ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року

м. Харків

Справа № 641/9440/18

Провадження № 22-ц/818/821/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: судді Бровченка І.О.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року в складі судді Боговського Д.Є.

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити опіку над малолітнім ОСОБА_4 , 2009 року народження, та призначити позивача його опікуном, збільшити розмір аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що мати дитини ОСОБА_5 , яка є донькою позивача, померла, відповідач є батьком дитини, однак з дитиною не спілкується, життям її не цікавиться, участі у її вихованні та утриманні не приймає, тобто самоухилився від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення батьківських прав. Також позивач просить змінити розмір аліментів, визначених рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2018 у справі № 641/1124/18 та стягувати з ОСОБА_2 на користь опікуна аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н., в твердій грошовій сумі в розмірі 2500,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття; відшкодувати судові витрати.

Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому останній вказує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки. Відповідач вказує, що даний позов є лише результатом його позову про відібрання дитини від позивача та його активних дій щодо спілкування із сином. ОСОБА_2 зазначає, що від шлюбу із ОСОБА_5 він має двох дітей - ОСОБА_3 , 1998 р.н., та ОСОБА_4 , 2009 р.н., що він належним чином здійснював свої батьківські обов`язки, своєчасно сплачував аліменти, добровільно здійснював додаткові витрати на лікування, оскільки діти є інвалідами. До розірвання шлюбу із ОСОБА_5 вони спільно мешкали за адресою: АДРЕСА_1 , однак виникали сімейні сварки, які і призвели до фактичного руйнування сім`ї, він був вимушений залишити житлове приміщення. У 2018 році колишня дружина зверталась до суду із питань збільшення розміру аліментів, було постановлено рішення та визначено розмір аліментів в сумі 1500,00 грн щомісячно, інших претензій з боку матері дітей не було, вони завжди намагались дійти домовленості щодо виховання дитини. Після смерті ОСОБА_5 відповідача приїхав до дітей з метою забрати їх до себе, однак позивач ОСОБА_1 запропонувала йому виплати заборгованість по аліментам, а питання щодо визначення місця проживання дітей вирішити пізніше. Також було необхідно вирішити питання щодо отримання допомоги по інвалідності на сина, а тому відповідача звернувся із відповідною заявою до УПтаСЗН у Слобідському районі м. Харкова, однак ОСОБА_1 подала заяву щодо припинення виплат на рахунок батька дитини, оскільки наявний спір про опікунство над малолітньою дитиною. З грудня 2018 року ОСОБА_1 перешкоджає піклуватися про сина, дитина перебуває під впливом бабусі та не бажає із ним спілкуватися. На теперішній час відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі, має спільного сина ОСОБА_6 , 2015 року народження, брати знають один одного. Питання щодо позбавлення батьківських прав, як вказує відповідач, виникло лише в результаті конфлікту між ним та бабусею дітей, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону не можливо.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 .

Встановлено опіку над малолітнім ОСОБА_4 та призначено його опікуном - ОСОБА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів залишено без задоволення.

До Харківського апеляційного суду ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що доводи позивачки про те, що він відмовився від дітей не знаходять свого підтвердження. Вказує на те, що його відношення можуть підтвердити свідки, однак суд допитав лише свідка позивача. Ним надано докази про відсутність ознак наркологічних та психологічних захворювань, на обліку не перебуває. Суд першої інстанції не врахував його доводів та прагнення налагодити відносини із сином. Зазначає, що з його боку мало місце неналежне виконання батьківських обов`язків, однак, це не є підставою для позбавлення його батьківських прав. Вказує на те, що після розірвання шлюбу вони з матір`ю дітей не змогли створити умови належного батьківського піклування Просить суд взяти до уваги, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом та допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до дітей неможливо. Зазначає, що йому чинили перешкоди у спілкуванні з сином. Він бажає виправитись та просить не позбавляти його батьківських прав.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та призначення опікуна, зміну розміру аліментів.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та призначення опікуна, зміну розміру аліментів.

Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду на 12 год. 10 хв. 04 лютого 2020 року.

03 лютого 2020 року до апеляційного суду подано відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що всі обставини справи були встановлені та досліджені судом, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується усунення батька від своїх батьківських обов`язків. Станом на 15 липня 2019 року заборгованість по аліментах становить 7440 грн, твердження про добросовісну сплату аліментів є хибними. Батько не вітав сина з днем народження, матеріальну допомогу не надавав, життям сина не цікавився, не виявляв бажання спілкуватися та не приймав участі у вихованні сина. В суді першої інстанції судом було з`ясовано думку дитини, який висловив бажання про позбавлення батька його батьківських прав. Наведене свідчить про свідоме ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків. З 2011 року відповідач та дитина проживають окремо, відтак позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини.

03 лютого 2020 року до апеляційного суду подано відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про відносини в родині не відповідають дійсності. З родини він пішов добровільно, за власною ініціативою, зі своїми речами в січні 2011 року в будинок по АДРЕСА_2 . Повинен був сплачувати з 08 лютого 2013 року за рішенням Червонозаводського суду, який призначив по 1200 грн на нас двох на місяць аліменти на утримання дітей. ОСОБА_4 і він є інвалідами дитинства з особливими потребами в дієті, лікуванні, оздоровленні. Вони жили з мамою та мали скрутне матеріальне становище, батько допомоги не надавав. Після смерті матері про них піклується та доглядає бабуся. Заборгованість по аліментах на утримання ОСОБА_4 не сплатив. У ОСОБА_4 відсутнє будь-яке духовне споріднення біологічним батьком. ОСОБА_4 просив бабусю зробити так, щоб ОСОБА_2 його не забирав. Апелянт не спілкувавшись з братом 10 років, коли протягом останнього часу вони зустрічались це призводило до нервових стресів брата після яких ОСОБА_4 лікувався. З огляду на те, що дитина жила окремо від біологічного батька і не знала його, вони не спілкувались 10 років, позбавлення батьківських прав не дасть негативних наслідків для психіки дитини, брат сам просив суд позбавити відповідача батьківських прав відносно нього.

Департамент служб у справах дітей надав пояснення, в яких підтримує позовні вимоги, бо батько дитини тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що відповідно до ч. 2 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з пояснень свідка ОСОБА_3 , який стверджував, що батько не піклувався про нього та його молодшого брата в жодній мірі, не цікавився ними за життя матері, матеріальну допомогу надавав лише за судовим рішенням і її було недостатньо для задоволенням їх найменших потреб. Після смерті матері почав навідуватися до ним, приходив до ОСОБА_4 у навчальний заклад, однак любові та піклування з його боку не відчувалось. У судовому засіданні у присутності психолога судом було вислухано думку малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н., якій наполягав, щоб відповідача було позбавлено батьківських прав відносно нього, повідомив, що батько не займався його вихованням до цього часу, взагалі не цікавився його життям, він не відчуває любові та поваги до батька. Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, виключним і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків, однак враховуючи усі обставини справи, ставлення батька ОСОБА_2 до дітей, його поведінку в ході розгляду справи, а також ставлення малолітнього ОСОБА_4 до батька, суд вважав, виходячи виключно з інтересів дитини, що слід позбавити відповідача батьківських прав, оскільки саме це буде відповідати інтересам дитини.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 серпня 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2013 року у справі № 2035/11054/2012 присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1200,00 грн щомісячно.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2018 року у справі № 641/1124/18 змінено розмір аліментів та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н., в розмірі 1500,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття; на утримання повнолітнього ОСОБА_3 , 1998 р.н., - 1500,00 грн помісячно до досягнення останнім 23-х років.

Діти ОСОБА_3 , 1998 р.н., та ОСОБА_4 , 2009 р.н., були зареєстровані та мешкали разом із матір`ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 , мати дітей, померла.

При цьому, батько дітей ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про їх здоров`я, не цікавиться їх життям.

Станом на 15 липня 2019 існує заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_2 на утримання дітей в розмірі 7440,00 грн.

Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради було складено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також призначення ОСОБА_1 опікуном дитини.

Даним висновком було встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків у відношенні свого сина ОСОБА_4 , взаємин із сином не підтримує, не бере участі у вихованні, не цікавиться станом здоров`я дитини, його фізичним, духовним та моральним розвитком. Малолітній має інвалідність з дитинства, перебуває на обліку в УПтаСЗН адміністрації Слобідського району, за станом здоров`я потребує постійного нагляду та лікування, батько дитини кошти на лікування не надає. Вихованням дитини займались мати та бабуся.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно з ч. 1 -3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачено, що батько, мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Відповідно до положень ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно положень ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Частинами 4 та 5 ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), а тому позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При цьому, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948\06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Як на підставу заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилався на те, що суд першої інстанції не врахував його доводів та прагнення налагодити відносини із сином. Разом із цим не заперечував та зазначив, що з його боку мало місце неналежне виконання батьківських обов`язків, після розірвання шлюбу у них з матір`ю у них виникали конфлікти та сварки, створити умови належного батьківського піклування вони не змогли, однак, це не є підставою для позбавлення його батьківських прав, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом.

Судом першої інстанції в якості свідка було допитано ОСОБА_3 , який стверджував, що батько не піклувався про нього та його молодшого брата в жодній мірі, не цікавився ними за життя матері, матеріальну допомогу надавав лише за судовим рішенням і її було недостатньо для задоволенням їх найменших потреб. Після смерті матері почав навідуватися до них, приходив до ОСОБА_4 у навчальний заклад, однак любові та піклування з його боку не відчувалось.

У судовому засіданні в якості свідків були допитані також ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які підтвердили, що батько жодним чином не цікавився дітьми від першого шлюбу. Допитані в якості свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , та ОСОБА_15 , які є вчителями малолітнього ОСОБА_4 повідомили, що декілька разів до ОСОБА_4 у школу приходив його батько, його присутність викликала у дитини негативні почуття. ОСОБА_16 , допитана в якості свідка, повідомила, що є сестрою позивача та вказувала, що лише мати та бабуся піклувались про дітей, а після смерті своєї доньки ОСОБА_1 взяла на себе обов`язки по їх утримання та піклуванню, у дітей наявне негативне ставлення до батька, вона не бажають із ним спілкуватися, а він і не наполягає.

У судовому засіданні в присутності психолога судом було вислухано думку малолітнього ОСОБА_4 , якій наполягав, щоб відповідача було позбавлено батьківських прав відносно нього, повідомив, що батько не займався його вихованням до цього часу, взагалі не цікавився його життям, він не відчуває любові та поваги до батька.

Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради було складено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також призначення ОСОБА_1 опікуном дитини.

Даним висновком було встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків у відношенні свого сина ОСОБА_4 , взаємин із сином не підтримує, не бере участі у вихованні, не цікавиться станом здоров`я дитини, його фізичним, духовним та моральним розвитком. Малолітній має інвалідність з дитинства, перебуває на обліку в УПтаСЗН адміністрації Слобідського району, за станом здоров`я потребує постійного нагляду та лікування, батько дитини кошти на лікування не надає. Вихованням дитини займались мати та бабуся.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що після розлучення з матір`ю дітей між ними виникали конфлікти та сварки. Однак мати не була проти зустрічей з дітьми, була не проти і вони домовлялися про те, що він буде брати дитину. Син з ним не проживає, не заперечував, що має заборгованість по аліментах на утримання сина, зазначив, що наявну заборгованість не сплачував.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3 , який є старшим братом ОСОБА_4 , пояснив, що пояснення апелянта не відповідають дійсності, до розлучення він пішов із сім`ї. Після спілкування з ним у ОСОБА_4 відбуваються психологічні розлади та нервові стреси, у зв`язку із чим він проходив лікування. За весь період він не спілкувався з дитиною, не приходив на свята та не вітав з днем народження. Дитина жодним чином не висловлює почуттів до батька, що свідчить про те, що він його забув, коли ОСОБА_2 приходив, дитина злякалась.

Представник Служби у справах дітей в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначила, що апелянт за весь цей час до служби не звертався, з урахуванням думки дитини, просила суд прийняти рішення в інтересах дитини.

З наданих суду пояснень ОСОБА_4 , які містяться в матеріалах справи вбачається, що батько не приймав участі в його житті, не приходив до нього та не спілкувався. Одного разу біля будинку брат показав йому людину та сказав, що це його батько. Почуттів до нього як до батька він не має, не має бажання спілкуватися та жити разом з ним. Зазначив, що у нього є бабуся, яка доглядає та піклується про нього, яку він любить. ОСОБА_4 просить взяти до уваги його пояснення.

Таким чином, встановлені обставини ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та досліджені докази в сукупності свідчать про його винну поведінку щодо невиконання батьківських обов`язків.

На підставі встановлених обставин справи, з урахуванням думки дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина, а тому наявні передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України підстави для позбавлення його батьківських прав.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України (стаття 243 СК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.

Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа (частини 1 статті 244 СК України).

Стаття 55 ЦК України передбачає, що опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно ст. 58 ЦК України опіка встановлюється на малолітніми особами, які позбавлені батьківських прав, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Суд встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування (ч. 3 ст. 60 ЦК України).

Частиною 4 статті 63 ЦК України передбачено, що опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Як вбачається з матеріалів справи, при ухваленні рішення щодо позбавлення батьківських прав дитина ОСОБА_4 залишаться без батьківського піклування. ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_4 , який проживає разом з нею, яка здійснює належний догляд, піклування, лікування, забезпечує належні умови проживання свого онука, за станом здоров`я, з урахуванням особистих стосунків між ними, може виконувати обов`язки опікуна.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду з 1500,00 грн до 2500,00 грн щомісячно, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду. Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 037-VIII частину другу 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2013 року у справі № 2035/11054/2012 присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1200,00 грн щомісячно.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2018 року у справі № 641/1124/18 змінено розмір аліментів та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н., в розмірі 1500,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття; на утримання повнолітнього ОСОБА_3 , 1998 р.н., - 1500,00 грн помісячно до досягнення останнім 23-х років.

З наявного в матеріалах справи розрахунку державного виконавця заборгованості ОСОБА_2 по аліментам відповідно до виконавчого листа № 208/850/16 від 10 квітня 2016 року загальна сума боргу станом на 30 січня 2020 року складає 37640 грн.

Як на підставу позовних вимог в цій частині посилається на те, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Таким чином, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Разом з тим, збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 12 вересня 2018 року № 459/2181/17.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що збільшення розміру аліментів у зв`язку зі зміною законодавства не ґрунтуються на зазначених вимогах закону, доказів зміни матеріального стану позивача чи відповідача суду не надано та в ході розгляду справи не встановлено, визначених законом підстав для збільшення розміру аліментів не вбачається, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції надана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими доказами, висновки суду відповідають обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд доходить висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно дост. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно дост. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03 березня 2020 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : С.С. Кругова

О.В. Маміна