану позовну заяву залишено без руху.

У зв`язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 11.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Вирішено проводити розгляд справи в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 26.09.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити відповідно до підстав, наведених в позові. Також вказував на те, що перестав ходити до Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві в кінці 2017 року, оскільки почав писати скарги на дії слідчого Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві. Вважає, що не зобов`язаний ходити на виклики до слідчого, бо вона може проводити слідчі дії шляхом переписки з ним. Щодо відібрання зразків підписів для проведення почеркознавчої експертизи, то слідчий могла взяти їх з документів, що були подані до Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві. Копія довіреності йому не надана. Не працевлаштовується тому, що злочинці, які відібрали в нього квартиру відразу його знайдуть та вб`ють.

Старший слідчий Деснянського управління поліції ГУНП у місті Києві Сергеєва І.В. у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала та вказувала на те, що слідство фактично зайшло в глухий кут, оскільки потерпілий більше двох років не з`являється на її виклики. В кінці 2017 року позивач прийшов на допит з адвокатом в останнє.

Відповідач - начальник слідчого відділу Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві полковника поліції Трьомін Р.О. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

Деснянське управління поліції ГУНП у м. Києві в судове засідання свого представника не направило, про час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, про причини неявки свого представника в судове засідання суд не сповістило.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши письмові докази, зібрані в матеріалах справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим у кримінальному провадженні №12015100030008029 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 (КК України 2001).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, зазначив, що досудове слідство триває досить довго та з кінця 2017 року, у зв`язку з призначенням почеркознавчої експертизи в даному кримінальному провадженні вимушений виконувати функції посадових осіб Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві. За три роки бездіяльності Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві погіршилось його здоров`я та не проведена експертиза його стану. Крім того, за 1 рік і 5 місяців після його звернення до Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві не проведена почеркознавча експертиза у вищевказаному кримінальному провадженні. Тобто, має місце невиконання посадовими особами Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві своїх функції та існує наявність у зв`язку з цим негативних наслідків для його здоров`я та життя. При цьому, обґрунтовуючи розмір завданої шкоди, позивач, серед іншого, посилався на те, що тривале та безрезультатне досудове розслідування кримінального провадження №12015100030008029 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 (КК України 2001) завдало йому значних душевних страждань, так як він позбавлений права розпоряджатися та користуватися своїм нерухомим майном, а саме: квартирою, яка була в нього відчужена злочинцями, а також вимушений витрачати час на нескінченні звернення до правоохоронних органів задля доведення порушення своїх прав.

Так, як передбачено ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В свою чергу, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

При цьому, за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Так, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в Постанові від 12.03.2019 року у справі №920/715/17.

При цьому, слід зазначити, що відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Разом із тим, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Така правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України № 6- 440цс16 від 25.05.2016 року. Такий підхід відповідає вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

При цьому, для застосування вищенаведених правових норм для відшкодування матеріальної шкоди, обов`язковою передумовою є встановлений рішенням факт протиправної бездіяльності відповідного суб`єкта. Обов`язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої посадовою чи службовою особою державного органу є визнання дій ( бездіяльності) такої особи державного органу незаконним.

Також слід зазначити, що відшкодування шкоди у кримінальному провадженні регулюється главою 9 КПК України. Зокрема, частина 2 статті 127 КПК України встановлює, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Щодо доводів Позивача з приводу дотримання розумних строків під час проведення досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні, то в даному випадку слід зазначити, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015100030008029 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 (КК України 2001) триває, а проведення досудового розслідування здійснюється слідчим, який відповідно до КПК України є процесуально незалежною особою, на яку покладено відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Як вже зазначалось вище, позивач обґрунтовує завдання його збитків та моральної шкоди тривалим та безрезультатним проведенням досудового розслідування кримінального провадження, де він є потерпілим.

Неправомірність дій посадових осіб Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві, внаслідок яких, як зазначає позивач, йому було завдано шкоди, є основним предметом доказування у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Стверджуючи про те, що позивачеві завдано моральну шкоду, він також не обґрунтував в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових витрат відповідачем, і не доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою, на думку позивача, моральною шкодою та діями посадових осіб Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Однак, як встановлено судом, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами, протиправності та незаконності дій відповідачів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, де він є потерпілим.

В свою чергу, незаконними ж діяннями вважаються саме ті діяння, які суперечать приписами законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції відповідних органів.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем не доведено одночасного наявності трьох умов, які б слугували підставою для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, зокрема неправомірності дій органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 1173-1174 ЦК України, Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до старшого слідчого Деснянського управління поліції ГУНП у місті Києві Сергеєвої Ірини Василівни, начальника слідчого відділу Деснянського управління поліції ГУНП у м. Києві полковника поліції Трьоміна Романа Олександровича, Деснянського управління поліції ГУНП в м. Києві, про відшкодування завданої шкоди кримінальними правопорушеннями - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 06.03.2020 року.

Суддя: Н.Г. Таран