Справа № 417/8303/19

Провадження № 22-ц/810/3/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року                        Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого                                        Назарової М.В.,

суддів:                                        Луганської В.М., Стахової Н.В.,

за участю секретаря                        Сінько А.І.

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач - Ліснополянська сільська рада Марківського району Луганської області, третя особа - Станично – Луганська державна нотаріальна контора

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження,

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2

на рішення Марківського районного суду Луганської області від 04 грудня 2019 року, ухваленого Марківським районним судом у складі: судді Дідоренко А.Е. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Бірюкова Ігоря Юрійовича до Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області, третя особа: Станично-Луганська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,

          в с т а н о в и в:

У квітні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області, третя особа: Станично-Луганська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, який згодом уточнила та який мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_3 . Після її смерті залишилось спадкове майно, до складу якого входить земельна ділянка, площею 4,51 га, що розташована на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1 , що виданий Ліснополянською сільською радою 22 січня 2002 року, та сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 № 0094040, виданого на підставі рішення Марківської районної державної адміністрації № 550 від 23 грудня 1996 року розміром 8,82 умовних кадастрових гектарів. За життя спадкодавець склала заповіт від 09.06.2009 року, засвідчений секретарем Кризької сільської ради, в якому заповіла позивачці ОСОБА_1 належне їй вищевказане майно.

02 листопада 2017 року позивачка звернулася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак отримала роз`яснення, в якому нотаріус відмовив у видачі свідоцтва на право на спадщину, оскільки вона не проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою та пропустила шестимісячний строк для звернення з заявою про прийняття спадщини.

Позивачка зазначила, що не має можливості надати суду докази поважних причин пропуску строку, пов`язаних з об`єктивними непереборними, істотними труднощами, тому єдиним способом захисту порушених прав є визнання судом права власності на спадкове майно.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 04 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1  в особі представника адвоката Бірюкова Ігоря Юрійовича до Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області, третя особа: Станично – Луганська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою обраний не той спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки вирішення судом спору щодо визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини, докази чого відсутні, і без звернення до суду з вимогами про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, заявлені вимоги є передчасними.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 4,51 га, що розташована на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1 , що виданий Ліснополянською сільською радою 22 січня 2002 року, та сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 № 0094040, виданого на підставі рішення Марківської районної державної адміністрації № 550 від 23 грудня 1996 року розміром 8,82 умовних кадастрових гектарів.

Доводами апеляційної скарги є те, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, а ствердження суду про те, що позивач не прийняла спадщину є безпідставним, тому що суду були надані докази того, що позивачка зверталася з заявою про видачу свідоцтва на спадщину до нотаріуса; право вибору способу судового захисту належить позивачу, і наполягання суду на зміні заявленої позивачкою позовної вимоги на визначення додаткового строку для прийняття спадщини не ґрунтуються на вимогах ст. 13, 43 ЦПК України; відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину; відповідач та третя особа не заперечували проти задоволення позову, що є підставою для застосування ч. 4 ст. 206 ЦПК України.

Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 року головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії – Стахова Н.В., Луганська В.М. Апеляційне провадження по справі було відкрито 13.01.2020 року, ухвалою суду від 23.01.2020 року справу призначено до апеляційного розгляду на 18.02.2020 року. 18.02.2020 року судове засідання не проведено у зв`язку з перебуванням у щорічній оплачуваній відпустці головуючого судді Назарової М.В. Розгляду справи призначений на 11-ту 10 березня 2020 року.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_5 (а.с. 49), яка в зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_6 , що вбачається з актового запису № 26 від 23 листопада 1955 року, зробленого Кризською сільською радою Марківського району Луганської області (а.с. 49), та актового запису № 567 від 08 липня 1978 року, зробленого Жовтневим райЗАГСом м. Ворошиловград (а.с. 50).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Луганській області 24.06.2016 року (а.с. 52).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 09.06.2009 р. секретарем Кризської сільської Ради Марківського району Луганської області та зареєстрований в реєстрі за №12, згідно якого належну їй земельну частку (пай) в розмірі 4,51 га згідно державного акту І-ЛГ № 069465 та сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 № НОМЕР_4 , виданий Марківською райдержадміністрацією в січні 1997 року, заповіла ОСОБА_1 (а.с. 57).

Належність вказаного майна та майнових прав померлій підтверджено Державним Актом на право приватної власності на землю (а.с. 53-54) та Сертифікатом на право на земельну частку (пай) (а.с. 55-56).

Згідно наданих копій паспортів позивачка ОСОБА_1 з 03.02.2009 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46), померла ОСОБА_5 за життя з 04.05.2011 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 51).

З роз`яснення державного нотаріуса Станично-Луганської державної нотаріальної контори від 02.11.2017 р. вбачається, що ОСОБА_1 та спадкодавець ОСОБА_3 зареєстровані за різними адресами, ОСОБА_1 у зазначений законом строк шість місяців згідно ст. 1270 ЦК України не подала заяву про прийняття спадщини, тому згідно ч. 1 ст. 1272 ЦК України є такою, що не прийняла спадщину, і їй рекомендовано звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини згідно ст. 1272 ЦК України (а.с. 58).

Із інформаційної довідки зі Спадкового реєстру встановлено, що у спадковому реєстрі станом на 19 вересня 2019 року інформація відносно ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутня (а.с. 117).

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Вирішуючи спір, суд правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовим регулюванням та врахувавши зміст конкретного суб`єктивного права, за захистом якого звернулася позивачка, встановив відсутність визначених ст. 328 ЦК України підстав для набуття права власності на спадкове майно позивачкою, якою пропущено визначений законом строк для прийняття спадщини та не вчинення дій по зверненню до суду з позовними вимогами про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Довід апеляційної скарги про те, що право вибору способу судового захисту належить позивачці і наполягання суду на зміні позивачкою позовної вимоги з визнання права власності на спадкове майно на визначення додаткового строку для прийняття спадщини не ґрунтуються на вимогах ст. 13, 43 ЦПК України, є помилковим, оскільки ухвала про повернення позивачу позовної заяви від 26 квітня 2019 року скасована постановою Луганського апеляційного суду від 26 червня 2019 року та розглянуто по суті заявлені позовні вимоги, а в оскаржуваному рішенні суд не наполягав на необхідності зміни позивачкою позовних вимог, а обґрунтовував відмову у задоволенні позову наявністю іншого, передбаченого законом способу захисту, який відповідає змісту порушеного права.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно встановити, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Оскільки законом визначено строки для реалізації спадкоємцем своїх спадкових прав, а позивачкою вони своєчасно не реалізовані, то вона є такою, що не прийняла спадщину, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність порушених прав позивачки як спадкоємця.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судо ву практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним  законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Наведене в своїй сукупності свідчить про те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом, на що звертається увага судів в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» і що вірно взято судом до уваги під час вирішення спору.

Як помилковим є і довід апеляційної скарги про безпідставність висновків суду про неприйняття позивачкою спадщини, оскільки остання є спадкоємицею за заповітом і зверталася з заявою про видачу свідоцтва на спадщину до нотаріуса, оскільки звернення поза межами визначеного законом строку для прийняття спадщини не свідчить про належну реалізацію нею своїх спадкових справ, незалежно від того, спадкоємицею за законом або заповітом вона є.

Посилання в скарзі на відсутність у позивачки доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для задоволення теперішнього позову про визнання права власності на спадщину.

Довід скарги про неврахування судом того, що відповідач та третя особа не заперечували проти задоволення позову, що є підставою для застосування ч. 4 ст. 206 ЦПК України, також не ґрунтується на вимогах закону. Законодавець пов`язує можливість ухвалення рішення про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову з відсутністю суперечності такого визнання закону та непорушенням прав, свобод чи інтересів інших осіб (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Натомість по справі вбачається неприйняття позивачем спадщини у визначений законом строк, що виключає можливість застосуванням передбачених ч. 4 ст. 206 ЦПК України наслідків у вигляді ухвалення рішення про задоволення позову.

Посилання у скарзі на вимоги ч. 5 ст. 1268 ЦК України про належність спадкоємцю спадщини незалежності від часу її прийняття з часу її відкриття не є підставою для задоволення позову та визнання за позивачкою права власності на спадщину, оскільки законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки, а статтями 1297, 1270 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно та вчинити такі дії у строк шість місяців.

Всім наведеним доводам апеляційної скарги, які фактично є підставами позову, судом дана правильна оцінка та зроблено правильний висновок про необґрунтованість позову.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення – без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 12 березня 2020 року.

Головуючий

Судді: