Справа № 2-а-62/10р.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м  У к р а ї н и

19 лютого 2010 року          Бахмацький районний суд Чернігівської області в складі:

                                                                       головуючого  - судді   Пархоменка П.І.

                                                                       при секретарі  Горбач Н.Д.

                                                                       сторони не з’явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни та поновлення пропущеного строку для звернення до суду, -

В С Т А Н О В И В:

02.02.2010 року позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області, в якому просить зобов’язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки в сумі 5087 грн. 10 коп. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» належить до соціальної групи «діти війни» і відповідно до даного закону має право на пільги. Зокрема, згідно із ст. 6 цього Закону вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Але в порушення вимог даного закону протягом 2006-2009 рр. відповідачем позивачу така доплата не проводилась, а з 01 січня 2008 року  виплата проводилась в розмірі 10 % від мінімальної пенсії за віком, в результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 5087 грн. 10 коп., яку позивач просить стягнути.

В судове засідання позивачка не з’явилася, але в матеріалах справи мається заява про розгляд справи в її відсутність (а.с.10, 15). Позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, подав письмові заперечення на позов до суду, у яких просить справу розглядати у відсутність представника відповідача. Суть заперечень зводиться до того, що дійсно, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачено процентне підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус «дитини війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни». Застосування ж ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як нормативного акта, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не має законодавчого підґрунтя, оскільки ч.3 ст. 28 вказаного Закону чітко визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, призначеної згідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». З 01.01.2008 року ЗУ № 107 внесено зміни до ст.6 ЗУ № 2195 «Про соціальний захист дітей війни» та встановлено підвищення в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп2008 від 22.05.2008 року таке положення було визнано неконституційним і яке втратило чинність з дня ухвалення цього рішення. Відповідач зазначає, що на даний час, також на законодавчому рівні не визначено питання виплати даного підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, джерел, в якому розмірі і яким чином проводити обчислення його розміру. Вважає, що в діях відповідача жодного порушення закону немає, а тому, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, просить суд відмовити в задоволені позову, оскільки відповідачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року і є громадянкою України, що підтверджується витягом з паспорту (а.с.8). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитини війни», що підтверджується копією доданого до матеріалів справи відповідного посвідчення (а.с.9) і відповідачем не заперечується.

Згідно із довідкою відповідача позивачці щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось не в повному обсязі виходячи з такого.

Враховуючи те, що позивачка є «дитиною війни» в розумінні ЗУ «Про соціальний  захист дітей війни» суд вважає, що на неї повністю поширюються пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі, і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 ЗУ»Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Суд не бере до уваги положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», із якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачається ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування».

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватись зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги.

Згідно із абзацом 1 пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосувванню судами закони та інші нормативно правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини і громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинним законодавством прав і свобод.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції .

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації та гарантії , що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 ст. 6, частини 2 ст. 19, частини 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно приводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги викладені і у ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3.05.1996 року у місті Страсбурзі, яка підписана від імені України 7.05.1999 року у місті Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», Верховна Рада України ратифікували Конвенцію про захист прав та основних свобод та визнала обов’язковою юрисдикцію рішення Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Нагляд за виконанням рішень Суду здійснює Комітет Міністрів Ради Європи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, основані на принципі «юридичної визначеності». Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взятті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої юридичної сили. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку надання щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни», держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступають від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Всупереч положенням Конституції України, положення ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік згідно із ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року. Однак, у зв’язку з виключенням п.17 ст.77 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року відповідно до ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік»  від 10.01.2006 року дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено.

Згідно п.12 ст. 71 ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України  на 2007 рік»  знову було зупинено на 2007 рік дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Пунктом 41 розділу 11 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2007 року № 107 текст ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції (набрала чинності з 01 січня 2008 року): «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року положення п.41 розділу 11 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачці у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відповідач порушив її права, визначені даним Законом та Конституцією України, а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає стягненню, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

При цьому судом враховується, що відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду, які встановлені ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. За таких обставин вимоги позивачки підлягають задоволенню за період з 02.02.2009 року, з врахуванням дня звернення позивачки до суду, так як суд не вбачає поважних причин пропущення строку звернення до суду, крім того в позовній заяві в прохальній частині така вимога відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що управлінням Пенсійного Фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області було виплачено позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з січня 2008 року по 31.12.2008 року в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме, ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлений прожитковий мінімум для непрацездатних осіб у розмірі з 01.01.2008 року 470 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 47 грн. 10 коп.; з 01.04.2008 року прожитковий мінімум  склав 481 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 10 коп.; з 01.07.2008 року прожитковий мінімум склав 482 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 20 коп.; з 01.10.2008 року прожитковий мінімум склав 498 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 49 грн. 80 коп. В такому самому розмірі в позивачці щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось в 2009 році згідно із ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік», відповідно до якого прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становив з 01 січня по 31.10.2009 року – 498 грн. Тому, зазначені підвищення підлягають виключенню з суми, яка підлягає стягненню.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України – в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Відповідачем по справі є Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області і ним суду не надано доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачці у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відповідач порушив її права, визначені даним Законом та Конституцією України, а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає стягненню, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Зазначене є підставою для визнання неправомірними дій відповідача по виплаті позивачу підвищення до пенсії в період з 02.02.2009 року по 31.12.2009 року, в розмірі меншому ніж встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії в період з 02.02.2009 року по 31.12.2009 року позивачу, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Керуючись ст. ст. 6, 8, 9, 19, 22, 68, 152 Конституції України, Європейською соціальною хартією, ст.ст.7-14, 99, 100, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання провести нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2006-2009 роки – задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 02.02.2009 року по 31.12.2009 року неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 02.02.2009 року по 31.12.2009 року і здійснити відповідні виплати на її користь за виключенням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Бахмацький районний суд Чернігівської області.

Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а апеляційна скарга – протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                                    Суддя: