Справа № 2-а-738/2023/2010 рік

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

9 квітня 2010 р. Суддя Куп’янського міськрайонного суду Харківської області Коваленко О. А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Куп’янському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання здійснити перерахунок, нарахування, здійснити виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» за 2008- 2009 р.,

                       встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі (надалі - Управління), в якому просить суд зобов"язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, недосплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2008-2009 роки.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона належить до соціальної категорії "Дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 1 січня 2008 р. по 31 грудня 2009 р. має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.

Але відповідач всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 р., яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", в тому числі й щодо зупинення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не здійснили нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

Під час підготовки справи до судового розгляду від Управління Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача у порядку письмового провадження і про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі. Також позивачка подала заяву в якій уточнила свої позовні вимоги та просить суд розглянути справу у її відсутність у порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів встановлено наступне.

Позивачка має статус "Дитини війни", що підтверджується пенсійним посвідченням  № 129379 від 7 травня 1999 р. (а. с. 5).

Враховуючи зазначений статус позивачки, вона відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності,  прихожу до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Що стосується вимог позивачки про зобов’язання відповідача виплачувати їй в 2008 р. щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то вважаю такі вимоги часткового обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

З 1 січня 2008 р. позивачці було нараховане та виплачене зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного фонду України в Куп"янському районі від 1 лютого 2010 р. за № 1617-02/18.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. за № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності  Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону України про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 р. та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, дохожу до висновку, що з 22 травня 2008 р. відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 р., оскільки з

моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22 травня 2008 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачці доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22 травня 2008 р., тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачці доплати, передбачені ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 1 січня 2008 р., з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2008 р. по 21 травня 2008 р. задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

Відповідно до цього Закону у 2008 р. позивачці підлягали доплати до пенсії:

травень 481 х 30% = 144,3 грн.;

червень 481 х 30% = 144,3 грн.;

липень  482 х 30% = 144,6 грн.;

серпень 482 х 30% = 144,6 грн.;

вересень 482 х 30% = 144,6 грн.;

жовтень 498 х 30% = 149,4 грн.;

листопад 498 х 30% = 149,4 грн.;

грудень 498 х 30% = 149,4 грн.;

всього: 1170,60 грн.

Але із наданої довідки вбачається, що позивачці з травня по 31 грудня 2008 р. було виплачено тільки 390,20 грн., різниця між виплаченими та не виплаченими сумами цієї доплати становить 780,40 грн.

Щодо вимог позивачки відносно виплати їй підвищення до пенсії у 2009 р. необхідно зазначити наступне.

Законом України "Про Державний бюджет на 2009 рік" статтю 6 Закону  України  "Про соціальний  захист дітей війни" у новій редакції не викладено та її дію не зупинено.

З початку 2009 р. позивачці Управління ПФУ в Куп'янському районі Харківської області здійснювало підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, що підтверджується довідкою.

Згідно ст. 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" у 2009 році установлений прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Стаття 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" передбачала, що на одну особу, яка втратила працездатність, прожитковий мінімум в розрахунку на місяць складає з 01жовтня 2008 р. - 498 грн., а тому, оскільки частиною 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у такому ж розмірі, тобто 498 грн., відповідач повинен був щомісячно виплачувати позивачці підвищення до пенсії, починаючи з 01 січня 2009 р. по 149-40 грн. (498 х 30% = 149-40 грн.). У зв'язку з чим суд приходить до висновку, що відповідач за період з 01січня 2009 р. по 1 грудня 2009 р. повинен був виплатити позивачці 1792-80 грн.

Як свідчить надана довідка, позивачці з 1 січня 2009 р. по 1 грудня 2009 р. було сплачено тільки 597,60 грн., недоплата складає 1195,20 грн.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищеня до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Відносини, що склалися між позивачкою та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей

людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання підвищення до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органівмісцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тому, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду,  вважаю за необхідне, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Куп'янському районі Харківської області, по невиконанню починаючи з 22 травня 2008 р. по 31.12.2009 р. приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії у встановленому законом розмірі.

Щодо строку звернення до адміністративного суду необхідно зазначити наступне.

Ч. 2 ст. 99 КАС України, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Але у відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 2 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст. ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України,  -

постановив:

Уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до  суду та стягнення недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни  -  задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області  здійснити  перерахунок  пенсії  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за періоди з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 р. та з 1 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1-70 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Куп’янський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя                                         О.А. Коваленко