ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2020 р. Справа№ 910/12803/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Кузнєцової Оксани Анатоліївни, Філобока Валерія Володимировича

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019

та матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019

у справі №910/12803/18 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА»

до: 1. ОСОБА_6 ;

2. ОСОБА_7 ;

3. ОСОБА_8 ;

4. ОСОБА_9 ;

5. ОСОБА_10 ;

6. ОСОБА_11 ;

7. ОСОБА_12 ;

8. ОСОБА_1 ;

9. ОСОБА_13 ;

10. ОСОБА_2 ;

11. ОСОБА_4 ;

12. ОСОБА_3 ;

13. ОСОБА_14 ;

14. ОСОБА_15 ;

15. ОСОБА_16 ;

16. ОСОБА_17 ;

17. ОСОБА_18 ;

18. ОСОБА_19 ;

19. ОСОБА_20 ;

20. ОСОБА_21 ;

21. ОСОБА_5 ;

22. ОСОБА_22 ;

23. ОСОБА_23 ;

24. ОСОБА_24 ;

25. ОСОБА_25 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національний банк України

про стягнення 2 679 888 731,86 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» (далі - ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», Банк) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 , відповідач-1), ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 , відповідач-2), ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 , відповідач-3), ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9 , відповідач-4), ОСОБА_10 (далі - ОСОБА_10 , відповідач-5), ОСОБА_11 (далі - ОСОБА_11 , відповідач-6), ОСОБА_12 (далі - ОСОБА_12 , відповідач-7), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-8), ОСОБА_13 (далі - ОСОБА_13 , відповідач-9), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-10), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач-11), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач-12), ОСОБА_14 (далі - ОСОБА_14 . , відповідач-13), ОСОБА_15 (далі - ОСОБА_15 , відповідач-14), ОСОБА_16 (далі - ОСОБА_16 , відповідач-15), ОСОБА_17 (далі - ОСОБА_17 , відповідач-16), ОСОБА_18 (далі - ОСОБА_18 , відповідач-17), ОСОБА_19 (далі - ОСОБА_19 , відповідач-18), ОСОБА_20 (далі - ОСОБА_20 , відповідач-19), ОСОБА_21 (далі - ОСОБА_21 , відповідач-20), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 , відповідач-21), ОСОБА_22 (далі - ОСОБА_22 , відповідач-22), ОСОБА_23 (далі - ОСОБА_23 , відповідач-23), ОСОБА_24 (далі - ОСОБА_24 , відповідач-24), ОСОБА_25 (далі - ОСОБА_25 , відповідач-25) про стягнення солідарно 2 679 888 731,86 грн шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано наявність в діях останніх усіх елементів складу цивільного правопорушення, а тому саме відповідачі мають нести відповідальність за завдану Банку шкоду; відповідачами, як пов`язаними особами Банку (власниками істотної участі та керівниками), не було забезпечено здійснення Банком діяльності у відповідності до нормативів НБУ та вимог чинного законодавства; допущені відповідачами порушення в діяльності Банку свідчать про протиправність їх поведінки; діяльність, яка велася Банком, зокрема у період 2011-2012 років, стала причиною його неплатоспроможності, ліквідації та залишення незадоволеними вимог кредиторів Банку на суму 2 679 888 731,86 грн; відповідачі, як керівники та особи, які приймали рішення щодо діяльності Банку, а також акціонери з істотною часткою, володіли повною інформацією про незадовільний фінансовий стан Банку та не зважаючи на порушення, які були виявлені НБУ, вчиняли активні операції з кредитування акціонерів та пов`язаних з ними осіб шляхом вчинення дій, які не лише не покращували ситуацію, що склалася та не усували допущені порушення, а навпаки, були спрямовані на задоволення інтересів конкретних юридичних та фізичних осіб; оскільки шкода АТ «БАНК «ТАВРИКА» та його кредиторам завдана саме внаслідок дій пов`язаних осіб по проведенню активних операцій (кредитування акціонерів та пов`язаних з ними осіб для задоволення їх фінансових потреб із значною концентрацією ризиків, в тому числі щодо забезпечення), наслідком яких стало неповернення кредитів такими позичальниками, зазначені обставини свідчать про наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою.

Однак, зважаючи на подання відповідачами заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності, враховуючи, що з 23.09.2013 Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань Банку неможливо і шкоду вже завдано, а з позовом звернувся лише 25.09.2018, після спливу строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 судові витрати, понесені під час розгляду справи № 910/12803/18, покладено на відповідачів; стягнуто солідарно з відповідачів на користь Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» 616 700,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд виходив з того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, у зв`язку з чим судові витрати у даній справі, а саме, судовий збір сплачений Фондом при поданні позову, покладається на відповідачів солідарно; витрати, які були понесені відповідачами на професійну правничу допомогу, в силу приписів частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) покладаються на сторону, яка їх понесла.

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019, Фонд звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, ст.ст. 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що призвело до прийняття помилкового судового рішення.

В обґрунтування скарги позивач вказував на те, що за приписами ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у Фонду право на звернення з позовом до суду виникає виключно у разі відмови у задоволенні вимог про відшкодування шкоди або невиконання таких вимог особами, до яких їх пред`явлено; вказана правова позиція підтверджується висновками, викладеними у постановах Вищого господарського суду України; вимоги до відповідачів були направлені 15.03.2018 із встановленням у них строку для виконання протягом 7 днів з моменту відправлення, а відтак, про порушення своїх прав Фонд міг довідатись виключно з 23.03.2018; позов до відповідачів було подано 25.09.2018, тобто без пропуску строку позовної давності; лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків; до затвердження ліквідаційного балансу у Фонду була відсутня об`єктивна можливість встановити розмір незадоволених вимог кредиторів банку, а отже, і розмір відповідної шкоди.

ОСОБА_1 також не погодилась із ухваленими Господарським судом міста Києва у справі №910/12803/18 рішеннями та звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019, вказавши в ній про відсутність спільних протиправних дій відповідачів, що спричинили шкоду та визнання відсутнім у позивача права на солідарне стягнення з відповідачів шкоди, а резолютивну частину вказаного рішення залишити без змін. Разом з тим, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 скаржник ОСОБА_1 просить скасувати повністю, ухваливши нове, яким покласти судові витрати на позивача.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 обґрунтовано тим, що його мотивувальна частина не ґрунтується на фактичних обставинах справи та не відповідає вимогам правових норм, що діяли у період здійснення відповідачами своїх посадових обов`язків (повноважень) у складі органів управління АТ «БАНК «ТАВРИКА».

В апеляційній скарзі відповідач-8 наголошує на тому, що позивач не обґрунтував наявність правових підстав саме для солідарної відповідальності відповідачів та не довів спільного характеру заподіяння відповідачами шкоди Банку чи його кредиторам; стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює лише порядок звернення позивача з вимогами до певних осіб щодо відшкодування збитків/шкоди, а тому не створює та не створювала жодних окремих підстав відповідальності цих осіб; шість із двадцяти п`яти відповідачів були безпідставно включені позивачем до складу відповідачів, як пов`язаних з Банком осіб, які були членами Кредитного комітету Банку, оскільки вони не були ані керівниками, ані власниками істотної участі в АТ «БАНК «ТАВРИКА»; позивач не обґрунтовує, чому вважає спільними, зокрема, дії відповідачів - членів окремих та різних за управлінськими повноваженнями та функціями органів управління Банку (членів Наглядової ради банку, членів Правління банку, членів Кредитного комітету банку), разом з діями інших осіб - власників істотної участі, які виконували свої посадові обов`язки у різний час (у межах досить тривалого періоду з 01.05.2009 по 20.12.2012); конкретний вплив відповідачів на управління діяльністю Банком позивачем жодним чином не доводиться, безпосередній зв`язок між окремими діями кожного з відповідачів та настанням неплатоспроможності Банку - відсутній, а тому суд безпідставно визнав, що відповідачами спільно заподіяно шкоду АТ «БАНК «ТАВРИКА» та його кредиторам у розмірі 2 679 888 731,86 грн.

Крім того, за твердженням апелянта, норми ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що діяли у період ризикової діяльності органів управління АТ «БАНК «ТАВРИКА», не могли бути правовими підставами для притягнення до відповідальності «пов`язаних з банком осіб» щодо відшкодування шкоди, заподіяної Банку чи його кредиторам, а чинні редакції вказаних статей не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки закон не має зворотної дії в часі.

В обґрунтування скарги на додаткове рішення, ОСОБА_1 вказувала на те, що суд необґрунтовано поклав витрати з оплати судового збору на відповідачів та незаконно встановив стягнути солідарно з відповідачів 616 700,00 грн; витрати Фонду на сплату судового збору виникли у значній мірі внаслідок неправильних дій самого позивача, оскільки останній без поважних причин пропустив строк позовної давності та подав даний позов більш, ніж через два роки після її спливу; при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивач мав враховувати факт спливу позовної давності за своїми вимогами до відповідачів та очевидні ризики покладення судом витрат зі сплати судового збору саме на позивача; позивач мав можливість відмовитися від своїх позовних вимог до прийняття рішення у справі судом першої інстанції та просити суд повернути йому з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України, але не здійснив жодних дій для зменшення своїх втрат на його сплату.

Також до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на прийняті Господарським судом міста Києва рішення від 13.03.2019 та додаткове рішення від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 звернувся ОСОБА_2 , який просив вищевказане додаткове рішення скасувати повністю, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 - в його мотивувальній частині, залишивши без змін резолютивну частину.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач-10 вказував на те, що при прийнятті рішення від 13.03.2019 суд неправильно застосував положення Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про Правління Банку та Статут АТ «БАНК «ТАВРИКА», а також не вказав в чому саме полягало порушення ОСОБА_2 таких положень; матеріали справи не містять доказів, на підтвердження застосування до відповідача будь-яких заходів впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності; позивачем не доведений факт завдання ОСОБА_2 шкоди та її розмір, не надано доказів невиконання покладених на нього зобов`язань та наявності причинно-наслідкового зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою; надані позивачем довідки НБУ за результатами перевірок не є допустимими доказами, що підтверджують факт неналежного виконання ОСОБА_2 своїх посадових обов`язків та його вину у віднесенні Банку до категорії неплатоспроможних; до компетенції ОСОБА_2 , як члена Правління Банку не входила перевірка ризиковості кредитних операцій, оскільки відповідно до п. 1.3 Положення про Кредитний комітет такі повноваження мав саме Кредитний комітет Банку; ОСОБА_2 , діючи як член Правління Банку, виконував свої посадові обов`язки відповідно до встановлених у Банку правил та процедур щодо конфлікту інтересів; жодного доказу використання ОСОБА_2 своєї посади для досягнення приватних інтересів та отримання майнової вигоди позивачем не надано; в силу своєї компетенції ОСОБА_2 не мав ані повноважень, ані посадових обов`язків щодо прийняття рішення про наявність/відсутність підстав для видачі кредитного портфелю будь-якому позичальнику; здійснення заміни об`єктів іпотеки на твори образотворчого мистецтва відбувалось у листопаді 2012 року, тобто через три місяці після припинення ним членства в Правлінні Банку; відсутня спільність протиправних дій скаржника та інших відповідачів, спрямованих на завдання майнової шкоди Банку.

Не погоджуючись із додатковим рішенням, відповідач-10 наголошував на тому, що солідарне стягнення судового збору з відповідачів, у тому числі з ОСОБА_2 , звільненого від сплати судового збору в силу ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суперечить вимогами ст. 129 ГПК України, якою передбачено, що у разі відмови у позові, судові витрати покладаються на позивача.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не погодившись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18, також звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять оскаржуване додаткове рішення скасувати.

Відповідач-11 та відповідач-12 наголошували на тому, що додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та принципів судочинства, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційні скарги, вказані апелянти зазначали, що оскільки спір про право не міг виникнути за межами строків позовної давності, таке право не підлягає захисту в судовому порядку; у даній справі неправильними є саме дії позивача, адже останній звернувся до суду поза межами строку позовної давності без заяви про поновлення строку позовної давності та документального підтвердження наявності поважних причин його пропуску; порушуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, суд вийшов за межі вимог позивача та на власний розсуд прийняв додаткове рішення про солідарне стягнення судового збору.

Відповідач-12, в обґрунтування своєї апеляційної скарги, також вказував на те, що він має статус особи з інвалідністю II групи та у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, а тому стягнення з нього судового збору суперечить ч. 2 ст. 129 ГПК України.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 також викладено клопотання про стягнення з позивача судових витрат відповідача-12 на професійну правничу допомогу в розмірі 84 000,00 грн, з яких 56 000,00 грн за представництво прав та інтересів в Господарському суді м. Києва та 28 000,00 грн - в Північному апеляційному господарському суді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 відкрито спільне апеляційне провадження за апеляційними скаргами Фонду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18, спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 26.06.2019, учасникам судового процесу встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги.

ОСОБА_5 також не погодився із ухваленим Господарським судом міста Києва у справі №910/12803/18 рішенням та звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та принципів судочинства, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги ОСОБА_5 вказував на те, що суд дійшов помилкового висновку щодо моменту та підстав виникнення спору між ним та позивачем, наслідком якого стало звернення до суду; до моменту звернення позивача до нього із вимогою про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» спору про порушене право позивача не існувало; оскільки спір про право не міг виникнути поза межами строків позовної давності, таке право не підлягає захисту в судовому порядку; у даній справі неправильними є саме дії позивача, адже останній звернувся до суду поза межами строку позовної давності без заяви про поновлення строку позовної давності та документального підтвердження наявності поважних причин його пропуску; судом порушено принцип диспозитивності господарського судочинства, внаслідок чого прийнято рішення, яке виходить за межі заявлених вимог позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18, спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 26.06.2019.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18, в якому зазначив, що вказані апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019, позивач вказував на те, що відповідачем-8 не спростовуються встановлені судом обставини протиправної поведінки відповідачів при кредитуванні спорідненого кола позичальників, що входили в групу позичальників, які НБУ у своїй довідці від 28.12.2012 визначив як акціонерів та пов`язаних з ними осіб а також наведені в ній порушення та недотримання відповідачем вимог Статуту та положення про Наглядову раду; в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наводиться обґрунтування відсутності її вини у завданні шкоди, а лише звертається увага на відсутність підстав для солідарної відповідальності відповідачів; усі відповідачі є посадовими особами АТ «БАНК «ТАВРИКА» та відповідно до ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» їх відповідальність перед товариством є солідарною; оскільки шкода Банку, внаслідок чого останній не має можливості виконати зобов`язання перед своїми вкладниками та іншими кредиторами, виникла саме через проведення активних операцій, прийняття рішень та контроль за станом яких здійснювався спільними рішеннями колегіальних органів управління Банку, відтак, шкода була завдана не одноособовими діями відповідача, а спільними їх діями, у зв`язку з чим є підстави для вимоги про солідарне відшкодування шкоди відповідачами; посилання апелянта на те, що на момент заподіяння відповідачами шкоди Законами України «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не було передбачено відповідальності за заподіяння такої шкоди та, відповідно, обов`язок її відшкодовувати, на думку позивача, не звільняють відповідачів від відповідальності, оскільки загальні правила та порядок відшкодування шкоди врегульовано Главою 82 ЦК України, зокрема, ст. 1166 цього Кодексу, яка не містить застережень щодо неможливості її застосування до пов`язаних осіб банків та відповідно до якої закріплено презумпцію вини заподіювача шкоди; відповідачами не наводяться обґрунтування відсутності їх вини у завданні шкоди; враховуючи, що положення ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не обмежують право Фонду на звернення до суду до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю завдали шкоди банку та/чи його кредиторам (ст. 1166 ЦК України), твердження відповідачів про неможливість пред`явлення до них позову є безпідставними.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019, позивач також зазначив, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не наводиться обґрунтування відсутності його вини у завданні шкоди, при цьому, він просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності, а отже, визнає наявність правопорушень, але просить не притягувати його до відповідальності; розмір заявленої шкоди є обґрунтованим та становить суму незадоволених вимог вкладників та інших кредиторів Банку; матеріалами справи підтверджується спільність дій відповідачів, які всі рішення приймали одноголосно, що підтверджується протоколами засідань відповідних органів Банку, а узагальнена інформація щодо участі відповідачів в спільних діях по кредитним операціям, проведеним без дотримання стандартів та положень щодо кредитування, систематизувала участь відповідачів в таких операціях.

Заперечуючи проти задоволення апеляційних скарг на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019, позивач вказував на те, що відповідачами не наведено доводів, які б спростовували встановлені судом обставини, зокрема, про те, що саме дії відповідачів стали причиною неплатоспроможності Банку і в подальшому спричинили звернення з даним позовом до суду; на момент ухвалення додаткового рішення матеріали справи не містили доказів, що підтверджують наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору, а отже, оскаржуване рішення було прийнято у відповідності до вимог процесуального законодавства на підставі наявних в матеріалах справи доказів; судом правомірно застосовано положення ч. 9 ст. 129 ГПК України щодо розподілу судових витрат та покладення їх на відповідачів у справі незалежно від результатів вирішення спору.

ОСОБА_4 також скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідач-11, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивача, наголошував на тому, що позивач міг довідатись про осіб, які, на його думку, спричинили шкоду Банку та його вкладникам з моменту віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації 20.12.2012; недостатність майна Банку, що є підставою для звернення з позовом про відшкодування збитків, була встановлена 23.09.2013, а отже, строк позовної давності сплинув; початок перебігу строку позовної давності не може визначатися моментом невиконання вимог про відшкодування шкоди, так як позивач має можливість пред`явити такі вимоги у будь-який час після встановлення недостатності майна банку; позивач направив відповідачам відповідні вимоги про відшкодування шкоди лише 15.03.2018, що є результатом його власного зволікання, так як не існувало об`єктивних причин, які б перешкоджали позивачеві звернутися з такими вимогами раніше.

ОСОБА_1 також скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України, надала відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просила відмовити у задоволенні вимог вказаної апеляційної скарги.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивача, відповідач-8 вказував на те, що Фонд звернувся з даним позовом за захистом не власних прав та інтересів, а прав та інтересів Банку, проте, обґрунтовуючи початок спливу позовної давності, безпідставно посилається на те, що Фонд міг довідатися про порушення своїх прав виключно з 23.03.2018; відмова відповідачів задовольнити вимоги Фонду про відшкодування шкоди не порушує жодних прав позивача, оскільки він є лише представником потерпілої особи - Банку; така відмова також не порушує жодних прав Банку; недостатність майна банку, на яку посилається позивач як на головну ознаку наявності або відсутності шкоди, завданої Банку чи його кредиторам пов`язаними особами, не можна вважати необхідною та/або достатньою ознакою наявності такої шкоди, оскільки недостатність майна банку може виникнути навіть за відсутності спричинення пов`язаними особами шкоди банку, та навпаки, фактично заподіяна шкода не обов`язково потягне недостатність майна; за таких обставин, навіть за відсутності недостатності майна банку, як форми можливого прояву шкоди, заподіяної Банку пов`язаними особами, позивач міг та був зобов`язаний застосовувати заходи для своєчасного виявлення та стягнення такої шкоди з її заподіювачів; нормативне поняття «недостатність майна банку» було запроваджене законодавством України лише з 12.08.2015, при цьому, з моменту призначення тимчасової адміністрації Банка (20.12.2012) позивач не був позбавлений можливості та був зобов`язаний діяти на захист порушених прав та інтересів Банку у відповідності до попередньої редакції ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; з 23.09.2013 позивач був фактично обізнаний про перевищення розміру зобов`язань банку відповідно до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів, над оціночною вартістю ліквідаційної маси банку, відтак, позивач мав об`єктивну можливість знати про порушення прав Банку та про осіб, які їх порушили; починаючи з 20.12.2012 позивач діяв як орган управління Банку та фактично був обізнаний про заподіяння шкоди Банку не пізніше 28.12.2012, що підтверджується оформленням довідки за результатами здійсненої НБУ позапланової перевірки; позовні вимоги у даній справі заявлені поза межами строку позовної давності, а тому суд дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності.

25.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшла заява про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

26.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-10 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому викладено клопотання про поновлення строку на його подання з причин, які визнані судом поважними, у зв`язку з чим вказаний відзив прийнято до розгляду.

Користуючись правом, наданим статтею 263 ГПК України, відповідач-10 у відзиві на апеляційну скаргу позивача просить залишити останню без задоволення, посилаючись на правомірність висновку суду першої інстанції про те, що Фонд був обізнаний про недостатність майна АТ «БАНК «ТАВРИКА» для задоволення вимог кредиторів з 23.09.2013 - з дня затвердження акту за результатами інвентаризації, а відтак, позивачем пропущений строк позовної давності.

26.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 залучено Національний банк України (далі - НБУ, третя особа) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; встановлено НБУ строк для подання відзивів на апеляційні скарги.

НБУ скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційні скарги, в якому просив в межах розгляду апеляційних скарг у справі №910/12803/18, на підставі ст. 275 ГПК України, ухвалити судове рішення, яким виключити з мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 абзац 280 на сторінці 38 наступного змісту: «Водночас і бездіяльність в частині неналежного контролю з боку НБУ має свої негативні наслідки у вигляді доведення Банку до неплатоспроможності».

26.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-11 надійшла касаційна скарга на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 зупинено апеляційне провадження у справі №910/12803/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 у справі №910/12803/18 - без змін.

21.08.2019 матеріали справи №910/12803/18 повернулись до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 поновлено апеляційне провадження у справі №910/12803/18 та призначено до розгляду на 30.10.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у розгляді справи №910/12803/18 оголошено перерву на 14.11.2019.

Судове засідання 14.11.2019 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка входить до складу колегії суддів, у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 розгляд справи №910/12803/18 призначено на 18.12.2019.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4954/19 від 13.12.2019 у зв`язку з прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 12.12.2019 про звільнення судді ОСОБА_27 , яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12803/18.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та Витягів з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 13.12.2019 апеляційні скарги у справі № 910/12803/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 апеляційні скарги Фонду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18, призначені на 18.12.2019, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

16.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-8 надійшли пояснення у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, у розгляді справи №910/12803/18 оголошено перерву до 19.02.2020.

18.02.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-10 надійшла заява про відкладення розгляду справи, обґрунтована неможливістю забезпечити свою явку у судове засідання у зв`язку з перебуванням у відрядженні у період з 18.02.2020 по 20.02.2020.

19.02.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_28 надійшла заява про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, в якій також викладено клопотання про поновлення строку для залучення вказаної особи до участі у даній справі.

У судове засідання 19.02.2020 відповідач-10 та відповідач-13 не з`явились, своїх уповноважених представників не направили, про місце, день та час розгляду даної справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

Крім того, враховуючи положення ч. 1 та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 -IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Поставивши на обговорення заяву представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представників учасників справи, враховуючи ненадання доказів на підтвердження викладених у заяві обставин щодо перебування представника у відрядженні та з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні даної заяви та здійснити розгляд скарги за відсутності відповідача-10.

При цьому, колегія суддів враховує, що у попередніх судових засіданнях представником апелянта - ОСОБА_2 були надані пояснення щодо вимог поданої ним апеляційної скарги та викладено свою правову позицію щодо доводів інших учасників справи.

Крім того, у разі необхідності подати додаткові пояснення та доповнення до апеляційної скарги відповідач-10 не був позбавлений можливості вчинити відповідні процесуальні дії шляхом направлення до суду відповідних письмових пояснень та клопотань.

Також, враховуючи приписи п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, у зв`язку з повторною неявкою відповідача-13 у судове засідання, судова колегія вирішила здійснити розгляд справи за його відсутності.

Поставивши на обговорення подану ОСОБА_28 заяву про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, колегія суддів, порадившись, вирішила відмовити у її задоволенні, з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Згідно з ч. 3 ст. 50 ГПК України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Разом з тим, заявляючи перед судом апеляційної інстанції про необхідність вступу ОСОБА_28 у справу в якості третьої особи, останньою не обґрунтовано, та колегією суддів не встановлено, що у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи вказану особу буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

При цьому, зазначення у заяві того факту, що дана особа є одним із позивачів у справі №826/4364/13-а, що перебуває у провадженні Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва, а також є вкладником АТ «БАНК «ТАВРИКА» та визнана потерпілою у кримінальному провадженні №12012110100001617, на переконання колегії суддів, ніяким чином не вказує на те, що судове рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки такої особи.

У судовому засіданні 19.02.2020 представники позивача вимоги поданої ним апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити; проти доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 - заперечили.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги позивача заперечували, а вимоги апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 - підтримали та просили задовольнити.

Представник третьої особи вимоги апеляційної скарги позивача підтримав, проти вимог апеляційних скарг відповідачів заперечував.

19.02.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 та апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 підлягають задоволенню, а апеляційна скарга Фонду - залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Постановою Правління НБУ від 20.12.2012 №548 АТ «БАНК «ТАВРИКА» було віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с. 96, том І).

Підставами прийняття вказаного рішення НБУ було зазначено, зокрема, наступне:

- за результатами аналізу даних статистичної звітності, що подається Банком до НБУ, встановлено, що Банк немає коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами та його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ;

- Банк не виконав протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, які обліковуються на позабалансових рахунках 9804 «Документи клієнтів банку (крім фізичних осіб), що не виконані в строк з вини банку» та 9806 «Документи фізичних осіб, що не виконані в строк з вини банку»;

- станом на 19.12.2012 загальна сума невиконаних зобов`язань, що обліковуються на вищезазначених позабалансових рахунках, становила 423,37 млн. грн, або 12,14 відсотка від зобов`язань Банку перед вкладниками та іншими кредиторами.

20.12.2012 виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення №33 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку; уповноваженою особою Фонду було призначено ОСОБА_54 (а.с. 97 зворот, том І).

Відповідно до Постанови Правління НБУ від 20.03.2013 № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «БАНК «ТАВРИКА» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2013 №17 про початок здійснення процедури ліквідації Банку з 21.03.2013 (а.с. 97, 98, том І).

З метою виконання всіх заходів, пов`язаних з ліквідацією Банку, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також - Закон), ліквідаційна процедура та повноваження уповноваженої особи продовжувались рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 13.02.2014 № 5, від 17.02.2015 № 37, від 17.03.2016 №357 та від 06.03.2017 № 859.

28.11.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - АТ «БАНК «ТАВРИКА».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Фонд вказує на те що НБУ, як єдиним регулятором у банківській сфері, наділеним повноваженнями щодо здійснення нагляду та перевірки банків щодо дотримання вимог банківського законодавства, було проведено позапланову перевірку Банку з питань оцінки якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту за період діяльності з 01.05.2009 по 01.11.2012, та оформлено відповідну довідку від 28.12.2012 (а.с. 186-192, том І), яка містить наступні висновки:

- встановлено, що кредитна діяльність Банку була спрямована на задоволення потреб акціонерів (юридичних та фізичних осіб, які володіють акціями Банку (незалежно від істотної участі)) та пов`язаних з ними осіб (юридичних осіб, які мають спільних засновників з акціонерами Банку, спільних керівників та пов`язані спільною фінансово-економічною діяльністю (надання фінансової допомоги, купівля/продаж цінних паперів, мають спільного заставодавця)), а їх заборгованість станом на 01.11.2012 становить 96,55% кредитного портфелю;

- до переліку акціонерів та пов`язаних з ними осіб, які мали заборгованість на момент здійснення перевірки НБУ включено:

акціонерів - ТОВ «Антей XXI», ТОВ «БК «Дивобуд», ТОВ «БК «Резаліт», ТОВ «Градієнт СВ», ТОВ «Компанія «Стар Інвестмент», ТОВ «Мередіан Плюс», ТОВ «Нова будівельна компанія», ТОВ «Укрінтерпошив», ТОВ «Інтер ВВ»;

пов`язаних з акціонерами осіб - ТОВ «Армат СВ», ДП УМТЗ ВАТ «Трест «ПІВДЕНЗАХІДТРАНСБУД», ПАТ «Київський ювелірний завод», ТОВ «Українські ювеліри», ДП «Сервісжитлобуд», ПАТ «Ластівка», ТОВ «Укрінтерзв`язок», ТОВ «Перспектива-Інвест», ПАТ «МДМЦ «Чайка», ТОВ «Балканіка-Трейд», ТОВ «Граніт Лтд», ТОВ Панорама СВ», ТОВ БК «Тройка», ТОВ «Балкер Груп», ТОВ «Кримінвесттур», ТОВ «Укрсел», ТОВ «Арго СП», ПрАТ «Чернігівський янтар», ТОВ «БК «Укрмегаполіс», ТОВ «Акталіон», ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика», ПАТ КЗ «БУДМАШ», ТОВ «Департамент захисту та безпеки «ЛЕГІОН», ТОВ ФГ «Альтернативні технології», ТОВ «СТН ЕССЕТ Менеджмент», ТОВ «Атлантус», ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 ;

- при цьому якість активів є незадовільною, оскільки частка негативно класифікованих кредитів - 69,66%, а Банку необхідно здійснити додаткове формування резерву на суму 1 885,7 млн. грн, що призведе до від`ємного значення регулятивного капіталу та економічних нормативів, що розраховуються на його основі;

- основними причинами збільшення розрахункової суми резервів під кредитні ризики є:

• неадекватне визначення класу позичальників на основі оцінки їх фінансового стану;

• неправильне визначення стану обслуговування боргу;

• неправомірне підвищення категорії кредитної операції;

• прийняття до розрахунку резерву майнових прав на отримання грошових коштів за відсутності документально підтвердженого своєчасного виконання зобов`язань за контрактом;

- внаслідок цього Банком порушено вимоги Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2007 №279;

- вказані дії мали систематичний характер, що підтверджується висновками, які містились в довідках НБУ за наслідком перевірок виконання договірних зобов`язань за кредитними договорами, укладеними з НБУ;

- Банком неправильно визначаються класи фінансового стану позичальників, оскільки не враховується відсутність надходжень у позичальників від основної діяльності, зосередженість грошових потоків на купівлі/продажу цінних паперів обмеженого кола емітентів-контрагентів Банку, ті обставини, що основну частку активів позичальників становлять фінансові інвестиції, в пасивах переважають зобов`язання перед Банком, та наявні пролонгації заборгованості. Також замість зменшення обсягу кредитування акціонерів, обсяг кредитів, наданих Банком акціонерам збільшився на 345 989,4 тис. грн до розміру 1 727 456,5 тис. грн;

- Банком порушуються вимоги Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків, в частині неправильної класифікації позичальника, необхідність доформування резервів за кредитними операціями за результатами інспектування призведе до невиконання окремих показників Банком невиконання окремих показників, зокрема, поточний результат діяльності набуває від`ємного значення, Банком не встановлено графіки погашення кредитної заборгованості акціонерами та пов`язаними з ними особами, а також надаються нові кредити таким особам;

- станом на 07.05.2012 встановлено, що Банком здійснюється пролонгація кредитних договорів, укладених з позичальниками, без встановлення графіка погашення заборгованості, Банком не виконується вимога щодо зменшення заборгованості акціонерів, а кредитні договори акціонерів не містять графіків погашення заборгованості, частково не виконано дотримання економічних нормативів, банком здійснюється значне залучення коштів від фізичних осіб, що переважно направляються на кредитування юридичних осіб та міжбанківські операції;

- станом на 22.10.2012 встановлено, що Банком не виконуються умови щодо зменшення кредитної заборгованості акціонерів;

- Наглядова рада не приділяє належної уваги якості активних операцій Банку, хоча має безпосередній вплив на їх здійснення, оскільки фактично активні операції здійснювалися лише після погодження наглядовою радою, засідання якої проводились майже щоденно; питання розгляду наявних чи потенційних ризиків у діяльності Банку та вжиття заходів щодо зменшення їх впливу на капітал на засіданнях Наглядової ради та Правління не розглядалися;

- управління кредитним ризиком є незадовільним, зважаючи на високий рівень негативно класифікованих кредитів, неадекватну оцінку рівня кредитного ризику, значні концентрації за кредитами акціонерів та пов`язаних з ними осіб, та одним видом застави; Наглядова рада Банку не вживає належних зусиль для забезпечення захисту інтересів вкладників та інших кредиторів;

- виявлено факт існування зобов`язань Банку перед банком-нерезидентом MEINL BANK AG (Австрія);

- 27.11.2012 Банком отримано SWIFT-повідомлення від MEINL BANK AG про списання останнім з коррахунку Банку коштів на загальну суму 26,5 млн. доларів США на підставі договору позики, укладеного компанією Winten Trading Ltd (Кіпр) (позичальник) та компанією MEINL BANK AG (позикодавець) від 22.12.2011, договору відповідального зберігання та застави від 22.12.2011, укладеного Банком (заставодавець) та MEINL BANK AG (заставоутримувач), підписаних зі сторони Банку виконувачем обов`язків Голови Правління ОСОБА_3 (відповідач-12), кандидатура якого не була погоджена НБУ;

- згідно з умовами Договору позики цільове використання коштів - фінансування будівельних проектів в Україні, які здійснюються АТ «ПЗТБ», контактна особа зі сторони компанії Winten Trading Ltd - ОСОБА_55 (акціонер Банку до 05.10.2012, директор акціонера Банку ТОВ «Артбухта» на 01.11.2012 та відповідач-25);

- за умовами договору застави Банк розміщує на коррахунку в MEINL BANK AG кошти як забезпечення будь-яких зобов`язань за договором позики, при цьому, власник коррахунку обмежується у праві доступу до коштів, а також надає право безспірного списання коштів у випадку невиконання позичальником зобов`язань та/або настання несприятливих подій;

- враховуючи некеровану ситуацію, що склалась з керівництвом Банку, поява негативної інформації у засобах масової інформації сприяли значному відтоку коштів за зверненням вкладників-фізичних осіб, у тому числі інсайдерів Банку, а отже, неспроможності Банку з 23.11.2012 виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами;

- вказане свідчить, що корпоративне управління в Банку є неефективним, а Наглядова рада не приділяє належної уваги ситуації, що склалася з вищим керівництвом Банку, та не ініціює відповідних заходів;

- протягом тривалого часу (з 23.02.2011 по 30.01.2012) обов`язки Голови Правління виконував ОСОБА_3 (відповідач-12), кандидатура якого не була погоджена НБУ з огляду на відсутність у кандидата бездоганної репутації та рекомендував компетентному органу Банку призначити на посаду Голови Правління іншого кандидата; Банк проігнорував рекомендації НБУ та порушив вимоги внутрішніх нормативних актів;

- за результатами аналізу руху коштів виявлено факти повернення коштів компанії-нерезиденту у сумах (6,25 млн. доларів США), що в понад сто раз перевищують її інвестиції в статутний капітал ТОВ «Кримінвесттур» (пов`язана з акціонерами Банку особа, позичальник);

- так, повернення коштів здійснено компанії Capitalforce Limited (Кіпр) - оплата за частку у статутному капіталі ТОВ «Кримінвесттур», згідно з договорами від 27.08.2011 такими позичальниками Банку: ДП «СЕРВІСЖИТЛОБУД» (3,0 млн. доларів США); ТОВ «УКРІНТЕРЗВ`ЯЗОК» (1,646 млн. доларів США); ТОВ «КОМПАНІЯ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ» (0,1 млн. доларів США); ТОВ «КОМПАНІЯ «ГРАНІТ ЛТД» (1,5 млн. доларів США);

- при цьому аналіз руху коштів за поточними рахунками вказаних контрагентів свідчить, що основним джерелом є кредитні кошти, надані 31.10.2012 Банком ТОВ «Альтернативні технології» у сумі 59,7 млн. грн;

- залучення іноземних інвестицій відбулося шляхом продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Кримінвесттур» 14.08.2012, що належали ПАТ «Ластівка» та ОСОБА_3 . Компанії Capitalforce Limited) (покупець, ОСОБА_56 (відповідач-25) - представник за довіреністю);

- аналогічна ситуація відбулась з продажем часток у статутному фонді ТОВ «КЕРАМБЛОКИ-ІНВЕСТ»;

- повернення коштів в сумі 11,9 млн. доларів США компанії Kramdon Limited, здійснено ТОВ «БАЛКЕР ГРУП» (2,1 млн. доларів США); ТОВ «УКРІНТЕРЗВ`ЯЗОК» (0,086 млн. доларів США); ТОВ «КОМПАНІЯ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ» (3,4 млн. доларів США); ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА-ІНВЕСТ» (3,0 млн. доларів США); ТОВ «УКРІНТЕРПОШИВ» (1,5 млн. доларів США); ТОВ «ПАНОРАМА СВ» (1,8 млн. доларів США), та основним джерелом були кредитні кошти надані Банком;

- станом на 01.11.2012 Банком було залучено кошти на умовах субординованого боргу в розмірі 17,9 млн. доларів США від таких інвесторів-нерезидентів: компанії Immobiliti Investment - 7,4 млн. доларів США; компанії Winten Trading Ltd - 10,5млн. доларів США; у відповідності до умов договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 10.03.2011 №2 Winten Trading Ltd передає Банку кошти в розмірі 1 000 000 доларів США строком до 14.03.2016 на умовах субординованого боргу з метою подальшого врахування цих коштів до капіталу Банку; кошти отримано Банком 22.03.2011; відповідності до умов договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 10.05.2011 №3 Winten Trading Ltd передає Банку кошти в розмірі 1 500 000 доларів США строком до 16.05.2016 на умовах субординованого боргу з метою подальшого врахування цих коштів до капіталу Банку; кошти отримано Банком 16.05.2011; у відповідності до умов договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 16.12.2011 № 4 Winten Trading Ltd передає Банку кошти в розмірі 5 000 000 доларів США строком до 16.12.2021 на умовах субординованого боргу з метою подальшого врахування цих коштів до капіталу Банку; кошти отримано Банком 11.01.2012 у сумі 2 470 000 доларів США та 12.01.2012 у сумі 2 530 000 доларів США; у відповідності до умов договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 10.05.2012 № 5 Winten Trading Ltd передає Банку кошти в розмірі 3 000 000 доларів США строком до 16.05.2022 на умовах субординованого боргу з метою подальшого врахування цих коштів до капіталу Банку; кошти отримано Банком 21.05.2012;

- згідно з пунктом 3.9. Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 №368, на період чинності укладеної угоди (до часу погашення облігації) банк-боржник не має права передавати інвестору (або пов`язаним з ним особам) кошти в будь-якій формі (майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, не покриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку-боржника тощо), крім тих випадків, якщо таке передавання банком-боржником майна або векселів є сплатою процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою; аналогічні умови передбачені пунктами 5.5 відповідних договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу;

- враховуючи наявність у Банку зобов`язань перед банком-нерезидентом MEINL BANK AG за компанію Winten Trading Ltd, зазначене свідчить про наявність порушень вимог Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 №368, в частині заборони передавання інвестору коштів у будь-якій формі протягом дії договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу;

- наведені обставини вказують на те, що розміщення валютних коштів в MEINL BANK AG відбувалось з порушенням вимог чинного законодавства України, а сукупність фактів свідчить про «приховуване кредитування», штучне покращення показників ліквідності Банку, оскільки фактично за рахунок коштів Банку, розміщених MEINL BANK AG було надано позику компанії Winten Trading Ltd, а остання за рахунок цих коштів здійснила інвестиції у Банк (з метою забезпечення формування регулятивного капіталу Банку), акціонерів Банку та пов`язаних з ними осіб;

- таким чином, вказані дії, без належного відображення їх у звітності та балансі банку, спотворювали реальний стан Банку;

- кредитний ризик Банку підвищується через наявну концентрацію одного виду застави (твори образотворчого мистецтва), оскільки ймовірність її реалізації за короткий проміжок часу є низькою; твори образотворчого мистецтва є заставою за кредитами 29 позичальників - акціонерів та пов`язаних з ними осіб, а саме: ТОВ «Панорама СВ» (кредитний договір від 20.06.2008 № 45-08-КЛ);ТОВ «Меридіан Плюс» (кредитний договір від 28.07.2008 №49-08-КЛ); ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» (кредитний договір від 27.05.2004 №34-04/кл); ТОВ «КРИМІНВЕСТТУР» (кредитний договір від 29.03.2010 №29-03-10-КЛ) ДП «СЕРВІСЖИТЛОБУД» (кредитний договір від 23.09.2008 №53-08-КЛ); ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» (кредитний договір від 07.06.2010 №07-06-10-КЛ); ТОВ «Будівельна компанія «Укрмегаполіс» (кредитний договір від 24.11.2008 №56-08-КЛ); ТОВ «Перспектива-Інвест» (кредитний договір від 06.02.2010 №07-06-КЛ); ТОВ «УКРІНТЕРЗВ`ЯЗОК» (кредитний договір від 29.10.2008 №55-08-КЛ); ТОВ «БК «АвангардБудКомплекс» (кредитний договір від 25.04.2007 №13-07-К); ТОВ «Акталіон» (кредитний договір від 07.05.2010 №07-05-КЛ); ТОВ «Будівельна компанія «Резаліт» (кредитний договір від 29.01.2008 №10-08-КЛ); ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» (кредитний договір від 26.05.2011 №26-05-11-КЛ); ВАТ «БУДМАШ» (кредитний договір від 25.09.2007 №58-07-КЛ); ТОВ «БАЛКЕР ГРУП» (кредитний договір від 06.07.2011 №06-07-11-КЛ); ТОВ «Будівельна компанія «ТРОЙКА» (кредитний договір від 17.05.2007 №24-07-К); ТОВ «Армат СВ» (кредитний договір від 18.05.2007 №25-07-К); ТОВ «Будівельна компанія «Дивобуд» (кредитний договір від 16.04.2008 №39-08-КЛ); ТОВ «Інтер ВВ» (кредитний договір від 28.03.2008 №34-08-КЛ); ТОВ «Компанія «Стар Інвестмент» (кредитний договір від 19.09.2008 №52-08-КЛ); ТОВ «Укрінтерпошив» (кредитний договір від 14.07.2011 №14-07-11-КЛ); ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЯНТАР» (кредитний договір від 28.02.2012 №28-02-12-КЛ); ДП «Управління матеріально-технічного забезпечення» ВАТ «ТРЕСТ «ПІВДЕНЗАХІДТРАНСБУД» (кредитний договір від 03.09.2001 №2/01-МВ); ТОВ «УКРСЕЛ» (кредитний договір від 12.07.2011 №12-07-11-КЛ); ТОВ «АРГО СП» (кредитний договір від 11.09.2012 №11-09-12-КЛ); ТОВ «СТН ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (кредитний договір від 04.10.2012 №04-10-12-КЛ); ТОВ «Фінансова група «АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (кредитний договір від 12.10.2012 №12-10-12-КЛ); ПрАТ «МДМЦ «ЧАЙКА» (кредитний договір від 25.06.2010 №25-06-10-КЛ); ОСОБА_29 (кредитний договір від 19.09.20111 №19-09-11-Ф; всього сума заборгованості за вказаними кредитними договорами за тілом кредиту станом на 01.11.2012 (еквівалентно гривні) складає 3 314 916 393,81 грн;

- зазначені кредити було видано групі пов`язаних між собою компаній та по яким протягом листопада-грудня 2012 року Банком виведено із забезпечення іпотекою нерухомого майна на загальну суму 98,5 млн. грн, майнові права на грошові кошти на загальну суму 107,9 млн. грн, та здійснено заміну об`єктів іпотеки (на загальну суму 406 млн. грн) на твори образотворчого мистецтва та акції ПАТ «Київський ювелірний завод»; за всіма цими кредитами строк повернення кредиту було визначено в кінці строку дії кредитного договору, а по переважній більшості кредитів сам строк повернення кредиту та термін сплати нарахованих доходів неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод, що призводило до накопичення заборгованості;

- виявлено непоодинокі випадки обслуговування кредитної заборгованості за рахунок надходжень від операцій з купівлі-продажу цінних паперів, джерелом яких є кредитні кошти;

- за результатами аналізу руху коштів по поточних рахунках за такою схемою погашення нарахованих процентів здійснювали такі позичальники: ТОВ «Укрсел», ДП «Сервісжитлобуд», ТОВ «Укрінтерзв`язок», ТОВ Панорама СВ», ТОВ «Компанія Стар Інвестмент», ТОВ «Кримінвесттур», ПрАТ «Чернігівський янтар», ТОВ «Акталіон», ТОВ БК «АвангардБудКомплекс», ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика», ТОВ «Альтернативні технології»; разом з тим, з припиненням видачі чергових траншів у позичальників-юридичних осіб виникли проблеми із обслуговуванням кредитної заборгованості;

- за наслідком аналізу руху коштів за поточними рахунками позичальників (акціонерів Банку та пов`язаних з ними осіб) протягом 2011-2012 року встановлено, що кредитні кошти вказаних позичальників використовувались таким чином, що: кредитні кошти спрямовувались через ряд перерахувань на погашення заборгованості за основним боргом за кредитами та нарахованими доходами інших боржників; джерелом сплати на користь Банку відсотків за користування кредитом у сумі понад 400 млн. грн були кредитні кошти самого Банку, видані іншим позичальникам, що входили в групу позичальників, які НБУ визначено як акціонерів та пов`язаних з ними осіб; також за вказаний період кредитні кошти в сумі понад 900 млн. грн, надані одним позичальникам, були джерелом погашення кредитів інших позичальників, що входили в групу позичальників, які НБУ визначив як акціонерів та пов`язаних з ними осіб; отже, погашення кредитної заборгованості та заборгованості за нарахованими доходами акціонерів та пов`язаних з ними осіб здійснювалось за рахунок видачі нових кредитів іншим позичальникам.

Так, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за період 2001 - 2012 років Банком було укладено 29 кредитних договорів, отримані кошти за якими були використані позичальниками для погашення заборгованості іншими позичальниками Банку, купівлі акцій Банку, тощо, а саме:

1. 11.09.2012 між Банком та ТОВ «Арго С.П.» було укладено Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №11-09-12-КЛ (далі також - кредитний договір №1), за умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 11.09.2012 по 09.09.2015.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб або надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «БУДІНВЕСТИЦІЇ» - 98 206 826,27 грн, ТОВ «ПАНОРАМА СВ» - 2 277 530,87 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 3 759 000,00 грн, ПАТ «ТРЕСТ «ПІВДЕНЗАХІДТРАНСБУД» - 20 050 000,00 грн) та для розрахунків за власні акції Банку, що належали ОСОБА_12 - відповідачеві-7 (1 556 000,00 грн).

2. 12.10.2012 між Банком та ТОВ «Фінансова група «АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №12-10-12-КЛ (далі також - кредитний договір №2), за умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 12.10.2012 по 09.10.2015.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Київський завод БУДМАШ», ПАТ «КРИМСПЕЦСЕРВІС», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Торговий дім «АРТБУХТА») або надання поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Керамблоки-Інвест» - 51 434 721,85 грн, ТОВ «Укрінтерзв`язок» - 2 694 585,02 грн, ТОВ «Меридіан Плюс» - 2 590 000,00 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 2 135 155,42 грн, ТОВ «Укрсел» - 1 490 043,72 грн, ТОВ «Укрінтерпошив» - 357 774,32 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 2 493 461,20 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 7 567 000 грн) та для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Capitalfofce Limited за купівлю частки в статутному капіталі (4 646 006,43 доларів США).

3. 19.11.2012 між Банком та ТОВ «НВП АККОРД ГРУП» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №19-11-12-КЛ/02 (далі також - кредитний договір №3), за умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію у сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 19.11.2012 по 05.11.2015.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед АТ «БАНК «ТАВРИКА» (ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 79 000 000,00 грн, ПАТ «ЛАСТІВКА» - 46 000 000,00 грн).

4. 26.05.2011 між Банком та ТОВ «Компанія «БУДСПЕЦАВТОМАТИКА» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №26-05-11-КЛ (далі також - кредитний договір №4), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування до 13.05.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Київський завод БУДМАШ», ПАТ «Київський ювелірний завод», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд») або надання поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ПАТ «КЗ «Будмаш» - 3 279 919,94 грн, ТОВ «Укрінтерзв`язок» - 5 633 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 6 068 906,99 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 2 326 862,60 грн, ТОВ «Будівельна компанія «Авангардбудкомплекс» - 1 060 000 грн, ТОВ «Висока вежа» - 1 256 685,05 грн, ТОВ «Акталіон» - 1 250 000,00 грн, ТОВ «Панорама СВ» - 1 563 000,00 грн, ТОВ «Укрмегаполис» - 1 725 000,00 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 2 470 000,00 грн, ТОВ «Нова будівельна компанія» - 390 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 6 060 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited за купівлю частки в статутному капіталі (5 115 000 доларів США) та для придбання акцій Банку додаткової емісії в сумі 33 708 000 грн.

5. 06.07.2011 між Банком та ТОВ «БАЛКЕР ГРУП» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №06-07-11-КЛ (далі також - кредитний договір №5), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 06.07.2011 до 05.07.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів (часток у юридичних особах) певного кола осіб (ПАТ «Київський завод БУДМАШ», ЗАТ «Укрфінресурс», ЗАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ЗАТ «Агроінвест», ЗАТ «ТД Артбухта», ПАТ «Київський ювелірний завод», ТОВ «Убік») або надання поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ПАТ «Чернігівський янтар» - 9 027 200,00 грн, ТОВ «БК «Укрмегаполіс» - 2 490 000,00 грн, ТОВ «Перспектива-інвест» - 1 175 000,00 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 8 000 000,00 грн, ТОВ «Будінвестиції» - 411 916,47 грн, ТОВ «БК Дивобуд» - 2 406 028,00 грн, ТОВ «Інтер-ВВ» - 2 732 000,00 грн, ТОВ «Панорама СВ» - 5 203 091,22 грн, ПАТ «КЗ «Будмаш» - 2 530 000,00 грн, ТОВ «Армат СВ» - 7 384 527,16 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 2 415 000,00 грн, ПАТ «Київський ювелірний завод» - 3 300 000,00 грн, ПАТ «Пивзавод на Подолі» - 3 494 841,10 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 2 700 800,00 грн, ТОВ «Акталіон» - 1890574,33 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited за купівлю частки в статутному капіталі (2 790 000 доларів США), та рахунок компанії Star Investments як повернення коштів по контракту (5 000 000,00 грн).

6. 14.07.2011 між Банком та ТОВ «УКРІНТЕРПОШИВ» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №14-07-11-КЛ (далі також - кредитний договір №6), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 40 376 116,00 грн з терміном користування з 14.07.2011 до 12.07.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Київський завод БУДМАШ», ПАТ «Сертеза», ЗАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ЗАТ «ТД Артбухта») або надання поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Градієнт СВ» - 57 116,00 грн, ТОВ «Висока Вежа» - 19 200 127,40 грн, ТОВ «Меридіан плюс» - 1 690 000,00 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 16 200 000,00 грн).

7. 28.02.2012 Банком і ПАТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЯНТАР» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №28-02-12-КЛ (далі також - кредитний договір №7), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 28.02.2012 по 20.02.2015 (включно).

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів (часток в юридичних особах) певного кола осіб (ПАТ «Київський завод БУДМАШ», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Київський ювелірний завод», ТОВ «Убік») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Керамблоки Інвест» - 53 749 000,00 грн, ПАТ «Пивзавод на Подолі» - 40 410 000 грн., ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 2 600 000,00 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 1 525 000,00 грн, ТОВ «БК «Укрмегаполіс» - 2 010 000 грн., ТОВ «БК Дивобуд» - 2 390 122,92 грн, ТОВ «Інтер-ВВ» - 785 000,00 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 1 735 970,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 1 987 000,00 грн, ТОВ «Кримінвесттур» - 3 016 000,00 грн, ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 17 300 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Winten Trading Ltd як оплата процентів по кредиту (880 000,00 грн), та для розрахунків за власні акції Банку, що належали ОСОБА_25 - відповідачеві-25 (11 000 000,00 грн).

8. 04.10.2012 між Банком та ТОВ «СТН ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №04-10-12-КЛ (далі також - кредитний договір №8), за умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 04.10.2012 по 02.10.2015 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Київський завод БУДМАШ», ЗАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «ТД Артбухта») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Керамблоки Інвест» - 38 510 000,00 грн, ПАТ «Пивзавод на Подолі» - 67 000 000,00 грн, ТОВ «Армат СВ» - 2 500 000,00 грн, ТОВ «БК Дивобуд» - 2 532 345,88 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 2 660 000,00 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 150 000,00 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 2 839 789,07 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 4 990 000,00 грн, ТОВ «БК «Укрмегаполіс» - 1 910 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Стар Інвестмент» - 1 564 095,88 грн).

9. 12.07.2011 між Банком та ТОВ «УКРСЕЛ» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №12-07-11-КЛ (далі також - кредитний договір №9), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в сумі 74 000 000,00 грн з терміном користування з 12.07.2011 до 11.07.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Київський ювелірний завод», ЗАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА», ПАТ «ТД Артбухта») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Керамблоки Інвест» - 1 650 000,00 грн, ПАТ «Пивзавод на Подолі» - 67 000 000,00 грн, ТОВ «Градієнт СВ» - 3 046 166,66 грн, ТОВ «БК Дивобуд» - 2 532 345,88 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 32 992 000,00 грн, ТОВ «Антей XXI» - 691 628,68 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 2 839 789,07 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 4 990 000,00 грн, ТОВ «БК «Укрмегаполіс» - 1 910 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 2 466 204,86 грн, ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» - 874 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited як оплата процентів по кредиту (250 000 доларів США), повернення коштів 17 850 000,00 грн, для розрахунків за власні акції Банку, що належали ОСОБА_6 - відповідач-1 (6 520 000,00 грн).

10. 29.03.2010 між Банком та ТОВ «КРИМІНВЕСТТУР» (далі також - кредитний договір №10) було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №29-03-10-КЛ, за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 74 000 000,00 грн з терміном користування з 29.03.2010 по 30.08.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Укрфінресурс», ВАТ «БУДМАШ», ЗАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «ТД Артбухта») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «БК «Авангардбудкомплекс» - 1 545 000,00 грн, ТОВ «Висока Вежа» - 2 339 417,73 грн, ТОВ «БК «Дивобуд» - 1 250 000,00 грн, ТОВ «БК «Укрмегаполис» - 1 780 628,68 грн, ТОВ «БК «Резаліт» - 1 568 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 2 375 000,00 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 2 680 000,00 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 2 470 000,00 грн, ТОВ «Акталіон» - 1 489 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 2 890 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (4 800 000,00 грн), рахунок компанії Star Investment Limited (700 000 доларів США), повернення коштів у Банку - 3 600 000,00 грн.

11. 07.05.2010 між Банком та ТОВ «АКТАЛІОН» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №07-05-КЛ (далі також - кредитний договір №11), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 125 000 000,00 грн з терміном користування з 07.05.2010 по 27.05.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ВАТ «БУДМАШ», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 1 735 950,82 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 663 000,00 грн, ТОВ «Антей XXI» - 900 000,00 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 4 246 200,00 грн, ТОВ «Панорама СВ» - 7 863 842,82 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 5 448 991,29 грн, ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» - 797 000,00 грн, ТОВ «Перспектива-Інвест» - 2 743 896,71 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 2 291 096,45 грн, ДП УМТЗ ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 1 585 167,11 грн, ПАТ «Київський ювелірний завод» - 2 000 000,00 грн, ТОВ «Меридіан плюс» - 990 000,00 грн, ТОВ «Армат СВ» - 962 000,00 грн, ТОВ «Укрсел» - 650 000,00 грн, ТОВ «Нова будівельна компанія» - 335 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (6 997 000,00 грн), та для розрахунків за власні акції Банку, що належали ОСОБА_12 - відповідачеві-7 (3 205 000,00 грн).

12. 07.06.2010 між Банком та ТОВ «Департамент захисту та безпеки «ЛЕГІОН» було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №07-06-10-КЛ (далі також - кредитний договір №12), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 125 000 000,00 грн з терміном користування до 21.10.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ВАТ «БУДМАШ», ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «ТД Артбухта», ЗАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Меридіан плюс» - 3 140 726,20 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 4 073 000,00 грн, ТОВ «БК «Дивобуд» - 3 020 500,00 грн, ТОВ «Будінвестиції» - 6 310 000,00 грн, ТОВ «Сервісжитлобуд» - 253 000,00 грн, ТОВ «Акталіон» - 385 000,00 грн, ТОВ «Укрінтерзв`язок» - 2 856 534,96 грн, ТОВ «Кримінвесттур» - 919 568,31 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (138 199,80 доларів США), та для придбання акції Банка додаткової емісії в сумі 3 845 000,00 грн.

13. 20.06.2008 Банком і ТОВ «Панорама СВ» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №45-08-КЛ (далі також - кредитний договір №13), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 125 000 000,00 грн з терміном користування з 20.06.2008 по 21.08.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ВАТ «БУДМАШ», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «ТД Артбухта», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 17 000 000,00 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 6 285 000,00 грн, ПАТ «Пивзавод на Подолі» - 5 603 330,70 грн, ТОВ «Керамблоки Інвест» - 810 000,00 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 7 000 000,00 грн, ТОВ «БК «Укрмегаполис» - 4 273 743,89 грн, ТОВ «Будінвестиції» - 1 730 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 725 000,00 грн, ТОВ «Акталіон» - 1 205 000,00 грн, ТОВ «Укрсел» - 467 600,00 грн, ТОВ «Укрінтерпошив» - 528 000,00 грн, ТОВ «БК «Авангардбудкомплекс» - 1 485 000,00 грн, ТОВ «Перспектива-Інвест» - 3 934 822,96 грн, ТОВ «Кримінвесттур» - 1 303 000,00 грн, ТОВ «Антей XXI» - 600 490,16 грн., ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» - 1 070 000,00 грн, ПАТ «Ластівка» - 3 337 500,00 грн).

14. 28.07.2008 між Банком та ТОВ «Меридіан плюс» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №49-08-КЛ (далі також - кредитний договір №14), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування по 25.11.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів (часток в юридичних особах) певного кола осіб (ВАТ «БУДМАШ», ПАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «ТД Артбухта», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод», ТОВ «Панорама СВ») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 8 510 000,00 грн, ТОВ «Укрінтерзвязок» - 2 402 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 2 290 000,00 грн, ТОВ «Сервісжитлобуд» - 1 700 000,00 грн, ТОВ «Градієнт СВ» - 605 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» - 11 550 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (170 000 доларів США), для придбання акції Банку додаткової емісії в сумі 6 100 000,00 грн, та для розрахунків за власні акції Банку, що належали ОСОБА_12 - відповідачеві-7 (6 042 000,00 грн).

15. 27.05.2004 між Банком та ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» було укладено кредитний договір №34-04/кл (далі також - кредитний договір №15), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування по 03.10.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ВАТ «БУДМАШ», ПАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «ТД Артбухта», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «БК «Резолит» - 2 541 483,72 грн, ТОВ «Сервісжитлобуд» - 3 072 000,00 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 5 050 000,00 грн, ТОВ «Антей XXI» - 635 201,04 грн, ВАТ «БУДМАШ» - 1 714 000,00 грн, ТОВ «Армат СВ» - 4 254 066,68 грн, ТОВ «БК Авангардбудкомплекс» - 950 000,00 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 918 459,03 грн, ПАТ «ЛАСТІВКА» - 708 138,25 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 2 197 000,00 грн, ТОВ «Меридіан плюс» - 195 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (400 000 доларів США), для придбання акції Банку додаткової емісії в сумі 6 700 500,00 грн.

16. 23.09.2008 між Банком та ДП «Сервісжитлобуд» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №53-08-КЛ (далі також - кредитний договір №16), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування до 21.10.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА», ВАТ «БУДМАШ», ПАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «ТД Артбухта», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Кримінвесттур» - 651 000,00 грн, ТОВ «БК «Авангардбудкомплекс» - 3 090 000 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 1 200 000,00 грн, ТОВ «Висока вежа» - 1 468 380,98 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 4 885 000,00 грн, ТОВ «Перспектива- Інвест» - 1 730 000,00 грн, ТОВ «БК «Дивобуд» - 2 383 000 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 8 240 000,00 грн, ТОВ «Укрінтерзвязок» - 1 152 420,00 грн, ТОВ «Арго СП» - 455 000,00 грн, ТОВ «Меридіан плюс» - 3 672 000,00 грн, ДП УМТЗ ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 270 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (1 500 000 доларів США), для придбання акції Банку в сумі 500 000,00 грн.

17. 24.11.2008 між Банком та ТОВ «Будівельна компанія «Укрмегаполис» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №56-08-КЛ (далі також - кредитний договір №17), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 24.11.2008 по 10.09.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ВАТ «БУДМАШ», ПАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «ТД Артбухта», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Кримінвесттур» - 1 855 675,29 грн, ТОВ «Керамблоки-Інвест» - 680 000 грн, ТОВ «Укрсел» - 1 473 000,00 грн, ТОВ «Перспектива-Інвест» - 4 570 772,61 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 750 000,00 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 10 680 832,35 грн, ТОВ «Укрінтерзв`язок» - 5 820 552,40 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 1 287 740,00 грн, ТОВ «Компанія «Стар інвестмент» - 1 051 000,00 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 1 579 944,70 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 489 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 630 000,00 грн), для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (100 000 доларів США), для придбання акції Банку в сумі 750 000,00 грн, рахунок компанії Star Investment Limited (200 000 доларів США).

18. 29.10.2008 між Банком та ТОВ «Укрінтерзв`язок» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №55-08-КЛ (далі також - кредитний договір №18), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування з 24.11.2008 по 10.09.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА», ПАТ «ЛАСТІВКА», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Висока вежа» - 4 969 732,43 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 4 277 642,04 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 3 805 620,51 грн, ТОВ «Мередіан плюс» - 1 446 675,78 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 854 000,00 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 9 977 000,00 грн, ТОВ «БК «Резаліт» - 772 000,00 грн, ПАТ «КЗ Будмаш» - 1 465 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» - 19 569 334,70 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 1 456 000,00 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 1 761 835,51 грн, ТОВ «Укрсел» - 445 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 3 714 415,00 грн.

19. 25.04.2007 між Банком та ТОВ «Авангардбудкомплекс» було укладено кредитний договір №13-07-К (далі також - кредитний договір №19), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування до 09.08.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола пов`язаних осіб (ПАТ «Будмаш», ПАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «ТД Артбухта», ПАТ «ЛАСТІВКА», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ТОВ «ФК «Едельвейс», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Укрінтерзв`язок» - 2 310 000,00 грн, ТОВ «БК «Укрмегаполис» - 2 345 000,00 грн, ТОВ «БК «Резаліт» - 785 000,00 грн, ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 16 150 000,00 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 4 280 728,54 грн, ТОВ «Компанія «Граніт ЛТД» - 110 000,00 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 1 300 000,00 грн, ТОВ «Перспектива-Інвест» - 1 840 331,69 грн, ТОВ «Балкер Груп» - 26 000 000,00 грн, ТОВ «БК «Дивобуд» - 2 176 000,00 грн, ПАТ «КЗ Будмаш» - 2 905 000,00 грн, ТОВ «Панорама СВ» - 110 000,00 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 60 497,00 грн, ТОВ «Інтер-ВВ» - 110 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 2 770 000,00 грн, ТОВ «НБК» - 983 000,00 грн, ТОВ «Арго СП» - 1 139 844,58 грн.

20. 06.02.2006 між Банком та ТОВ «Перспектива-Інвест» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №07-06-КЛ (далі також - кредитний договір №20), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в національній валюті в 125 000 000,00 грн строком до 15.10.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола пов`язаних осіб (ТОВ «Убік», ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Висока вежа» - 5 885 847,87 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 1 550 000,00 грн, ТОВ «Акталіон» - 1 881 160,27 грн, ТОВ «БК «Дивобуд» - 1 935 000,00 грн, ВАТ «Будмаш» - 493 550,00 грн, ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» -5 690 000,00 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 458 000,00 грн, ТОВ «Інтер-ВВ» - 2 940 000,00 грн, ТОВ «Авангардбудкомплекс» - 1 303 565,59 грн, ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 2 226 300,00 грн, для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (2 095 050 доларів США).

21. 29.01.2008 між Банком та ТОВ «Будівельна компанія «Резаліт» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-08-КЛ (далі також - кредитний договір №21), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в сумі 125 000 000,00 грн з терміном користування до 17.06.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Кримспецсервіс», ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «ТД Артбухта», ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА», ПАТ «Київський ювелірний завод») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Будінвестиції» - 1 283 879,49 грн, ТОВ «Перспектива-Інвест» - 1 615 000,00 грн, ТОВ «Кримінвесттур» - 923 674,32 грн, ТОВ «Меридіан плюс» - 1 560 000,00 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 2 622 500,00 грн, ТОВ «Антей XXI» - 102 000,00 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 2 906 461,75 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 247 000,00 грн, ПАТ «КЗ «Будмаш» - 2 610 319,12 грн), для придбання акцій Банку в сумі 9 700 000,00 грн, для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (2 095 050 доларів США).

22. 25.09.2007 між Банком та ПАТ «КЗ «Будмаш» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №58-07-КЛ (далі також - кредитний договір №22), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в сумі 125 000 000,00 грн зі строком з 25.09.2007 у по 21.10.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ПАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «ТД Артбухта») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ПАТ «Чернігівський янтар» - 1 450 000,00 грн, ТОВ «Будінвестиції» - 3 560 000,00 грн, ТОВ «Авангардбудкомплекс» - 2 200 000,00 грн, ТОВ «БК «Дивобуд» - 1 453 295,72 грн, ТОВ «Панорама СВ» - 5 842 294,63 грн, ТОВ «Армат СВ» - 1 431 618,44 грн, ПАТ «Пивзавод на Подолі» - 3 529 675,59 грн, ТОВ «Департамент захисту та безпеки «Легіон» - 1 500 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 7 106 472,42 грн.

23. 17.05.2007 між Банком та ТОВ «Будівельна компанія «Тройка» було укладено кредитний договір №24-07-К (далі також - кредитний договір №23), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в національній валюті в сумі 84 623 884,00 грн з терміном користування з 17.05.2007 по 01.10.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «ЛАСТІВКА», ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Будінвестиції»- 1 725 000,00 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 1 899 003,18 грн, ТОВ «Інтер-ВВ» - 240 000,00 грн, ТОВ «Армат СВ» - 500 000,00 грн, та приховане кредитування ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 3 500 000,00 грн.

24. 28.03.2008 між Банком та ТОВ «Інтер ВВ» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №34-08-КЛ (далі також - кредитний договір №24), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі, еквівалентній 125 000 000,00 грн з терміном користування по 03.05.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів (часток в юридичні особі) певного кола осіб (ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Київський ювелірний завод», ПАТ «ЛАСТІВКА», ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ТОВ «Панорама СВ», ПАТ «ТД Артбухта») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Укрінтерзв`язок» - 2 460 000,00 грн, ТОВ «Перспектива-Інвест» - 1 220 000,00 грн, ТОВ «Висока вежа» - 28 860 000,00 грн., ПАТ «КЗ «Будмаш» - 3 755 000,00 грн, ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» - 5 690 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 1 595 000,00 грн, для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (600 000 доларів США).

25. 19.09.2008 між Банком та ТОВ «Компанія «Стар Інвестмент» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №52-08-КЛ (далі також - кредитний договір №25), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в сумі 125 000 000,00 грн зі строком з 19.09.2008 по 30.09.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів (часток в юридичних особі) певного кола осіб (ПАТ «Кримспецсервіс», ЗАТ «Укрфінресурс», ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА», ПАТ «Київський ювелірний завод», ПАТ «ЛАСТІВКА», ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ТОВ «Убік», ПАТ «ТД Артбухта») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Градієнт СВ» - 700 000,00 грн, ПАТ «ЛАСТІВКА» - 649 000,00 грн, ТОВ «Будінвестиції» - 1 541 899,86 грн, ТОВ «Перспектива-Інвест» - 2 462 000,00 грн, ТОВ «Граніт ЛТД» - 3 422 000,00 грн, ПАТ «Київський ювелірний завод» - 6 000 000,00 грн, ТОВ «Акталіон» - 3 684 162,84 грн, ТОВ «Укрінтерзв`язок» - 2 509 838,25 грн, ДП «Сервісжитлобуд» - 1 630 000,00 грн, ТОВ «БК «Резаліт» - 1 343 100,00 грн, ТОВ «Меридіан плюс» - 1 355 000,00 грн, ТОВ «Укрсел» - 442 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 1 280 000,00 грн, ТОВ «Армат СВ» - 1 220 000,00 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 1 231 000,00 грн, ТОВ «Висока вежа» - 1 454 776,53 грн, ТОВ «БК «Тройка» - 1 432 166,12 грн, ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» - 1 599 335,66 грн, ДП УМТЗ ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 3 485 836,06 грн, ТОВ «Арго СП» - 833 000,00 грн, для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (206 200 000 доларів США), для розрахунків за власні акції Банку, що належали ОСОБА_25 - відповідачеві-25 (11 000 000,00 грн), та для придбання акцій Банку в сумі 1 885 000,00 грн.

26. 18.05.2007 між Банком та ТОВ «Армат СВ» було укладено кредитний договір №25-07-К (далі також - кредитний договір №26), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в сумі 125 000 000,00 грн до 15.10.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ПАТ «ЛАСТІВКА», ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ПАТ «ТД Артбухта») або повернення грошових коштів за договором доручення на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ПАТ «ЛАСТІВКА» - 600 000,00 грн, ТОВ «Акталіон» - 800 000,00 грн, ВАТ «Будмаш» - 3 651 000,00 грн, ТОВ «Меридіан плюс» - 2 216 000,00 грн, ТОВ «Укрінтерпошив» - 1 325 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 1 579 985,10 грн, ТОВ «Висока вежа» - 18 950 127,40 грн, ТОВ «БК «Дивобуд» - 1 281 000,00 грн, ТОВ «Авангардбудкомплекс» - 1 304 315,41 грн.

27. 16.04.2008 між Банком та ТОВ «Будівельна компанія «Дивобуд» було укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №39-08-КЛ (далі також - кредитний договір №27), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в національній валюті в сумі 125 000 000,00 грн, строком з 16.04.2008 по 29.04.2013.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів (часток в юридичній особі) певного кола пов`язаних осіб (ПАТ «Кримспецсервіс», ПАТ «Київський ювелірний завод», ПАТ «ЛАСТІВКА», ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд», ТОВ «Панорама СВ», ПАТ «ТД Артбухта») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ТОВ «Антей XXI» - 600 490,16 грн, СП «Імпульс, ЛТД» - 3 224 127,66 грн, ТОВ «Градієнт СВ» - 700 000,00 грн, ТОВ «Висока вежа» - 19 071 000,00 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 1 400 700,00 грн, для виведення коштів за кордон на рахунок компанії Kramdon Limited (2 750 000 доларів США).

28. 03.09.2001 між Банком та ДП «Управління матеріально-технічного забезпечення ВАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» було укладено кредитний договір №2/01-МВ (далі також - кредитний договір №28), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом в національній валюті в сумі 125 000 000,00 грн, строком до 21.10.2013 включно.

Отримані за вказаним правочином кредитні кошти було направлено через операції з купівлі цінних паперів певного кола осіб (ВАТ «Будмаш», ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд») або надання (повернення) поворотної фінансової допомоги на погашення існуючої заборгованості інших юридичних осіб перед Банком (ПАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» - 43 365 000,00 грн, ТОВ «Укрмегаполіс» - 761 646,43 грн, ТОВ «Панорама СВ» - 17 761 646,43 грн, ТОВ «Перспектива- Інвест» - 1 069 276,71 грн, ТОВ «Інтер ВВ» - 590 000,00 грн, ПАТ «Чернігівський янтар» - 17300 000,00 грн, ТОВ «Авангардбудкомплекс» - 16 150 000,00 грн, ТОВ «Висока вежа» - 22 750 000,00 грн, ПАТ «Міжнародний дитячий медичний центр «ЧАЙКА» - 282 000,00 грн).

29. 19.09.2011 між Банком та ОСОБА_29 було укладено кредитний договір №219-09-11-Ф (далі також - кредитний договір №29), за умовами якого (з урахуванням укладених в подальшому додаткових угод) Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 44 111 802,00 грн, строком до 07.02.2013 включно.

На думку позивача, аналіз руху коштів за поточними рахунками боржників свідчить, що кредитні кошти спрямовувались через ряд перерахувань на погашення заборгованості за основним боргом за кредитами та нарахованими доходами інших боржників.

Посилаючись на вказані обставини та результати перевірки, проведеної НБУ (довідка від 28.12.2012), позивач стверджував, що погашення кредитної заборгованості та заборгованості за нарахованими доходами акціонерів та пов`язаних з ними осіб, здійснювалось за рахунок видачі нових кредитів іншим позичальникам; кредитні кошти були джерелом як для збільшення статутного фонду Банку, так і для викупу акцій у фізичних осіб - акціонерів Банку.

Тобто, за твердженням Фонду, Банком здійснювались активні операції з кредитування одних юридичних осіб з метою погашення боргових зобов`язань перед Банком іншими юридичними особами за рахунок кредитних коштів самого Банку, через операції з цінними паперами обмеженого кола емітентів, надання або повернення фінансової допомоги, оплати та повернення коштів за договорами доручення, купівлі-продажу майна, в результаті чого фактично кошти до Банку не надходили, а погашення заборгованості перед Банком відбувалось за рахунок його ж кредитних коштів.

Як зазначає позивач, вказані дії створювали фіктивну уяву про якість обслуговування активних операцій такими контрагентами (заборгованість яких погашалась), формування доходів в Банку, а в дійсності - приховування проблемності таких кредитів, самого Банку та виведення коштів Банку за рахунок залучених у вкладників Банку.

Наслідком зазначених вище операцій, як стверджує позивач, стало те, що заборгованість позичальників, які мали реальні активи було погашено, а боржниками перед Банком залишились юридичні особи, які не мали належних активів для виконання зобов`язань з погашення кредитів, а отже, фактичну вигоду від таких операцій отримали акціонери та особи, які мали істотну участь у Банку та мали реальний вплив, як на діяльність відповідної групи компаній так і самого Банку.

На думку позивача, дії відповідальних осіб супроводжувались приховуванням реальної ситуації щодо стану активів та ліквідності Банку шляхом неадекватної оцінки фінансового стану позичальників, неправильного визначення стану обслуговування боргу, неправомірне підвищення категорії кредитної операцій, що по суті свідчить про свідомий характер таких дій.

Також позивач вказував на те, що керівництвом Банку та відповідальними особами не були виконані вимоги НБУ, вказані у довідках за результатами перевірок (від 30.05.2011 №42-108/7127БТ, від 21.02.2012 №42-108/2495БТ, від 24.05.2012 №42-108/7771БТ, від 27.11.2012 №42-108/18615БТ) щодо зменшення кредитування акціонерів, у зв`язку з чим продовжувались дії щодо кредитування акціонерів та пов`язаних осіб.

У протоколі наради в НБУ з керівництвом Банку від 19.04.2012 зафіксовано те, що показники програми фінансового оздоровлення Банку не відповідають його реальному фінансовому стану, заборгованість акціонерів в 1,6 рази перевищує обсяг статутного капіталу Банку, що вказує на необхідність зменшення обсягу кредитування акціонерів.

Незадовільна якість активів призвела до необхідності станом на 01.11.2012 доформувати резерви під активні операції на суму 1 885,7 млн. грн, а отже, і від`ємного значення регулятивного капіталу (НІ) та економічних нормативів, що розраховуються на його основі (Н2, НЗ, Н7, Н8, Л13-1, Л13-2) що свідчить про те, що Банк здійснював ризикову діяльність, яка загрожувала інтересам вкладників та інших кредиторів Банку, мало високий ризик ліквідності та було неспроможне своєчасно виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами, його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ.

Відповідальними особами за вказані наслідки, на переконання Фонду, є члени Кредитного комітету, Правління Банку, Наглядової ради Банку ( ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_21 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_20 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_24 ), а також особи, які мали істотну участь у Банку ( ОСОБА_25 , ОСОБА_6) та були обізнаними про відповідні дії керівництва Банку, виступали поручителями (майновими поручителями) по зобов`язанням акціонерів Банку та пов`язаних з ними особами, отримали кошти за акції Банку, викуплені у них за рахунок кредитних коштів Банку, що свідчить про заподіяння шкоди останньому спільними діями вказаних осіб.

Крім того, позивач зазначає, що будучи обізнаними про незадовільний фінансовий стан Банку та виявлені НБУ порушення, які були вказані неодноразово у відповідних довідках, членами Наглядової ради та Правління Банку протягом листопада 2012 року були прийняті рішення, на підставі яких виведено із забезпечення (розірвано договори застави) ліквідну заставу:

- іпотеку нерухомого майна майнових поручителів: ТОВ «Армат СВ» за кредитною лінією позичальника ОСОБА_29 , а саме, майновий комплекс виробнича база загальною площею 3 354,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 19 371,2 тис. грн; ПАТ «Ластівка» за кредитною лінією позичальника ТОВ «Інтер ВВ», а саме, 13 житлових будинків та земельних ділянок в м. Ірпінь по вул. Ломоносова, заставною вартістю 79 188,7 тис. грн;

майнові права на грошові кошти (депозити) майнових поручителів ПАТ «Чернігівський Янтар» (9 172,0 тис. грн), ТОВ «БК «Тройка» (1 423,0 тис. грн), ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» (3 337,5 тис. грн) за кредитною лінією ТОВ «ФГ «Альтернативні технології»;

майнові права на грошові кошти (депозити) ТОВ «ФГ «Альтернативні технології» (40 566,0 тис. грн) за власною кредитною лінією;

майнові права на грошові кошти (депозити) ТОВ «СТН ЕССЕТ Менеджмент» (52 880,0 тис. грн) за власною кредитною лінією.

- здійснено заміну об`єктів іпотеки на твори образотворчого мистецтва, а саме виведено із застави:

комплекс будівель ПАТ «МДМЦ «Чайка» (м. Євпаторія) заставною вартістю 250 482,8 тис. грн, застава за кредитами ТОВ «Українські ювеліри» та ТОВ «Антей XXI»;

нежитлову нерухомість за адресою: АДРЕСА_2, заставною вартістю 155 555 тис. грн, власник ОСОБА_6 - майновий поручитель за кредитами ТОВ «Нова будівельна компанія», ТОВ «Градієнт СВ».

За твердженням Фонду, проведення керівниками Банку ризикової діяльності щодо кредитування акціонерів та групи пов`язаних з ними компаній, призвело до відсутності у Банку коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами, порушення нормативів адекватності капіталу, ліквідності, максимального розміру кредитного ризику, віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та завдання шкоди Банку (понесення втрат) та його кредиторам.

Сукупність наведених фактів, на думку позивача, свідчить про те, що пов`язаними особами Банку (власниками істотної участі та керівниками) не було забезпечено здійснення Банком діяльності у відповідності до нормативів НБУ, вимог чинного законодавства України, а здійснення активних операцій направлених на задоволення потреб акціонерів та групи пов`язаних з ними компаній, виведення ними коштів на рахунки офшорних компаній, призвели до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками та визнання банку неплатоспроможним.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду в порядку частини п`ятої статті 52 Закону (в редакції чинній на дату звернення з позовом), відповідно до якої Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

При цьому, щодо юрисдикції розгляду даного позову, судом першої інстанції правомірно враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2018 у справі № 757/75149/17, відповідно до якої позов Фонду до відповідачів як пов`язаних, у розумінні статті 52 Закону, з банком осіб за своїм суб`єктним складом (справа у спорі між юридичною особою та її посадовими особами, повноваження яких припинені у зв`язку із розпочатою процедурою ліквідації банку) відноситься до юрисдикції господарських судів.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог Фонд посилається на приписи ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України та ч. 1 ст. 1190 ЦК України, а також ч.ч. 5, 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вказуючи, що відповідачі є заподіювачами шкоди Банку та мають нести перед останнім солідарну відповідальність у розмірі суми заборгованості позичальників перед Банком за кредитними договорами в частині, якої не вистачило для задоволення всіх зобов`язань Банку перед кредиторами.

Так, позивач обґрунтовує заявлену до стягнення суму тим, що:

- під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено, що розмір зобов`язань Банку, відповідно до затвердженого Реєстру акцептованих вимог кредиторів з урахуванням останніх змін (рішення виконавчої дирекції Фонду від 29.01.2018 №266) становить 2 748 429 694,93 грн;

- оціночна (ринкова) вартість його ліквідаційної маси, за винятком майна Банку, що є предметом застави, складає 90 441 340 грн (рішення виконавчої дирекції Фонду від 23.09.2013 № 100/13);

- недостатність майна Банку для покриття вимог кредиторів склала 2 657 988 356,02 грн (2 748 429 694,93 грн - 90 441 338, 91 грн);

- станом на 01.03.2018 розмір незадоволених кредиторських вимог Банку становив 2 680 741 948,42 грн;

- рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19.03.2018 № 788 було затверджено ліквідаційний баланс станом на 16.03.2018;

- з урахуванням завершення процедури ліквідації Банку було визначено остаточний обсяг незадоволених вимог кредиторів Банку в розмірі 2 679 888 731,86 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2018, ще до затвердження остаточного обсягу незадоволених кредиторських вимог у сумі 2 679 888 731,86 грн, позивач направив відповідачам вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної Банку в сумі 2 680 741 948,42 грн (а.с. 110-127, том IV), однак, відповідачі вказані вимоги не задовольнили, грошові кошти на користь Фонду не перерахували, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

При цьому, позивач визначає наступне коло осіб, які, у розумінні статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», повинні відшкодувати шкоду у сумі 2 679 888 731,86 грн:

- ОСОБА_6 - Член Наглядової ради, акціонер, особа, яка мала істотну участь (з 20.07.2009 по 30.11.2009, за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_7 - Голова Правління Банку (з 31.01.2012 по 21.11.2012 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_8 - В.о. Голови Правління, Заступник Голови Правління, Член Кредитного комітету (з 01.02.2011 по 20.03.2014 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_57 - Член Правління, Член Кредитного комітету (з 31.07.2012 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_10 - Член Правління (з 09.06.2011 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_11 - Член Правління, Головний бухгалтер (з 29.06.2010 по 08.11.2013 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_12 - Голова Наглядової ради (з 22.04.2011 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_58 - Член Наглядової ради (з 20.07.2009 по 21.09.2009, з 30.11.2009 по 22.04.2011, з 22.04.2011 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_13 - Член Наглядової ради (з 22.04.2011 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_59. - Член Правління (з 04.01.2010 по 31.07.2012 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_4 - Заступник Голови Правління (з 09.03.2010 по 31.01.2012 за даними наданими НБУ у листі від 13.11.2018 №27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_3 - В.о. Голови Правління, Голова Кредитного комітету (з 23.02.2011 по 31.01.2012 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_14. - Член Кредитного комітету (згідно з копіями протоколів засідань Кредитного комітету);

- ОСОБА_15 - Член Кредитного комітету (згідно з копіями протоколів засідань Кредитного комітету);

- ОСОБА_60. - Член Правління, член Кредитного комітету (з 31.01.2012 по 07.09.2012 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_61. - Член Правління (з 01.10.2010 по 11.12.2012 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_18 - Член Кредитного комітету (згідно з копіями протоколів засідань Кредитного комітету);

- ОСОБА_62 . - Член Спостережної ради / Член Наглядової ради (з 26.05.2010 по 22.04.2011, з 22.04.2011 по 05.08.2011 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_20 - Член Наглядової ради (з 01.09.2008 по 11.08.2009 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_21 - Член Кредитного комітету (згідно з копіями протоколів засідань Кредитного комітету);

- ОСОБА_63. - Член Правління (з 02.02.2011 по 31.01.2012 за даними, наданими НБУ у листі від 13.11.2018 № 27-0006/60502 - а.с. 236-241 том VI);

- ОСОБА_64 . Член Кредитного комітету/ відповідальний за фінансовий моніторинг (з 02.08.2007 по 09.06.2011 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_23 - Член Кредитного комітету (згідно з копіями протоколів засідань Кредитного комітету);

- ОСОБА_65. - Член Наглядової ради (з 22.04.2011 по 05.08.2011 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ);

- ОСОБА_25 - Член Наглядової ради, акціонер, особа, яка мала істотну участь/Заступник Голови Спостережної ради, Голова Спостережної ради (з 20.05.2005 по 30.11.2009, з 19.04.2003 по 20.05.2005 за даними, наданими НБУ у листі від 18.12.2018 № 27-0006/67466 - а.с. 238-242 том ІХ).

На думку позивача, саме вказані особи вчиняли дії, які спричинили неплатоспроможність Банку та, в силу приписів статті 52 Закону, зобов`язані солідарно відшкодувати шкоду у сумі 2 679 888 731,86 грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог Фонду, однак, виходячи з інших, наступних мотивів.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою передбачено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Так, загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відшкодування шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою; вини.

Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою, зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчиненого нею протиправного діяння та проявляється у вигляді умислу або необережності.

Отже, вимагаючи відшкодування шкоди з відповідачів як пов`язаних осіб, позивачеві необхідно довести факт завдання Банку шкоди завдавачем такої шкоди, її розмір, надати докази невиконання відповідачами зобов`язання або вчинення ними протиправних дій чи бездіяльності, вину та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою.

Як було зазначено вище, позивачем заявлені вимоги про солідарне стягнення з відповідачів, як з пов`язаних з Банком осіб (керівників банку, керівників та членів комітетів правління банку, осіб, які мають істотну участь у банку), завданої Банку шкоди, обґрунтовуючи неправомірність дій таких осіб порушенням вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку здійснює такі функції: 1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) керівника служби внутрішнього аудиту банку; 2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку; 3) визначає аудиторську фірму, розглядає її висновок та готує рекомендації загальним зборам учасників для прийняття рішення щодо нього; 4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку; 5) приймає рішення щодо покриття збитків; 6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, відокремлених підрозділів, затвердження їх статутів і положень; 7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку; 8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників; 9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Повноваження та порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку (стаття 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній станом на 2012 рік).

Статтею 40 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 рік) передбачено, що Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку.

У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку.

Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.

Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Згідно із статтею 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 рік) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік) при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних.

Зокрема, керівники банку зобов`язані:

1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків;

2) приймати рішення в межах наданих повноважень;

3) не використовувати службове становище у власних інтересах;

4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

Статтею 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 рік) банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком.

Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Згідно з п.п. 8.2, 8.3 Статуту Банку в редакції, затвердженій протоколом Загальних зборів акціонерів №56 від 20.07.2012 (а.с. 103-111, том І), органами управління Банку є загальні збори акціонерів, Наглядова рада Банку, Правління Банку. Органом контролю Банку є Ревізійна комісія та внутрішній аудит Банку.

Відповідно до пункту 10.6 Статуту Банку до виключної компетенції Наглядової ради Банку належить, зокрема:

- прийняття рішень про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Банку, та правочинів, щодо яких є заінтересованість, у випадках, передбачених законодавством України;

- визначення ймовірності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій;

- контроль діяльності Правління Банку;

- погодження рішень щодо укладення кредитних договорів (угод) на суму, що перевищує 0,50% статутного капіталу Банку, а також внесення змін до істотних умов таких договорів крім міжбанківських кредитних (депозитних) договорів (угод) з банками - резидентами України;

- погодження рішень щодо надання або встановлення лімітів надання міжбанківських кредитів (депозитів) банкам - резидентами України на суму, що перевищує 1,00%статутного капіталу Банку;

- прийняття рішень щодо покриття збитків.

Згідно з Положенням про Наглядову раду АТ «БАНК «ТАВРИКА» (далі - Положення про Наглядову раду), затвердженим протоколом Загальних зборів акціонерів Банку від 10.04.2012 №55 (а.с. 112-114, том І), компетенція Наглядової ради визначається Законами «Про банки і банківську діяльність» та «Про акціонерні товариства», а також Статутом Банку.

До основних функцій Наглядової ради належить:

- захист інтересів вкладників, акціонерів та інших кредиторів, збереження і примноження вартості Банку;

- контроль за діяльністю Правління банку, шляхом погодження його рішень у випадках визначених Статутом;

- забезпечення належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками;

- визначення та схвалення заходів на випадок непередбачуваних обставин;

- визначення джерел капіталізації та іншого фінансування Банку;

- здійснення нагляду за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку.

Голова та члени Наглядової ради зобов`язані діяти в інтересах Банку, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень. Обов`язок діяти добросовісно та розумно означає необхідність проявляти сумлінність, обачливість та належну обережність.

Згідно з пунктом 11.3 Положення про Наглядову раду члени Наглядової ради є посадовими особами Банку та несуть відповідальність в межах своїх повноважень.

Члени Наглядової ради несуть цивільно-правову відповідальність перед Банком за збитки завдані Банку їх винними діями (бездіяльністю).

Відповідно до пункту 11.6 Статут Банку до компетенції Правління, зокрема, належать такі повноваження: управління поточною діяльністю Банку шляхом визначення правил, умов та порядку ведення фінансово-господарської діяльності Банку, надання банківських та інших послуг, ведення бухгалтерського обліку та звітності в Банку, а також шляхом вчинення інших юридично значимих дій, спрямованих на досягнення статутних завдань та реалізацію статутних напрямів діяльності Банку.

Згідно з п. 2.4 Положення про Правління АТ «БАНК «ТАВРИКА» (далі - Положення про Правління), затвердженого протоколом від 10.04.2012 №55 Загальних зборів акціонерів Банку, Правління вирішує всі питання діяльності Банку, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів управління та контролю Банку.

У відповідності з підпунктами 3.2.1 та 3.2.5 пункту 3.2 Положення про Правління, члени Правління зобов`язані:

- діяти в інтересах Банку добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень;

- дотримуватись встановлених у Банку правил та процедур щодо конфлікту інтересів та здійснення правочинів, щодо яких є заінтересованість, своєчасно розкривати інформацію про наявність потенційного конфлікту інтересів та про правочини, щодо яких є заінтересованість.

Згідно з п. 1.3 Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368, (у редакції, чинній в 2011-2012 роках) керівники та члени комітетів правління банку, зокрема кредитного комітету, належать до управлінського персоналу банку.

Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 Положення про Правління з метою забезпечення ефективної роботи Правління в Банку утворюється Кредитний комітет.

Діяльність Кредитного комітету регламентується Положенням про Кредитний комітет АТ «БАНК «ТАВРИКА», затвердженим Рішенням Наглядової ради від 03.05.2012 (Протокол №НР/03/05/2012/01) (далі - Положення про Кредитний комітет).

Згідно з пунктом 1.3 Положення про Кредитний комітет, Кредитний комітет є постійно діючим робочим контролюючим органом Банку, створеним і діючим з метою забезпечення фінансової діяльності банку, захисту інтересів клієнтів, зниження ризику неповернення кредитів шляхом прийняття колегіальних рішень і недопущення зловживань при видачі кредитів і проведення інших кредитних операцій.

У відповідності до Положення про Кредитний комітет до функцій і повноважень Кредитного комітету належить прийняття рішень щодо надання кредитів у національній і іноземній валютах, надання банківських гарантій і поручительств, врахування і облік векселів, погодження оцінки якості та вартості застави, можливість продовження строків повернення кредитів або зміни інших умов діючих договорів, реструктуризація кредитів, що надаються Банком, та затвердження схеми погашення заборгованості за проблемними кредитами, погодження оцінки якості кредитного портфелю банку і затвердження розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

Пунктом 4.2 Положення про Кредитний комітет передбачено, що проведення засідань по розгляду питань оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями мають здійснюватись щомісяця.

Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти та положення Статуту Банку, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про їх порушення відповідачами та, як наслідок, вчинення останніми неправомірних дій, що призвели до завдання шкоди Банку та його кредиторам, виходячи з наступного.

1. В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що ОСОБА_6 (відповідач-1), будучи з 20.07.2009 по 30.11.2009 членом Наглядової ради та акціонером, особою, яка мала істотну участь, порушив, зокрема, пункт 10.6 Статуту Банку та пункту 4.2 Положення про Наглядову раду.

Водночас, зазначаючи про те, що кредитні кошти, які були видані Банком в подальшому були скеровані на викуп власних акцій Банку, що належали відповідачеві-1, а саме, на суму 6 520 000,00 грн та останньому було повернуто через касу Банку у 2012 році 8167,7 тис. грн (з поточних і депозитних рахунків), суд першої інстанції не вказує, які норми порушено вказаними діями чи згідно яких норм законодавства вказані дії є забороненими, а також не наводить конкретні рішення, прийняті за участю відповідача-1, які є незаконними.

Посилання суду першої інстанції на порушення відповідачем-1 пункту 10.6 Статуту Банку та пункту 4.2 Положення про Наглядову раду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки даний пункт Статуту включає в себе перелік повноважень з 38 підпунктів, що відносяться до компетенції Наглядової ради, а зазначений пункт Положення містить перелік з 8 зобов`язань, які належать Голові та членам Наглядової ради.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_6 був членом Наглядової ради Банку лише з 20.07.2009 по 30.11.2009, тобто менше 4 місяців, разом з тим, укладення всіх вищенаведених 29 кредитних договорів відбувалося в період, у який ОСОБА_6 не перебував на посаді.

Крім того, відповідач-1, як член Наглядової ради, не міг порушити п. 10.6 Статуту Банку, в наданій позивачем редакції від 20.07.2012, зареєстрованій 28.08.2012, та пункту 4.2 Положення про наглядову раду від 10.04.2012, оскільки відповідач-1 не був посадовою особою Банку під час прийняття рішення про укладення кредитних договорів та під час дії вказаних редакцій Статуту та Положення про Наглядову раду.

При цьому, Банк добровільно на виконання відповідних правочинів видав відповідачеві-1 кредитні кошти, якими останній мав повне право розпоряджатися на власний розсуд, і в тому числі викупити власні акції Банку. Водночас, за відсутності будь-яких доказів, місцевим господарським судом безпідставно встановлено обставину, що саме за взяті в Банку кредитні кошти відповідач-1 викупив власні акції.

2. В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що ОСОБА_66 (відповідач-2) під час перебування на посаді Голови Правління Банку у період з 31.01.2012 по 21.11.2012 порушив, зокрема, статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), виходячи з того, що останній керував роботою виконавчого органу; укладав від імені Банку кредитні договори, тощо; не вживав дій, які б були спрямовані на повернення кредитних коштів боржниками.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що з наданих ним копій протоколів засідань кредитного комітету, протоколів засідання правління Банку вбачається, що відповідач-2 пропонував укладати кредитні договори, продовжувати термін кредитування, що у подальшому викликало негативні наслідки для Банку, а саме, визнання його неплатоспроможним, введення тимчасової адміністрації та ліквідації.

Разом з тим, зазначаючи про те, що відповідач-2 укладав договори, пропонував укладати кредитні договори, продовжувати термін кредитування, місцевий господарський суд не вказує, які конкретно кредитні договори пропонував укласти ОСОБА_7 або продовжити, та в чому полягала незаконність таких пропозицій.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_7 перебував на посаді Голови Правління Банку лише з 31.01.2012 по 21.11.2012, тобто менше 10 місяців, водночас, укладення 24 із 29 кредитних договорів відбувалося не під час перебування його на посаді.

З матеріалів справи вбачається, що лише 5 з наведених позивачем кредитних договорів (№№ 1, 2, 3, 7, 8) було укладено Банком під час роботи відповідача-2 на посаді Голови Правління Банку, видача Банком інших кредитів мала місце у 2011 (5 кредитних договорів: №№4, 5, 6, 9, 29); у 2001 - 1 кредитний договір (№28); у 2007 - 4 кредитних договори (№№19, 20, 23, 26); у 2004 - 1 кредитний договір (№15); у 2006 - 1 кредитний договір (№20); у 2008 - 9 кредитних договорів (№№13, 14, 16, 17, 18, 21, 24, 25, 27); у 2010 - 3 кредитні договори (№№10,11,12).

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яке з зобов`язань, передбачених 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було порушено відповідачем-2, як керівником банку.

Стаття 44 вищевказаного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені, а передбачає створення у банку комітетів, зокрема, кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету. Судом також не вказано редакцію даної статті, яка за його висновком була порушена відповідачем-2, враховуючи, що вказана стаття у 2012 році зазнавала змін на підставі Закону N4452-VI ( 4452-17 ) від 23.02.2012.

Крім того позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, яким чином відповідач-2 за період перебування на посаді Голови Правління Банку (10 місяців) спричинив своїми діями негативні наслідки у вигляді визнання Банку неплатоспроможним, введення тимчасової адміністрації та ліквідації.

Суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними доводи позивача про те, що, зокрема відповідачем-2, не вживались дії, спрямовані на повернення кредитних коштів боржниками, враховуючи те, що укладення ним кредитних договорів мала місце у 2012 році, та строк повернення кредитних коштів за якими станом на час перебування відповідача-2 на посаді ще не настав, а наступав лише у 2015 році.

3. В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що ОСОБА_8 (відповідач-3) під час виконання нею обов`язків члена Кредитного комітету (з 01.02.2012), члена Правління (з 01.03.2012), в.о. Голови Правління (з 21.11.2012), було порушено, зокрема, статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік); будучи членом Правління та Кредитного комітету остання приймала рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо; як член Кредитного комітету порушила п. 4.2 Положення про Кредитний комітет.

Разом з тим, вказуючи про такі порушення відповідачем-3, судом першої інстанції достеменно не встановлено по яким конкретно кредитним договорам відповідачем-3 приймались такі рішення та в період перебування на яких посадах, а також не встановив по яким саме кредитним угодам був продовжений термін кредитування, заміна предмета застави (іпотеки), та стосовно якого кредитного договору вживались забезпечення повернення кредиту шляхом застави творів образотворчого мистецтва.

Як вбачається з листа НБУ від 13.11.2018, ОСОБА_8 була заступником Голови Правління в період 01.02.2011-20.03.2014, т.в.о. Голови Правління в період 09.02.2012-01.03.2012 та з 21.11.2012, а відтак, укладення 19 із 29 вищенаведених кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№10-28, відбувалося не під час перебування її на посаді.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яке із зобов`язань, передбачених 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було порушено відповідачем-3, а стаття 44 даного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені.

Висновок суду про порушення відповідачем-3, як членом Кредитного комітету, Положення про Кредитний комітет в редакції від 03.05.2012, зокрема пункту 4.2, яким передбачено обов`язок щомісяця розглядати питання оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, на переконання колегії суддів, є помилковим, оскільки судом та позивачем не враховано, що під час прийняття рішень щодо укладення 6 з 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№ 4, 5, 6, 7, 9, 29, вказане Положення про кредитний комітет за час роботи відповідача-3 у Банку не діяло.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішення стосовно укладення кредитних договорів приймались у 2011-2012 роках періодично щодо кожного правочину, при цьому, строк погашення заборгованості за такими кредитними договорами не настав.

Судом першої інстанції також не встановлено яку саме шкоду (негативні наслідки) спричинив своїми діями відповідач-3 за час виконання посадових обов`язків В.о. Голови Правління (з 21.11.2012), члена Правління (з 01.03.2012), члена Кредитного комітету (з 01.02.2012).

4. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що Мамон С.В (відповідач-4), будучи членом Правління з 31.07.2012, допустила порушення статей 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), Статуту та пункту 3.2 Положення про Правління, а будучи Заступником Голови Кредитного комітету з 01.02.2012, відповідач-4 порушив пункт 4.2 Положення про Кредитний комітет.

Разом з тим, зазначаючи про те, що відповідач-4 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо, судом першої інстанції не встановлено у чому саме полягає протиправна поведінка відповідача-4, а також не встановлено, які рішення щодо надання конкретних кредитів приймав відповідач-4 в період перебування на посаді та щодо яких кредитів продовжувався термін кредитування, відбувалась заміна предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, вводилися в заставу твори образотворчого мистецтва і в чому полягала протиправність таких дій.

Крім того, оскільки ОСОБА_9 була членом Правління лише з 31.07.2012 та Заступником Голови Кредитного комітету лише з 01.02.2012, укладення 24 із 29 вищенаведених кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№ 4-6, 9-29 відбувалося не під час виконання вказаною особою своїх посадових обов`язків.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яке із зобов`язань, передбачених 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», було порушено відповідачем-4, а стаття 44 даного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій відповідача-4, перевищення ним повноважень, а також відсутності доказів недотримання встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-4 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Зазначаючи про порушення відповідачем-4 Статуту Банку, судом не встановлено, яку саме норму Статуту було ним порушено. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, зокрема, щодо прийняття рішень про укладення кредитних договорів у 2001, 2006, 2007, 2008, 2010, 2011 роках (№№4-6, 9-29).

Суд апеляційної інстанції також не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про порушення відповідачем-4, як Заступником Голови Кредитного комітету Положення про Кредитний комітет в редакції від 03.05.2012, зокрема пункту 4.2 про обов`язок щомісячно розглядати питання оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, оскільки вказане Положення про Кредитний комітет не діяло під час роботи відповідача-4 у Банку та прийняття рішень про укладення кредитних договорів №№4-6, 9- 29. При цьому, позивачем не доведено настання причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та непроведенням щомісячних засідань у відповідності до п. 4.2. Положення про Кредитний комітет.

Рішення приймались у 2001-2012 роках періодично щодо кожного правочину, при цьому строк погашення заборгованості за такими кредитними договорами не настав.

5. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_67 (відповідач-5), будучи членом Правління Банку з 09.06.2011, порушила ст.ст. 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 рік), Статут та пункт 3.2 Положення про Правління Банку.

Разом з тим, надаючи оцінку доказам, а саме копіям протоколів засідань Правління Банку, які долучені до матеріалів справи, та зазначаючи про те, що відповідач-5 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, та подання рішень Кредитного комітету на погодження Наглядовій раді тощо, місцевий господарський суд не встановив та не зазначив у рішенні у чому полягає протиправна поведінка відповідача-5 та які конкретно рішення щодо надання конкретних кредитів приймались останнім в період перебування на посаді, щодо яких кредитів продовжувався термін кредитування, відбувалась заміна предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, вводилися в заставу твори образотворчого мистецтва та які рішення Кредитного комітету подавались ним на погодження Наглядовій раді.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_10 була членом Правління Банку лише з 09.06.2011, а відтак, укладення 20 із 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№4, 10-28, відбувалося не під час виконання вказаною особою своїх посадових обов`язків.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яке із зобов`язань, передбачених 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», було порушено відповідачем-5, а стаття 44 даного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій ОСОБА_10 , перевищення нею повноважень, а також відсутності доказів недотримання встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-5 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Зазначаючи про порушення відповідачем-5 Статуту Банку, судом не встановлено, яку конкретну норму Статуту було ним порушено. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, зокрема, щодо прийняття рішень про укладення кредитних договорів №№4-6, 9-29.

6. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_11 (відповідач-6) будучи Членом Правління та перебуваючи на посаді Головного бухгалтера з 29.06.2010 по 08.11.2013, порушила ст.ст. 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2012 рік), Статут та пункт 3.2 Положення про Правління Банку.

Місцевий господарський суд, враховуючи надані позивачем протоколи засідання Правління Банку, виходив з того, що ОСОБА_11 приймала рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, та подання рішень Кредитного комітету на погодження Наглядовій раді тощо.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, НБУ під час перевірки були виявлені порушення, допущені відповідачем-6 як головним бухгалтером, а саме:

- Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 17.06.2004 № 280, у частині використання рахунку № 2203 «Довгострокові кредити на поточні потреби, що надані фізичним особам» не за призначенням (2 випадки: ОСОБА_42 кредитний договір від 13.09.2007 № 651-Ф, ОСОБА_43 кредитний договір від 28.12.2007 № 711-Ф);

- абзацу 4 пункту 2.32 глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, в частині недотримання 4-х денного строку проходження платежів через рахунок 3720 «Кредитові суми до з`ясування» (5 випадків протягом листопада 2012 року на загальну суму 43,9 тис. грн).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_11 була членом Правління Банку лише з 29.06.2010 по 08.11.2013, а відтак, укладення 19 із 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№ 10-28, відбувалося не під час виконання вказаною особою своїх посадових обов`язків.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яке із зобов`язань, передбачених ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», було порушено відповідачем-6, а стаття 44 даного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені.

Зазначаючи про порушення відповідачем-6 Статуту Банку, судом не встановлено, яку конкретну норму Статуту було ним порушено. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій ОСОБА_11 , перевищення нею повноважень, а також відсутності доказів недотримання встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-6 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Посилаючись на виявлені НБУ під час перевірки порушення, допущені відповідачем-6 як головним бухгалтером, судом не встановлено ані шкоди заподіяної такими порушеннями, ані причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача-6 та заподіяною шкодою Банкові.

7. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_12 (відповідач-7), будучи з 22.04.2011 Головою Наглядової ради, порушив Статут Банку та Положення про Наглядову раду; приймав рішення про вчинення значних правочинів; неналежним чином визначав ймовірності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій та здійснював контроль діяльності Правління Банку; погоджував рішення щодо укладення кредитних договорів (угод), а також внесення змін до істотних умов таких договорів; не вживав всіх необхідних заходів спрямованих на захист інтересів вкладників, акціонерів та інших кредиторів, збереження і примноження вартості Банку; неналежним чином здійснював контроль за діяльністю Правління банку, шляхом погодження його рішень у випадках визначених Статутом; не забезпечив належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; не здійснював належний нагляд за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку, що підтверджуються наданими позивачем копіями протоколів засідань Наглядової ради.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_12 був Головою Наглядової ради лише з 22.04.2011, а відтак, укладення 19 із 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№ 10-28, відбувалося не під час виконання вказаною особою своїх посадових обов`язків.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, які положення Статуту Банку та Положення про Наглядову раду було порушено відповідачем-7, а також яку шкоду відповідач-7 за час виконання обов`язків Голови Наглядової ради з 22.04.2011 спричинив своїми діями Банку.

8. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_68 (відповідач-8), будучи членом Наглядової ради з 20.07.2009 по 21.09.2009, з 30.11.2009 по 22.04.2011 та з 22.04.2011, порушила Статут Банку та Положення про Наглядову раду; приймала рішення про вчинення значних правочинів; неналежним чином визначала ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій та здійснював контроль діяльності Правління Банку; погоджувала рішення щодо укладення кредитних договорів (угод), а також внесення змін до істотних умов таких договорів; не вживала всіх необхідних заходів, спрямованих на захист інтересів вкладників, акціонерів та інших кредиторів, збереження і примноження вартості Банку; неналежним чином здійснювала контроль за діяльністю Правління банку, шляхом погодження його рішень у випадках, визначених Статутом; не забезпечила належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; не здійснювала належний нагляд за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку, що підтверджуються наданими позивачем копіями протоколів засідань Наглядової ради.

Разом з тим, позивачем не наведено, а місцевим господарським судом не встановлено, які конкретно рішення щодо вчинення значних правочинів прийняв відповідач-8 і в чому їх протиправність; у яких діях та з яких рішень вбачається те, що відповідач-8 неналежним чином визначав ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій; які дії відповідача-8 свідчать про здійснення ним неналежним чином контролю за діяльністю Правління Банку; які рішення щодо укладення кредитних договорів (угод) погоджував відповідач-8, а також щодо внесення змін до істотних умов таких договорів і в чому проявилася протиправність таких дій; які факти свідчать про незабезпечення відповідачем-8 належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; які дії відповідача-8 свідчать про нездійснення належного нагляду за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 була членом Наглядової ради лише з 20.07.2009 по 21.09.2009, з 30.11.2009 по 22.04.2011, з 22.04.2011, у зв`язку з чим укладення 16 із 29 кредитних договорів, а саме, №№ 13-28, відбувалося не під час виконання нею своїх посадових обов`язків, а тому прийняття вищевказаних рішень не можуть свідчити про неправомірність дій відповідача-8.

Суд зазначив про порушення відповідачем-8 Статуту, однак не встановив, яке саме положення Статуту АТ «БАНК «ТАВРИКА» було порушено останнім.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, які приписи Положення про Наглядову раду було порушено відповідачем-8, а також яку шкоду відповідач-8 за час виконання обов`язків Члена Наглядової ради з 20.07.2009 по 21.09.2009, з 30.11.2009 по 22.04.2011, з 22.04.2011 спричинив своїми діями Банку.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що подане позивачем та враховане судом Положення про Наглядову раду затверджено Загальними зборами акціонерів АТ «БАНК «ТАВРИКА» 10.04.2012, що виключає його застосування до рішень та дій, прийнятих та вчинених до набрання чинності цим Положенням.

9. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_69 (відповідач-9) будучи членом Наглядової ради з 22.04.2011, порушила, зокрема, пункт 10.6 Статуту Банку та пункту 4.2 Положення про Наглядову раду.

Разом з тим, місцевий господарський суд не встановив, які конкретно рішення щодо вчинення значних правочинів було прийнято відповідачем-9 і в чому їх протиправність; у яких діях, рішеннях відповідача-9 проявилося неналежним чином визначення ймовірності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій; які дії відповідача-9 свідчать про здійснення ним неналежним чином контролю за діяльністю Правління банку; які рішення щодо укладення кредитних договорів (угод) погоджував відповідач-9, а також щодо внесення змін до істотних умов таких договорів і в чому проявилася протиправність таких дій; які факти свідчать про незабезпечення відповідачем-9 належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; які дії відповідача-9 свідчать про нездійснення належного нагляду за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_13 була членом Наглядової ради лише з 22.04.2011, у зв`язку з чим укладення 19 із 29 кредитних договорів, а саме, №№ 10-28, відбувалося не під час виконання ОСОБА_13 своїх посадових обов`язків, а отже, прийняття вищевказаних рішень не можуть свідчити про неправомірність дій відповідача-9.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, які положення Статуту Банку та Положення про Наглядову раду було порушено відповідачем-9, а також яку шкоду відповідач-9 за час виконання обов`язків члена Наглядової ради спричинив своїми діями Банку.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач-9, як Член Наглядової ради з 22.04.2011, не міг порушити пункт 10.6 Статуту Банку в наданій позивачем редакції від 20.07.2012, зареєстрованій 28.08.2012, та пункт 4.2 Положення про наглядову раду від 10.04.2012 у період роботи відповідача-9 у Банку, коли вказані акти не діяли.

10. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 (відповідач-10) під час виконання обов`язків члена Правління Банку у період з 04.01.2010 по 31.07.2012 порушив ст.ст. 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), Статут та пункт 3.2 Положення про Правління Банку, оскільки приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, та подання рішень Кредитного комітету на погодження Наглядовій раді тощо, що підтверджується наданими позивачем копіями протоколів засідання Правління Банку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 виконував обов`язки члена Правління лише у період з 04.01.2010 по 31.07.2012, в зв`язку з чим укладення 19 із 29 кредитних договорів, а саме, №№13-28, відбувалося не під час виконання ним обов`язків члена Правління.

Зазначаючи, що відповідачем-10 було порушено, зокрема, статтю 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), суд першої інстанції не вказує, яке із зобов`язань, передбачених даною статтею, порушено ОСОБА_2 . При цьому, стаття 44 даного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій ОСОБА_2 , перевищення ним повноважень, а також відсутності доказів недотримання встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-10 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку конкретну норму Статуту Банку було порушено відповідачем-10, а також яку шкоду останній спричинив своїми діями Банку за час виконання обов`язків члена Правління Банку. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, зокрема, на період прийняття рішень про укладення кредитних договорів №№13-28.

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що до компетенції останнього, як члена Правління Банку, не входила перевірка ризиковості кредитних операцій, оскільки відповідно до п. 1.3 Положення про Кредитний комітет, такі повноваження мав лише Кредитний комітет Банку.

11. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 (відповідач-11), будучи Заступником Голови Правління та входячи до складу Правління з 09.03.2010 по 31.01.2012, порушив статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), Статут та пункт 3.2 Положення про Правління; приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, та подання рішень Кредитного комітету на погодження Наглядовій раді тощо, що підтверджується наданими позивачем копіями засідань протоколів засідання Правління Банку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_4 був Заступником Голови Правління та входив до складу Правління лише в період з 09.03.2010 по 31.01.2012, у зв`язку з чим укладення 21 із 29 кредитних договорів, а саме, №№ 1-3, 7-8, 13-28, відбувалося не під час виконання відповідачем-11 своїх посадових обов`язків.

Зазначаючи, що відповідачем-11 було порушено, зокрема, статтю 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), суд першої інстанції не вказує, яке із зобов`язань, передбачених даною статтею, порушено ОСОБА_4 . При цьому, стаття 44 даного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій ОСОБА_4 , перевищення ним повноважень, а також відсутності доказів недотримання встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-11 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку конкретну норму Статуту Банку було порушено відповідачем-11, а також яку шкоду останній спричинив своїми діями Банку за час виконання обов`язків Заступника Голови Правління. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, зокрема, у період, в якій ОСОБА_4 не працював у Банку та щодо рішень про укладення кредитних договорів №№1-3, 7-8,13-28, 10-28.

12. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_3 (відповідач-12), виконуючи обов`язки Голови Правління Банку з 23.02.2011 по 31.01.2012, порушив, зокрема, статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), оскільки у даний період керував роботою виконавчого органу, укладав від імені Банку кредитні договори, тощо.

З огляду на надані позивачем копії протоколів засідань Кредитного комітету та протоколів засідання Правління Банку за період з 23.02.2011 по 31.01.2012, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач-12 вчиняв аналогічні дії діям відповідача-2.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач-2 обіймав посаду Голови Правління з 31.01.2012 по 21.11.2012, а відповідач - 12 виконував обов`язки Голови Правління з 23.02.2011 по 31.01.2012.

Як вбачається з матеріалів справи, укладення 24 із 29 кредитних договорів, а саме, №№1-3,7-8,10-28, відбувалося не під час перебування на посаді ОСОБА_47 .

Позивачем не обґрунтовано, яким чином відповідач-12 за близько 11 місяців перебування на посаді Голови Правління Банку (з 23.02.2011 по 31.01.2012) внаслідок прийняття рішень щодо кредитних договорів, а саме, 5 кредитних договорів, що укладались під час виконання його обов`язків, спричинив своїми діями негативні наслідки у вигляді визнання Банку неплатоспроможним, введення тимчасової адміністрації та ліквідації.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку саме норму порушено відповідачем-12, зокрема, яке з зобов`язань, передбачених 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було порушено ним, як керівником банку, а також не зазначено правочини, які пропонував укласти відповідач-12 для продовження терміну кредитування і в чому полягала незаконність таких пропозицій.

Суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними доводи позивача про те, що, зокрема відповідачем-12, не вживались дії, які б були спрямовані на отримання кредитних коштів з боржників, виходячи з того, що кредитні договори були укладені у 2012 році, в якому і були видані кредитні кошти, при цьому строк їх повернення станом на час перебування відповідача-12 на посаді ще не настав, а наступав лише у 2015 році.

13. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_14 (відповідач-13) будучи з 01.02.2012 членом Кредитного комітету, порушив Положення про Кредитний комітет, зокрема пункт 4.2; приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, що підтверджується наданими позивачем копіями протоколів засідань Кредитного комітету.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_14 був членом Кредитного комітету лише з 01.02.2012, у зв`язку з чим укладення 24 із 29 кредитних договорів, а саме, №№ 4-6, 9-29, відбувалося не під час виконання ним своїх посадових обов`язків, а отже, прийняття вищевказаних рішень не може свідчити про неправомірність дій відповідача-13, які призвели до неплатоспроможності Банку, введення тимчасової адміністрації та ліквідації Банку.

Висновок суду про порушення відповідачем-13 як членом Кредитного комітету Положення про Кредитний комітет в редакції від 03.05.2012, зокрема пункту 4.2 про обов`язок щомісячно розглядати питання оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, суд апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки вказане Положення про Кредитний комітет за час роботи відповідача-13 у Банку діяло лише з 03.05.2012.

Позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено яку шкоду спричинив своїми діями відповідач-13 за час виконання обов`язків члена Кредитного комітету з 01.02.2012 та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача-13 та заподіяною шкодою Банку.

14. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_15 (відповідач-14), будучи членом Кредитного комітету, порушив Положення про Кредитний комітет, зокрема пункт 4.2.; приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, що підтверджується наданими позивачем копіями протоколів засідань Кредитного комітету.

Однак, зважаючи на те, що суд не встановив в оскаржуваному рішенні обставину щодо періоду, протягом якого ОСОБА_15 був членом Кредитного комітету та за відсутності в матеріалах справи доказів щодо періоду перебування на посаді, неможливо встановити які саме кредитні договори із 29 вищезазначених та які саме правочини щодо продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо, були укладені під час виконання відповідачем-14 своїх посадових обов`язків.

15. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_16 (відповідач-15), будучи з 31.01.2012 по 07.09.2012 членом Правління Банку, порушив статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), Статут та пункт 3.2 Положення про Правління, та будучи членом Кредитного комітету з 01.02.2012, а з 01.02.2012 з правом вето, порушив Положення про Кредитний комітет, зокрема пункт 4.2. При цьому, суд виходив з того, що відповідач-15 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо, що підтверджується наданими позивачем копіями протоколів засідань Кредитного комітету та Правління Банку. Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи протоколів засідань Кредитного комітету, відповідач-15 правом вето жодного разу не скористався

Позивачем не доведено, а місцевим господарським судом не встановлено, у чому полягає протиправна поведінка відповідача-15, не встановлено, які конкретно рішення щодо надання конкретних кредитів приймав відповідач-15 в період перебування на посаді, в який період входив до складу Кредитного комітету, щодо яких кредитів продовжував термін кредитування, які правочини укладав щодо заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, щодо введення в заставу творів образотворчого мистецтва і в чому полягала протиправність таких дій.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_70. був членом Правління лише з 31.01.2012 по 07.09.2012, та членом Кредитного комітету з 01.02.2012, у зв`язку з чим укладення 28 із 29 кредитних договорів відбувалося не під час виконання ним своїх посадових обов`язків.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку саме норму порушено відповідачем-15, зокрема, яке з зобов`язань, передбачених 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було порушено ним, як членом Правління банку та одночасно членом Кредитного Комітету.

Стаття 44 вищевказаного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені, а передбачає створення у банку комітетів, зокрема, кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету. Судом також не вказано редакцію даної статті, яка за його висновком була порушена відповідачем-15, враховуючи, що вказана стаття у 2012 році зазнавала змін на підставі Закону N4452-VI ( 4452-17 ) від 23.02.2012.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій ОСОБА_16 , перевищення ним повноважень, а також відсутності доказів недотримання встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-15 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку конкретну норму Статуту Банку було порушено відповідачем-15, а також яку шкоду останній спричинив своїми діями Банку за час виконання обов`язків члена Правління Банку. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Позивачем також не доведено настання причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та непроведенням щомісячних засідань у відповідності до п. 4.2. Положення про Кредитний комітет, а також не враховано, що вказане Положення про кредитний комітет набуло чинності з 03.05.2012, а з матеріалів справи не вбачається за можливе встановити період, в який відповідач-15 входив до складу Кредитного комітету.

16. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_17 (відповідач-16) будучи з 01.10.2010 по 11.12.2012 членом Правління Банку, порушив статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), Статут та пункт 3.2 Положення про Правління. При цьому, суд виходив з того, що відповідач-16 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, та подання рішень Кредитного комітету на погодження Наглядовій раді тощо, що підтверджуються наданими позивачем копіями протоколів засідань Правління Банку.

Однак, позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, які конкретно рішення щодо надання конкретних кредитів приймав відповідач-16 в період перебування на посаді, щодо яких кредитів продовжував термін кредитування, які правочини укладав щодо заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, щодо введення в заставу творів образотворчого мистецтва, які рішення Кредитного комітету подавав на погодження Наглядовій раді і в чому полягала протиправність таких дій.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_17 був членом Правління лише з 01.10.2010 по 11.12.2012, в зв`язку з чим укладення 19 із 29 кредитних договорів, а саме, №№10-28, відбувалося не під час виконання ним своїх посадових обов`язків.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку саме норму порушено відповідачем-16, зокрема, яке з зобов`язань, передбачених ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було порушено ним, як керівником банку.

Стаття 44 названого Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені, а передбачає створення у банку комітетів, зокрема, кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету. Судом також не вказано редакцію даної статті, яка за його висновком була порушена відповідачем-16, враховуючи, що вказана стаття у 2012 році зазнавала змін на підставі Закону N4452-VI ( 4452-17 ) від 23.02.2012.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій ОСОБА_17 , перевищення ним повноважень, а також відсутності доказів недотримання, встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-16 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку конкретну норму Статуту Банку було порушено відповідачем-16, а також яку шкоду останній спричинив своїми діями Банку за час виконання обов`язків члена Правління Банку. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

17. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_18 (відповідач-17), будучи з 01.02.2012 членом Кредитного комітету, порушив Положення про Кредитний комітет, зокрема пункт 4.2, виходячи з того, що відповідач-17 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо.

Однак, позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, які конкретно рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва прийняв відповідач-17 і у чому їхня протиправність.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_18 був членом Кредитного комітету лише з 01.02.2012, у зв`язку з чим укладення 28 із 29 кредитних договорів відбувалося не під час виконання ним своїх посадових обов`язків.

Висновок суду про порушення відповідачем-17 як членом Кредитного комітету Положення про Кредитний комітет в редакції від 03.05.2012, зокрема пункту 4.2 про обов`язок щомісячно розглядати питання оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, суд апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки вказане Положення про Кредитний комітет за час роботи відповідача-17 у Банку діяло лише з 03.05.2012.

18. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_19 (відповідач-18), будучи з 26.05.2010 по 22.04.2011, з 22.04.2011 по 05.08.2011 членом Наглядової ради порушила, зокрема, пункт 10.6 Статуту Банку та пункту 4.2 Положення про Наглядову раду; відповідач-18 приймав рішення про вчинення значних правочинів; неналежним чином визначав ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій та здійснював контроль діяльності Правління Банку; погоджував рішення щодо укладення кредитних договорів (угод), а також внесення змін до істотних умов таких договорів; не вживав всіх необхідних заходів спрямованих на захист інтересів вкладників, акціонерів та інших кредиторів, збереження і примноження вартості Банку; неналежним чином здійснював контроль за діяльністю Правління банку, шляхом погодження його рішень у випадках визначених Статутом; не забезпечив належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; не здійснював належний нагляд за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку, що підтверджуються наданими позивачем копіями протоколів засідань Наглядової ради.

Разом з тим, місцевим господарським судом не встановлено, які конкретно рішення щодо вчинення значних правочинів прийняв відповідач-18 і в чому їх протиправність; у яких діях, рішеннях відповідача-18 проявилося неналежним чином визначення ймовірності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі з виплати дивідендів або викупу акцій; які дії відповідача-18 свідчать про здійснення ним неналежним чином контролю за діяльністю Правління банку; які рішення щодо укладення кредитних договорів (угод) погоджував відповідач-18, а також щодо внесення змін до істотних умов таких договорів і в чому проявилася протиправність таких дій; які факти свідчать про незабезпечення відповідачем-18 належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; які дії відповідача-18 свідчать про нездійснення належного нагляду за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_19 була членом Наглядової ради лише з 26.05.2010 по 05.08.2011, в зв`язку з чим укладення 24 із 29 кредитних договорів, а саме, №№ 1-3, 7-8, 10-11, 13-29, відбувалося не під час виконання ним своїх посадових обов`язків.

Зазначаючи про порушення відповідачем-18 п. 4.2. Положення про Наглядову раду, яким визначено ряд зобов`язань, покладених на Голову та членів Наглядової ради, та пункту 10.6 Статуту Банку, який включає в себе перелік повноважень з 38 підпунктів, що відносяться до компетенції Наглядової ради, судом першої інстанції не встановлено, які з цих повноважень були порушені відповідачем-18.

При цьому, відповідач-18, як член Наглядової ради, не могла порушити пункт 10.6 Статуту Банку в наданій позивачем редакції від 20.07.2012, зареєстрованій 28.08.2012, та пункт 4.2 Положення про Наглядову раду від 10.04.2012, оскільки ОСОБА_19 була членом Наглядової ради з 26.05.2011 по 05.08.2011, та не працювала у Банку під час дії Статуту та Положення про Наглядову раду в редакціях, на які посилається позивач.

19. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_20 (відповідач-19), будучи з 01.09.2008 по 11.08.2009 членом Наглядової ради, порушила Статут Банку та Положення про Наглядову раду. При цьому, суд виходив з того, що відповідач-19 приймав рішення про вчинення значних правочинів; неналежним чином визначав ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій та здійснював контроль діяльності Правління Банку; погоджував рішення щодо укладення кредитних договорів (угод), а також внесення змін до істотних умов таких договорів; не вживав всіх необхідних заходів спрямованих на захист інтересів вкладників, акціонерів та інших кредиторів, збереження і примноження вартості Банку; неналежним чином здійснював контроль за діяльністю Правління банку, шляхом погодження його рішень у випадках визначених Статутом; не забезпечив належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; не здійснював належний нагляд за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку, що підтверджуються наданими позивачем копіями протоколів засідань Наглядової ради.

Разом з тим, позивачем не обґрунтовано та місцевим господарським судом не встановлено, які конкретно рішення щодо вчинення значних правочинів прийнято відповідачем-19 та в чому їх протиправність; у яких діях, рішеннях відповідача-19 проявилося неналежне визначення ймовірності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій; які дії відповідача-19 свідчать про здійснення ним неналежним чином контролю за діяльністю Правління Банку; які рішення щодо укладення кредитних договорів (угод) погоджував відповідач-19, а також щодо внесення змін до істотних умов таких договорів і в чому проявилася протиправність таких дій; які факти свідчать про незабезпечення відповідачем-19 належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; які дії відповідача-19 свідчать про нездійснення належного нагляду за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_20 була членом Наглядової ради лише з 01.09.2008 по 11.08.2009, у зв`язку з чим укладення 25 із 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№1-15, 19, 26, 26-29, відбувалося не під час виконання нею своїх посадових обов`язків.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку конкретну норму Положення про Наглядову раду та Статуту Банку було порушено відповідачем-19, а також яку шкоду останній спричинив своїми діями Банку за час виконання своїх обов`язків.

При цьому, Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, а також Положення про Наглядову Раду в редакції від 10.04.2012, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні, не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності та щодо яких відповідач-19 не має відношення, оскільки не працювала у Банку в період їх дії.

20. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_21 (відповідач-20), будучи членом Кредитного комітету, порушив Положення про Кредитний комітет, зокрема пункт 4.2, виходячи з того, що відповідач-20 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо, що підтверджуються наданими позивачем копіями протоколів засідань Кредитного комітету.

Водночас, матеріали справи не містять доказів, а місцевим господарським судом не встановлено періоду часу, в який відповідач-20 був членом Кредитного комітету та, відповідно, в який період здійснював свої повноваження у Банку, у зв`язку з чим не вбачається можливим встановити, які саме кредитні договори із 29 вищезазначених були укладені під час виконання ОСОБА_21 своїх посадових обов`язків у Банку.

Позивачем не наведено та судом першої інстанції не зазначено, які конкретно рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва прийняв відповідач-20 та в чому їх протиправність, а також не встановлено завдану ОСОБА_21 шкоду за час виконання ним обов`язків, як члена Кредитного комітету.

Висновок місцевого господарського суду про порушення відповідачем-20, як членом Кредитного комітету, пункту 4.2 Положення про Кредитний комітет в редакції від 03.05.2012 щодо обов`язку щомісячно розглядати питання оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, на переконання колегії суддів, є помилковим, оскільки вказане Положення про Кредитний комітет набуло чинності з 03.05.2012, тобто вказане Положення не може поширювати свою дію на рішення, прийняті до набуття ним чинності. Крім того, позивачем не доведено настання причинно-наслідкового зв`язку у разі непроведення таких щомісячних засідань.

21. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_5 (відповідач-21), будучи з 02.02.2011 по 31.01.2012 членом Правління Банку, порушив статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній станом на 2012 рік), Статут та пункт 3.2 Положення про Правління. При цьому, суд виходив з того, що відповідач-21 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, та подання рішень Кредитного комітету на погодження Наглядовій раді тощо, що підтверджуються наданими позивачем копіями протоколів засідання Правління Банку.

Однак, матеріали справи не містять доказів та місцевим господарським судом не було встановлено, які конкретно рішення та до яких саме кредитів приймав відповідач-21 в період перебування на посаді, стосовно яких кредитних договорів погоджував термін кредитування, які правочини укладав щодо заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, щодо введення в заставу творів образотворчого мистецтва, які рішення Кредитного комітету подавав на погодження Наглядовій раді та в чому полягала протиправність таких дій.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_63. був членом Правління Банку лише з 02.02.2011 по 31.01.2012, у зв`язку з чим укладення 24 із 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№1-3, 7-8, 10-28, відбувалося не під час виконання ним своїх посадових обов`язків.

Також позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку саме норму порушено відповідачем-21, зокрема, яке з зобов`язань, передбачених ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» було порушено ним, як членом Правління банку. При цьому, стаття 44 даного Закону, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не містить норм, які б вказували на будь-які зобов`язання, обмеження, заборони чи обов`язки, які могли бути порушені.

За відсутності доказів недобросовісних, нерозумних дій ОСОБА_5 , перевищення ним повноважень, а також відсутності доказів недотримання встановлених Банком правил та процедур, несвоєчасного розкриття інформації про наявність потенційного конфлікту інтересів тощо, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-21 пункту 3.2 Положення про Правління Банку.

Крім того, позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, яку конкретну норму Положення про Правління Банку та Статуту Банку було порушено відповідачем-21, а також яку шкоду останній спричинив своїми діями Банку за час виконання своїх обов`язків.

При цьому, Статут в редакції від 20.07.2012, зареєстрований 28.08.2012, не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та щодо яких відповідач-21 не має відношення, оскільки був членом Правління Банку у період з 02.02.2011 до 31.01.2012, тобто до затвердження вказаної редакції Статуту.

22. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_22 (відповідач-22), будучи членом Кредитного комітету, порушив пункт 4.2 Положення про Кредитний комітет, виходячи з того, що відповідач-22 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо, що підтверджується наданими позивачем копіями протоколів засідань кредитного комітету.

Водночас, матеріали справи не місять доказів та місцевим господарським судом не було встановлено період часу, в який відповідач-22 був членом Кредитного комітету та, відповідно, в який період здійснював свої повноваження, у зв`язку з чим не вбачається за можливе встановити які саме кредитні договори із 29 вищезазначених були укладені під час виконання ОСОБА_22 своїх посадових обов`язків у Банку.

Позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено протиправної поведінки відповідача-22, не зазначено, які конкретно рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва прийняв ОСОБА_22 .

Висновок місцевого господарського суду про порушення відповідачем-22, як членом Кредитного комітету, пункту 4.2 Положення про Кредитний комітет в редакції від 03.05.2012 щодо обов`язку щомісячного розгляду питань оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, на переконання колегії суддів, є помилковим, оскільки вказане Положення про Кредитний комітет набуло чинності з 03.05.2012, тобто вказане Положення не може поширювати свою дію на рішення, прийняті до набуття ним чинності. Крім того, позивачем не доведено настання причинно-наслідкового зв`язку у разі непроведення таких щомісячних засідань.

23. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_23 (відповідач-23), будучи з 01.02.2012 членом Кредитного комітету з правом вето, порушив Положення про Кредитний комітет, зокрема пункт 4.2. При цьому, суд виходив з того, що відповідач-23 приймав рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва, тощо, що підтверджується наданими позивачем копіями протоколів засідань Кредитного комітету. З наявних в матеріалах справи протоколів вбачається, що відповідач-23 правом вето жодного разу не скористався.

Водночас, матеріали справи не містять доказів та місцевим господарським судом не було встановлено періоду часу, в який ОСОБА_23 був членом Кредитного комітету та які конкретно рішення щодо надання кредитів, продовження терміну кредитування, заміни предмета застави (іпотеки) з нерухомого майна на акції акціонерних товариств, введення в заставу творів образотворчого мистецтва ним приймались та в чому їх протиправність. У зв`язку з наведеним також не вбачається за можливе встановити які саме кредитні договори із 29 вищезазначених були укладені під час виконання відповідачем-23 своїх посадових обов`язків у Банку.

Висновок місцевого господарського суду про порушення відповідачем-22, як членом Кредитного комітету, пункту 4.2 Положення про Кредитний комітет в редакції від 03.05.2012 щодо обов`язку щомісячно розглядати питання оцінки кредитного портфелю та формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, на переконання колегії суддів, є помилковим, оскільки вказане Положення про Кредитний комітет набуло чинності з 03.05.2012, тобто вказане Положення не може поширюватися на рішення, прийняті до набуття ним чинності. Крім того, позивачем не доведено настання причинно-наслідкового зв`язку у разі непроведення таких щомісячних засідань.

24. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_65 (відповідач-24), будучи у період з 22.04.2011 по 05.08.2011 членом Наглядової ради, порушила, зокрема, пункт 10.6 Статуту Банку та пункт 4.2 Положення про наглядову раду. При цьому, суд виходив з того, що відповідач-24 приймав рішення про вчинення значних правочинів; неналежним чином визначав ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій та здійснював контроль діяльності Правління Банку; погоджував рішення щодо укладення кредитних договорів (угод), а також внесення змін до істотних умов таких договорів; не вживав всіх необхідних заходів спрямованих на захист інтересів вкладників, акціонерів та інших кредиторів, збереження і примноження вартості Банку; неналежним чином здійснював контроль за діяльністю Правління банку, шляхом погодження його рішень у випадках, визначених Статутом; не забезпечив належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; не здійснював належний нагляд за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку, що підтверджується наданими позивачем копіями протоколів засідань Наглядової ради.

Разом з тим, місцевим господарським судом не встановлено, які конкретно рішення щодо вчинення значних правочинів прийняв відповідач-24 та в чому їх протиправність; у яких діях, рішеннях відповідача-24 проявилося неналежне визначення ймовірності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі виплати дивідендів або викупу акцій; які дії відповідача-24 свідчать про здійснення ним неналежним чином контролю за діяльністю Правління Банку; які рішення щодо укладення кредитних договорів (угод) погоджував відповідач-24, а також щодо внесення змін до істотних умов таких договорів та в чому проявилася протиправність таких дій; які факти свідчать про незабезпечення відповідачем-18 належних систем внутрішнього контролю та управління ризиками; які дії відповідача-24 свідчать про нездійснення належного нагляду за процесом виявлення та контролю за операціями з пов`язаними особами (інсайдерами) Банку.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_24 була членом Наглядової ради лише з 22.04.2011 по 05.08.2011, у зв`язку з чим укладення 25 із 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№1-3,7-8,10-29, відбувалося не під час виконання нею своїх посадових обов`язків.

Зазначаючи про порушення ОСОБА_24 п. 4.2. Положення про Наглядову раду, яким встановлено 8 зобов`язань, що належать Голові та членам Наглядової ради, та пункту 10.6 Статуту Банку, який включає в себе перелік повноважень з 38 підпунктів, що відносяться до компетенції Наглядової ради, судом першої інстанції не встановлено, яке з цих повноважень було порушено відповідачем-24.

Крім того, відповідач-24, як член Наглядової ради, не могла порушити пункт 10.6 Статуту Банку в наданій позивачем редакції від 20.07.2012, зареєстрованій 28.08.2012, та пункт 4.2 Положення про Наглядову раду від 10.04.2012, оскільки ОСОБА_65 . була членом Наглядової ради з 22.04.2011 по 05.08.2011, тобто вже не працювала у Банку під час дії вказаних редакцій Статуту та Положення про Наглядову раду.

25. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_25 (відповідач-25), як член Наглядової ради, акціонер, особа, яка мала істотну участь, порушив, зокрема, пункт 10.6 Статуту Банку та пункту 4.2 Положення про Наглядову раду, виходячи з того, що кредитні кошти, які були видані Банком, в подальшому були скеровані на викуп власних акцій Банку, що належали відповідачеві-25, а саме, на суму 11 000 000,00 грн; ОСОБА_25 та ОСОБА_6 були обізнаними про відповідні дії керівництва Банку, виступали поручителями (майновими поручителями) по зобов`язанням акціонерів Банку та пов`язаних з ним осіб, отримали кошти за акції Банку, викуплені у них за рахунок кредитних коштів Банку, що свідчить про завдання шкоди спільними діями зазначених осіб.

Водночас, місцевим господарським судом не встановлено норм, які порушено вказаними діями та згідно з якими такі дії є забороненими. При цьому, кредитні кошти відповідачеві-25 були видані Банком на виконання відповідних правочинів, доказів визнання недійсними яких матеріали справи не містять, а відтак, відповідач-25 мав право розпоряджатися такими коштами на власний розсуд, в тому числі, викупити власні акції Банку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_71 був членом Наглядової ради лише з 19.04.2003 по 20.05.2005 (Заступник Голови) та з 20.05.2005 по 30.11.2009 (Голова), у зв`язку з чим укладення 14 із 29 кредитних договорів, а саме, кредитних договорів №№ 1-12, 28-29, відбувалося не під час виконання ОСОБА_25 своїх посадових обов`язків.

Зазначаючи про порушення ОСОБА_24 п. 4.2. Положення про Наглядову раду, яким встановлено 8 зобов`язань, що належать Голові та членам Наглядової ради, та пункту 10.6 Статуту Банку, який включає в себе перелік повноважень з 38 підпунктів, що відносяться до компетенції Наглядової ради, судом першої інстанції не встановлено, яке з цих повноважень було порушено відповідачем-24.

Разом з тим, відповідач-25, як член Наглядової ради, не міг порушити пункт 10.6 Статуту Банку в наданій позивачем редакції від 20.07.2012, зареєстрованій 28.08.2012, та пункт 4.2 Положення про Наглядову раду від 10.04.2012, оскільки ОСОБА_25 не був посадовою особою Банку під час прийняття рішення про укладення договору та під час дії вказаних редакцій Статуту та Положення про Наглядову раду.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1190 ЦК України, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів завданої Банку шкоди, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

При цьому, враховуючи, що позивач висунув у позовній заяві не окремі вимоги до кожного з відповідачів щодо відшкодування заподіяної кожним із них шкоди Банку, а заявив саме солідарні вимоги до усіх відповідачів, на позивача покладається обов`язок обґрунтувати та довести спільний характер конкретних дій чи бездіяльності відповідачів, якими було завдано шкоди Банку, як це передбачено частиною 1 ст. 1190 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що у цивілістичній доктрині склалися два основні підходи до поняття «спільні дії». Об`єктивний підхід передбачає кваліфікацію спільності дій на підставі об`єктивних критеріїв, таких як неподільність шкоди, неможливість виділити причинний зв`язок між конкретними діями конкретної особи та завданою шкодою. Суб`єктивний підхід до спільності дій передбачає аналіз суб`єктивного критерію - спільності наміру співзаподіювачів.

На переконання колегії суддів, дії вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру. При завданні шкоди спільними діями має місце єдність дій заподіювачів, яка полягає у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча б однієї із цих дій із комплексу діянь співзаподіювачів не призводить до виникнення спільного шкідливого результату. Водночас, солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об`єднані спільним наміром, а завдана ними шкода стала наслідком їх спільних дій.

Разом з тим, позивач не обґрунтовує, а з оскаржуваного рішення не вбачається, за якою саме ознакою (об`єктивною чи суб`єктивною) вважаються спільними дії відповідачів, як членів окремих та різних за управлінськими повноваженнями та функціями органів управління Банку (членів Наглядової ради банку, членів Правління банку, членів Кредитного комітету банку), та ще й разом з діями інших осіб - власників істотної участі, які виконували свої посадові обов`язки у різний час та у межах досить тривалого періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, позивачем не обґрунтовано, а судом першої інстанції не встановлено, у чому полягає протиправна поведінка як кожного відповідача, так і спільна неправомірна поведінка усіх відповідачів, до яких заявлені солідарні вимоги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано наявності спільного протиправного умислу в діях усіх відповідачів, спрямованого на настання неплатоспроможності Банку, що надавало б таким діям ознаки спільності. Зокрема, позивачем не доведено, що «неадекватна оцінка» фінансового стану окремих позичальників, неправильне визначення стану обслуговування боргу, тощо, були наслідками саме умислу всіх без винятку відповідачів, а не наслідками необережності окремих посадових осіб Банку.

Судом першої інстанції не встановлено, чи було спотворення оцінки фінансового стану позичальників та стану обслуговування їх боргів результатом дій відповідачів або дій будь-яких інших осіб - конкретних виконавців у Банку, до змісту посадових обов`язків яких входило складення довідок, звітності щодо оцінки фінансового стану позичальників та стану обслуговування їх боргів.

Позивачем також не обґрунтовано, чи було неправильне складання посадовими особами Банку (відповідачами або іншими виконавцями) відповідних довідок, звітності щодо оцінки фінансового стану позичальників, визначення стану обслуговування їх боргів, тощо, результатом умислу цих осіб або результатом їх помилки.

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про свідомий, умисний характер дій відповідачів, зокрема, щодо спотворення класів позичальників, їх фінансового стану та стану обслуговування боргів, є припущенням.

Також припущенням є висновок місцевого господарського суду про умисне прийняття всіма членами відповідних органів управління Банку рішень про видачу кредитів, що ніколи не будуть повернуті Банку, оскільки матеріали справи не містять доказів, зокрема, того, що членам Правління Банку, Кредитного комітету, Наглядової ради було заздалегідь відомо про намір позичальників не повертати отримані кредитні кошти.

Враховуючи вищевикладене, на переконання суду апеляційної інстанції, неможливо вважати обґрунтованим та доведеним спільний характер дій, які здійснювали протягом періоду ризикової діяльності всі відповідачі, та якими було спільно завдано майнової шкоди Банку, а відтак, безпідставним є притягнення усіх відповідачів до солідарної відповідальності з підстав, передбачених частиною 1 статті 1190 ЦК України.

Крім того, позивачем не доведено, а колегією суддів не встановлено безпосереднього зв`язку між окремими діями кожного з відповідачів та настанням неплатоспроможності Банку, а тому суд першої інстанції безпідставно визнав, що відповідачами спільно заподіяно шкоду АТ «БАНК «ТАВРИКА» та його кредиторам у розмірі 2 679 888 731,86 грн.

Так, за наслідками проведення НБУ інспекційної перевірки АТ «БАНК «ТАВРИКА» у період з 22.11.2012 по 28.12.2012 була складена довідка від 28.12.2012 на тему «Оцінка якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту», в якій детально викладені економічні аспекти та оцінка діяльності банку. Інспектування здійснювалося за період з 01.05.2009 по 01.11.2011.

У висновках довідки зазначається, що постановою Правління НБУ від 20.12.2012 № 548 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, оскільки протягом 10 робочих днів поспіль (з 05.12.2012 по 18.12.2012) частка невиконаних з вини Банку платежів перевищувала 10 % від загальних зобов`язань.

Як вбачається зі змісту довідки, до основних висновків за вказаною довідкою належить: некерована ситуація, що сталася з керівництвом банку (звільнився голова правління, начальник відділу кадрів - член спостережної ради, протягом наступних днів подали заяву на звільнення більше 30 працівників банку, у т.ч. начальник казначейства, служби безпеки, сектору по обслуговуванню фізичних осіб, начальник управління ризиками та планування, заступник начальника управління кредитних операцій); масове звільнення та поява негативної інформації у засобах масової інформації сприяли значному відтоку коштів за зверненнями вкладників-фізичних осіб, в основному, щодо дострокового повернення коштів (за період 22.11.2012 - 23.11.2012 повернуто через касу головного офісу фізичним особам у валюті кошти в еквіваленті 61 309 700,00 грн, у гривнях - 31 653 200 грн; загальна сума коштів, повернених інсайдерам банку становить 12 832 500,00 грн (з них заступнику голови правління - 11 427 000,00 грн; акціонеру - 8 167 700,00 грн).

У Довідці перевірки також зазначається, що як наслідок, починаючи з 23.11.2012 Банк неспроможний виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами.

Так, на думку позивача, шкода Банку заподіяна внаслідок прийняття пов`язаними з банком особами, до яких позивач пред`явив позов, рішень про надання кредитів за 29 кредитними договорами, які були укладені Банком з різними позичальниками.

Разом з тим, апеляційний господарський суд зазначає, що кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов`язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується відповідними доказами.

Разом з тим, Фонд визначає майнову шкоду виключно в результаті неповернення 29 позичальниками кредитних коштів.

Однак, з жодного документа не вбачається, що описані НБУ недоліки в роботі або ризикова діяльність призвела до неповернення всієї суми кредитної заборгованості цими 29 позичальниками та завдала шкоди Банку.

Твердження Фонду про те, що фактично кошти до Банку не надходили, а погашення заборгованості перед Банком відбувалось за рахунок його ж кредитних коштів є непереконливими, оскільки цільовим призначенням кредиту не було погашення заборгованості іншими юридичними особами за рахунок цих коштів, що спростовує видачу кредитів з цією метою та виведення відповідачами цих коштів з банку.

Фондом також не обґрунтовано та не доведено, якими особами, яким чином, в який час та в якому розмірі виводились грошові кошти вкладників та яке відношення мають до цього відповідачі.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки їх вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена та не доведена.

Водночас, в таблиці наведеній у відповіді Фонду на відзив (а.с. 157, том VІ) зазначається, що заборгованість частини цих 29 позичальників, а саме: ТОВ «Укрінтерпошив», ТОВ «БК «Укрмегаполіс», ТОВ «БК «Дивобуд», ТОВ «Компанія «Стар Інвестмент», ТОВ «Балкер ГРУП», ТОВ «АКТАЛІОН» перед Банком становить 0,00 грн, тобто погашена.

Крім того, строк погашення відповідно до вказаних 29 кредитних договорів спливав у 2013-2015 роках, тобто строк погашення позичальниками заборгованості на час введення тимчасової адміністрації не настав.

На стадії введення тимчасової адміністрації Уповноваженою особою Фонду здійснюються заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п.п. 1.18, 1.19 Розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 (в редакції, чинній станом на дату запровадження тимчасової адміністрації у Банку, далі - Положення), Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з критеріїв, передбачених цією статтею (договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком);

Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується;

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Згідно з п. 1.23 Положення Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов`язана провести службове розслідування з метою встановлення осіб, які мають відшкодувати нестачі і втрати основних засобів та необоротних активів, виявлені під час інвентаризації активів та зобов`язань неплатоспроможного банку, та за наявності підстав має право звернутися до правоохоронних органів.

Таким чином, з дня введення тимчасової адміністрації виконання зобов`язань позичальниками залежало виключно від заходів, здійснених Уповноваженою особою Фонду.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Фондом документально не підтверджено наявність складу цивільного правопорушення, а саме, не доведено розміру шкоди, протиправної поведінки осіб, які визначені відповідачами, причинно-наслідкового зв`язку між їх діями та визначеною Фондом сумою шкоди.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені Фондом в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та на підставі частини п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в редакціях, чинних на дату звернення з позовом до суду.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону № 1736-VIII від 15.11.2016) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.

Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.

У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.

Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено відповідальність банку за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч.ч. 5, 6 вказаної норми в редакції Законів № 4452-VI від 23.02.2012, № 218-VIII від 02.03.2015, пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Разом з тим, чинні редакції статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки, в силу приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

За твердженням позивача, усі відповідачі є «пов`язаними особами» з Банком, оскільки, у відповідності до наведеної норми ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», такі особи або мали істотну участь у Банку, або були керівниками Банку, або були керівниками чи членами комітетів правління Банку).

Водночас, позивач вважає, що всі відповідачі мали статус «пов`язаної особи» протягом всього періоду, коли діяльність органів управління АТ «БАНК «ТАВРИКА» була ризиковою та призвела до віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

Таким періодом, на думку позивача, є період з 01.05.2009 до 20.12.2012, тобто період, охоплений останньою позаплановою перевіркою НБУ з питань оцінки якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту, а саме: з 01.05.2009 по 01.11.2012, та період неохоплений вказаною перевіркою - з 01.11.2012 до 20.12.2012, тобто до дати визнання АТ «БАНК «ТАВРИКА» неплатоспроможним та запровадження його тимчасової адміністрації (далі - період ризикової діяльності).

Проте, нормативне визначення поняття «пов`язана з банком особа», що міститься у статті 52 Закону неодноразово змінювалось та лише починаючи з 17.06.2011 керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку стали включатися до складу «пов`язаних осіб» у розумінні вказаної норми.

Крім того, наведені норми статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на які посилається в обґрунтування своїх вимог позивач, набули чинності значно пізніше дня закінчення періоду ризикової діяльності органів управління АТ «БАНК «ТАВРИКА», а саме, з 08.03.2015.

З попередніх редакцій вказаних норм, що діяли до 08.03.2015, вбачається наступне.

1. Починаючи з 05.08.2009 та до 22.09.2012 редакція ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містила, зокрема, такий припис: «Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України».

Отже, суб`єктами відповідальності на підставі даної норми могли бути лише власники істотної участі та керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку), але не будь-які «пов`язані з банком особи». Притягнення таких суб`єктів до відповідальності за їх неправомірні дії протягом вказаного періоду мало відбуватися шляхом порушення та розслідування відповідних кримінальних або адміністративних справ.

2. Починаючи з 22.09.2012 та до дати запровадження тимчасової адміністрації Банку, редакція ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містила, зокрема, наступні положення.

Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, суб`єктами відповідальності на підставі вказаної норми могли бути лише власники істотної участі та керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку), але не будь-які «пов`язані з банком особи». Притягнення таких суб`єктів до відповідальності за їх неправомірні дії протягом вказаного періоду, а саме: за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку - мало відбуватися шляхом порушення та розслідування відповідних кримінальних або адміністративних справ. На підставі рішення суду передбачалось покладення на вказаних суб`єктів «відповідальності за зобов`язаннями банку» - тобто притягнення цих суб`єктів до цивільно-правової відповідальності, але лише у разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

3. Починаючи з 22.09.2012 та до дати запровадження тимчасової адміністрації у Банку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» була викладена в наступній редакції: «Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду».

Так, наявність «недостатності майна банку», як умова для звернення позивача до вказаних осіб з вимогами про відшкодування шкоди була включена до ст. 52 вказаного Закону лише 12.08.2015.

Отже, стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, що діяла протягом періоду ризикової діяльності, встановлювала лише порядок звернення позивача з вимогами до певних осіб щодо відшкодування збитків/шкоди, а тому не створює та не створювала жодних окремих підстав відповідальності цих осіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що норми ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що діяли у період ризикової діяльності органів управління АТ «БАНК «ТАВРИКА», не могли бути правовими підставами для притягнення до відповідальності «пов`язаних з банком осіб».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, шість з двадцяти п`яти відповідачів, а саме, ОСОБА_14 (відповідач-13), ОСОБА_72 . (відповідач-14), ОСОБА_18 (відповідач-17), ОСОБА_21 (відповідач-20), ОСОБА_22 (відповідач-22) та ОСОБА_23 (відповідач-23), були включені позивачем до складу відповідачів, як пов`язані з Банком особи, а саме, як члени кредитного комітету Банку. Однак, вказані шість відповідачів не були ані керівниками, ані власниками істотної участі в АТ «БАНК «ТАВРИКА».

Отже, позовні вимоги позивача до відповідачів-13, 14, 17, 20, 22, 23, які діяли у період ризикової діяльності в органах управління Банку, безпідставно обґрунтовані позивачем відповідними приписами ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, в обґрунтування правових підстав для притягнення відповідачів саме до солідарної відповідальності за заподіяння шкоди Банку та його кредиторам, позивач посилався на положення ч.ч. 18, 19 ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно з законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.

Разом з тим, у період перебування відповідачів на посадах у Банку та до 10.01.2015 стаття 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» діяла у редакції, що не встановлювала підстав для будь-якої відповідальності керівників перед банком за збитки, завдані їхніми діями (бездіяльністю). Вказана стаття містила лише перелік керівників банку та встановлювала вимоги до них.

У зв`язку з наведеним, посилання позивача на ч.18 та ч. 19 ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність», як на правову підставу будь-якої відповідальності керівників банку за завдані банку збитки, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Як було зазначено вище, згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України визначена дія актів цивільного законодавства у часі, відповідно до якої: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999, № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України" /справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів/, Конституційний Суд України прийшов до висновків, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце і що положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але разом з тим, Конституційний Суд України прийшов і до висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

З огляду на вищевикладене, застосування до спірних правовідносин спеціальних норм статей 42, 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакціях, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, порушує конституційний принцип незворотності дії законів в часі та є помилковим.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для виникнення у позивача солідарної вимоги до всіх відповідачів про відшкодування шкоди, заподіяної Банку чи його кредиторам, у відповідності до наведених норм.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є підставою для стягнення збитків, а саме, матеріальної шкоди в розмірі 2 679 888 731,86 грн, яка заподіяна пов`язаними особами з Банком, спільної протиправної поведінки відповідачів та причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та збитками у вказаному розмірі.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів шкоди в розмірі 2 679 888 731,86 грн є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Щодо заяв відповідачів про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого спливу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

З огляду на те, що прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких останній просить суд у позові, відповідачами не порушено, і суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи відмовляє позивачеві у позові по суті у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог, питання порушення строку позовної давності, за даних обставин, не впливає на суть ухваленого рішення і відповідно, позовна давність, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає, а відтак, доводи апеляційної скарги Фонду та надану ним під час апеляційного провадження заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності, колегія суддів відхиляє як такі, що не впливають на правильність вирішення спору у даній справі.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на встановлене вище та враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, відмінних від тих, на підставі яких було прийнято рішення судом першої інстанції, з огляду на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи у зв`язку з неправильним застосування норм матеріального права при вирішенні позовних вимог, та одночасно правильність висновку суду щодо відмови у задоволенні позову, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 підлягають задоволенню, скарга Фонду - залишенню без задоволення, а вказане рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції даної постанови апеляційного суду. В іншій частині вказане рішення необхідно залишити без змін.

При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що з огляду на предмет заявленого позову та обставини, які підлягали встановленню та доказуванню у даній справі, місцевим господарським судом безпідставно надано оцінку в оскаржуваному рішенні діяльності Національного банку України та зазначено про те, що бездіяльність в частині неналежного контролю з боку останнього має свої негативні наслідки у вигляді доведення Банку до неплатоспроможності, а відтак, вказаний висновок суду першої інстанції підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у даній справі.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянтів про наявність підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 з огляду на неправомірність солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача 616 700,00 грн судового збору, сплаченого Фондом при поданні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог, однак, сплачений позивачем судовий збір за подання позову було покладено на відповідачів з посиланням на ч.9 ст. 129 ГПК України, якою встановлено, зокрема, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так, місцевим господарським судом було встановлено, що саме дії відповідачів стали причиною неплатоспроможності та ліквідації Банку, і в подальшому спричинили звернення з даним позовом, а у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку із спливом позовної давності.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, про що було зазначено вище, та з огляду на те, що у задоволенні позову у даній справі відмовлено у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, судові витрати у даній справі, зокрема, сплачений Фондом судовий збір при поданні позову покладається на позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що навіть у випадку повного або часткового задоволення позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Судові витрати не є цивільно-правовим зобов`язанням, тобто не мають солідарного характеру, а тому мають бути розподілені між сторонами за результатами розгляду справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 922/902/19.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитися з доводами апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про неправомірність покладення на них сплаченого позивачем судового збору за подання позову, оскільки такі особи у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненими від сплати судового збору, виходячи з того, що станом на час ухвалення судом оскаржуваного рішення матеріали справи не містили доказів звільнення відповідача-11 та відповідача-12 від сплати судового збору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем-12 було заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 56 000,00 грн.

За приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимоги про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 56 000,00 грн відповідачем-12 надано суду ордер про надання правової допомоги серії КС №485231 від 08.11.2018, копії договору про надання правової допомоги №130 від 16.06.2016, додаткової угоди №3 від 25.06.2018 до вказаного договору, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4894/10 від 24.05.2012, звіту про надану професійну правничу допомогу від 11.03.2019, акту прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.03.2019, рахунку-фактури №130/3 від 25.10.2018, а також платіжних доручень №22914951 від 09.11.2018, №23615659 від 04.12.2018, №244675540 від 29.12.2018, №25590878 від 04.02.2019, №226198501 від 20.02.2019 та №26601735 від 01.03.2019.

З вказаних документів вбачається, що 16.06.2016 між адвокатом Штокаловим Єгором Андрійовичем (у тексті договору - адвокат) та ОСОБА_3 (у тексті договору - клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №130, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу за окремими письмовими та/або усними дорученнями останнього.

Згідно з п. 4.1. вказаного договору розмір гонорару адвоката сторони погоджують у додатковій угоді до даного договору.

Відповідно до умов укладеної між адвокатом та відповідачем-12 додаткової угоди №3 від 25.06.2018 до вказаного договору, останньою врегульовано порядок надання адвокатом правової допомоги клієнту стосовно представництва та захисту його прав та інтересів в Господарському суді міста Києва у справі №910/12803/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор АТ «Банк Таврика», про відшкодування в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також в інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з правом вчинення всіх процесуальних дій, передбачених чинним законодавством з приводу надання правової допомоги, представництва та захисту їх прав та їх інтересів по кримінальним провадженням.

У п. 2.1. вказаної додаткової угоди сторони погодили фіксований гонорар адвоката в розмірі 56 000,00 грн та встановили, що фіксований гонорар в повному обсязі сплачується з моменту виставлення Клієнту рахунку-фактури, але не пізніше завершення судової справи, вказаної у п. 1.1.

За умовами п. 2.2 вказаної додаткової, адвокат, по виконанню п. 1.1 додаткової угоди, надає клієнту Звіт про надану професійну правничу допомогу.

Як вбачається зі Звіту про надану професійну правничу допомогу від 11.03.2019 та Акту прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.03.2019, останні містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Штокаловим Є.А. на виконання вищезазначеної додаткової угоди №3 від 25.06.2018 до договору про надання правової допомоги №130 від 16.06.2016.

Платіжними дорученнями №22914951 від 09.11.2018, №23615659 від 04.12.2018, №244675540 від 29.12.2018, №25590878 від 04.02.2019, №226198501 від 20.02.2019 та №26601735 від 01.03.2019 відповідачем-12 перераховано на користь адвоката Штокалова Є.А. грошові кошти у загальному розмірі 56 000,00 грн.

Отже, розмір судових витрат відповідача-12 в частині витрат на правничу допомогу документально підтверджений та становить 56 000,00 грн.

При цьому, твердження Фонду, викладені у запереченнях на заяву відповідача-12 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу щодо безпідставного заявлення останнім витрат на правову допомогу у фіксованому розмірі гонорару, оскільки додатковою угодою №3 від 25.06.2018 передбачено також надання адвокатом послуг представництва та захисту прав клієнта по кримінальним провадженням, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На переконання суду апеляційної інстанції, доводи позивача, викладені в запереченнях на заяву відповідача-12 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, є недоведеними та спростовуються наданими позивачем доказами.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що до переліку виконаних адвокатом робіт, витрати щодо яких були заявлені відповідачем-12, були включені виключно ті роботи, що були необхідними, а саме: проведення зустрічей з клієнтом з приводу отриманої позовної заяви Фонду та обговорення стратегії захисту прав та інтересів клієнта у судовій справі №910/12803/18; аналіз позовної заяви Фонду та розробка стратегії захисту прав та інтересів клієнта у даній справі; підготовка та подання необхідних для представництва інтересів клієнта у даній справі адвокатських запитів; аналіз судової практики щодо позовів Фонду про відшкодування шкоди в порядку ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; розробка правової позиції клієнта у даній справі; підготовка та подання до Господарського суду м. Києва заяви про продовження процесуального строку на надання відзиву на позову заяву, відзиву на позовну заяву Фонду, клопотання про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу; участь в судових засіданнях 08.11.2018, 18.12.2018, 04.12.2018, 23.01.2019, 05.02.2019 та 26.02.2019.

Витрати адвоката по жодним іншим роботам, зокрема, щодо представництва та захисту прав клієнта по кримінальним провадженням, не включалися відповідачем-12 до судових витрат на правову допомогу у розмірі 56 000,00 грн.

Також, суд апеляційної інстанції, в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує правовий висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду, викладений у постанові 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до якого за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

З огляду на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України), колегія суддів відхиляє посилання позивача на невідповідність наданих відповідачем-12 платіжних доручень вимогам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» щодо відсутності на них відповідних відміток банку та неповно вказаного призначення платежу.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що розмір заявлених витрат на правову допомогу є розумним, адже відповідає часу, що витрачений адвокатом на виконання робіт, що були необхідними в даній справі для представництва інтересів відповідача-12.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, ціну позову, розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, з урахуванням часу здійснення представництва адвокатом інтересів відповідача-12 у даній справі, на переконання колегії суддів, співмірною є компенсація витрат ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу в сумі 56 000,00 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції Балюком В.В. було заявлено клопотання про відшкодування судових витрат, пов`язаних з поштовими відправленнями іншими учасникам справи відзиву на позовну заяву (26.11.2018), заперечень на відповідь на відзив (19.01.2019) та доповнень до заперечень (31.01.2019) на загальну суму 800,00 грн.

Вказані поштові витрати відповідача-21 підтверджуються наданими ним фіскальними чеками, виданими відділеннями Укрпошти за прийняття до пересилки поштових відправлень на адресу учасників справи та відповідними списками згрупованих поштових відправлень, а також розрахунком поштових витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги у даній справі задоволенню не підлягають, з огляду на приписи ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених відповідачем-12 витрат на професійну правничу допомогу та понесених відповідачем-21 поштових витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність покладення таких витрат на позивача.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що при ухваленні судом першої інстанції додаткового рішення у даній справі, суд неправомірно застосував приписи ч. 9 ст. 129 ГПК України та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для покладення судових витрат на відповідачів, у зв`язку з чим додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення, яким судові витрати, понесені під час розгляду даної справи судом першої інстанції, покладаються на позивача.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційних скаргах та у відзивах на них, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та задоволення апеляційних скарг відповідачів, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Разом з тим, колегія суддів відмовляє у задоволенні викладеного в апеляційній скарзі ОСОБА_3 клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, надану йому адвокатом під час апеляційного провадження у справі в сумі 28 000,00 грн, з огляду на те, що їх розмір документально не підтверджений.

Так, в обґрунтування заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу відповідач-12 посилається на те, що 12.04.2019 між адвокатом Штокаловим Є .А. та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №4 до договору про надання правової допомоги №130 від 16.06.2016, відповідно до п.1.1. якої ця додаткова регулює порядок надання адвокатом правової допомоги Клієнту стосовно підготовки апеляційних скарг до Північного апеляційного господарського суду на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор АТ «Банк Таврика», про відшкодування в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 про розподіл судових витрат, а також здійснення судового представництва.

За твердженням заявника, згідно з п. 2.1. вказаної додаткової угоди сторони погодили фіксований гонорар адвоката в розмірі 28 000,00 грн та встановили, що фіксований гонорар в повному обсязі сплачується з моменту виставлення Клієнту рахунку-фактури, але не пізніше завершення апеляційного розгляду.

Однак, зазначеної додаткової угоди №4 до договору про надання правової допомоги №130 від 16.06.2016 матеріали справи не містять та відповідачем-12 суду не надано.

Разом з тим, відповідно до п. 4.1 договору про надання правової допомоги №130 від 16.06.2016 розмір гонорару адвоката сторони погоджують у додатковій угоді до даного договору.

За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку виконаним адвокатом ОСОБА_3 послугам та їх вартості з урахуванням погоджених сторонами умов договору на правову допомогу в частині гонорару адвоката.

Крім того, на підтвердження понесених відповідачем-12 витрат на правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції останнім надано лише рахунок-фактуру №130/4 від 12.04.2019 на суму 28 000,00 грн.

Водночас, як було зазначено вище, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги

Проте, станом на час прийняття постанови відповідачем-12 не було надано суду доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат та доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг), акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) або звіту про надану професійну допомогу.

При цьому, до закінчення судових дебатів у справі, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, відповідачем-12 не було заявлено про намір подати відповідні докази протягом встановленого строку після ухвалення судового рішення.

Враховуючи викладене, за відсутності доказів фактично наданих послуг, їх неминучості та обґрунтованої вартості суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги відповідача-12 про стягнення з позивача 28 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне повернути відповідачам-8, 11 та 21 судовий збір, сплачений ними за подання апеляційних скарг на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18, виходячи з наступного.

У ст. 3 Закону України «Про судовий збір» визначено як загальний перелік об`єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 3 цього Закону судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

Однак, у наведеному переліку не визначено, що судовий збір не сплачується і за подання апеляційної чи касаційної скарги на додаткове судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що оскарження рішення щодо розподілу судових витрат може відбуватись або шляхом оскарження рішення по суті спору в частині розподілу судових витрат, або шляхом оскарження додаткового судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», якщо скаргу подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Разом з тим, наведена норма Закону стосується оскарження судових рішень в частині саме позовних вимог, в той час як розподіл судових витрат (стягнення судових витрат) не є позовною вимогою, не стосується суті спору та не є рішенням по суті спору (навіть коли це питання вирішується судом одночасно з вирішенням справи по суті).

Враховуючи, що вимоги про розподіл судових витрат не належать до позовних і не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також з огляду на те, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), підстави сплати судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення щодо розподілу судових витрат відсутні.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні з апеляційними скаргами на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18, відповідачами-8, 11 та 21 було сплачено судовий збір у розмірі 13 875,75 грн.

З огляду на те, що чинним законодавством не передбачено справляння судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення, яким спір по суті не вирішувався, та зважаючи на те, що оскаржуваним додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 вирішувалось питання про розподіл судових витрат, що не стосується суті спору, колегія суддів дійшла висновку про необхідність повернення сплаченого відповідачами-8, 11 та 21 судового збору за подання апеляційних скарг на вказане додаткове рішення у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 залишити без задоволення.

2. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 задовольнити.

3. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 задовольнити.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 залишити без змін.

6. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 у справі №910/12803/18 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким судові витрати, понесені під час розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/12803/18, покласти на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА».

7. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94; поштова адреса: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 11; ідентифікаційний код 19454139) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1 ) 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

8. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94; поштова адреса: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 11; ідентифікаційний код 19454139) на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_2 ) 800 (вісімсот) грн 00 коп. поштових витрат, понесених у суді першої інстанції.

9. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94; поштова адреса: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 11; ідентифікаційний код 19454139) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_3 ) 925 050 (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч п`ятдесят) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

10. Повернути з Державного бюджету України на користь Балюка Володимира Васильовича ( АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_2 ) 13 875 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн 75 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно платіжного документа №2752984 від 29.05.2019 на суму 4 625,25 грн та квитанції про сплату №5315 від 19.04.2019 на суму 9 250,50 грн.

11. Повернути з Державного бюджету України на користь Кузнєцової Оксани Анатоліївни ( АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_3 ) 13 875 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн 75 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно квитанції №3557 від 23.04.2019, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

12. Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_4 ) 13 875 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн 75 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно квитанції №354 від 18.04.2019, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

13. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

14. Матеріали справи №910/12803/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.03.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

С.Я. Дикунська