Справа № 352/51/19

Провадження № 2/352/351/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого-судді Гургули В.Б.,

секретаря судового засідання Кожуховської О.І.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Ярицького Л.І.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Удудяк Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати.

Заявлений позов обґрунтовував тим, що він працював в фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на посаді монтажника з 02.10.2017. З цієї дати на даному підприємстві йому нараховували, але не виплачували заробітну плату. Згідно довідки, яка була видана йому за місцем роботи за період з 02.10.2017 по 28.09.2018 відповідачем нараховано, але не виплачено йому заробітну плату в сумі 43043,00 грн.

27.09.2018 він написав заяву про звільнення за угодою сторін і надав трудову книжку для відповідного запису, надіючись, що згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при його звільненні буде здійснено виплату всіх сум, що належать йому від підприємця в день його звільнення. Проте, ОСОБА_2 відмовився підписувати йому заяву, обґрунтовуючи тим, що у нього хворий бухгалтер, а він не знає як звільняти працівника і не буде нічого підписувати, а також відмовився робити будь-які записи в трудовій книжці і не бажає проводити йому виплати. Стверджує, що до роботи підприємець його не допускав.

13.10.2018 на поштову адресу за місцем його проживання прийшов лист, в якому знаходився наказ від 28.09.2018 №1 про його звільнення за угодою сторін. Позивач стверджує, що даний наказ виданий не вірною датою. Також, він отримав лист, в якому було повідомлено, що він має підписати наказ і надати трудову книжку.

Позивач зазначає, що з 28.09.2018 по 13.10.2018 він не міг стати на біржу праці чи оформитися на іншу роботу, через те, що ФОП ОСОБА_2 не зробив відповідний запис у трудовій книжці.

27.10.2018 на його домашню адресу прийшов переказ в розмірі 3425 грн. 35 коп., а також лист від ОСОБА_2 , в якому вказано, що переказ грошей - це зарплата та відпускні. Дані дії позивач вважає такими, що не відповідають ч. 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

14.11.2018 йому надійшов лист, в якому повідомлено, що він 14.11.2018 має з`явитися за адресою: вул. Дністровська 16А м. Івано-Франківськ ТЦ «Горизонт» для отримання розрахункових коштів та підписання особистої картки. Коли він прийшов за даною адресою підприємця ОСОБА_2 не було. Його працівник повідомив, що ніяких коштів для нього немає, всі виплати проведені.

Позивач зазначає, що 01.10.2018 він звернувся в Управління Держпраці в Івано-Франківській області з листом від 01.10.2018 №А-660 та від 18.10.2018 №А-680 для перевірки ФОП ОСОБА_2 про невиплату заробітної плати.

06.11.2018 йому прийшла відповідь з Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 31.10.2018, в якій були підтверджені порушення вимог законодавства про працю. На ФОП ОСОБА_2 складений акт та внесено припис на усунення виявлених порушень, які останній не усунув і до цього часу не виплатив заробітної плати. Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області накладено штраф на ФОП ОСОБА_2 згідно постанови. Також, до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області були передані матеріали, згідно яких суд постановив визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення (справа №353/1164/18).

Ухвалою суду від 31.01.2019 було відкрито провадження у даній справі та призначено до підготовчого судового засідання.

21.08.2019 від ФОП ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив залишити позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсацію втрати частини заробітної плати без задоволення. Відзив вмотивовано тим, що ОСОБА_1 протягом усього періоду працевлаштування у ФОП ОСОБА_2 відмовлявся підписувати відомості на видачу заробітної плати, попри те, що фактично її отримував, в підтвердження чого є Акти про відмову від підпису та платіжні відомості на отримання авансу та заробітної плати, в яких міститься підпис іншого працівника, що отримував заробітну плату в той самий період, що і ОСОБА_1

ФОП ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 працював в нього достатньо довгий час, з 02.10.2017 по 28.09.2018, що свідчить про те, що заробітна плата виплачувалась. Також, в якості спростування тверджень щодо невиплати заробітної плати свідчать наступні документи:

-Довідка про доходи від 12.10.2018 №2 ОСОБА_1 , яка видана законному представнику ОСОБА_1 на підставі заяви та отримана ним 12.10.2018, про що свідчить особистий підпис про отримання на довідці;

-Довідка ГУ ДФС в Івано-Франківській області щодо відсутності заборгованості за сплати єдиного внеску;

-Податкові звіти про суми утриманого податку за формою 1ДФ, де вказано, що у ФОП ОСОБА_2 у зазначений звітний період працювала за трудовим договором 1 особа.

28.09.2018 ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін на підставі наказу від 28.09.2018 №1. В останній робочий день ОСОБА_1 на робочому місці був відсутній, в зв`язку із чим складено Акт про фіксацію відсутності працівника на робочому місці. Відповідач зазначає, що не зважаючи на звернення роботодавця позивач для підписання наказу та отримання розрахунку не з`являвся. Тому, роботодавець надіслав даний наказ поштою 03.10.2018. Так як, ОСОБА_1 для розрахунку не з`являвся, то вказані кошти були відправлені поштовим переказом з супровідним листом, в якому ОСОБА_1 було повідомлено про нараховану суму.

Також, відповідач зазначив, що він провів із звільненим працівником повний розрахунок шляхом поштових відправлень, так як позивач ухилявся від отримання остаточного розрахунку.

Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що вимоги позивача є безпідставними, не підтвердженими та такими, що не відповідають дійсності, тому у задоволенні позову слід відмовити.

13.02.2020 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив позовні вимоги розглядати в наступній редакції:

1. Стягнути з відповідача фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 на його користь заборговану йому заробітну плату за період роботи з 02.10.2017 по 28.09.2018 в сумі 42727 грн. 97 коп.;

2. Стягнути з відповідача фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 на його користь компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 02.10.2017 по 28.09.2018 в сумі 3155 грн. 76 коп.;

3. Стягнути з відповідача фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (тобто з дня наступного, що йде за днем звільнення і по день ухвалення судового рішення у справі), виходячи з розміру його середньоденного заробітку, який становить 169 грн. 22 коп.;

4. Стягнути з відповідача фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 на його користь компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку із порушенням термінів її виплати в сумі 4789 грн. 46 коп.;

5. Стягнути з відповідача фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 на його користь суму понесених ним судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Позивач та його представник адвокат Ярицький Л.І. в судовому засіданні 03.03.2020 уточнені позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити в повному обсязі, також зазначили, що вони також підтримують одну з первісних позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн.

Відповідач та його представник адвокат Удудяк Н.М. в задоволені позову просили відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, проаналізувавши свідчення свідків, дослідивши та оцінивши здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, які надані позивачем на обґрунтування позовних вимог, взявши до уваги заперечення відповідача та надані ним докази на підтвердження своїх заперечень, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

За змістом ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 12, 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02.10.2017 по 28.09.2018 працював на посаді монтажника у фізичної особи підприємця ОСОБА_2 . Протягом усього періоду працевлаштування позивач відмовлявся підписувати відомості на видачу заробітної плати, що підтверджується наданими в судовому засіданні Актами про відмову від підпису. Факт отримання ОСОБА_1 заробітної плати підтверджується: довідкою про доходи від 12.10.2018 №2 ОСОБА_1 , яка видана законному представнику ОСОБА_1 на підставі заяви та отримана ним 12.10.2018, про що свідчить особистий підпис про отримання на довідці; довідкою ГУ ДФС в Івано-Франківській області щодо відсутності заборгованості за сплати єдиного внеску; податковими звітами про суми утриманого податку за формою 1ДФ, де вказано, що у ФОП ОСОБА_2 у зазначений звітний період працювала за трудовим договором 1 особа. Також, вищевказане підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які зазначили, що бачили як ФОП ОСОБА_2 виплачував ОСОБА_1 заробітню плату, а свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які були клієнтами ФОП ОСОБА_2 вказали, що проводили розрахунки за надані послуги з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

28.09.2018 ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією наказу №1 про звільнення від 28.09.2018 (а.с. 160). Позивача на робочому місці 28.09.2018 не було, що підтверджується актом фіксації відсутності працівника на роботі, в якому також зазначено, що вимога про розрахунок ОСОБА_1 не подавалась.(а.с. 159).

03.10.2018 ФОП ОСОБА_2 вищевказаний наказ надіслав поштою.

Так як, позивач для отримання розрахунку не з`являвся, то дані кошти були відправлені йому поштовим переказом з супровідним листом, в якому ОСОБА_1 було повідомлено про нараховану суму. Згідно письмового повідомлення позивач переказ одержав особисто і отримана сума ним не оспорювалась.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п`ята статті 235 КЗпП України).

Відповідно до частин першої та другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ураховуючи зазначені положення законодавства України, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого

ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Положеннями частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що перебуваючи у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 . ОСОБА_1 заробітну плату отримував, у день звільнення позивач не працював, для ознайомлення із наказом про звільнення та для відміток у трудовій книжці не з`являвся, а роботодавець вчинив дії з виплати належної працівнику при звільненні заробітної плати, переказавши у жовтні 2018 року на адресу позивача 3425 грн. 35 коп. засобами поштового зв`язку, що підтверджується квитанцією від 11 жовтня 2018 року, а також те, що вимог про проведення розрахунку при звільненні працівник до моменту звернення до суду не заявляв, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач вчинив дії, спрямовані на виконання обов`язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, надавши докази виплати працівникові сум, належних йому при звільненні та докази виплат заробітних плат у період роботи з 02.10.2017 по 28.09.2018.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження заявленої позовної вимоги про компенсацію за невикористану відпустку позивачем не надано доказів того, що ФОП ОСОБА_2 має заборгованість перед ним по компенсації за невикористану відпустку, також даний факт не був доведений і в судовому засіданні.

Розрахунки позивача не можуть свідчити про наявність заборгованості по компенсації за невикористану відпустку.

Також, в судовому засіданні представник позивача адвокат Ярицький Л.І. наполягав на задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100000 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки позивачем не доведено порушення його трудових прав, вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене та оцінюючи зібрані докази у сукупності суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та правомірність дій відповідача.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 41, 55 Конституції України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 12, 81, 89, 263-265, 282 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 05.03.2020.

Позивач:

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач:

ФОП ОСОБА_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ТЦ «Горизонт», м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ НОМЕР_2.

Суддя Гургула В.Б.