ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 279/3316/14

провадження № 61-41252 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

правонаступник позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 жовтня 2017 року у складі судді Волкової Н. Я. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року у складі колегії суддів Коломієць О. С., Трояновської Г. С., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з них солідарно на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 100 645,08 доларів США, з яких 44 323,56 доларів США заборгованості по кредиту, 32 527,12 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 11 242,31 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 12 552,09 доларів США пені за несвоєчасну сплату процентів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15 січня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № Z012/110/013, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 85 150 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % на рік на строк до 14 січня 2018 року.

15 січня 2008 року у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки № Z012/110/013/1.

З 29 квітня 2013 року ОСОБА_1 припинила виконувати зобов`язання за вказаним кредитним договором.

04 квітня 2014 року відповідачам була направлена претензія з вимогою про погашення заборгованості, а 07 травня 2014 року - вимога про дострокове повернення кредиту.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 жовтня 2017 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору від 15 січня 2008 року № Z012/110/013, забезпеченому договором поруки від 15 січня 2008 року № Z012/110/013/1, у розмірі 100 645,08 доларів США.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач свої обов`язки за договором виконувала до 29 квітня 2013 року, після чого припинила їх виконання, заборгованості згідно умов вказаного договору не сплачує, у зв`язку з чим така заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, передбачених законодавством підстав для розгляду заяви про застосування строків позовної давності на стадії апеляційного провадження не вбачається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року дану справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року залучено до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», яке є правонаступником публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, передати справу на новий розгляд.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з підстав розгляду цивільної справи № 279/2515/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим.

Стверджує, що порука припинилася, оскільки банк просив стягнути пеню солідарно з позичальника та поручителя за період з 15 лютого 2016 року по 01 липня 2017 року, що суперечить умовам кредитного договору, збільшує обсяг відповідальності поручителя, на що той згоди не давав.

Вважає неправомірним стягнення судом пені у доларах США.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від представника правонаступника позивача ТОВ «ФК «Форінт» Островського В. А., у якому той просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що обставини щодо припинення поруки розглядалися у цивільній справі № 279/2515/17, у якій суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийняв рішення про відмову у задоволенні позову поручителя до банку про припинення поруки.

Стверджує, що відповідно до постанови ВСУ від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17 виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути і пеню в іноземній валюті.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що15 січня 2008 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № Z012/110/013, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 85 150 доларів США зі сплатою 13 % на рік за користування кредитом на строк до 14січня 2018 року.

Відповідно до пункту 4.1.1 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, Позичальник зобов`язаний сплатити Банку пеню від суми несвоєчасно виконавчого зобов`язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення.

Національний Банк видав ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» банківську ліцензію № 10 та дозвіл № 10-4 від 11жовтня 2006 року, на підставі яких банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

15 січня 2008 року у забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № Z012/110/013/1.

Н ОСОБА_4 з 29 квітня 2013 року припинила виконувати свої зобов`язання за кредитним договором.

04 квітня 2014 року відповідачам була направлена претензія з вимогою про погашення заборгованості, а 07 травня 2014 року - вимога про дострокове повернення кредиту.

Станом на 01 липня 2017 року існує заборгованість в сумі 100 645,08 доларів США, яка складається з 44 323,56 доларів США заборгованості по кредиту, 32 527,12 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 11 242,31 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі, 12552,09 доларів США пені за несвоєчасну несплату відсотків.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (справа №279/2515/17) про визнання договору поруки припиненим. Позов мотивував тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із позовом про стягнення з нього та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором і у лютому 2017 року збільшив позовні вимоги у частині стягнення пені й відсотків, при визначенні розміру пені вийшов за межі одного року позовної давності, чим збільшив обсяг його відповідальності за зобов`язанням.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Житомирської області від 23 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, оскільки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором не є зміною зобов`язання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Доводи касаційної скарги щодо припинення поруки у зв`язку зі збільшення обсягу відповідальності поручителя є необґрунтованими і суперечать обставинам, встановленим рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цивільній справі № 279/2515/17, які набрали законної сили та якими відмовлено у задоволенні позовної вимоги поручителя до банку про припинення поруки з цих підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14 дійшла висновку, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Верховний Суд України у своїй постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15 зазначив, що з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.

Позивач пред`явив позов у тому числі про стягнення простроченої заборгованості по тілу кредиту та процентах, яка утворилася внаслідок неналежного виконання зобов`язань позичальником по сплаті щомісячних платежів.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема договір поруки, не встановив обставини щодо строку його дії та не перевірив наявність правових підстав для стягнення простроченої заборгованості по тілу кредиту та процентах з поручителя з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Позивач надіслав відповідачам 04 квітня 2014 року вимогу, у якій повідомив про наявність простроченої заборгованості та необхідність її погасити до 07 травня 2014 року. У випадку не виконання вимоги банк вимагатиме дострокового повернення кредиту. Відповідачі отримали вимогу 10 квітня 2014 року.

08 травня 2014 року банк надіслав відповідачам вимогу про дострокове виконання договірних зобов`язань пр кредитному договору, у якій просив у добровільному порядку протягом 30 днів з дня одержання вимоги погасити заборгованість за кредитним договором станом на 06 травня 2014 року у розмірі 65 592,72 доларів США, з яких 49 823,56 доларів США заборгованості по кредиту, 14 075,37 доларів США заборгованості по процентах, 219,31 доларів США штрафних санкцій за несвоєчасне повернення заборгованості по кредиту, 1474,48 доларів США штрафних санкцій за несвоєчасне повернення процентів за кредитним договором.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором.

У зв`язку з вищенаведеним не ґрунтуються на нормах матеріального права позовні вимоги банку про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитомза період до 01 липня 2017 року, оскільки нарахування банком процентів, передбачених кредитним договором, після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України є необґрунтованим.

Для правильного вирішення справи у цій частині по суті підлягають встановленню обставини щодо строку виконання основного зобов`язання з урахуванням умов кредитного договору та вимоги банку про дострокове повернення кредиту, а також наявність та розмір заборгованості по процентах, яка підлягає стягненню з відповідачів з урахуванням положень щодо припинення поруки.

До повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє колегію суддів процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі.

За таких обставин ухвалене в справі оскаржуване рішення апеляційного суду у частині позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості по тілу кредиту, процентах підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до останнього уточнення позовних вимог банк просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 11 242,31 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 12 552,09 доларів США пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 15 лютого 2016 року по 01 липня 2017 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили такі позовні вимоги банку та стягнули солідарно з відповідачів пеню у заявленому розмірі.

Нарахування банком пені, передбаченої кредитним договором, після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України є необґрунтованим. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц).

У зв`язку з вищенаведеним рішення суду першої інстанції та апеляційного суду у частині позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь банку пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентівпідлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року в частині позовної вимоги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості по тілу кредиту, процентах скасувати, направити справу у цій частині на новий розгляд у суд апеляційної інстанції.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук