ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1094/20 Справа № 177/1138/17 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Городничої В.С.

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Порубай М.Л.

розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок протиправних дій,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок протиправних дій, мотивуючи свої вимоги тим, що 29 листопада 2013 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спричинили їй тілесні ушкодження у вигляді синців голови, обличчя, верхніх кінцівок, лівої молочної залози, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень. На лікування, медичні обстеження та діагностику, у зв`язку з отриманими травмами, позивачем витрачено 1 048,675 грн.

За фактом побиття ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 125 КК України, однак, ухвалою Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 06 квітня 2017 року відповідачі були звільнені від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, при закритті кримінального провадження залишено без розгляду її цивільний позов, не вирішено питання про стягнення витрат на правову допомогу, не відшкодовано заподіяну їй майнову та моральну шкоду.

Посилаючись на наведене, позивач просила стягнути з відповідачів солідарно 1 047,75 грн майнової шкоди, 10 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу, та на відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_3 2 000,00 грн., та з ОСОБА_2 - 4 000,00 грн.(а.с.1-2)

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від

23 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.114-116).

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю вини відповідачів у заподіянні ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідачів та завданими ОСОБА_1 тілесними ушкодженнями, що завдавало позивачеві фізичного болю та душевних страждань. Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідачів, суд урахував характер та обсяг фізичних і моральних страждань ОСОБА_1 та їх тривалість.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, та ухвалено у цій частині нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 734,13 грн. на відшкодування майнової шкоди та 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 314,62 грн. на відшкодування майнової шкоди та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 151-155).

Постановою Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена, Постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року скасована, справа направлена на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.187-190).

Підставою для скасування Постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив порушення апеляційним судом п.2 частини першої статті 411 ЦПК України, згідно якої обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави відводу обґрунтованими.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи (а.с.203).

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неврахування того, що всі докази, на підтвердження заявлених позовних вимог, були додані до цивільного позову, який було залишено без розгляду в рамках кримінального провадження, у зв`язку з чим вона не могла надати суду оригіналів доказів по справі та клопотала перед судом про витребування доказів, а саме матеріалів кримінальної справи. Також зазначає, що судом було задоволено її клопотання та витребувані для огляду матеріали кримінальної справи, однак, суд не надав належної оцінки доказам, які приєднано до матеріалів кримінальної справи (оригінали квитанцій, журнали судових засідань), та безпідставно дійшов висновку про те, що такі докази суду не надано (а.с.120-125).

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2017 року встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було висунуто обвинувачення у тому, що ОСОБА_3 29.11.2013 ІНФОРМАЦІЯ_1 , приблизно о 16-00 годині, знаходячись поблизу будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин з ОСОБА_1 , маючи намір спричинення тілесних ушкоджень, стоячи ліворуч від потерпілої ОСОБА_1 навмисно нанесла ОСОБА_1 не менше 4 ударів дерев`яною палицею в область голови та плечей. В цей час її чоловік ОСОБА_2 , перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 7 АДРЕСА_1 , побачивши дані події, направився на допомогу дружині та не розібравшись в даній ситуації, підійшовши праворуч відносно ОСОБА_1 умисно, тримаючи у правій руці дерев`яний держак, умисно наніс не менше 4 ударів в область лівої частини голови ОСОБА_1 , в той час як потерпіла прикривала голову правою рукою, намагаючись захиститись від ударів, ОСОБА_2 умисно наніс не менше двох ударів у праву верхню руку потерпілої.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 209 від 03.02.2014 року та висновку додаткової судово-медичної експертизи №902 від 08.05.2014 року ОСОБА_1 були спричинені тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень.

За клопотанням обвинувачених та їх захисника, ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України, у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На підставі п. 1 ч. 2 ст. 24 КПК України кримінальне провадження № 12013040450001430 внесене в ЄДР 30.11.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України та ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 125 КК України закрито.

Цивільний позов заявлений ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду (а.с. 3-5).

Згідно ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже факти, встановлені ухвалою суду про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, а саме факт спричинення відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, не підлягає доказуванню у даній справі.

Зважаючи на викладене, суд правильно вбачав причинний зв`язок між діями відповідачів та завданими позивачу тілесними ушкодженнями, і висновки суду першої інстанції в цій частині відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржено.

Взявши до уваги характер вчиненого відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача ОСОБА_1 , пов`язаних з отриманням тілесних ушкоджень, характеру немайнових втрат позивача у зв`язку з відновленням її фізичного та психологічного здоров`я, суд стягнув із ОСОБА_3 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн., а з відповідача ОСОБА_2 – 2 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для покладення на відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 у зв`язку з протиправними діями останніх, які призвели до тілесних ушкоджень позивача.

Так, згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Судом встановлено, що позивач зазнала душевних страждань та інших негативних явищ, у неї погіршився стан здоров`я, внаслідок вчинених відповідачами злочинних дій.

У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК Українирозмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний суд України в п. 9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Колегія суддів, враховуючи характер вчиненого відповідачами правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, взявши до уваги те, що немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного, душевного болю, страждань, а будь-яка компенсація моральної шкоди не може відповідати дійсним стражданням позивача і може мати тільки умовний вираз та виходячи з міркувань розумності та справедливості, не може погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування завданої моральної шкоди, у зв`язку з чим приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги у цій частині.

Враховуючи всі обставини справи, характер і обсяг фізичних і душевних страждань позивача ОСОБА_1 та виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості суд визначає за необхідне скасувати рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених п. п. 3,4 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн., а з відповідача ОСОБА_2 – 4 000,00 грн., оскільки саме такий розподіл відшкодування моральної шкоди буде глибині перенесених позивачем моральних переживань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди та компенсацію витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих вимог належними та допустимими доказами.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч. 1 ст. 84 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, посилаючись на те, що всі оригінали доказів долучені до матеріалів кримінальної справи при поданні цивільного позову, який ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2017 року залишено без розгляду, позивач ОСОБА_1 клопотала перед судом про витребування цієї кримінальної справи.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року, на підставі клопотання позивача про витребування доказів, витребувані з Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу матеріали кримінального провадження по обвинувачення ОСОБА_2 за ст. 125 ч.2 КК України та ОСОБА_3 за ст. 125 ч.1 КК України, тобто позивач, не маючи можливості самостійно надати суду докази по справі, скористалася своїм правом на витребування доказів за ухвалою суду, а тому висновок суду першої інстанції про те, позивачем не було надано докази по справі є помилковим.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині та приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди та компенсацію витрат на правову допомогу підлягають вирішенню судом з урахуванням оригіналів доказів, які зберігаються у матеріалах кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України та ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України.

З наявних в матеріалах кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України та ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України довідки КЗ Криворізька станція швидкої медичної допомоги, довідки КЗ «Криворізька міська лікарня №8», витягу з медичної картки амбулаторного хворого, встановлено, що ОСОБА_1 29.11.2013 року в 16-30 год. була надана перша медична допомога. 29.11.2013 року о 19.00 год. вона звернулася до травмпункту КЗ «Криворізька міська лікарня №8», де їй було встановлено діагноз: забійна рана лобу ліворуч, надана допомога: первинна хірургічна обробка рани, шви, пов`язка, та рекомендовано медичний препарат «кетанов». В подальшому з 04.12.2013 року по 11.12.2013 року вона перебувала на амбулаторному лікуванні в Криворізькій районній лікарні, де їй була зроблена рентгенограма черепа, встановлений діагноз: ЗЧМТ, струс головного мозку та призначено лікування: улізін, пірацетам, нейробіон, аскорутін, луцетам, гліцин, нейромідін.

Згідно розрахункових квитанцій фармацевтичних закладів (кримінальне провадження, т.2 а.с. 77-83), на придбання призначених потерпілій медичних препаратів та допоміжних медичних засобів вона витратила 1109,35 грн. (502,10 грн. +432,05 грн. +42,90 грн. +34,35 грн. +37,35 грн. +60,60 грн. =1109,35 грн.), що і складає майнову шкоду.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог, а тому, оскільки ОСОБА_1 визначила розмір матеріальних витрат в сумі 1048,75 грн., саме ця сума підлягає стягненню на її користь.

Як вбачається з ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2017 року, дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження, тоді як дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, та, як потерпіла ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у ході розгляду кримінальної справи, фактичні обставини, які були встановлені обвинувальним актом не оспорювали.

Оскільки, згідно ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок виникає у разі неподільності предмета зобов`язання, колегія суддів не вбачає підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у рахунок відшкодування витрат, понесених на лікування.

Разом з тим, зважаючи на те, що не можливо розмежувати які та скільки ліків були придбані ОСОБА_1 для лікування тілесних ушкоджень завданих діями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а солідарне стягнення за таких обставин не передбачено чинним законодавством, суд визначає ступінь вини заподіювачів шкоди у процентному відношенні та враховує всі обставини, пов`язані із завданням шкоди. В даному випадку суд вважає, що оскільки від протиправних дій ОСОБА_2 позивачу були завдані тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров`я, тому ступінь його вини в заподіяній шкоді становить 70 відсотків, а ступінь вини ОСОБА_3 становить 30 %. Враховуючи викладене, суд вважає, що з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода в розмірі 734,13грн., а з ОСОБА_3 - в розмірі 314,62 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди на підставі п. п. 3,4 ст. 376 ЦПК України у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п.7, 48 постанови від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно із вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Склад та розміри витрат, пов`язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Колегією суддів було досліджено матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст. 125 ч.2 КК України та ОСОБА_3 за ст. 125 ч.1 КК України та з`ясовано, що в матеріалах справи дійсно наявні Договори про надання правової допомоги, які буди укладені між потерпілою ОСОБА_1 та адвокатами Кудрявцевим А.Л. і ОСОБА_6 , а також зазначені адвокати приймали участь у судових засідання та надавали ОСОБА_1 правову допомогу.

Однак, матеріали кримінального провадження не містять жодної квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касових чеків, які підтверджують факт оплати потерпілою ОСОБА_1 правової допомоги, наданої їй під час розгляду даної справи.

При цьому, в матеріалах кримінальної справи наявна копія розписки адвоката Кудрявцева А.Л. від 01.06.2014 року про отримання гонорару у розмірі 1 500,00 грн. (кримінальне провадження т. 2 а.с. 48), яке не може бути визнана належним доказом по справі.

Не можна прийняти, як належні та допустимі докази у справі, й копії квитанцій від 08 серпня 2015 року на суму 1 000,00 грн., від 01 червня 2017 року на суму 5 000,00 грн. та від 01 червня 2017 року на суму 2 500,00 грн. (а.с. 8, 9, 11), які додані до даного позову, оскільки під час розгляду кримінального провадження такі докази суду не надавалися, а предметом даного позову є саме стягнення витрат на правову допомогу, понесених під час розгляджу кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України та ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України.

Оригінали квитанцій від 08 серпня 2015 року на суму 1 000,00 грн., від 01 червня 2017 року на суму 5 000,00 грн. та від 01 червня 2017 року на суму 2 500,00 грн. позивачем не було надано, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Крім того, до наданих копій квитанцій колегія суддів відноситься критично, оскільки з них слідує, що ОСОБА_1 сплатила адвокату гонорар за те, що адвокат приймав участь у судових засідання по 1 годині кожного судового засідання, що не відповідає матеріалам кримінального провадження, згідно якого тривалість численних судових засідань коливалася від 09 хвилин до кількох годин, однак жодне із судових засідань не тривало 60 хвилин рівно (тобто одну годину).

Інших доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. позивачем суду не надано.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачів витрат, понесених на правову допомогу під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України та ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України, у розмірі 10 000,00 грн. задоволення не підлягають, як необґрунтовані та не доведені, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн. підлягають компенсації за рахунок відповідачів пропорційно до задоволеної частини вимог, а саме: з відповідача ОСОБА_2 – 672,00 грн., з відповідача ОСОБА_3 – 288,00 грн.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 є людиною з інвалідності другої групи (т. 1 а.с. 40, т.3 а.с. 48, 49).

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору в усіх судових інстанціях звільняються інваліди ІІ групи.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, відповідач ОСОБА_2 звільнений від сплати судових витрат та частина, судового збору, яка підлягала компенсації за його рахунок, компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок протиправних дій, та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок протиправних дій – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 734 (сімсот тридцять чотири) гривні 13 (тринадцять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 314 (триста чотирнадцять) гривень 62 (шістдесят дві) копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

В задоволенні інших позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі 288 (двісті вісімдесят вісім) гривень 00 (нуль) копійок.

Судові витрати у розмірі 672 (шістсот сімдесят дві) гривні 00 (нуль) копійок компенсувати за рахунок держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий:                                                                 В.С. Городнича

Судді:                                                                         О.П. Варенко

                                                                       О.В.Лаченкова