РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року

м. Рівне

Справа № 569/8755/16-ц

Провадження № 22-ц/4815/343/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.        

суддів: Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – фізична особа-підприємець ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , подану його представником – ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2017 року у складі судді Харечка С. П., ухвалене в м. Рівне о 09 год. 04 хв., відомості про дату складення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення коштів у зв`язку з ненаданням послуг. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в березні 2016 року звернулася до ФОП   ОСОБА_2 за наданням туристичних послуг у вигляді організації індивідуального туру до Великобританії на час відпустки. За туристичні послуги нею сплачено відповідачу грошові кошти в розмірі 49 980 грн, на підтвердження чого їй видано товарний чек із зазначенням переліку послуг. У зв`язку з відмовою у відкритті туристичної візи ці послуги не надано. Позивач зазначала, що на її звернення до відповідача про повернення сплачених грошових коштів ФОП   ОСОБА_2 шляхом грошового переказу на картковий рахунок позивача повернув частину грошових коштів, крім 10 651,78 грн та коштів, сплачених за отримання туристичної візи. Просила суд стягнути на свою користь з відповідача неповернуту частину коштів у сумі 13 331,78 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2017 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ФОП   ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10651,78 грн неповернутих коштів, а також 5 230 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване загальним обов`язком особи, яка не виконала оплачені послуги, повернути їх вартість, та обґрунтоване тим, що тим, що ФОП   ОСОБА_2 не надав замовлені туристичні послуги ОСОБА_1 , незважаючи на отримані кошти за надання таких послуг. Судом взято до уваги, що між сторонами фактично склалися договірні відносини з надання послуг, хоча письмового договору так і не було укладено. Судом також враховано положення ст. 20 Закону України «Про туризм», яка передбачає обов`язковість укладення договору на туристичне обслуговування, і відповідно до вимог якої ФОП   ОСОБА_2 як турагент зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди турагенту.

Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ФОП ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що місцевий суд помилково керувався нормами Закону України «Про туризм» при вирішенні даного спору. Пояснює, що характер існуючих правовідносин між сторонами був направлений на укладення договору про надання туристичних послуг, але внаслідок неможливості досягнення згоди з усіх істотних питань такий договір укладений не був. Стверджує, що позивачка мала намір отримати певні туристичні послуги, проте через відмову консульської установи Великобританії у видачі візи на в`їзд до цієї країни вона не отримала статусу туриста в розумінні ст.1 Закону України «Про туризм». Звертає увагу на те, що він, маючи намір в майбутньому надати туристичні послуги, виконував ряд доручень ОСОБА_1 з підготовки необхідних для отримання візи до Великобританії документів, зокрема сертифікатів на авіаквитки з прильотом та вильотом з країни, а також сертифікати на бронювання місця проживання, про що свідчать відповідні виписки квитанції. Наголошує на тому, що такі правовідносини не є пов`язаними з туристичними послугами, а лише передують їм. Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тій обставині, що 23.06.2016 року правовідносини, які виникли між сторонами, були остаточно припинені на підставі розписки ОСОБА_1 .. З наведених міркувань просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи  на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 25 березня 2016 року ФОП ОСОБА_2 як туристичним агентом за адресою АДРЕСА_1 (туристична агенція «ДЕЛЮКС ТУР») отримано від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 49980 грн та «Переклади» - 1082 грн., що підтверджується товарним чеком від 24.03.2016 року. Вказана сума була сплачена позивачем за туристичні послуги «Тур до Великобританії» на час відпустки на 10 днів в першій половині травня 2016 року: допомога в отриманні візи до Великобританії, переїзд, проживання.

Позивач надала і заповнила на вимогу відповідача ряд документів для отримання візи. Документи, форми і бланки для отримання візи надавала та заповнювала в офісі туристичної агенції «ДЕЛЮКС ТУР».

При цих відвідуваннях час укладення договору ФОП ОСОБА_2 відтерміновувався з поясненням ним різних причин.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Факт сплати позивачкою коштів в сумі 49 980 грн. відповідачу без укладення договору підтверджується платіжними документами, визнаний обома сторонами, та не потребує доведення в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України,  недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Будь-яких належних та достовірних доказів на підтвердження того, що між сторонами не було погоджено істотних умов на момент передачі позивачкою коштів відповідачу за надання послуг суду не подано і судом їх також не здобуто.

Більш того, «Розрахунок по туру до Великобританії (Корнелюк ОСОБА_4 )» та квитанція № НОМЕР_1 підтверджують відносини ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як відносини туриста та туристичного агента, що надає туристичні послуги. Стороною відповідача долучено до матеріалів справи в якості доказу правомочності надання ФОП ОСОБА_2 туристичних послуг ОСОБА_1 субагентський договір № А 15/1002-4 від 10.02.2015 року, згідно якого ФОП ОСОБА_5 має статус субагента (туристичного агента) та діє саме в такій якості у правовідносинах з позивачем.

Наведені обставини апеляційний суд розцінює як підтвердження фактичного існування між сторонами договірних відносин з надання позивачу певних послуг.

18 квітня 2016 року надійшов лист-відмова у візі до Великобританії, що призвело до неможливості здійснення туру до Великобританії.

Позивач поставила питання про повернення сплачених коштів, за винятком повернення суми, що становила вартість візи до Великобританії, 87 англійських фунтів стерлінгів, що згідно курсу НБУ на момент здійснення оплати (25.03.16р. становило 3 227 грн 22 коп).

Як встановлено судом, позивач сплатила 49 980грн, з яких 3 227,22 грн - вартість візи до Великобританії – не повернено. Сума 3 740 грн повернено на картку позивача, а 5 000 грн повернено готівкою та 27 361 грн надійшли на картковий рахунок. Неповернена сума становить 10 651,78 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин, укладений між споживачем і виконавцем.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб`єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

За змістом статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

При цьому договір між споживачем та самим туристичним агентом не є безпосередньо договором на туристичне обслуговування, оскільки в цьому випадку не відбувається реалізації туристичного продукту, натомість предметом такого договору з туристичним агентом можуть бути дії турагента з пошуку необхідного туристичного продукту, його бронювання тощо.

Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 20 Закону України «Про туризм» кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору.

Вказаною нормою також передбачено, що туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Проте відповідач, дізнавшись, що позивачу відмовлено у відкритті візи до Великобританії, не повідомив її завчасно про вказані обставини, щоб вона могла скористатись правом відмовитись від виконання договору.

Обсяг відповідальності внаслідок ненадання споживачу якісного туристичного продукту обумовлюється змістом укладених цивільно-правових договорів: 1) за договором між туристом і турагентом (у разі його укладення) турагент несе відповідальність за невиконання (неналежне виконання) виключно взятих на себе обов`язків (щодо пошуку, бронювання туристичного продукту тощо); 2) за договором на туристичне обслуговування, укладеним між туристом та туристичним оператором (через турагента або без його участі), туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування з урахуванням особливостей, встановлених статтею 20 Закону України «Про туризм».

Туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору (частина перша статті 25 Закону України «Про туризм»).

Частиною першою статті 33 Закону України «Про туризм» встановлено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом частин першої та другої статті 32 Закону України «Про туризм» за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Отже, майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про законність та обґрунтованість стягнення місцевим судом неповернутих позивачу коштів за ненадані туристичні послуги відповідачем в сумі 10 561,78 грн, а також документально підтверджених витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 5230,00 грн та судового збору.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване судове рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , подану його представником – ОСОБА_3 , відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 березня 2020 року.

Головуючий                                                                Ковальчук Н. М.

Судді:                                                                        Бондаренко Н. В.

       Шимків С. С.