Провадження №2/748/9/20

Єдиний унікальний № 748/630/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2020 р.м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого - судді Меженнікової С.П.

при секретарі Красній О.А.,

з участю прокурора Оліфір А.В., представника відповідача Чернігівської обласної державної адміністрації - Сокирко Н.В., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Підгорного К.Є., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сагаль С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Чернігові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави до Чернігівської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2019 року заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив:

       - визнати недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 № 51 «Про затвердження проекту землеустрою» про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0980 га кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 для індивідуального садівництва із державної власності Вознесенської сільської ради, Чернігівського району, Чернігівської області;

       - витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку площею 0,0980 га кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 для індивідуального садівництва із державної власності Вознесенської сільської ради, Чернігівського району, Чернігівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Чернігівською обласною державною адміністрацією, при винесенні розпорядження № 51 від 31.01.2018 «Про затвердження проекту землеустрою», яким  передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального садівництва, було порушено вимоги п.4 ст.116 Земельного кодексу України, а тому дане розпорядження є недійсним. Після отримання даної земельної ділянки у власність, ОСОБА_1 її продав ОСОБА_2 , уклавши 19.02.2018 договір купівлі-продажу. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно, поза волею Українського народу, прокурор зазначає, що існують всі правові підстави для її витребування з незаконного володіння (власності) відповідача ОСОБА_2 на користь держави на підставі ст.ст.388,396 ЦК України.

Відповідач - Чернігівська обласна державна адміністрація, у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову в частині визнання недійсним розпорядження Голови обласної державної адміністрації від 31.01.2018 №51, зазначаючи, що обласна державна адміністрація діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством. Відповідачем ОСОБА_1 не було повідомлено обласну державну адміністрацію про те, що ним вже отримано безкоштовно у власність земельну ділянку з цільовим призначенням - для садівництва. Повноваженнями щодо встановлення фактів реалізації громадянами України їх права на безоплатне отримання у власність земельних ділянок обласна державна адміністрація не наділена. Підстав для відмови ОСОБА_1 у передачі у власність спірної земельної ділянки не було. Крім того, вказує, що визнання недійсним розпорядження не породжує жодних юридичних наслідків, воно було реалізовано і вичерпало свою дію (а.с.65-67).

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Сагаль С.В. проти позову заперечував, вказуючи, що ОСОБА_3 законно та правомірно набув у власність спірну земельну ділянку та являється її власником на даний час. Просить в задоволенні позову відмовити ( а.с.35-38).

У відповіді на відзиви позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Позивач зазначає, що у такому випадку, вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Вказує, що оскільки спірні правовідносини виникли в зв"язку з передачею у приватну власність земельної ділянки, застосуванню підлягають спеціальні норми, які закріплені Земельним кодексом України, зокрема, ст.152,155, відповідно до яких, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Отже, оскільки оспорюване розпорядження Чернігівської облдержадміністрації не може бути скасованим самостійно органом державної влади у зв`язку з реалізацією права власності, однак його законність може бути предметом судового розгляду та воно може бути визнано недійсним у судовому порядку. Щодо відсутності способу і порядку проведення перевірки використання громадянами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок, зазначає, що урегулювання Чернігівською облдержадміністрацією як розпорядником земель державної форми власності порядку передачі у приватну власність земельних ділянок відноситься до її виключної компетенції як органу державної влади. Нормами чинного законодавства не обмежено державні адміністрації визначати порядок діяльності у відповідній сфері внутрішніми нормативними актами, відсутність якого свідчить виключно про неналежну організацію роботи. Поруч з цим, чинне законодавство не звільняє орган державної влади від дотримання положень ст. 116 ЗК України, якою передбачено одноразовість права фізичної особи на отримання земельної ділянки відповідної категорії у порядку безоплатної приватизації. Тому вважає, що є всі підстави для задоволення позову (а.с.76-81).

У запереченнях на відповідь на відзив Чернігівська обласна державна адміністрація зазначила, що ні Законом України «Про місцеві державні адміністрації», ні іншими нормативно-правовими актами не визначено процедуру проведення перевірки використання громадянами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок, а також не надано повноважень самостійно визначати порядок проведення такої перевірки. Визначення порядку проведення перевірки використання громадянами права на безоплатну приватизацію земельних ділянок розпорядженням голови буде перевищенням повноважень Чернігівської обласної державної адміністрації, що суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України). В важає, що в даному випадку, ефективним способом захисту прав та інтересів, є вимога про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано на праві власності( а.с.94-96).

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 березня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2019 року провадження у справі було зупинено на час перегляду ухвали про відкриття провадження судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 травня 2019 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 24.07.2019 на 10-00 годину.

24 липня 2019 року протокольною ухвалою суду підготовче засідання відкладено на 20.08.2019 на 14-00 год. в зв`язку з неналежним повідомленням відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 серпня 2019 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Сагаля С.В. про повернення позовної заяви відмовлено.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 09 год. 30 хв. 03 жовтня 2019 року.

03 жовтня 2019 року ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області зупинено провадження по справі на час розгляду питання про відвід судді Меженнікової С.П.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про відвід судді Меженнікової С.П.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2019 року, в зв"язку з відмовою у задоволенні заяви про відвід судді, провадження у справі відновлено та призначено до розгляду на 28.11.2019.

28 листопада 2019 року судове засідання не відбулося в зв"язку з тим, що в період часу з 09-00 год. до 17-00 год. було знеструмлення електромережі суду, про що складено 29.11.2019 акт.

Наступне судове засідання призначено на 17.02.2020 на 10-00 год.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2020 року клопотання відповідача ОСОБА_1 та його представника про призначення експертизи - залишено без розгляду.

       17 лютого 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

       Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові та у відповіді на відзиви. Додатково пояснила, що відсутність у ч. 7 ст. 118 ЗК України такої підстави для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку техдокументації із землеустрою як повторне звернення, не звільняє органи державної влади від безумовного дотримання вимог законодавства, зокрема щодо рівності права власності на землю громадян, яке передбачено п. «б» ст. 5 ЗК України.

Представник  відповідача - Чернігівської обласної державної адміністрації в судовому засіданні позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження не визнала та в задовленні позову в цій частині просила відмовити, посилаючись на обставини, що викладенні у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив. В той же час не заперечувала, що внаслідок надання оспорюваним розпорядженням у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для садівництва відбулося порушення ч.4 ст.116 ЗК України. Проте вважає, що ефективним способом захисту прав та інтересів, в даному випадку є вимога про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано на праві власності, а тому, в цій частині позовних вимог покладається на розсуд суду.

Представник відповіда ОСОБА_3 - адвокат Сагаль С.В. в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, є власником спірної земельної ділянки і на день розгляду справи в суді, а отже підстав для витребування у нього земельної ділянки не має, тому в задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Підгорний К.Є. в судовому засіданні позову не визнав, посилаючись на письмові пояснення на а.с. 126-131. Пояснив, що при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не було порушено порядок надання земельних ділянок у власність, предбачений ст.118 ЗК України. Чернігівській обласній державній адміністрації були подані усі визначені в ст. 118 ЗК України документи, а передбачені цією нормою підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою щодо її відведення та надання у власність були відсутні, будь-яких інших рішень, ніж те, щоб спочатку надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної вище земельної ділянки, а потім - затвердити належним чином складений і поданий проект землеустрою щодо її відведення й одночасно надати її у власність ОСОБА_1 , Чернігівська обласна державна адміністрація в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України прийняти не могла. Таким чином, розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 р. № 51 «Про затвердження проекту землеустрою» прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, а відтак воно є законним та визнанню в судовому порядку недійсним не підлягає. До того ж, вказує, що відчуження спірної земельної ділянки з державної власності у приватну власність ОСОБА_1 відбулося з волі держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, а ОСОБА_2 придбав це майно за відплатним договором купівлі - продажу і не знав та не міг знати, що ОСОБА_1 не має права її відчужувати, дані обставини в силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України унеможливлюють витребування цього майна у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача спірного майна. Крім того, втручання у право мирного володіння ОСОБА_2 своїм майном не відповідає суспільним інтересам та порушує принцип "пропорційності" оскільки несе для самого ОСОБА_2 "індивідуальний і надмірний тягар" у зв`язку із витребуванням із його власності спірного об`єкта без надання за це будь-якої компенсації. При цьому посилався на рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, де суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції». Також зазначає, що не може погодитися з твердженнями заступника прокурора Чернігівської області про відсутність органу, уповноваженого захищати інтереси держави по даній справі. Вважає, що не відповідає дійсності та фактичним обставина справи твердження прокурора про те, що на даний час відсутній державний орган, до повноважень якого належать контроль за законністю розпоряджень органів виконавчої влади, зокрема, обласної державної адміністрації, оскільки згідно ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України та законам України, можуть бути скасовані, як Президентом України, так і Кабінетом Міністрів України. На підставі вищенаведених обставин, керуючись статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 19 Консттуції України, ст. 118 Земельного кодексу України, ст. 388 ЦК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.03.2016 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" відповідач ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку для індивідуального садівництва, площею 0,1000 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8368), розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області ( а.с.24). 09 березня 2016 року згідно з рішенням Реєстраційної служби Чернігівського РУЮ за ОСОБА_1  зареєстровано право власності на дану земельну ділянку ( а.с. 14-15).

24 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівської обласної державної адміністрації з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720) зі зміною цільового призначення із земель промисловості, транспорту, зв"язку, енергетики, оборони та іншого призначення "для ІІІ-ї черги будівництва, під"їздної дороги і гаражів, насосної станції" на землі сільськогосподарського призначення "для індивідуального садівництва " на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.25).

Розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 31 січня 2018 року № 51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення із земель промисловості, транспорту, зв"язку, енергетики, оборони та іншого призначення "для ІІІ-ї черги будівництва, під"їздної дороги і гаражів, насосної станції" на землі сільськогосподарського призначення "для індивідуального садівництва " на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального садівництва, площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 ( а.с.112).

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 19.02.2018 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р.В., ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720) ОСОБА_2 ( а.с.110-111).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна  від 12.03.2019 № 159150629, право власності на земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2018, зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 . Попереднім власником земельної ділянки значиться ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності - розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 51 від 31 січня 2018 року, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39657976 від 13.02.2018, приватний нотаріус Реус Р.В., право власності припинено 19.02.2018 (а.с.16-19).

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до п.в ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, відповідно до ст. 125 ЗК України, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно до вимог частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

          Відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили, про наявність у ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію спірної земельної ділянки .

Враховуючи, що передача земельної ділянки по одному виду використання в межах норм визначених Земельним кодексом України,  повторно безоплатно у власність громадян законодавчо не передбачено, суд вважає, що Чернігівська обласна державна адміністрація при вирішенні питання про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 та видачі розпорядження №51 від 31.01.2018 не дотрималася вимог ч.4 ст.116 Земельного кодексу України, що призвело до порушення прав держави на законне володіння земельною ділянкою, а тому позовні вимоги про визнання недійсним вищезазначеного розпорядження  підлягають задоволенню.

       Суд погоджується з доводами представника позивача, що відсутність у ч. 7 ст. 118 ЗК України такої підстави для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку техдокументації із землеустрою як повторне звернення, не звільняє органи державної влади від безумовного дотримання вимог законодавства, зокрема і щодо рівності права власності на землю громадян, яке передбачено п. «б» ст. 5 ЗК України.

       Щодо доводів представників відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про добросовісність набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у власність та дійсність правової підстави придбання землі - договору купівлі-продажу, необхідно зазначити таке.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути  витребуване у нього.

Згідно з ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту ст. 388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.        

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом.

Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

Оскільки спірна земельна ділянка відчужена особою, яка не мала на це права і поза волею власника - держави, законним та обґрунтованим є висновок про наявність передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави.

   Виходячи з вище викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про витребування у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку площею площею 0,0980 га кадастровий номер 7425585700:03:000:9720 для індивідуального садівництва що розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, підлягають задоволенню.

Твердження представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Підгорного К.Є. про те, що у разі прийняття рішення про задоволення даного позову, буде нічим іншим, як непропорційним втручанням у мирне володіння майном ОСОБА_2 , суд визнає безпідставними з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» – це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки зазначений суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституцією України (статті 13, 14) визначено, що земля, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять значний та беззаперечний «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача ОСОБА_2 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади ч.4 ст.116 ЗК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Загальний суспільний інтерес у контролі за правомірним використанням і розпорядженням землями державної власності з метою забезпечення рівності усіх громадян України при реалізації права на землю переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, – позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин суд приходить до висновку, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та є належним і ефективним способом захисту права власника земельної ділянки та його інтересу на повернення цієї ділянки у державну власність.

Заперечення представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Підгорного К.Є. щодо неможливості захисту прокурором інтересів держави з даними вимогами, суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Дана норма ст.23 Закону України «Про прокуратуру» кореспондує ст.56 ЦПК України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо).

Відповідно до ст.80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Враховуючи те, що у Чернігівської обласної державної адміністрації відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом цієї категорії, та те, що у справі відбувся збіг позивача і відповідача, прокурор самостійно пред`являє цей позов в інтересах держави.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок для індивідуального садівництва державної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Чернігівську обласну державну адміністрацію одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним її оскарженого розпорядження, суд вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач, а тому суд відхиляє як необґрунтовані аргументи представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Підгорного К.Є. про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор.

Суд не погоджується із твердженням відповідача - Чернігівської обласної державної адміністрації - про те, що вони не наділені функціями, повноваженнями та обов`язком перевіряти інформацію про реалізоване право безоплатної приватизації земельних ділянок. Реалізація повноважень Чернігівської обласної державної адміністрації має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, яке забороняє повторне отримання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для садівництва.

Суд не може погодитися з доводами, викладеними у відзиві, що вимога про визнання розпорядження недійсним не може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, оскільки оскаржуване розпорядження було реалізовано і вичерпало свою дію шляхом виконання і не породжує жодних юридичних налсідків.

У рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року вказано, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, але вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

       Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 по справі № 923/466/17, у пункті 64, вказала, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в судах.

       За таких підстав, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Виходячи з вище викладеного, позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача понесені ним витрати по справі - по сплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за правилами ч.1 ст.141 ЦПК України.

       Керуючись ст.ст.259,263-265,273,354 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов заступника прокурора Чернігівської області (м.Чернігів, вул.Князя Чорного,9) в інтересах держави до Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674, місцезнаходження: 14000, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів), ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки - задовольнити.

       Визнати недійсним розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації від 31.01.2018 № 51 «Про затвердження проекту землеустрою» , яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0980 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9720, для індивідуального садівництва, розташованої на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

       Витребувати у ОСОБА_2   на користь держави земельну ділянку площею 0,0980 га (кадастровий номер 7425585700:03:000:9720), що розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

       Стягнути з Чернігівської обласної державної адміністрації на користь прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ - 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача – 35215093006008, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів) 1280 грн 67 коп. в рахунок повернення коштів за судовий збір сплачений при подачі позовної заяви.

       Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ - 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача – 35215093006008, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів) 1280 грн 67 коп. в рахунок повернення коштів за судовий збір сплачений при подачі позовної заяви.

       Стягнути з ОСОБА_2   на користь прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ - 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача – 35215093006008, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів) 1280 грн 67 коп.  в рахунок повернення коштів за судовий збір сплачений при подачі позовної заяви.

       Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі через Чернігівський районний суд Чернігівської області апеляційної  скарги  на  рішення  суду  протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи  (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.  

   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.  

Повний текст рішення складено 27.02.2020.

СуддяС. П. Меженнікова