Справа № 2а-171/2010 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2010 року        Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого – судді Бобровського І.М.

       при секретарі            Філіпповій Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2009 року ОСОБА_1, в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, звернулась до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області, в якій просить стягнути з відповідача недоплачену щомісячну соціальну допомогу як «Дитині війни» з січня 2006 року до грудня 2007 року, а також поновити пропущений строк для звернення до суду за вказаний період. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером та дитиною війни і, відповідно до чинного законодавства України, має право на збільшення своєї пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте відповідач, порушуючи її право, відмовляється здійснити перерахунок пенсії.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, просить про задоволення позову. Пояснила, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни і має право на підвищенуня пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсіїі за віком, згідно ст.6 вказаного Закону. Однак відповідач відмовляється в здійсненні відповідного перерахунку. Таким чином сума невиплаченої соціальної допомоги становить 2733.30 грн.. Просить поновити пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення свого права дізналась лише після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації.

Відповідач в судове засідання не з’явився, направив суду заперечення в якому зазначив, що позов не визнає, просить справу слухати в його відсутності.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність відповідача.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що хоча ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» й передбачає підвищення пенсії позивача на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але протягом 2006-2007 років, щомісячне підвищення до пенсії дітям війни, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську не нараховувалась і не виплачувалась, на підставі Законів України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено. Пенсія за віком виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, які використовувати на інші цілі забороняється цим же Законом. В той же час, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачається фінансування встановлених ним державних соціальних гарантій за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти Пенсійного фонду України не включаються. Крім цього вважає, що не має під собою підґрунтя застосовувати Закон України N 1058-IV від 9 липня 2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” при визначенні цього підвищення, оскільки ч. 3 ст.28 вказаного Закону встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Вважає, що підстав для поновлення пропущеного позивачем строку для звернення до суду за захистом своїх прав немає та просить відмовити в задоволенні її позову.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, позивач ОСОБА_1 відноситься до соціальної категорії – «Дитина війни» (а.с.6), має право на пільги та соціальні гарантії встановлені законодавством України, що визнається сторонами, а тому згідно ч.3 ст. 72 КАС України, ця обставина може не доказуватись перед судом.

Ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.

Пунктом 17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, який набрав чинності 01 січня 2006 року, зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності з 02 квітня 2006 року, п.17 ст.77 виключений, а ст. 110 Закону викладена у новій редакції, згідно якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України з питань бюджету. У 2006 році Кабінет міністрів України не визначив порядок виплати 30% надбавки до пенсії дітям війни, тобто ці пільги фактично запроваджені не були, а тому вимоги позивача щодо нарахування у 2006 році недоплаченої надбавки до пенсії як дитині війни задоволенню не підлягають.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 р. № 6-рп/2007 визнано неконституційним положення п.12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, щодо зупинення на 2007 рік дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 цього Закону, згідно з якою у 2007 році підвищення дітям війни пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам які є інвалідами, (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Оскільки з ухваленням Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційним положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ці норми втрачають чинність та не підлягають застосуванню з дня ухвалення рішення про їх неконституційність, тому немає правових підстав для зобов’язання відповідача здійснювати нарахування підвищення до пенсії позивачу цілком за весь 2007 рік.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року позивач також не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.

А тому ОСОБА_1 має право на виплату підвищення до пенсії за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України "Про державний бюджет України на 2007рік" від 19.12.2006 року, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність затверджено: з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня - 406 грн., з 1 жовтня - 411 грн..

Частиною 3 цієї ж норми у редакції Закону України від 15.03.2007 року №749 встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який визначений абзацом п'ятим частини першої зазначеної статті, збільшений на 1%.

Тобто розрахунковий мінімальний розмір за віком складає: з 1 квітня 2007 року - 410,06 грн. (406грн. х 1%); з 1 жовтня 2007 року - 415, 11 грн. (411грн. х 1%).

Фактична різниця недорахованої і невиплаченої пенсії позивачу, починаючи з 1 квітня 2007 року - 123,02 грн., на місяць (підлягає до виплати з 09 липня 2007 року), починаючи з 1 жовтня 2007 року - 124,53 грн., на місяць (підлягає до виплати до 31 грудня 2007 року - в межах бюджетного року).

Доводи відповідача про невизначеність законодавства з питання, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів і джерел та в якому   процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії дітям війни, суд вважає необґрунтованими, оскільки Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо   призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в запереченні на те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст. 6 Закону, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»   не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком ,  оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 вказаної статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно абз. 8 ч. 2 ст. 5  Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Абз. 1 ч. 1 ст. 28 цього Закону визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частина 3 цієї ж статті встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком, встановлений  абз. 1 ч. 1 ст. 28  Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», безпідставними, оскільки пенсію позивачу вже призначено згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а ст. 6  передбачає не призначення нової, а підвищення раніше призначеної пенсії.  З викладеного слідує, що  абз. 1 ч. 1 ст. 28 та ч. 3 ст. 28  Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не конкурують між собою і для визначення підвищення пенсії, передбаченого ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має застосовуватися абз. 1 ч. 1 ст. 28  Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції “Кожна фізична...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права”. Розглядаючи борги у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як “майнові права” і, таким чином, як “власність”.

Виходячи з цього, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів – закону України, відповідно якому встановлено надбавки з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Також, суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення суду).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково, а саме за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Відповідно до статей 99 та 100 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Але так як вищезазначені виплати є соціальними, то суд вважає можливим поновити позивачу строк для звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 9-12, 15, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1  пропущений строк для звернення до  Адміністративного суду.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 6 Закону України від 18.11.2004р. “Про соціальний захист дітей війни” (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007), з підвищенням її на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі в десятиденний строк, з дня проголошення постанови, заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Одеського апеляційного адміністративного суду або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

    Суддя:                                               І.М. Бобровський