ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Мельников Р.В.

05 березня 2020 р.Справа № 520/8636/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Калитки О. М. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання - Клочко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії призначити, -

Встановила:

28.08.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- скасувати наказ відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС у Харківській області) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.06.2019 року № 263;

- скасувати рішення відповідача Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про відхилення його скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.08.2019 року № 116-19;

- зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти відносно нього рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що він є громадянином Федеративної Демократичної Республіки Ефіопія та 13.06.2019 року звернувся до ГУ ДМС в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, 14.06.2019 року від відповідача отримав повідомлення № 62 від 13.06.2019 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке видано на підставі наказу від 13.06.2019 року № 263.

На думку позивача, зазначений наказ є протиправним, незаконним та таким, що порушує його права. Крім того, зазначає, що ДМС України протиправно відхилила його скаргу від 20.06.2019 року на оскаржуваний наказ ГУ ДМС у Харківській області.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов відповідач ДМС України зазначає, що враховуючи чинність рішення Верховного Суду від 15.03.2019 року у справі № 820/5430/17, а також відсутність змін після прийняття рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.04.2014 року № 190-14 та умов, передбачених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу правомірно відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В свою чергу, ДМС України прийнято законне та обґрунтоване рішення про відхилення скарги позивача на наказ ГУ ДМС у Харківській області від 13.06.2019 року № 263.

Правом подання відзиву відповідач ГУ ДМС у Харківській області не скористався.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року (рішення ухвалено в порядку письмового провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Висновок суду першої інстанції вмотивований тим, що повідомлені позивачем побоювання повернення до країни громадянської належності містять ознаки ідентичності повідомлених позивачем під час попередніх звернень за захистом в Україні, оскільки вони пов`язані із побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками національності (як представник етнічної групи оромо) та політичних переконань (як особа, яка підтримує партію Фронт визволення Оромо (OLF), через які, зі слів позивача, він може зазнати переслідувань з боку державної влади країни.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.

Аргументує вимоги апеляційної скарги позивач фактично тим, що наведено ним у адміністративному позові. Крім того, вказує, що відповідачі не врахували того, що під час його повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до міграційних органів, діяла нова редакція Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яка надає йому додаткові підстави для отримання додаткового захисту в України. Також, відповідачі не врахували оновленої інформації по країні походження, яка підтверджує небезпеку, на яку він буде наражатися у випадку повернення до Ефіопії.

Аргументи, наведені ДМС України у відзиві на апеляційну скаргу за своєю суттю аналогічні доводам, що викладені у заявах по суті в суді першої інстанції, та просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції, - без змін.

Правом подання відзиву відповідач ГУ ДМС у Харківській області не скористався, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України № 3671-VI від 08.07.2011 року «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з положеннями п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частиною 6 ст. 5 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною 1 ст. 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Федеративної демократичної республіки Ефіопії, за національністю є оромо. Прибув в Україну 15.10.2013 року на підставі паспорта громадянина Федеративної демократичної республіки Ефіопії.

Вперше до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання статусу біженця ОСОБА_1 звернувся 19.12.2013 року. У вказаній заяві позивач вказував, що у країні його громадянства, де він проживав - в Федеративній демократичній республіці Ефіопії існує загроза для його життя. За результатами розгляду вказаної заяви Управлінням міграційної служби в Харківській області складено висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця (рішення ДМС України від 04.04.2014 року № 190-14).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2014 року у справі № 820/7840/14, що набрала законної сили 10.11.2014 року, позивачу відмовлено у задоволенні його позову про скасування зазначеного рішення міграційного органу. Ухвалою суду апеляційної інстанції у цій справі від 10.11.2014 року установлено, що позивач в`їхав на територію України по підробленому паспорту країни походження, оскільки в паспорті зазначені прізвище та ім`я, які йому не належать, вони схожі на його справжні прізвище та ім`я, але написане не відповідає дійсним імені та прізвищу позивача.

15.01.2015 року позивач вдруге подав заяву до ГУ ДМС у Харківській області про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 16.01.2015 року позивач отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 02.03.2015 року ДМС України прийнято рішення № 10-15 про відхилення скарги позивача на рішення ГУ ДМС у Харківській області про відмову йому в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 року у справі № 820/2815/15, що набрала законної сили 09.07.2015 року, позивачу ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його позову про скасування зазначених рішень міграційний органів. Рішеннями судів установлено, що зміст заяви від 15.01.2015 року містить аналогічні з першим зверненням причини звернення.

Втретє із заявою-анкетою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 26.09.2016 року. При її оцінці органом міграційної служби було встановлено, що зміст заяви містить аналогічні посилання заявника щодо переслідувань за ознаками національності та політичних переконань, які містилися у попередніх зверненнях. 26.09.2016 року ГУ ДМС у Харківській області прийнято наказ № 161 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

За результатами судового оскарження цього наказу, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2017 року у справі № 820/6298/16, що набрала законної сили 11.04.2017 року.

21.08.2017 року позивач вчетверте звернувся до ГУ ДМС у Харківській області із заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Того ж дня він отримав повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 48 від 21.08.2017 року.

27.10.2017 року ДМС України прийнято рішення № 101-17, яким позивачу відмовлено у задоволенні скарги на рішення ГУ ДМС у Харківській області про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами судового оскарження наказу ГУ ДМС у Харківській області від 21.08.2017 року № 153, рішення ДМС України від 27.10.2017 року № 101-17 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 року у справі № 820/5430/17, що набрала законної сили 14.03.2018 року.

В рамках касаційного перегляду цієї справи, Верховним Судом у постанові від 15.03.2019 року встановлено, що на основі проведення відповідачами порівняльного аналізу положень та норм чинного законодавства, вони дійшли обґрунтованого висновку, що «повторна заява» означає подальшу заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту за відсутності умов, зазначених у п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, після прийняття остаточного рішення за її попередньою заявою, у зв`язку з виникненням зазначених обставин. Поняття «нових обставини» може застосовуватись лише за умови коли заявник, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в у п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, включаючи процедуру оскарження відповідного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Зазначені вище обставини встановлено під час розгляду справи № 820/5430/17, а в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

13.06.2019 року позивач ОСОБА_1 вп`яте звернувся до ГУ ДМС у Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13.06.2019 року ГУ ДМС у Харківській області прийнято наказ № 263, яким позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /а.с. 76-80/.

Рішенням ДМС України від 13.08.2019 року № 116-19 скарга позивача ОСОБА_1 від 20.06.2019 року на наказ ГУ ДМС у Харківській області від 13.06.2019 року № 263 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відхилена з підстав того, що рішення територіального органу ДМС прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством і з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення /а.с. 60/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що аналіз поточної заяви ОСОБА_1 від 13.06.2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказує на ідентичність повідомлених ним побоювань повернення до країни походження віз побоюваннями, повідомленими ним під час попередніх звернень за захистом в України - це побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками національності (як представник етнічної групи оромо) та політичних переконань (як особа, яка підтримує партію Фронт визволення Оромо (OLF).

Таким чином, позивач повідомляє побоювання та наводить обставини, що вже досліджувалися міграційною службою та відносно яких винесено відповідні судові рішення.

При цьому, обставини справи позивача не змінилися, а об`єктивне положення у країні громадянської належності позивача у частині дотримання прав людини з часу подання попередніх заяв також не змінилося.

Відхиляючи доводи позивача про те, що відповідачі не врахували оновленої інформації по країні походження, яка підтверджує небезпеку, на яку він буде наражатися у випадку повернення до Ефіопії, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за інформацією Міністерства інформації Держави Еритрея, 07.08.2018 року у м. Асмара (столиця Еритреї) було підписано угоду про перемир`я між урядом Ефіопія та Фронтом визволення Оромо (OLF). Угоду підписано президентом регіону Оромія паном Леммой Мегерса з боку Ефіопії та паном Даудом Ібса з боку OLF, у присутності доктора Воркнеха Гебейху - міністра закордонних справ Ефіопії та Генерального директора відділення ООН у м. Найробі (Республіка Кенія). Перемир`ям передбачено припинення будь-яких військових дій та ведення OLF своєї політичної діяльності в Ефіопії мирними засобами (http://www.shabait.com/news/local-news/26817-ethiopian-govenment-and-olf-sign-reconciliation-agreement (дата доступу: 13.06.2019 року).

Організація націй та народів, які не мають представництв (UNPO) (46 країн-членів, штаб-квартира у м. Гаага, Нідерланди) 18.09.2018 року повідомила, що після повернення 15.09.2018 року до Ефіопії лідера OLF Дауда Ібса та близько 1,5 тис. її членів, останній у м. Аддис - Абеба оголосив про різку зміну політики уряду Ефіопії щодо OLF, починаючи з 2018 року та заявив, що підписання угоди про перемир`я у серпні 2018 року передбачає мирну співпрацю OLF та уряду країни (https://unpo.org/article/21092 (дата доступу: 13.06.2019 року).

Британська телерадіокомпанія «ВВС» 25.10.2018 року зазначила, що після призначення у квітні 2018 року нового прем`єр-міністра Ефіопії Абія Ахмеда , останній здійснив кардинальні реформи в країні, направлені на перемир`я сторін (https://www.bbc.com/news/av/world-africa-45979766/feyisa-lilesa-ethiopian-protest-runner-back-in-ethiopia-after-exile (дата доступу: 13.06.2019 року).

Таким чином, враховуючи відсутність змін після прийняття рішення ДМС України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та умов, передбачених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачу правомірно відмовлено у прийнятті заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.06.2019 року. Відтак, і про обґрунтованість та правомірність прийнятого 13.08.2019 року рішення ДМС України № 116-19 про відхилення скарги позивача на наказ ГУ ДМС у Харківській області від 13.06.2019 року № 263.

Інші доводи апеляційної скарги позивача висновки колегії суддів не спростовують.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, - без змін.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова

Судді(підпис) (підпис) О.М. Калитка С.С. Рєзнікова

Постанова у повному обсязі складена і підписана 16 березня 2020 року.