ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року                                                                        м. Чернівці

справа № 713/1625/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Владичан А. І.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Собчук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самосійних вимог щодо предмету спору Мигівська сільська рада Вижницького району Чернівецької області, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області про усунення перешкод у користуванні автомобільною дорогою, знесення самочинних будівель та споруд, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 листопада 2019 року, (головуючий у 1-й інстанції Кибич І.А.),

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні автомобільною дорогою.

          В  обґрунтування позовних вимог вказувала те, що з 1993 року проживає по АДРЕСА_1 , у житловому будинку, який побудований у 1958 році та належав ОСОБА_3 , а після її смерті належав ОСОБА_4 , а тепер на праві власності належить їй. З моменту побудови житлового будинку, і до цього часу під`їзд до її житлового будинку здійснювався з АДРЕСА_1 повз домогосподарство ОСОБА_2 , яке розташоване по АДРЕСА_2 , що відображено у генеральному плані АДРЕСА_1 . Але орієнтовно у 1985 році поза дорогою, яка пролягає по АДРЕСА_3 (який на даний час помер), який був чоловіком ОСОБА_5 самовільно на земельній ділянці сільської ради, яка не надавалася йому у власність чи у користування, збудував підвал (на плані позначений як Пд.), який майже не заважав пересуватися по автомобільній дорозі, яка пролягала по вул. Чапаєва.

_________________________________________________________________________

Провадження 22ц/822/168/20

У 2001-2002 роках ОСОБА_2 на земельній ділянці, яка належала та належить сільській раді самовільно збудувала поза дорогою (поруч з підвалом) літню кухню літ.З, яка зайняла частину дороги вулиці Чапаєва та ускладнила проїзд по дорозі. У 2010-2011 роках  ОСОБА_5 добудувала, реконструювала вхід до підвалу таким чином, що підвал почав виступати на дорогу та заважати руху. Також , орієнтовно у 2010-2011 роках ОСОБА_2 на земельній ділянці, яка належала та належить сільській раді самовільно збудувала поза дорогою (поруч з літньою кухнею) яка пролягає по АДРЕСА_3 гараж літ. Ж, який зайняв частину дороги та ускладнив по ній проїзд . Також, ОСОБА_2 самовільно здійснила реконструкцію будівлі, яка на плані позначена літ.Б Пдж, зокрема розширила цю будівлю у бік АДРЕСА_4 Чапаєва орієнтовно на 3,5 м, добудувала другий поверх, а орієнтовно у 2011-2012 роках вздовж вулиці Чапаєва у напрямку від домогосподарства ОСОБА_6 до її домогосподарства збудувала огорожу, яка на декілька метрів розширила володіння ОСОБА_5 , і яка частково пролягла по АДРЕСА_5 . АДРЕСА_3 , зокрема біля будинку літ.Б., огорожа зміщена у бік вулиці АДРЕСА_3 на 2-3 м. від огорожі, яка була до 2011-2012 року.

Факт самочинного будівництва вказаних вище будівель і споруд також підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення за ст.96 КУпАП, яка була закрита за нереабілітуючими підставами (скасування акта, який встановлював адміністративну відповідальність). Оригінали матеріалів справи про адміністративне правопорушення зберігаються в УДАБІ у Чернівецькій області. Дані технічного паспорта щодо року побудови спірних будівель і споруд записані у технічний паспорт лише 15.09.2017 року (дата виготовлення технічного паспорта) з слів замовника технічного паспорта і не відповідають дійсності. Також факт самочинного будівництва підтверджується даними плану забудови садиби, затвердженого архітектором Вижницького району 01.11.1973 року, акту про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, затвердженого архітектором Вижницького району 01.11.1973 року, які не відповідають даним технічного паспорту на житловий будинок ОСОБА_5 , який розташований у АДРЕСА_2 .

У грудні 2017 року - січні 2018 року ОСОБА_5 , ОСОБА_7 (син), ОСОБА_8 (невістка) самовільно, всупереч встановленому законодавством порядку загородили їй та всім іншим людям проїзд та прохід по АДРЕСА_3 до її житлового будинку. А саме, ними, поперек вулиці Чапаєва встановлено металічну сітку, яка кріпиться до залізних стовпів, які закопані в землю, а поруч встановлено огорожу з бляхи, яка кріпиться до сітки та стовпів. У зв`язку з перекриттям вулиці Чапаєва, вона не може привезти до себе додому сіно, яке їй потрібне, оскільки тримає корову, дрова, опалює дровами, до її домогосподарства не може заїхати трактор поорати, виконати інші сільськогосподарські польові роботи.

     Вказувала, що є інвалідом III групи загального захворювання, гіпертоніком і часто хворіє. У зв`язку з її хворобою, до того як була перегороджена дорога, вона часто (два-три рази на рік) викликала «швидку допомогу», яка приїздила по АДРЕСА_3 до її житлового будинку, а також її у лікарню возили сусіди, які забирали її з дому, оскільки самостійно не могла пересуватися. Самоправні дії громадян завдають їй та її інтересам значної шкоди, яка полягає у порушенні її прав щодо користування дорогою загального користування, а саме вулицею Чапаєва, що у свою чергу порушує її житлові, соціальні права, право на належну своєчасну медичну допомогу тощо. Просила зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні автомобільною дорогою, яка пролягає по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно встановленої металевої огорожі (металічна сітка, яка кріпиться до залізних стовпів, які закопані в землю, а поруч встановлено огорожу з бляхи, яка кріпиться до сітки та стовпів) та забезпечити вільний проїзд і прохід по АДРЕСА_1 та  зобов`язати  ОСОБА_5 знести за свій рахунок самочинно збудовані житловий будинок літ.Б Пдж., підвал Пд., літню кухню літ.З, гараж літ.Ж, які розташовані у АДРЕСА_2 .

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені частково.

На вказане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що правомірність будівництва її житлового будинку, господарських будівель та споруд підтверджується наявною містобудівною документацією, а також висновком експерта. Чужої земельної ділянки, на якій проходить автомобільна дорога, ні нею, ні її покійним чоловіком ніколи не захоплювалося, самоправних дій не вчиняли. Що стосується автомобільної дороги до господарства ОСОБА_1 , вказує, що саме вона своїми неправомірними діями перегородила частину цієї дороги, позбавивши себе можливості користуватися цією дорогою, що підтверджується постановою інспектора від 23.03.2018 року, за самовільне захоплення земельної ділянки площею 0,2146 га., на якій знаходиться автомобільна дорога загального користування, за що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Також зазначає, що генеральний план розвитку Мигівської сільської ради не відповідає встановленим вимогам, грубо порушує її права як власника землі, тому даний план оскаржується у адміністративному суді, рішення якого матиме визначальне значення для правильного вирішення цієї цивільної справи.

Судом першої інстанції не з`ясовано наявність повноважень ОСОБА_1 на звернення із позовом до суду щодо автомобільної дороги загального користування, не доведено обставин, що саме нею чиняться перешкоди позивачці у користуванні дорогою. Також недоведеною є обставина, що саме по подвір`ї її житлового будинку прокладено автомобільну дорогу загального користування до господарства ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи висновки суду про те, що саме вона чинить перешкоди у користуванні дорогою встановленням огорожі подвір`я її житлового будинку.

Порушуючи норми матеріального права суд першої інстанції при вирішенні даної справи не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ст.71 ЗУ України, ст. ст. 1, 5,7 ЗУ «Про автомобільні дороги».

Просить скасувати  рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити. Вирішити питання судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що самоправні дії громадян завдають їй значної шкоди, яка полягає у порушенні її прав щодо користування дорогою загального користування. Факт наявності дороги загального користування, тобто вулиці Чапаєва, яка веде до її домогосподарства підтверджується даними генерального плану с. Мигове, рішенням Мигівської сільської ради, факт перекриття цієї дороги відповідачем підтверджується актом обстеження дороги від 20.02.2019 року, іншими доказами.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на висновок експертного дослідження від 09.10.2017 року, який є недопустимим доказом, оскільки експертним дослідженням не враховано рішенням сесії Мигівської сільської ради від 02.11.2017 року затверджено генеральний план населеного пункту, де було визначено, що відповідно до порядку землекористування, відповідно до розташування домогосподарств, яке склалося історично, вулиця Чапаєва пролягає до її господарства з 1958 року і не змінювала свого напрямку. На даний час у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, як на об`єкт права власності, також відсутні документи, які б підтверджували встановлення меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 у натурі, що робить безпідставним твердження ОСОБА_2 про те, що вона має право саме на 0,2262 га у межах які вона сама собі встановлює.

Висновок експерта жодним чином не спростовує і не підтверджує законність чи незаконність Генерального плану с. Мигове, що виключає використання висновку експерта як належного доказу по справі щодо предмету спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на безпідставність апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Зазначає, що самоправні дії ОСОБА_2 завдають її інтересам значної шкоди, яка полягає у порушенні її права щодо користування дорогою загального користування. Факт наявності дороги загального користування, тобто вулиці Чапаєва, яка веде до її господарства, підтверджується даними Генерального плану с. Мигове, рішенням Мигівської сільської ради від 13.12.2017 року №429-19/17, актом обстеження земельної ділянки під`їзної дороги ОСОБА_2 від 11.12.2017 року. Факт перекриття цієї дороги ОСОБА_2 підтверджується актом обстеження дороги від 20.02.2019 року, висновком про результати розгляду її звернення від 15.06.2019 року та іншими доказами.

Наданий апелянтом експертний висновок від 09.10.2017 року не є належним доказом по справі, оскільки не враховано рішення Мигівської сільської ради від 02.11.2017 року « Про затвердження Генерального плану с. Мигове Вижницького району Чернівецької області», у якому було визначено, що вулиця Чапаєва пролягає до її господарства з 1958 року, та свого напрямку не змінювала. Висновок зроблений у жовтні 2017 року, а з листопада 2017 року діє новий генеральний план села, атому висновок спеціаліста є неактуальним.

Також вказує що у ОСОБА_2 відсутні документи, які б підтверджували встановлення меж земельної ділянки в натурі, що робить безпідставними твердження відповідача про її право саме на 0,2262 га у межах, які вона сама собі встановлює.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що зведена огорожа (паркан) на проїзді вулиці Чапаєва АДРЕСА_6 с. Мигове Вижницького району Чернівецької області обмежує ОСОБА_1 у праві вільного доступу до її земельної ділянки та житлового будинку, оскільки встановлений на ділянці загального користування паркан ускладнює прохід, проїзд до об`єктів нерухомості позивача.

Колегія суддів вважає правильними зазначені висновки суду.

      Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки  площею 0,25 га., кадастровий номер: 7320585000:01:004:0257, що підтверджується правовстановлюючими документами;

Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у домоволодінні  з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_2 , однак право власності на вказане домогосподарство не зареєстровано.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27.07.2018 року та постановою Чернівецького апеляційного суду від 04.12.2018 року встановлені наступні обставини, а саме відсутність у ОСОБА_2 належним чином оформленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Рішенням Мигівської сільської ради 37 сесії 7 скликання №827-37/19 від 20.09.2019 року ОСОБА_2 відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 , площею 0,2262 га, кадастровий номер 7320585000:01:004:0971, у зв`язку з невідповідністю технічної документації із землеустрою, містобудівній документації (генеральному плану с.Мигове, Вижницького району Чернівецької області).

Генеральним планом с.Мигове, Вижницького району Чернівецької області передбачено проїзд (дорога) через земельну ділянку кадастровий номер 7320585000:01:004:0971, яка розташована в АДРЕСА_2 та до сусідніх земельних ділянок, до земельної ділянки кадастровий номер 7320585000:01:004:0257, є одна існуюча дорога, яка передбачена генеральним планом с.Мигове Вижницького району Чернівецької області що підтверджується відповіддю  Вижницької РДА Чернівецької області №63 від 03.07.2018 року.

Комісією Мигівської сільської ради неодноразово було здійснено обстеження домогосподарства ОСОБА_2 та встановлено, що дорога по АДРЕСА_3 проходить біля господарства ОСОБА_2 , де будинок знаходиться з лівої сторони дороги, стоїть загорожа та ворота до будинку, а частина господарських будівель добудована через дорогу з правої сторони. Дорога до господарства громадянки ОСОБА_1 перегороджена ОСОБА_7 , який проживає у житловому будинку ОСОБА_2 .  Дана дорога являється єдиним під`їздом до господарства ОСОБА_1 якою користувалися: мати її покійного чоловіка та  ОСОБА_1 з чоловіком, дата будівництва їхнього будинку 1958 рік, що підтверджується актами обстеження земельної ділянки від 11.12.2017 року, 03.04.2018 року, 20.09.2019 року.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Спірні правовідносини стосуються порядку здійснення права власності та права користування земельними ділянками та регулюються положеннями Цивільного Кодексу України щодо режиму права власності та Земельного Кодексу України. Земельний Кодекс України визначає дві форми законного користування земельною ділянкою право власності або право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно п.г ч.1 ст.91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що своїми діями відповідачка ОСОБА_2 створює перешкоди у користуванні ОСОБА_1 майном, яке їй належить на праві власності шляхом обмеження користування проїздом по вулиці загального користування, чим порушують її законі права.

Посилання апелянта на те, що правомірність будівництва її житлового будинку, господарських будівель та споруд підтверджується наявною містобудівною документацією та висновком експерта. Земельну ділянку, на якій проходить автомобільна дорога, ні нею, ні її покійним чоловіком ніколи не захоплювалося, самоправних дій не вчиняли, спростовуються наступними доказами.

Як вбачається з копії акту обстеження земельної ділянки (під`їздної дороги) ОСОБА_2 від 03 квітня 2018 року, що узгоджувальною комісією з розгляду та вирішення земельних спорів в складі: голови комісії – Гайдука В.Д., секретаря комісії – Шутак Н.П., члена комісії: ОСОБА_9 , в присутності депутата сільської ради Шемберка А.В., ст. ДОП ОСОБА_10 та Мигівського сільського голови ОСОБА_11 , при обстеженні виявлено, що ОСОБА_7 , який проживає у житловому будинку своєї матері ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_2 загородив дорогу до господарства  ОСОБА_1 . Дана дорога являється дорогою загального користування і єдиним під`їздом до її житлового будинку. Цією дорогою господарство Ткачуків користувалося з 1958 року (побудований житловий будинок) до будівництва господарства ОСОБА_2 (1975 рік побудови житлового будинку). Комісія пропонувала ОСОБА_7 звільнити під`їзну дорогу до господарства ОСОБА_1 .

З копії акту обстеження дороги по АДРЕСА_1 до господарства ОСОБА_1 від 20 лютого 2019 року з фототаблицею  вбачається, що постійною комісією з розгляду та вирішення земельних спорів в складі: голови комісії - Гайдука Василя Дмитровича, членів комісії: ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , в присутності депутата сільської ради Шемберка Андрія Васильовича, Мигівського сільського голови - Мудрака Василя Степановича обстежено дорогу по вулиці Чапаєва та під`їзд до господарства громадянки ОСОБА_1 . При обстеженні виявлено, що дорога по вулиці Чапаєва проходить біля господарства ОСОБА_2 , де будинок знаходиться з лівої сторони дороги, стоїть загорожа та ворота до будинку що підтверджується фото фіксацією, а частина господарських будівель добудована через дорогу з правої сторони (фото фіксація додається). Дорога до господарства громадянки ОСОБА_1 перегороджена ОСОБА_7 , який проживає у житловому будинку ОСОБА_2 (фото додається). Дана дорога являється єдиним під`їздом до господарства ОСОБА_1 якою користувалися: мати її покійного чоловіка та  ОСОБА_1 з чоловіком, дата будівництва їхнього будинку 1958 рік.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому, дана норма закону передбачає, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п.33 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ в № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні автомобільною дорогою ОСОБА_1 , яка пролягає по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно встановленої металевої огорожі, оскільки судом встановлено факт порушеного права, а саме неможливість позивача користуватися дорогою загального користування, яка є основним під`їздом до її житлового будинку через утруднення заїзду до будинку.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, позивачка визначила спосіб для відновлення порушених прав, шляхом знесення самовільно встановленої металевої огорожі, мотивуючи свою позицію тим, що відповідачкою ОСОБА_14 , встановлено металічну сітку, яка кріпиться до залізних стовпів, які закопані в землю, а поруч встановлено огорожу з бляхи, яка кріпиться до сітки та стовпів, яка перекриває вулицю Чапаєва в с.Мигове, на якій розташована дорога загального користування, яка є основним під`їздом до її житлового будинку, що порушує її житлові, соціальні права, право на належну своєчасну медичну допомогу.

Нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, колегія судів зважає і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист , хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того Європейський суд з прав людини акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, колегія суддів виходить із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі не можливості такого поновлення гарантувати собі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Безпідставними є доводи апелянта про відсутність повноважень ОСОБА_1 на звернення до суду з позовом щодо автомобільної дороги загального користування, оскільки незважаючи на те, що дорога перебуває у власності Мигівської сільської ради, права позивачки ОСОБА_1 не можуть бути залежними від реалізації своїх повноважень органом місцевого самоврядування, якщо порушуються її права, діями ОСОБА_2 завдається шкода інтересам ОСОБА_1 , що є підставою для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільні дороги» автомобільна дорога це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; вулиця – автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів.

Статтею 32 Закону України «Про автомобільні дороги» користувачі автомобільних доріг мають, зокрема, право на безперервні, безпечні та зручні умови руху. Користувачі автомобільних доріг зобов`язані дотримуватися вимог правил дорожнього руху, не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, не завдавати своїми діями шкоди автомобільним дорогам, їх складовим та користувачам цих доріг.

Апелянтом, як на підставу своїх заперечень щодо позову, є посилання на висновок експертного дослідження від 09.10.2017 року №091017, який не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки експертним дослідженням не враховано, що рішенням 18 сесії Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 02.11.2017 року затверджено генеральний план населеного пункту, в якому було визначено, що відповідно до порядку землекористування, відповідно до розташування домогосподарств, яке склалося історично, відповідно до розташування наявних автомобільних доріг, під`їзних шляхів до домогосподарства громадянки ОСОБА_1 , яке розташоване по АДРЕСА_7 веде і буде вести наявна дорога АДРЕСА_8 яка пролягає по АДРЕСА_7 .

Висновок експерта жодним чином не спростовує і не підтверджує законність чи незаконність Генерального плану с. Мигове, що виключає можливість використання висновку експерта як належного доказу по справі щодо предмета спору.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частиною 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведені з дотриманням вимог процесуального закону, і ця оцінка спрямована на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виходив з достатності досліджених доказів для того, щоб зробити висновки по суті спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України») .

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 березня 2020 року

Головуючий А.І. Владичан

Судді: Н.К. Височанська

                                                              І.М. Литвинюк