КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 755/15720/19 Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3127/2020 Доповідач: Гаращенко Д. Р.

19 лютого 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Гаращенка Д. Р.

суддів Невідомої Т. О., Пікуль А. А.

При секретарі Гавриленко М. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі АТ "Ідея Банк") про захист прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору №Z06.179.74160 від 15.09.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 15.09.2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено Кредитний договір № Z06.179.74160, за умов якого банк надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 30 050,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами. Банк надав кредит строком на 36 місяці. Згідно з п. 1.3 кредитного договору сплачується річна змінювана процентна ставка у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49 % (маржу банк). Змінна частина ставки, визначена за рішенням Правління Банку, становить 9,5 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21.9900 %. Кінцевим терміном повернення кредиту є 15.09.2020 року. Вважає, що при укладенні договору були порушені її права як споживача, а саме, порушено ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», так як ОСОБА_1 не була повідомлена у письмовій формі про обставини, зазначені у даній нормі.

Працівники банку з умовами кредитування належним чином не ознайомлювали, оформлення договору проходило півгодини, після чого було вручено кредитний договір, який вона не читаючи через дрібний шрифт підписала, сподіваючись на добросовісність працівника банку.

Вважає, що відповідач скориставшись її необізнаністю, навмисно не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України, які визначені та встановлені Законом, що є істотними і необхідними для даного виду договорів, зокрема, не надав повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням та під час укладення договору. ОСОБА_1 не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки. Вважає, що плата за обслуговування кредитної заборгованості є несправедливою. Окрім того, незаконним є і те, що спори щодо даного договору розглядаються третейським судом, оскільки це суперечить ст. 6 Закону України «Про третейські суди», згідно якої справи у сфері захисту прав споживачів не підвідомчі третейським судам. У зв`язку з чим була змушена звернутися до суду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилається на не повне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права.

Просила скасувати рішення суду першої інстанції від 11.11.2019 року та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що під час підписання кредитного договору належним чином не була ознайомлена з його умовами і тому числі про встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що під час укладення даного кредитного договору їй була надана необхідна, доступна, достовірна і своєчасна інформація про умови кредитування про що свідчить її підпис у договорі.

Апелянт вважає, що при укладенні кредитного договору Банком не дотримано вимог Закону України "Про захист прав споживачів", перед укладанням договору про надання споживчого кредиту не повідомлено споживача у письмовій формі про обставини зазначені у ч. 2 ст. 11 даного закону.

Апелянт звертає увагу на те, що договір про споживче кредитування включає положення про сплату щомісячних платежів за обслуговування кредитної заборгованості.

Зазначила, що такі положення договору є несправедливими.

На підтвердження своїх доводів, апелянт посилається на правові висновки Конституційного суду України від 10.11.2011 року у справі № 15-рп/2011.

Зазначила що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до умов кредитного договору усі вимоги, які виникають при виконанні даного договору та пов`язані з ним підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при асоціації українських банків.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до ст. 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" доповнено п. 14 , згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Апелянт не погоджується із пунктом договору 5.11 відповідно до якого Позичальник надає згоду на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, отримання з метою надання кредиту при формуванні Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» в межах визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї Бази.

Апелянт зазначила, що положення даного пункту суперечить ст. 32 Конституції України.

Сторони в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено Кредитний договір № Z06.179.74160, згідно з якими банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 30 050,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості).

Банк надав кредит строком на 36 місяців.

Згідно з п. 1.3 кредитного договору сплачується річна змінювана процентна ставка у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49 % (маржу банк).

Змінна частина ставки, визначена за рішенням Правління Банку, становить 9,5 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21.9900 %. Кінцевим терміном повернення кредиту є 15.09.2020 року.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору, банк надає позичальнику кредит (гроші кошти) на поточні потреби в сумі 30 050,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, банк надає кредит у день підписання Кредитного договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника, вказаний в п. 1.14. Договору.

Згідно з п. 1.14 Кредитного договору, банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам надано право самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Аналіз даної правової норми свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

10.06.2017 року, набув чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері та регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування.

Норми ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка припинила свою дію 10.06.2017 року, тобто до укладення кредитного договору, а стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Так, відповідно ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року №1734-VІІІ загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

10.06.2017 року стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та була виключена і припинила свою дію.

Згідно статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

Пунктом 1.11 Кредитного договору банк встановив плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС- повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника , що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що чинним законодавством України банку надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а тому відсутні підстави для визнання Кредитного договору в тій частині недійсним.Разом з тим, позивач при укладенні кредитного договору ознайомилась з його умовами та погодилась на його укладення. Окрім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник мала можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору), відповідно до якого споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте вона таких дій не вчинила. Натомість позивач підписала договір, отримала кредитні кошти та вносила кошти на погашення боргу, тобто договір сторонами виконувався.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень статей 526, 530, 610, ч.1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦПК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму.

Для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту.

Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

В рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011, встановлено, що положення Закону, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою.

В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з положеннями частин 1, 2, 5, 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Крім того, відповідно до п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного договору, банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Дані вимоги закону додержані відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи паспортом споживчого кредиту від 31.10.2019 року, згідно якого ОСОБА_1 підтверджує, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» надав їй в письмовій формі інформацію про умови кредитування (а.с. 42-43).

Також, згідно п. 5.1 кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що банк перед укладенням кредитного договору повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України; зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу даного договору йому вручено банком при підписанні даного договору; умови даного договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам.

Умови кредитного договору щодо послуг страхування були відомі позивачу до укладення договору та з такими умовами вона погоджувалась, у зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги щодо несправедливості цих умов є безпідставними.

Не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги доводи ОСОБА_1 , що під час підписання кредитного договору належним чином не була ознайомлені з його умовами і тому числі про встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Безпідставними є посилання ОСОБА_2 на порушення п. 5.11 кредитного договору абзаців 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», відповідно до яких суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних та відкликати згоду на обробку персональних даних.

Оскільки безпосередньо в п. 5.11 кредитного договору зазначено, що право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування, чим фактично спростовуються доводи позивача про безвідкличність згоди на обробку персональних даних, а отже права позивача даним пунктом не порушуються, апеляційний суд не вбачає підстав для визнання даного пункту недійсним.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі посилається на порушення пунктом 5.11 кредитного договору вимог ст. 2, 6 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 32 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про інформацію», однак не зазначає, в чому полягає порушення цих норм, відтак апеляційний суд відхиляє дані доводи апеляційної скарги.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо порушення ПАТ «Ідея Банк» вимог ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також вимоги Закону України «Про страхування», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про захист персональних даних», Конституції України, Закону України «Про інформацію» ґрунтуються на довільному трактуванні положень наведених норм і умов кредитного договору та спростовуються фактичними обставинами справи.

Разом із тим, позивач посилалася на невідповідність вимогам закону п. 1.11 кредитного договору.

Оцінюючи доводи апелянта в цій частині, апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Встановивши у кредитному договорі від 15.09.2018 року умову про щомісячну сплату коштів за обслуговування кредитної заборгованості, банк не зазначив, які саме послуги надаються позичальнику банком.

Таким чином, банк нараховував, а позивач мала сплачувати кошти за послугу, яка не замовлялась і супроводжувала кредит, як компенсація витрат банку за рахунок позичальника, що є незаконним.

Висновки апеляційного суду у цій частині ґрунтуються на правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Отже, умова п. 1.11 кредитного договору про щомісячну сплату коштів за обслуговування кредиту не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням ч. 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а тому підлягає визнанню недійсною.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, визнавши недійсними п. 1.11 кредитного договору про стягнення плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції скасуванню в частині, з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2019 року скасувати в частині стягнення коштів за нарахування комісії за п. 1.11 Кредитного договору №Z06.179.74160від 15.09.2017 року та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати недійсним п. 1.11 Кредитного договору № Z06.179.74160 від 15.09.2017 року, зобов`язати Акціонерне Товариство «Ідея Банк» повернути ОСОБА_1 все отримане за п. 1.11 Кредитного договору № Z06.179.74160 від 15.09.2017 рокув якості комісії за обслуговування кредиту.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду з підстав визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль