ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/361/20Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/16012/18 Категорія: 305010300 Пироженко С.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       02 березня 2020 року : м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Храпка В.Д., Вініченка Б.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2019 року (повний текст рішення складено 20 грудня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі органів державної влади, які уповноважені представляти державу - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної Казначейської служби України, про відшкодування шкоди –

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди до відповідачів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08 травня 2018 року йому повідомлено про те, що розмір утриманого з його пенсії податку з доходів з фізичних осіб в розмірі 15% та військового збору в розмірі 1,5 %. становить 3 556 грн. 37 коп., однак у виплаті вказаних коштів було відмовлено, оскільки утримання проводилося на законних підставах.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/2018, згідно з яким положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, визнано неконституційними.

Таким чином, позивач вважав, що в зв`язку з утриманням з його пенсії податку та військового збору йому заподіяно матеріальну і моральну шкоду, оскільки фактично він був позбавлений права на отримання пенсії в розмірі, визначеному законом.

Посилаючись на такі підстави, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду в сумі 3 556 грн. 37 коп., моральну шкоду в сумі 64 000 грн., 3% річних в сумі 272 грн. 24 коп. та індекс інфляції в сумі 1 851 грн. 23 коп.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 3 556 грн. 67 коп. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

В решті позовних вимог – відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018 норми абзацу першого підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України втратили чинність. Позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсійних виплат на підставі закону, який визнано неконституційним. Тому, на підставі ст.ст. 1173, 1175 ЦК України, ст. 152 Конституції України, суд стягнув з Державного бюджету України на користь позивача суму утриманих податків в розмірі 3556,67 грн.

Водночас, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, оскільки в даному випадку позивачу відшкодовано завдану шкоду, тобто грошове зобов`язання має деліктний характер і не підпадає під дію цієї статті.

Вимога про стягнення моральної шкоди не обґрунтована позивачем, тому суд відмовив у її задоволенні за недоведеністю.

Рішення оскаржено в апеляційному порядку позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – Управління) зводяться до того, що відповідач вважає застосування ст.ст. 1173 та 1175 ЦК України в даному випадку недоречним, а отже і відшкодування шкоди на підставі цих статей є неможливим.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 оподаткування пенсії проводилось з 01.02.2015 по 30.06.2016 на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та відповідно до підпункту 164.2.19 ст. 164 та підпункту 1.1. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу України, а саме: з пенсії утримувався до бюджету податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15% та військовий збір в розмірі 1,5%. Сума утриманих коштів становить 3567,37 грн. При цьому, з 01.07.2016 року оподаткування не проводилось на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового Кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Апелянт зазначає, що оскільки положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсій набрали чинності з 01.01.2015 та на момент відрахування пенсії не були визнані неконституційними, то Управління як податковий агент діяло на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним на той час законодавством.

Крім того, Управління вказує на пропуск строку позовної давності. Позивач отримував пенсію щомісяця, зокрема у період з 01.02.2015 по 30.06.2016 був обізнаний щодо її розміру та складових. Крім того, позивачу був направлений лист про порядок утримання сум податку та військового збору. Таким чином, позивач знав про порушення своїх прав з лютого 2015 року, з позовом звернувся лише в грудні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Посилаючись на такі доводи, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області оскаржує рішення в частині задоволених позовних вимог, просить його скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив від позивача, в якому останній не погоджується з доводами апелянта, зокрема з посиланнями на застосування строку позовної давності та щодо його незгоди з тлумаченням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018. Просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, в якій оскаржує його в частині відмовлених позовних вимог, а саме: відмови у застосуванні ст. 625 ЦК України та у стягненні моральної шкоди.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована такими доводами.

       Позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, відповідно до яких приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Про можливість застосування до позадоговірних відносин приписів ст. 625 ЦК України, як зазначає апелянт, вказувалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Розмір шкоди в сумі 3556,37 грн. є беззаперечним, тому є грошовим зобов`язанням, за його невиконання можливо застосувати цивільно-правову відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то позивач зазначає, що нормою п. 2 ч. 1 ст. 23 ЦК України за наявності протиправної поведінки презюмуються душевні страждання незалежно від того, звертається особа за відшкодуванням таких страждань.

Зазначає, що прийняттям акту, що визнаний неконституційним позивачу було заподіяно як матеріальну, так і моральну шкоду, оскільки він був позбавлений права отримувати пенсію в розмірі, визначеному законом.

Вважаючи рішення в частині відмовлених позовних вимог незаконним, позивач просить в оскаржуваній частині його скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити його позов повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач Головне управління ПФУ в Черкаській області не погоджується з позицією скаржника. Доводи відзиву стосуються того, що позивач не виконав обов`язок з доведення обставин, які свідчать про заподіяння моральної шкоди, та розміру такої шкоди, який заявлено до відшкодування. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди – без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів обох апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття закону, який у подальшому визнаний неконституційним, було порушено право позивача на отримання пенсії у повному розмірі. Розмір утриманих податків є збитками, які має відшкодувати держава відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачаються такі фактичні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області з 09 листопада 2011 року та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

За період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року включно Пенсійний фонд України як податковий агент відповідно до положення абзацу першого підпунктів 164.2.19 пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України, щомісячно утримував з пенсії позивача податок з доходів фізичних осіб та військовий збір на загальну суму 3 556 грн. 37 коп., що підтверджується листом - відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08 травня 2018 року.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.

Згідно пункту 164.1 статті 164 цього Кодексу, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначені пунктом 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, підпункт 164.2.19 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Згідно зі ст. 7 Закону України № 80 від 28.12.2014 «Про Державний бюджет на 2015 рік» у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн. Відтак базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654,00 грн. на місяць.

В подальшому, відповідно до внесених Законом України від 02.06.2016  № 1411-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України змін, базою оподаткування ПДФО є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Також пунктом 16-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Тобто з наведеного випливає, що об`єктом оподаткування військового збору, є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб, при цьому базою оподаткування по відношенню до позивача є загальний розмір пенсії.

Таким чином, пенсія позивача у спірний період становила понад три розміри мінімальної заробітної плати, тобто перевищувала 3654,00 грн. на місяць, у зв`язку з чим пенсійним органом було утримано із пенсії позивача, у частині такого перевищення, ПДФО (15%) та військовий збір (1,5%). При цьому, починаючи з 01.07.2016 пенсійним органом були припинені відрахування з пенсії позивача.

27 лютого 2018 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі №1-6/2018, яким визнано таким, що не відповідає   Конституції України   (є неконституційним), положення   абзацу першого   підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.

Відповідно до  ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Сторонами не заперечується, що за період з 01.02.2015 по 30.06.2016 з пенсії позивача утримувались податки на загальну суму 3556,37 грн. Отже за вказаний період позивач отримував пенсію у меншому розмірі, ніж було визначено.

Суд першої інстанції, керуючись зазначеними нормами, правильно виходив з того, що утримані з пенсії податки, внаслідок чого розмір пенсії фактично отриманий позивачем було зменшено, є недоотриманими доходами, а тому сума недоотриманої пенсії є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про те, що утримуючи податки органи пенсійного фонду діяли правомірно у відповідності з вимогами Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (№ 71-VIII від 28.12.2014) та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIIІ не впливають на висновки суду.

Так, утримуючи з пенсії позивача податки, органи пенсійного фонду діяли відповідно до вимог вищезазначених законів. Проте, у даному спорі не вирішується питання про правомірність чи неправомірність дій органів пенсійного фонду. Частина пенсії позивача у вигляді утриманих податків надходила до державного бюджету.

Проте, рішенням Конституційного суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 визнано, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 ст. 164 ПК України суперечить Конституції України.

Відтак це рішення вказує на те, що податки утримувалися всупереч положенням Конституції України та держава фактично отримала прибуток у вигляді утриманих з пенсій податків у неконституційний спосіб, а саме у зв`язку з прийняттям закону, що суперечить Конституції України.

Виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, передбачено ст. 152 Конституції України шляхом визнання таких законів за рішенням Конституційного Суду України неконституційними повністю чи в окремій частині.

Цією ж нормою передбачено захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, та вказано, що така шкода відшкодовується державою (ч. 3 ст. 152 Конституції України).

Відтак доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про те, що закони, на підставі, який відбувалося утримання податків втратили свою чинність лише з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, а тому до зазначеної дати утримання податків є правомірним суперечать як суті рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018, так і положенням ч. 3 ст. 152 Конституції України.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.  Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.  Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Посилання апелянта на те, що рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії у часі не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлювалися будь-які права чи обов`язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Навпаки цим рішенням констатовано, що обов`язок сплачувати з пенсії податки, який передбачено абзацом першим підпункту 164.2.19 пункту 164.2 ст. 164 ПК України суперечить Конституції України. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним.

Що стосується застосування районним судом ст. ст. 1173 та 1175 ЦК України, то на думку колегії суддів, це не може бути підставою для скасування чи зміни рішення, оскільки в результаті суд задовольнив позов в частині стягнення майнової шкоди з підстав визнання закону неконституційним, а не з підстав визнання незаконним нормативно-правового акта, прийнятого органом державної влади та його скасування.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Згідно зі ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації органами пенсійного фонду порушено право власності позивача на отримання пенсії у повному розмірі, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, суд правильно задовольнив позов в частині відшкодування майнової шкоди, стягнувши з Державного бюджету України шкоду в розмірі утриманих з пенсії позивача податків на підставі закону, який суперечив Конституції України.

З приводу відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.

Суд правильно зазначив, що позивач не обґрунтував, в чому полягає моральна шкода, так само не обґрунтовано розмір моральної шкоди в розмірі 64 000 грн.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування  моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування  моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин  чи якими  діями (бездіяльністю) вони  заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Визначаючи наявність підстав для стягнення моральної шкоди, апеляційний суд враховує вартість завданої матеріальної шкоди законом, що визнано неконституційним. Крім того, судом враховано докази, які надає позивач на підтвердження понесення душевних страждань (медичні довідки). Проте з наданих доказів не можливо встановити причинно-наслідковий зв`язок між порушенням здоров`я позивача та недоотриманою частиною пенсії.

Таким чином, місцевий суд справедливо зазначив про недоведеність позивачем моральних страждань.

Разом з тим, з урахуванням позиції Європейського Суду та конкретних обставин даної справи, та передусім розміру завданої позивачеві матеріальної шкоди, колегія суддів вважає, що сам факт визнання порушеного права позивача та компенсація йому шкоди за неправомірно утримані податки в розмірі 3556,37 грн. є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Отже судом першої інстанції справедливо відмовлено у стягненні моральної шкоди.

Що стосується позовних вимог про застосування ст. 625 ЦК України до даних правовідносин, то колегія суддів також погоджується з висновком районного суду в цій частині та виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою цієї статті  зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Разом із тим, платежі, встановлені статтею 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер (неустойку тощо). Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У справі, яка переглядається, розмір коштів, який підлягає стягненню на користь позивача рішенням суду не встановлено, прострочення виконання грошового зобов`язання на час розгляду справи не настало.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки  трансформація деліктного зобов`язання в грошове шляхом присудження до виплати грошової компенсації за заподіяну шкоду за рішенням суду не відбулася, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Тобто, у позивача виникає право вимагати виконання грошового зобов`язання щодо сплати майнової шкоди з моменту винесення рішення у даній справі. І тільки з такого моменту можна ставити питання про прострочення виконання грошового зобов`язання у разі невиконання боржником такого зобов`язання.

При вирішенні питання застосування ст. 625 ЦК України у випадку відшкодування шкоди апеляційний суд застосовував висновки постанови Верховного Суду від 13.11.2019 у справі 757/31418/15-ц. У вказаній справі Верховний Суд вказав на наявність підстав для відшкодування матеріальної шкоди, проте відмовив у стягненні 3% річних та інфляційних у зв`язку з тим, що прострочення грошового зобов`язання на час розгляду справи не настало.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині з мотивів, наведених у цій постанові.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про застосування строків позовної давності не розглядаються апеляційним судом, оскільки відповідач з такою заявою до суду першої інстанції не звертався.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, які можна визнати підставою для його скасування чи зміни.

Суд розглянув усі позовні вимоги всебічно та повно дослідивши усі докази у справі, правильно застосував законодавство, що регулює спірні правовідносини, та ухвалив справедливе та законне рішення.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції за наслідком апеляційного перегляду не встановлено.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, понесені скаржниками судові витрати залишаються за ними.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді