Справа № 463/3330/16-ц                                        Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/811/281/19                                Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Провадження № 22ц/811/1007/18

Категорія:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника відповідачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , апелянта ОСОБА_3 , позивача ОСОБА_4 , його представників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова в складі судді Леньо С.І. від 21 травня 2018 року та апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики, -

в с т а н о в и л а :

       рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (зареєстрована АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (зареєстрований: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) суму заборгованості за договорами позики від 01.05.2014 року та від 27.07.2015 року в загальному розмірі 49000 доларів США, що станом на дату ухвалення рішення згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 1 281 250,19 грн. (один мільйон двісті вісімдесят одна тисяча двісті п`ятдесят грн. дев`ятнадцять коп.). Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави 3445 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 3445 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 275,61 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 275,61 грн. судового збору.

Дане рішення оскаржили ОСОБА_7 , ОСОБА_1 .

В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважають рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповністю з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, неправильно оцінив докази у справі, зробив неправильні висновки, що не відповідають обставинам справи, не прийняв жодного рішення щодо прийняття чи відхилення ряду доказів у справі і неправильно застосував відповідні норми матеріального права до спірних правовідносин. Зазначають, що позивач не довів належними доказами, що отримані ОСОБА_7 від позивача грошові кошти використовувались в інтересах сім`ї, а отже ці кошти не можна стягувати солідарно з відповідача ОСОБА_1 як зі співвідповідача. Зазначає, що твердження позивача щодо витрачання боргових коштів в інтересах сім`ї спростовується тим, що відповідачами подані докази про те, що ремонтні роботи у квартирі проводилися у 2005-2006 роках, а боргові зобов`язання ОСОБА_7 перед позивачем виникли у 2014 та 2015 роках. Зазначають, що суд не дав оцінку тому факту, що у самих боргових розписках від 01.05.2014 року та від 27.07.2015 року не вказувалась мета надання грошей позичальником відповідачу ОСОБА_7 . Також, звертають увагу на те, що суд дійшов неправильного висновку про те, що дружина знала про існування договорів позики, оскільки така не укладала ці договори та не була присутня під час написання розписок. Також, звертають увагу на те, що стягнення всієї суми боргу є безпідставним, оскільки ОСОБА_9 повернув частину грошових коштів, що було стверджено ним та іншими свідками.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2016 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 (стягувач, АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до ОСОБА_7 (боржник, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (боржник, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) про стягнення боргу – задоволено частково. У порядку забезпечення позовних вимог, до розгляду справи по суті, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 та автомобіль «Toyota Avensis», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_4 в межах суми позову – 49 000 доларів США, що еквівалентно 1 215 200 грн. В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовлено

Вказану ухвалу оскаржили ОСОБА_8 , ОСОБА_3 .

В своїй апеляційній скарзі просять ухвалу скасувати. Зазначають, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом не враховано їх права як співвласників нерухомого майна. Зазначають, що позивач, звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, жодним чином не обґрунтовує відповідність таких заходів своїм позовним вимогам, а суд при цьому не здійснив жодної оцінки обґрунтованості такого клопотання позивача щодо необхідності вжиття таких заходів.

В судове засідання відповідачі та апелянт ОСОБА_8 не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що інтереси частини учасників справи у судовому засіданні захищали представники.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , апелянта ОСОБА_3 на підтримання апеляційних скарг, позивача та його представників – в заперечення скарг, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах доводів позовної заяви, заперечень на неї, апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 526, 629, 1046, 541, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 231, ч. 1 ст. 218, ч 1 ст. 1051, ч. 3 ст. 1049, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 545, ч. 3 ст. 244, ч. 1 ст. 543, 192, 524, 533  ЦК України, правову позицію Верховного Суду України під час розгляду цивільної справи № 6-63цс13 від 18.09.2013р., п. 19 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ч.1 ст. 81 ЦПК України, ст. 61, ч. 4 ст. 65 СК України, постанову Верховного Суду України від 24.05.2017р. у справі № 6-843цс17 , ст. 141 ЦПК України, п. 31 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», задовольняючи позов, - виходив з того, що  01.05.2014р. на підтвердження укладення договору позики між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 на суму 14 500 доларів США, останнім власноручно написано розписку, копія якої, що звірена з оригіналом, долучена до матеріалів справи. За змістом укладеного між сторонами договору, відповідач ОСОБА_7 зобов`язався повернути кошти до 27.06.2014р., а в якості забезпечення виконання зобов`язання передав позивачу автомобіль марки «Toyota Avensis», 2007р.в., д.н.з. НОМЕР_4 . Крім цього, 27.07.2015р. між сторонами укладено другий договір позики, за яким відповідач ОСОБА_7 отримав від позивача в борг грошові кошти в сумі 34 500 доларів США, які зобов`язався повернути до 01.09.2015р., про що власноручно написав відповідну розписку, копія якої, що звірена з оригіналом долучена до матеріалів справи. Як зазначено в цій розписці, така написана у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Жодного обґрунтованого доказу на підтвердження тієї обставини, що договір позики від 27.07.2015р. укладено під впливом насильства відповідач ОСОБА_7 не надав, як і не надав доказів того, що кошти за таким договором йому не передавались, незважаючи на те, що розгляд справи проводиться з 13.03.2017р. Таким чином, оскільки доказів про повернення позики як за договором від 01.05.2014р., так і за договором від 27.07.2015р. відповідачі не надали, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги про примусове стягнення заборгованості в розмірі 49 000 доларів США, а що стосується твердження про те, що в якості погашення позики позивачу передавався автомобіль «Skoda», д.н.з. НОМЕР_5 , а автомобіль «Toyota», д.н.з. НОМЕР_4 в якості часткового погашення боргу був викуплений у позивача за суму 10 000 доларів США, то суд звертає увагу на наступне. Позивач, який за його згодою був допитаний в судовому засіданні в якості свідка пояснив, що кошти від продажу автомобіля «Skoda», д.н.з. НОМЕР_5 передав ОСОБА_7 тоді як останній не надав жодного доказу на спростування цієї обставини. Так само, не може прийматись як доказ покази свідка ОСОБА_3 – сина відповідачів, який повідомив, що перебуваючи разом з матір`ю – відповідачем ОСОБА_1 , особисто передав позивачу грошові кошти в сумі 10000 доларів США в якості погашення боргових зобов`язань ОСОБА_7 перед позивачем, взамін чого останній повернув автомобіль «Toyota», д.н.з. НОМЕР_4 , оскільки як роз`яснив Пленум ВСУ в п. 12 згаданої вище Постанови, за змістом ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Тому, вимогу про стягнення заборгованості за договорами позики в розмірі 49000 доларів США суд визнає обґрунтованою, а що стосується її стягнення солідарно з двох відповідачів, звертає увагу на наступне. Як вбачається з копії паспорта відповідача ОСОБА_7 , останній на момент укладення договорів позики перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 , який зареєстровано 20.05.1989р. В судовому засіданні відповідачі підтвердили, що шлюб на даний час не розірвано. Позивач ОСОБА_4 , будучи допитам в судовому засіданні в якості свідка суду пояснив, що працюючи разом з відповідачем ОСОБА_7 між ними склались дружні відносини та у зв`язку з цим, не раз позичав останньому гроші та крім цього, був знайомий з сім`єю відповідачів. Після того, як поведінка відповідача в частині повернення коштів набула ознак недобросовісності, 01.05.2014р. відібрав в останнього розписку про отримання грошових коштів. Другу розписку від 27.07.2015р. відібрав в присутності свідків – колег по роботі. Як в першому, так і в другому випадку відповідач ОСОБА_7 просив кошти для використання їх на потреби сім`ї – ремонт, відпочинок тощо, а про свої особисті проблеми не розповідав. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які також є колишніми колегами ОСОБА_7 і в присутності яких відбиралась розписка від 27.07.2015р. суду пояснили, що оскільки на той час перебували в дружніх відносинах, безпосередньо від ОСОБА_7 були обізнані про мету отримання коштів в позивача, а саме для задоволення потреб сім`ї, ремонт квартири тощо. При цьому, свідок ОСОБА_11 пояснив, що обидва автомобілі «Toyota», д.н.з. НОМЕР_4 та «Skoda», д.н.з. НОМЕР_5 право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 , придбавались за рахунок кредиту, а позичені в позивача кошти необхідні були для погашення заборгованості з купівлі цих транспортних засобів. Про непорозуміння в сім`ї ОСОБА_7 не розповідав, тоді як в 2013р. спільно з дружиною перебував у нього на весіллі. Кожен з відповідачів підтвердив, що проживають вони разом, в тому числі станом на 2014 рік. Відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що автомобіль «Toyota», д.н.з. НОМЕР_4 придбавався в кредит, проте не надала доказів про погашення цього кредиту у березні 2013р. і тим більше, не надала доказів про доходи або наявність власних заощаджень, які б дозволяли сплатити цей кредит самостійно. Згідно копії долученого до матеріалів справи договору від 01.06.2005р.на виконання ремонтно-будівельних робіт квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с.62), їх вартість становить 75 000 грн. Доказів про проведення розрахунку за таким договором та крім цього, про виконання будівельних робіт суду не надано. Вказуючи про те, що отримані від позивача кошти відповідачем ОСОБА_7 використані для повернення гонорару за невиконану роботу, останній не підтвердив цю обставину жодними доказами, в тому числі про обсяг коштів, які підлягали поверненню, тоді як його дружина, після закінчення строку повернення коштів за договором від 01.05.2014р., а саме 19.07.2014р. виписала на позивача генеральну довіреність відносно автомобіля «Skoda», д.н.з. НОМЕР_5 , яка за її словами призначалась для повернення боргу. Як вже зазначив суд, ця довіреність не може вважатись фактом часткового виконання грошового зобов`язання однак така поведінка дружини боржника, по-перше, свідчить про обізнаність останньої про боргові зобов`язання її чоловіка, а по-друге, в сукупності з вищенаведеними обставинами вказує на те, що отриманими коштами сім`я відповідачів розпоряджалась спільно та відповідно саме в інтересах сім`ї вони використовувались. В останньому судовому засіданні відповідач ОСОБА_7 пояснив, що кошти отримував в якості оплати за надання професійних послуг адвоката. Відповідно, такі кошти вважаються спільною сумісною власністю, а обов`язок з їх повернення не може покладатись виключно на одного з подружжя. Тому, суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_3 в частині того, що в сім`ї існують напружені відносини, а батько не приймає участі в майнових витратах сім`ї, оскільки такі покази жодним чином не підтверджують мети використання коштів відповідачем ОСОБА_7 , а саме, як зазначає останній, для власних потреб. Як наслідок, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачами обставин використання коштів не в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим заборгованість підлягає стягненню солідарно з двох відповідачів, а позов, відповідно, задоволенню в повному обсязі. З огляду на те, що грошове зобов`язання між сторонами виражено в іноземній валюті, до стягнення підлягає сума боргу в еквіваленті до національної валюти, що відповідає приписам ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України. Станом на дату ухвалення рішення, згідно офіційного курсу НБУ, 49 000 доларів США еквівалентно 1281250,19 грн. Саме таку суму неповернутого боргу з відповідачів слід стягнути в примусовому порядку.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд, посилаючись на ч. 1 ст. 151, п. 7 ч. 1, ч. 3 ст. 152 ЦПК України та задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, виходитв з того, що згідно долученої до матеріалів справи інформаційної довідки з реєстру права власності, відповідачам на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 . Згідно даних МВС України, відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, в тому числі належить автомобіль «Toyota Avensis», 2007 року випуску. Враховуючи суму, яку просить стягнути позивач, а також те, що відповідачами можуть бути вчиненні дії з відчуження належного їм рухомого та нерухомого майна, що в свою чергу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та зважаючи на характер спірних правовідносин, суд вважає доводи позивача в заяві про забезпечення позову в частині накладення арешту в межах суми стягнення підставними, та постановляє ухвалу про задоволення цих вимог. Разом з тим, не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання ОСОБА_1 передати автомобіль на зберігання. Накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідачів буде достатньою гарантією виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог та додатково не потребує покладення на відповідачів обов`язку щодо передачі майна на зберігання. У справі яка розглядається автомобіль не є предметом спору та відповідно, не може передаватись на зберігання, що додатково виключає можливість задоволення цієї вимоги.

Колегія суддів вважає, що такі висновки відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарг не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_1 з вимогою про солідарне стягнення з останніх заборгованості за договорами позики в загальному розмірі 49000 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 1.05.2014 року між ним та ОСОБА_7 укладено договір позики, що стверджується власноручно написаною цим відповідачем розпискою, відповідно до якої останній отримав в борг від позивача грошові кошти в сумі 14500 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 27.06.2014р. В якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, відповідач передав йому автомобіль марки «Toyota Avensis», 2007р.в., д.н.з. НОМЕР_4 . Крім цього, 27.07.2015р. між ними укладено другий договір позики на суму 34 500 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 01.09.2015р. В зазначений строк відповідач суму боргу не повернув. В зв`язку з порушенням останнім грошового зобов`язання, дану суму боргу просить стягнути в примусовому порядку. Оскільки на час отримання грошових коштів, ОСОБА_7 перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , заборгованість за вказаними договорами позики в загальному розмірі 49 000 доларів США просить стягнути в солідарному порядку, оскільки позичальник використовував кошти в інтересах сім`ї.

До початку розгляду справи по суті позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_7 та ОСОБА_12 рухоме та нерухоме майно в межах суми стягнення – 49000 доларів США, що еквівалентно 1215200 грн. Також, в порядку забезпечення позовних вимог просить зобов`язати ОСОБА_12 передати автомобіль марки «Toyota Avensis», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 йому на зберігання. Мотивує тим, що розмір заборгованості є значним. Відповідачі відмовляються в добровільному порядку повертати кошти, внаслідок чого вправі відчужити належне їм рухоме та нерухоме майно, що в подальшому, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано відповідачем ОСОБА_7 позивачу було написано та передано розписки (а.с. 3, 4), текст яких дослівно викладений так:

                                        «Розписка

м. Львів                                                                                01.05.2014р.

Я, ОСОБА_7 отримав в борг грошові кошти в сумі 14500 доларів США (чотирнадцять тисяч п`ятсот) доларів США від ОСОБА_4 , які зобов`язуюсь повернути йому до 27 червня 2014 року.

В якості забезпечення зобов`язання передаю автомобіль марки «Тойота-Авенсіс» 2007 року випуску д.н. НОМЕР_4 .

Розписка написана власноручно.

/підпис/                                                                 ОСОБА_7 »

                                               «Розписка

м. Львів                                                                        27 липня 2015 року

Я, ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_4 кошти у розмірі 34500 (тридцять чотири тисячі п`ятсот доларів США) в якості позики, які зобов`язуюсь повернути йому до 01.09.2015 року.

Розписка написана мною власноручно, у присутності свідків, а саме – ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

ІНФОРМАЦІЯ_1                                        /підпис/                        ( ОСОБА_7 )».

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Також, відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для встановлення солідарного боргового обов`язку подружжя слід, щоб один із подружжя довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Із тексту наведених вище розписок (оригінали яких було оглянуто і судом апеляційної інстанції) чітко вбачається укладення двох договорів позики між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 , за якими вказаний відповідач отримав у позивача зазначені у розписках суми коштів (в доларах США) у борг та зобов`язався повернути такі суми коштів до вказаних у них календарних дат.

Кошти відповідачем ОСОБА_7 не повернуто, доказів цього вказаним відповідачем не представлено та оригінали розписок знаходяться у позивача.

Відповідно слід вважати, що боргові зобов`язання, які виникли відповідно до згаданих договорів позики не виконані у добровільному порядку та вимоги позивача про повернення таких коштів у примусовому порядку є обґрунтованими.

Також, обома відповідачами не спростовано тверджень позивача про те, що отримані за договорами позики грошові кошти використано на потреби сім`ї ОСОБА_15 .

Як вбачається з копії паспорта відповідача ОСОБА_7 (Т.1 а.с.8-10), останній на момент укладення договорів позики перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 , який зареєстровано 20.05.1989р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 , будучи допитам в судовому засіданні в якості свідка суду пояснив, що працюючи разом з відповідачем ОСОБА_7 між ними склались дружні відносини та у зв`язку з цим, не раз позичав останньому гроші та крім цього, був знайомий з сім`єю відповідачів. Після того, як поведінка відповідача в частині повернення коштів набула ознак недобросовісності, 01.05.2014р. відібрав в останнього розписку про отримання грошових коштів. Другу розписку від 27.07.2015р. відібрав в присутності свідків – колег по роботі. Як в першому, так і в другому випадку відповідач ОСОБА_7 просив кошти для використання їх на потреби сім`ї – ремонт, відпочинок тощо, а про свої особисті проблеми не розповідав.

Також, допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які також є колишніми колегами ОСОБА_7 і в присутності яких відбиралась розписка від 27.07.2015р. суду пояснили, що оскільки на той час перебували в дружніх відносинах, безпосередньо від ОСОБА_7 були обізнані про мету отримання коштів в позивача, а саме для задоволення потреб сім`ї, ремонт квартири тощо. При цьому, свідок ОСОБА_11 пояснив, що обидва автомобілі «Toyota», д.н.з. НОМЕР_4 та «Skoda», д.н.з. НОМЕР_5 право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 , придбавались за рахунок кредиту, а позичені в позивача кошти необхідні були для погашення заборгованості з купівлі цих транспортних засобів. Про непорозуміння в сім`ї ОСОБА_7 не розповідав, тоді як в 2013р. спільно з дружиною перебував у нього на весіллі.

Також, судом першої інстанції встановлено та відповідачами не спростовано, що відповідачі проживали разом, в тому числі станом на 2014 рік. Відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що автомобіль «Toyota», д.н.з. НОМЕР_4 придбавався в кредит, проте не надала доказів про погашення цього кредиту у березні 2013р. і тим більше, не надала доказів про доходи або наявність власних заощаджень, які б дозволяли сплатити цей кредит самостійно.

Згідно копії долученого до матеріалів справи договору від 01.06.2005р.на виконання ремонтно-будівельних робіт квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с.62), їх вартість становить 75000 грн. Доказів про проведення розрахунку за таким договором та крім цього, про виконання будівельних робіт суду не надано.

ОСОБА_7 , також, не підтверджено жодними доказами, що отримані від позивача кошти використані для повернення гонорару за невиконану роботу.

Крім цього дружина відповідача, після закінчення строку повернення коштів за договором від 01.05.2014р., а саме 19.07.2014р. виписала на позивача генеральну довіреність відносно автомобіля «Skoda», д.н.з. НОМЕР_5 , яка за її словами призначалась для повернення боргу.

Також, судом першої інстанції правильно встановлено, що ця довіреність не може вважатись фактом часткового виконання грошового зобов`язання однак така поведінка дружини боржника, по-перше, свідчить про обізнаність останньої про боргові зобов`язання її чоловіка, а по-друге, в сукупності з вищенаведеними обставинами вказує на те, що отриманими коштами сім`я відповідачів розпоряджалась спільно та відповідно саме в інтересах сім`ї вони використовувались.

У зв`язку із невиконанням зобов`язання відповідачем у добровільному порядку у передбачений строк позовні вимоги про стягнення спірної суми є обґрунтованими та правильно були задоволені судом першої інстанції та стягнуто борг у розмірі 49000 доларів США із зазначенням гривневого еквіваленту вказаної суми станом на час ухвалення судового рішення.

Решта доводів скарги не слід вважати такими, що впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цілому, а тому усі доводи скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід залишити без задоволення.

Рішення ж суду як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.

Щодо оскарження ухвали про забезпечення позову, то слід зазначити, що судом правильно накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , зважаючи на те, що, відповідачам та апелянтам, якими подано скаргу на згадану ухвалу на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 .

Згідно долученої до матеріалів справи інформаційної довідки з реєстру права власності, квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Отже, суд наклав арешт на квартиру вцілому, оскільки частки у такій не є виділеними.

Крім цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , які не є учасниками згаданих боргових зобов`язань слід роз`яснити, що вони не позбавлені можливості звертатися у поярдку визначеному законом про виділ їх часток та звільнення їх з під арешту.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційних скарг слід визнати безпідставними, а самі скарги слід відхилити, рішення та ухвалу ж суду першої інстанції слід залишити без задоволення, як такі, що відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_7 , ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

       Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року – залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_8 – залишити без задоволення.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2016 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 березня 2020 року.

        Головуючий :                 Я.А. Левик

       Судді:                 Л.Б. Струс

                                                                                        М.М. Шандра