02.03.20

22-ц/812/119/20

Єдиний унікальний номер справи 482/1141/16-ц        

Провадження № 22-ц/812/119/20          Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

П О С Т А Н О В А

                                                         іменем України

02 березня 2020 року                                                                           м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

з участю:

       позивача - ОСОБА_1 та її представника – ОСОБА_2 ,

       відповідача – ОСОБА_3 та її представника – ОСОБА_4 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області, ухвалене 29 травня 2017 року о 09 годині 01 хвилина, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Ітріна М.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину,

у с т а н о в и л а :

11 серпня 2016 року ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_5 зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

Вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці площею 0,1680 га.

Вздовж паркану свого домоволодіння, вона висадила майже 40 молодих плодових дерев, які 06 липня 2015 року, близько 12.00 години дня, відповідач ОСОБА_5 вирвав

ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів з заявою, та 05 травня 2016 року кримінальне провадження було закрито, у зв`язку з відсутністю у діях відповідача складу кримінального правопорушення.

Посилаючись на те, що діями ОСОБА_5 її майну було завдано шкоду, ОСОБА_1 , після уточнення позовних вимог, кінцево просила стягнути з відповідача на її користь у відшкодування шкоди 41 038 гривень 49 копійок, з яких:

-13 120 гривень - у відшкодування матеріальної шкоди, вартості пошкоджених дерев;

-12 000 гривень - упущеної вигоди;

-918 гривень 49 копійок - витрат, понесених на придбання ліків у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, внаслідок пошкодження її майна;

-15 000 гривень моральної шкоди.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 10 500 гривень матеріальної шкоди, 3 000 гривень моральної шкоди та розподілено судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду І інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи, положенням чинного цивільно-процесуального законодавства.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року, апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення суду І інстанції змінено в частині матеріальної шкоди зменшено з 10 500 гривень до 6 000 гривень, в частині моральної шкоди – з 3000 гривень до 1 000 гривень.

08 серпня 2017 року ОСОБА_5 подав на вищезазначені рішення касаційну скаргу, яка постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року задоволена частково. Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року скасовано, а цивільна справа, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно протоколу авторозподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючого Лисенка П.П., суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 грудня  2019 року справу призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції.

15 січня 2020 року на адресу Миколаївського апеляційного суду від ОСОБА_3 надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , відповідача по справі (т. 2 а.с. 60) .

Як вбачається з зазначеного свідоцтва, серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що вчинено відповідний актовий запис за № 2 (т. 2 а.с. 61).

Згідно з ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

20 січня 2020 року ухвалою колегії суддів Миколаївського апеляційного суду у приватного нотаріуса Новоодеського районного нотаріального округу Філіпенка Д.В. витребувано копію спадкової справи.

29 січня 2020 року на адресу Миколаївського апеляційного суду надійшла копія спадкової справи №66/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , з якої вбачається, що свідоцтва про право на спадщину за законом отримали дружина померлого - ОСОБА_3 та двоє його неповнолітніх синів – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 63-85).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року, названих осіб залучено до участі у справі, у якості правонаступників відповідача (т. 2 а.с. 117-119).

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши докази, подані ними в процесі розгляду справи, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 та неповнолітні ОСОБА_6  та ОСОБА_7 слід задовольнити, оскаржуване рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року скасувати, та прийняти постанову про відмову у позові, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що, позивачу саме неправомірними діями відповідача, заподіяна майнова шкода, яку той і повинен відшкодувати.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не погоджується з встановленими судом 1 інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо результату вирішення справи, вважає не вірними, не обґрунтованими й не законними.

Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального закону, зокрема, ст. ст. 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року “Про судове рішення у цивільній справі”.

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, ч. ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач – для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення районного суду не відповідає виписаному.

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз положень ст. ст. 11, 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за наступних умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, що завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

При цьому, усі названі елементи цивільно правової відповідальності, повинні бути доведені належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно абзацу першого частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Саме наведеним і слід було керуватися районному суду прим вирішенні даного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 1 інстанції, ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,1680 га, призначеної для будівництва і обслуговування цього житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 6-8).

Для благоустрою своєї території, протягом 2013-2015 рр., вона, вздовж паркану свого домоволодіння висадила 40 сажанці плодових дерев та горіху.

      Близько 12.00 години 06 липня 2015 року сажанці були пошкоджені та вирвані відповідачем, як твердить позивач, про що складений слідчим СВ Новоодеського РВ УМВС України в Миколаївській області, а також підтверджується письмовою заявою ОСОБА_1 , що адресована керівництву Новоодеського відділу міліції, протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та змістом її допиту, в якості потерпілої.

При цьому, особисто, протиправних дій того, вона не бачила, оскільки разом із чоловіком знаходилася за межами місця проживання, а дізналася про таке від братів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які на час здійснення відповідачем протиправних дій, проводили в її домі ремонтні роботи.

       Проте, 05 травня 2016 р. постановою слідчого СВ Новоодеського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області вищевказане провадження закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 1 ст. 129 КК України (т.1 а.с. 9-14).

       Допитані в кримінальній справі брати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 факту пошкодження насаджень саме відповідачем не підтвердили.

Свідки ОСОБА_10 , яка є двоюрідною сестрою позивача та знаходилася доволі далеко від місця події, та ОСОБА_11 , який проводив господарські роботи в помешканні, знають про обставини події чи зі слів названих братів, чи від самої позивача.

       За таких доказів, неможливо упевнено стверджувати, що саме ОСОБА_5 позивачу заподіяна майнова та моральна шкода, а тому підстав для покладення на нього відповідальності по їх відшкодуванню немає.

       Більше того, захисту від неправомірних дій, підлягають законні права громадян, у тому числі, і право на захист об`єктів власності, від злочинних посягань.

       Відповідно ж до довідки Баловнянської сільської ради, підписаною сільським головою (т. 1 а.с. 144), ОСОБА_1 висадила дерева вздовж паркану свого домоволодіння, на земельній ділянці яка межує з проїжджою частиною та належить сільській раді, і у власності позивача ніколи не перебувала.

       Згідно пункту 2 частини першої статті 16 Закону України  «Про благоустрій населених пунктів» на об`єктах благоустрою забороняється самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони,  самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо.

       За такого, колегія суддів приходить до висновку, що позивач самовільно висадила дерева поза межами своєї земельної ділянки, а відтак, не може вимагати відшкодування шкоди завдане зазначеному майну, оскільки земельна ділянка їй не належить.

              Інших доказів, які б підтверджували вину відповідача, матеріали справи не містять.

       Надані позивачем до суду апеляційної інстанції додаткові докази, виписаних висновків не спростовують, оскільки стосуються інших обставин.

       Зокрема, Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 22 листопада 2019 року, встановлює інші, чим на час події, межі земельної ділянки позивача, зміщуючи їх на декілька метрів в бік накатаної дороги. При цьому, встановлені позивачем раніше стовпи для огорожі так і залишаються на попередньому місці.

       Як вбачається з акту прийомки–передачі межових знаків на зберігання від 22 листопада 2019 року, викопіювання зробленого з ген. плану с. Баловне, порівняльного плану за даними ДЗК, пояснення інженера землевпорядника від тієї ж дати, позивач збільшила площу своєї земельної ділянки вже з врахуванням тієї площі, де нею були висаджені дерева та відповідний орган змінив ці межі, встановивши нові межові знаки (т. 2 а.с. 99-111).

       Таким чином, належних та допустимих доказів тому, що позивач висадила дерева на належній їй території у справі немає, а тому і з названої підстави позов не міг бути задоволений.

       Проте, такі дії нею були вчинені 22 листопада 2019 року, тобто, вже після винесення рішення по зазначеній справі та перегляду Верховним Судом, а тому зазначені докази не беруться до уваги, оскільки не існували та не були предметом розгляду у суді І інстанції.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, внаслідок протиправної поведінки відповідача, то вона також не підлягає задоволенню, оскільки кримінальне провадження стосовно нього закрито та вина відповідача не встановлена.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості — об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.

Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом — це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява №8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява №36650/03)).

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

       За такого, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, слід залишити без задоволення.

       Оскільки суд 1 інстанції був іншої думки і позов частково задовольнив, то зазначений вище висновок щодо обґрунтованості названої позовної вимоги слід виправити постановою апеляційної інстанції, попередньо скасувавши рішення районного суду.

       Щодо судового рішення в частині стягнення судового збору з відповідача за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції, то в цій частині воно також підлягає скасуванню, оскільки в задоволенні позову відмовлено та відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , задовольнити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий                                 П.П. Лисенка

Судді:                                        О.І. Галущенко

                                               Т.В. Серебрякова

________________________________________________

Повний текст постанови складено 04 березня 2020 року.