УХВАЛА

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №500/403/19

адміністративне провадження №К/9901/6042/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача Саприкіної І. В.,

суддів - Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача ОСОБА_1 про відвід судді - доповідача Саприкіної І. В. у справі № 500/403/19 за позовом ОСОБА_2 до Чортківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Чортківської міської ради, у якому просив:

- визнати протиправними рішення відповідача ( від 07 серпня 2018 року № М-988/060 та від 10 жовтня 2018 року № М-1281/060) про відмову у призначенні житлової субсидії ОСОБА_2 на літній період 2018 року;

- визнати обробку персональних даних позивача незаконною та недопустимою для подальшого використання відповідачем проти інтересів позивача;

- зобов`язати відповідача негайно призначити та нарахувати ОСОБА_2 неотримані житлові субсидії за літній період 2018 року.

Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 16 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, 28 лютого 2020 року представник позивача ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2020 року і задовольнити позов.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2020 року для розгляду судової справи № 500/403/19 (провадження № К/9901/6042/20) визначено склад колегії суддів: Саприкіна І. В. (суддя-доповідач), Чиркін С. М., Шарапа В. М.

10 березня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 про відвід судді, в якій він просить відвести від участі у розгляді цієї справи суддю Саприкіну І. В. із підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши аргументи, викладені у заяві про відвід судді, колегія суддів дійшла висновку про те, що немає підстав для задоволення цієї заяви, з огляду на таке.

Частинами першою-третьою ст. 39 КАС України передбачено, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з положеннями частини першої статті 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.

Частиною першою ст. 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначено ст. 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст. 37 цього Кодексу, а саме - неприпустимою є повторна участь судді в розгляді адміністративної справи.

Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої ст. 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї самої статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача.

Як на підставу про відвід судді представник позивача покликається на юридичні приписи ст. 36 КАС України, нормативна конструкція яких, з-поміж іншого, містить узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.

У цьому світлі Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.

Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості колегія суддів вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 ст. 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:

(і) "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною.

(іі) "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).

Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.

Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.

Тому коли сторони стверджують про те, що судді недостатньо об`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.

Водночас колегія суддів підкреслює, що не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про наявність відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними й допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід судді - доповідача Саприкіної І. В. у справі № 500/403/19, Верховний Cуд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу a priori не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.

Наведені заявником аргументи стосовно того, що поведінка судді не викликає довіри до її неупередженості під час здійснення правосуддя, а також надходження скарг щодо порушення принципу гласності судового процесу та прав журналістів під час розгляду інших судових справ, у значенні вказаних вище імперативних приписів ч. 4 ст. 36 КАС України не можуть бути визнані обґрунтованими підставами для відводу.

У заяві про відвід не наведено фактів прояву суддею поведінки, яка б свідчила про її упередженість чи небезсторонність у цій справі.

Отже, аргументи, якими представник позивача мотивує заяву про відвід судді - доповідача Саприкіної І. В., не викликають обґрунтованих сумнівів у об`єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості судді як з погляду "суб`єктивного критерію", так і з погляду "об`єктивного критерію", якими керується у своїй процесуальній діяльності Європейський суд з прав людини.

Інших підстав, визначених ст. 36 чи ст. 37 КАС України, які б свідчили про особисту упередженість судді - доповідача Саприкіної І. В. або її необ`єктивність під час розгляду справи № 500/403/19, представник позивача у своїй заяві не вказав, а Верховний Суд під час розгляду відповідної заяви таких підстав також не встановив.

За таких обставин заяву представника позивача ОСОБА_1 про відвід судді - доповідача Саприкіної І. В. у справі № 500/403/19 слід визнати необґрунтованою.

За правилами частини четвертої ст. 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою ст. 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Керуючись положеннями ст. 36, 39, 40, 236 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Визнати необґрунтованою заяву представника позивача ОСОБА_1 про відвід судді - доповідача Саприкіної І. В. у справі № 500/403/19 за позовом ОСОБА_2 до Чортківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Передати заяву представника позивача ОСОБА_1 про відвід судді - доповідача Саприкіної І. В. у справі № 500/403/19 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розв`язання питання про відвід.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа