Справа № 587/1841/19

Номер провадження 22-ц/816/219/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

05 березня 2020 року        м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача – Орлова І.В.,

суддів: Собини О.І., Хвостика С.Г.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в:

28 серпня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – АТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 127642 гривень заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, а саме: 24500 гривень кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, у зв`язку з чим позичальник 12 жовтня 2010 року підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Скориставшись кредитними коштами, відповідач не виконав зобов`язань із вчасного їх повернення, внаслідок чого станом на 29 липня 2019 року утворилась заборгованість на загальну суму 127642 гривень, яка складається з 62714,15 гривень боргу по тілу кредиту, 22849,961 гривень боргу по простроченому тілу кредиту та 42077,89 гривень пені за прострочене зобов`язання.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 05 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 43619,29 гривень заборгованості за кредитним договором та 656,40 гривень судового збору.

В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення в частині незадоволених вимог про стягнення боргу по тілу кредиту та простроченому тілу кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в обґрунтування заявлених вимог суду були надані належні та достатні докази, якими підтверджується укладення кредитного договору шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви. Крім того, звертається увага апеляційного суду на те, що відповідач 12 жовтня 2010 року також підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка містить всі умови кредитного договору. На думку позивача, суд безпідставно здійснив перерахунок заборгованості, не врахувавши право банку на нарахування процентів за користування кредитними коштами. Також зазначається про визнання відповідачем позовних вимог в суді першої інстанції. Позивач вважає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, так як в матеріалах справи відсутні обґрунтовані заперечення відповідачки проти позовних вимог. Часткове повернення позичальником кредитного боргу свідчить про виконання умов укладеного договору та згоду із запропонованими банком умовами кредитування, які викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг в Приватбанку.

В частині стягнення 1541,40 гривень боргу по кредиту та 42077,89 гривень пені рішення суду не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 січня 2020 року відмовлено АТ КБ «Приватбанк» у прийнятті доданих до апеляційної скарги доказів, які не були подані до суду першої інстанції, а саме: виписки по кредитному рахунку відповідача, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідки про видані відповідачу кредитні картки та довідки про реєстрацію відповідача у Приват24.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи спір в частині заявлених вимог про стягнення боргу про кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість по тілу кредиту та по простроченому тілу кредиту на загальну суму 85564,11 гривень відповідач частково повернув банку, оскільки за весь спірний період всього сплатив 84022,71 гривні, які банк безпідставно рахував як плату за користування кредитними коштами, тобто проценти, які умовами укладеного між сторонами кредитного договору не передбачені. Таким чином, суд стягнув 1541,40 гривню боргу по кредиту, відмовивши у задоволенні решти вимог в цій частині.

Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції повністю погоджується.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2010 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, в якій зазначена згода позичальника, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Підписом у Анкеті-заяві відповідач також засвідчив, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку (а.с. 17).

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які відповідачкою не підписані (а.с. 18, 19-33).

Згідно з розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 12 жовтня 2010 року станом на 29 липня 2019 року становить 127642 гривень та складається з 62714,15 гривень боргу по тілу кредиту, 22849,961 гривень боргу по простроченому тілу кредиту та 42077,89 гривень пені за прострочене зобов`язання (а.с. 5-12).

Судом правильно встановлено, що у Анкеті-заяві позичальника від 12 жовтня 2010 року відсутні умови договору про плату за користування кредитними коштами, тобто сторонами кредитного договору процентна ставка за користування кредитом не обумовлена, а доказів на підтвердження зворотного позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано. Зокрема, не доведено, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними у момент підписання Анкети-заяви.

Доводи апеляційної скарги про те, що 12 жовтня 2010 року ОСОБА_1 , крім Анкети-заяви, також підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка містить всі умови кредитного договору, відповідними доказами не підтверджені.

Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з позовом. Позивач не надав суду доказів, що редакція Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку діяла на момент підписання Анкети-заяви позичальником.

Отже, за відсутності конкретних запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, відсутності у підписаній відповідачем Анкеті-заяві умов про сплату процентів за користування кредитними коштами, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення з відповідачем кредитного договору.

Вказані висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права, які регулюють подібні спірні правовідносини, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Доводи апеляційної скарги про передбачене умовами укладеного кредитного договору право банку на нарахування процентів за користування кредитними коштами не ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та доказах, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, за відсутності у позивача права на нарахування плати за користування кредитом (процентів) суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сплачені відповідачем кошти на погашення кредиту мали зараховуватись банком на погашення боргу по тілу кредиту та по простроченому тілу кредиту.

Як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 отримав у кредит 24500 гривень (а.с. 4). Доказів на підтвердження того, що позичальник отримав від банку більше ніж 24500 гривень кредитних коштів матеріали справи не містять.

Розрахунком заборгованості по кредитному договору № б/н станом на 29 липня 2019 року підтверджується, що сплачені відповідачем кошти на загальну суму 84022,71 гривні за період з 14 квітня 2011 року по 01 березня 2019 року банк зараховував як плату за користування кредитними коштами, тобто на погашення боргу по процентам.

Відтак, відповідач за спірний період заборгованість по тілу кредиту у розмірі 62714,15 гривень та по простроченому тілу кредиту у розмірі 22849,96 гривень сплатив на загальну суму 84022,71 гривні, а залишок неповернутого боргу склав 1541,40 гривня.

Факт визнання позову відповідачем не може бути прийнятий за обставину, достатню для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Так, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 206 ЦПК України).

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

Водночас, за відсутності домовленості між сторонами про розмір процентів за користування кредитом, законних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу по кредиту та по простроченому кредиту у повному обсязі, який утворився внаслідок безпідставного зарахування банком частини внесених відповідачем коштів на погашення боргу як плати за користування кредитом (проценти), суд першої інстанції не знайшов, частково задовольнивши ці вимоги на суму 1541,40 гривень, з чим колегія суддів повністю погоджується.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, докази, які містяться в матеріалах справи, та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, як підстави для скасування судового рішення в оскаржуваній частині.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення заявником норм процесуального закону.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення в частині стягнення з відповідача боргу по кредиту у розмірі 1541,40 гривня, відмовивши у задоволенні решти цих вимог. Підстав для скасування рішення в оскаржуваній частині за доводами апеляційної скарги немає.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 листопада 2019 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови – 05 березня 2020 року.

Суддя-доповідач І.В.Орлов

Судді: О.І.Собина

С.Г.Хвостик