Справа №2-а-761/09

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2009 року

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:   головуючого судді Процько Я.В.

за участю секретаря Гнатенко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про про поновлення строку для звернення до суду стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1. звернулась в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про зобов'язання підвищити розмір пенсії, посилаючись на те, що вона має статус дитини війни і згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на одержання пенсії, підвищеної на 30 % мінімальної пенсії за віком, однак у зв'язку з тим, що статтею 77 та 110 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» та статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дія вищевказаного закону була зупинена, протягом 2006 - 2008 років їй допомога у вказаних розмірах не виплачувалась. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року було визнано п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» неконституційним. В зв'язку з цим просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй вищевказане підвищення до пенсії за період з 2006 року по 2009 року включно відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в сумі 3891 грн. 90 коп., просить поновити пропущений строк для звернення до суду, оскільки про належні виплати їй не було повідомлено відповідачем і про порушення її прав їй стало відомо тільки в листопаді 2007 року через засоби масової інформації.

Позивач в судове засідання не з'явилася, надіславши листа з проханням розглядати справу в її відсутності, позов підтримує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав заперечення в якому позов не визнає, проти його задоволення заперечує і просить розглядати справу в його відсутності.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:

Позивач ОСОБА_1. є пенсіонером по інвалідності, про що вказано в пенсійному посвідченні НОМЕР_1 та їй надано статус дитини війни.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що діяв до 31 грудня 2007 року, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Враховуючи зазначений статус позивача, вона, відповідно до вказаної норми, має право на вказане підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги «Дітям війни», передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними, тобто такими, що суперечать нормам Конституції України і вони втратили свою чинність. У п.5 вказаного рішення суду також закріплено принцип преюдиціальності даного рішення для судів загальної юрисдикції при вирішенні ними позовів у зв'язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про неконституційність.

Отже, виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі повинен був нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Що стосується вимог позивача про нарахування та виплату їй підвищення до пенсії в 2008 році, то суд вважає такі вимоги частково обгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції : «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

3 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №30-рп/2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу

2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі повинно було нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підтягають.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно частин 3 та 4 ст. 8 Кодексу Адміністративного Судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус „Дітей війни" не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закот України „Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

3 огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ст. 28 ч. 3 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів у пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус „Дитини війни".

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення про призначення та перерахунок

пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі за місцем проживання позивача.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Твердження позивача про те, що їй стало відомо про порушення її прав лише в листопаді 2008 року не було спростовано відповідачем тому, суд визнає причини пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом поважними та вважає, що позовні вимоги підлягають до вирішення судом.

Також, виходячи зі змісту позову, суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо невиконання з 09.07.2007 року приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 11, 18, 71, 86, 158, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Поновити позивачу строк звернення до суду.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у м. Тернополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Тернополі здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд.