ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2010 р. Справа № 2-а-5306/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
за участю:
позивача : ОСОБА_1
представників відповідача : Чорної Людмили Петрівни
Киришова Олександра Валерійовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Фінансового управління Тиврівської райдержадміністрації
про: визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фінансового управління Тиврівської райдержадміністрації (далі - Відповідач) про:
- визнання дій щодо позбавлення 11 рангу шостої та присвоєння 13 рангу сьомої категорії незаконними;
- визнання незаконним наказу № 3-о від 29.04.2003 року "Про накази №7-о від 14.05.1996 року та №1-о від 3.01.2000 року " та зобов’язання його скасувати;
- зобов’язати внести зміни до наказу № 3 від 9.03.2004 р. та присвоїти 10 ранг п’ятої категорії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 14 травня 1996 року її було прийнято за переводом з Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції до фінансового управління Тиврівської районної державної адміністрації на посаду начальника відділу обліку, звітності та автоматизації обробки інформації з присвоєнням 12 рангу державного службовця шостої категорії. Наказом №1-о від 03 січня 2000 року позивачу присвоєно 11-й ранг шостої категорії. Наказом № 3-о від 03 січня 2003 року "Про накази №7-о від 14.05.1996р., № 1-о від 03.01.2000 р." у відповідності з вимогами листа Вінницької облдержадміністрації від 31 березня 2003 року № 01-1-48-1593 "Про віднесення посад державних службовців до відповідних категорій" та листа Тиврівської райдержадміністрації від 01.04.2003 року №01/17-269 з позивача знято попередні ранги та шосту категорію і присвоєно 13-й ранг сьомої категорії. Позивач вважає такі дії незаконними і такими, що суперечать чинному законодавству, що спонукало до звернення з даним позовом до суду.
Відповідач позов не визнав, з підстав зазначених у письмових запереченнях №03-45/288 від 28.12.2009 року (вх. № 21232) (а.с. 19-21), мотивуючи свою позицію, зокрема, наступним.
Видання начальником Фінансового управління Тиврівської райдержадміністрації оскаржуваного позивачем наказу №3-о від 29.04.2003 року про скасування Наказів №7-о від 14.05.1996р. та № 1-о від 03.01.2000 р. було правомірним, так як ним питання про присвоєння ОСОБА_1 рангів державного службовця було приведене у відповідність до вимог чинного на той час законодавства про державну службу.
Крім того, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює питання проходження державної служби, зокрема, Закон України "Про державну службу" не врегульовано питання щодо строків звернення до суду, то, відповідно, позивач мала право звернутись із заявою про вирішення даного спору в тримісячний строк із дня, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Зважаючи на те, що з оскаржуваним наказом №3-о від 29.04.2003 року та з наказом № 3 від 09.03.2004 року позивач була ознайомлена на дату їх видання, що стверджується підписами останньої у зазначених наказах, відповідач вважає, що позивач пропустила строки звернення до суду із даним позовом, що відповідно до статті 100 КАС України є підставою для відмови у позові.
На підставі викладеного представник відповідача просить в позові відмовити.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав наведених в позові. Щодо заперечень відповідача подала клопотання в якому зауважила, що вона прийнята на посаду начальника відділу 14.05.1996 року і чинними на той час були: Закон України "Про державну службу" (статті 25, 26), Лист Міністерства Фінансів України №19-102 від 14.03.1994 року, яким роз'яснено до яких категорій посад відносяться посади державних службовців та "Положення про ранги державних службовців" від 19.06.1996 року № 655 в пункті 9 якого визначено, що позбавлення рангів можливе лише за вироком суду. Позивач зазначила, що жодна з перевірок кадрової служби не виявила ніяких порушень в чинному законодавстві відповідно категорій посад державних службовців. Щодо строку звернення до суду, позивач вказала про досудове врегулювання спору, а саме, її звернення до обласного фінансового управління обласної державної адміністрації з листом від 16.10.2003 року та посилаючись на частину 4 статті 99 КАС України вважає, що обчислювати строк звернення до адміністративного суду слід з дня коли вона дізналася про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду скарги (тобто, з листа від 16 жовтня 2003 року).
Питання щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду чи щодо поважності причин пропуску стоку звернення позивачем не ставилось.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в письмових запереченнях та наголосив на тому, що наполягає на застосуванні пропуску строку звернення позивача до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, як на підставу відмови у позові, водночас зазначивши, що лист ОСОБА_1 від 16.10.2003 року, було розглянуто Головним фінансовим управлінням Вінницької обласної державної адміністрації і за результатами надано відповідь № 9/18 від 16.12.2003 року та, навіть, обчислюючи строк звернення з позовом до суду за результатами розгляду вказаного листа ОСОБА_1 від 16.10.2003 року (16.12.2003 року) остання його пропустила.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ :
Згідно з витягу з наказу № 10-о від 13 травня 1996 року ОСОБА_1 з 14 травня 1996 року призначено на посаду головного бухгалтера фінансового відділу на конкурсній основі (а.с. 6).
У відповідності до витягу з наказу № 7-о від 14 травня 1996 року, відповідно до статей 25, 26 Закону України "Про державну службу" позивачу було присвоєно 12 ранг (а.с. 5).
Наказом № 1-о від 03 січня 2000 року начальнику відділу обліку та звітності - головному бухгалтеру ОСОБА_1 з 01.01.2000 року присвоєно 11-й ранг (а.с7).
29 квітня 2003 року начальником фінансового управління Тиврівської районної державної адміністрації видано наказ № 3-о "Про накази №7-о від 14.05.1996 р. №1-о від 3.01.2000р.", пунктом 1 якого, з посиланням на норми Закону України "Про державну службу", на лист облдержадміністрації від 31.03.2003 року № 01-1-48-1593 "Про віднесення посад державних службовців до відповідних категорій", на лист райдержадміністрації від 01.04.2003 року № 01/17-269 та в зв'язку з тим, що посаду начальника відділу обліку і звітності - головного бухгалтера було неправомірно віднесено до 6 категорії посад державних службовців і, відповідно, неправомірно присвоєно 12-й і 11-й ранги державного службовця, відмінено накази №7-о від 14.05.1996 року, № 1-о від 03.01.2000 року. Поряд з тим, зазначено, що посада начальника відділу обліку та звітності-головного бухгалтера віднесена до 7 категорії державних службовців і присвоєно 13 ранг державного службовця з 01.05.2003 року.
Другим пунктом зазначеного наказу, зобов’язано ОСОБА_1 зробити відповідні розрахунки відповідно до віднесення названої посади до 7 категорії і присвоєння 13 рангу.
З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлена в день його видання, тобто 29 квітня 2003 року, що підтверджується її підписом на наказі ( а.с. 8) та не заперечується останньою.
Наказом № 3 від 09 березня 2004 року, відповідно до статті 30 Закону України "Про державну службу", з 09.03.2004 року, згідно з поданою заявою ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та автоматизованої обробки інформації - головного бухгалтера, в зв'язку із виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України. Водночас, відповідно до статті 26 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 присвоєно 12 ранг державного службовця шостої категорії посад. З згаданим наказом позивач ознайомлена 09 березня 2004 року, про що свідчить її підпис на наказі від 09.03.2004 року.
Крім того, як вбачається з журналу руху трудових книжок по фінансовому управлінню РДА (розпочато 16.04.1993 р.) ОСОБА_1 отримала трудову книжку 9.03.2004 р., про що зроблено відповідний запис та поставлено підпис.
Згідно з преамбулою Закону України "Про державну службу" цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Статтею 25 Закону України «Про державну службу»встановлено сім категорій посад державних службовців, із них:
- до шостої категорії віднесені: посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;
- до сьомої - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.
В цій же статті зазначено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Водночас, слід зазначити, що відповідно до статті 26 цього Закону службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг, а службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, - 15, 14 і 13 ранг.
Впорядковуючи класифікацію посад державних службовців, Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 5.05.1994 року № 318-р визначив, що до шостої категорії посад віднесені також посади завідуючих відділами апарату районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб цих адміністрацій. Однак, щодо посад начальників відділів, які були утворені в структурі управлінь, відділів та служб районних державних адміністрацій у даному розпорядженні не йдеться. І тільки Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад керівних працівників апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» від 9 серпня 2005 р. № 333-р до шостої категорії посад державних службовців віднесено: начальника відділу, завідуючого сектором у складі апарату районної державної адміністрації, її самостійного управління, відділу та інших структурних підрозділів, територіальних підрозділів центрального органу виконавчої влади в районах та містах обласного значення, посади спеціалістів територіальних органів центральних органів виконавчої влади, посади працівників торговельно-економічних місій у складі закордонних дипломатичних представництв України.
Отже, з наведеного вбачається, що на момент проходження державної служби в фінансовому управлінні Тиврівської райдержадміністрації на посаді начальника відділу обліку та звітності –головного бухгалтера ОСОБА_1 (з 1996 р. по 2004 р.) обіймала посаду, яка відносилась до сьомої категорії посад службовців.
Аналізуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність порушень в діях відповідача при прийнятті наказу № 3-о від 29.04.2003 р., яким приведено у відповідність до вимог чинного законодавства ранг державного службовця.
Разом з тим, посилання позивача на норму Положення про ранги державних службовців», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658, згідно якої державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду, є помилковим та не стосується спірних правовідносин, оскільки в оскаржуваному наказі фактично йдеться про зміну рангу (приведення рангу у відповідність до закону) у межах відповідної категорії посад, а не про його позбавлення.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 51 Кримінального кодекс України позбавлення рангу є одним із видів покарань, однак у даному випадку не йдеться про кримінальну відповідальність позивача.
Слід також зауважити, що згідно з пунктом 10 цього Положення присвоєння та зміна рангу оформляється наказом чи розпорядженням керівника державного органу, про що робиться запис у трудовій книжці.
Суд при вирішені даної справи враховує також наступне.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним законом, який регулює питання проходження державної служби, а саме: Закон України "Про державну службу", не врегульовано питання щодо строків звернення до суду. У зв'язку з цим слід виходити із строків звернення до суду, визначених главою 31-а Цивільного-процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, стаття 248-5 цього Кодексу передбачала, що скаргу на рішення, дії або бездіяльність органі державної виконавчої влади та їх службових осіб може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У запереченнях проти позову відповідач та його уповноважені представники в судовому засіданні наполягали на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду як на підставу відмови у позові.
В клопотанні від 12.01.2009 року позивач просила обчислити строк звернення до адміністративного суду з дня коли вона дізналася про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду скарги від 16 жовтня 2003 року, а саме з 16.12.2003 р. (лист № 9-18). При цьому, клопотань чи заяв щодо поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або про причини поважності його пропуску позивачем не подано.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що відповідач довів правомірність оскаржуваних дій та прийнятих рішень, а також те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки, судове рішення ухвалене не на користь позивача, всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з урахуванням положень статті 94 КАС України відшкодуванню не підлягають .
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 99, 100, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 18.01.10
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна 12.01.2010