Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 199/1672/16-ц

провадження № 61-5962св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація» в інтересах члена організації ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Скрипник О. Г. від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Городничої В. С.,

Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 04 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна організація» (далі - ГО «ДНПГО») в інтересах члена організації ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила: визнати незаконною бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) у провадженні якого знаходяться виконавчі листи у справі

№ 199/1672/16, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом

м. Дніпропетровська 16 січня 2017 року щодо невиконання виконавчих дій у встановлений законом термін; зобов`язати ДКС України усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі №199/1672/16 через відділення «Укрпошти» № 82 за місцем проживання стягувача;зобов`язати ДКС України нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строків перерахування коштів на користь ОСОБА_2 за виконавчими листами по справі №199/1672/16 про стягнення коштів з державного органу за весь час прострочення з моменту настання права на нарахування компенсації до моменту фактичного виконання виконавчих листів.

Скаргу мотивовано тим, що відповідно до частини четвертої

статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчі листи від 16 січня 2017 року, які видав суд першої інстанції у справі № 199/1672/16, мали бути виконані до 18 квітня 2017 року, однак станом на 19 квітня 2017 року вказані виконавчі листи не виконані. Бездіяльність посадової особи ДКС України, на виконанні якої знаходяться виконавчі листи від 16 січня 2017 року у справі № 199/1672/16, істотно порушує право позивача, закріплене статтею 41 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року скаргу ГО «ДНПГО» задоволено.

Визнано незаконною бездіяльність ДКС України у провадженні якого знаходяться виконавчі листи у справі № 199/1672/16, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 16 січня

2017 року щодо невиконання виконавчих у встановлений законом термін. Зобов`язано ДКС України усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі №199/1672/16 через відділення «Укрпошти» № 82 за місцем проживання стягувача

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ДКС України нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строків перерахування коштів на користь ОСОБА_2 за виконавчими листами по справі № 199/1672/16 про стягнення коштів з державного органу за весь час прострочення з моменту настання права на нарахування компенсації до моменту фактичного виконання виконавчих листів.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 як стягувач виконав усі вимоги закону в частині строків подання виконавчих листів до виконання з необхідними документами, однак ДКС України якборжник всупереч чинному законодавству судове рішення не виконала, не надала належних доказів існування перешкод, які заважали вчасному виконанню судового рішення у справі № 199/1672/16, а тому має місце неправомірна бездіяльність щодо виконання цього рішення суду. Частина перша

статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначає, що стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Тому вимогу про стягнення компенсації за порушення строків виконання судового рішення слід задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня

2017 року апеляційну скаргу ДКС України відхилено, а ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення скарги. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ДКС України просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ДКС України в межах наданих повноважень вчиняє усі можливі дії щодо виконання виконавчих листів у справі № 199/1672/16, а неможливість негайного перерахування коштів ОСОБА_1 обумовлена виключно встановленим законодавством принципом черговості виконання судових рішень та розміром бюджетних асигнувань. Вказує, що розділ VII ЦПК України передбачає можливість подання скарги виключно на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Тому суди помилково залучили ДКС України до розгляду скарги, який має відбуватися згідно з Кодексом адміністративного судочинства України. Крім того, скаргу підписано ГО «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», яка не має процесуальної правоздатності у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року від ГО «ДНПГО» в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій ГО «ДНПГО» посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність постановлених у справі ухвал судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

16 січня 2017 року за заявою ОСОБА_1 Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська видав виконавчі листи у справі

№ 199/1672/16-ц про стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 100,99 грн судових витрат.

18 січня 2017 року вказані виконавчі листи були пред`явленні ОСОБА_1 до Головного управління ДКС України у Дніпропетровській області.

ОСОБА_1 є членом ГО «ДНПГО», яка не має статусу юридичної особи та не має статуту.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Щодо процесуального статусу ГО «ДНПГО» у справі

Установлено, що позовну заяву, уточнену позовну заяву, апеляційну скаргу, касаційну скаргу у цій справі подала Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах члена своєї громадської організації ОСОБА_1, яка не має статусу юридичної особи та не має статуту. Від імені громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» скаргу підписала ОСОБА_4 як керівник цієї організації.

На підтвердження правового статусу та повноважень щодо представництва інтересів ОСОБА_1 громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» надала суду копії таких документів: витяг з протоколу № 1 від 15 вересня 2014 року установчих зборів засновників цієї громадської організації, згідно з яким ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вирішили створити ГО «ДНПГО» без статусу юридичної особи для здійснення представництва та захисту прав і законних соціальних, економічних, творчих, культурних, екологічних, трудових та інших інтересів, які не суперечать законодавству України, цієї громадської організації та її членів у судах усіх рівнів і ланок, перед фізичними та юридичними особами, фізичними особами-підприємцями і суб`єктами владних повноважень; наказ Дніпропетровського міського управління юстиції від 15 жовтня 2014 року

№ 381 про прийняття повідомлення про утворення ГО «ДНПГО» відповідно до статті 16 Закону України «Про громадські об`єднання»; витяг з протоколу

від 01 грудня 2014 року № 1 засідання Ради керівництва громадської організації стосовно вирішення питання про прийняття до лав членів

ГО «ДНПГО» ОСОБА_1; правовий висновок реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо відповідності законам України установчих документів, поданих на прийняття повідомлення про утворення Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» від 15 жовтня 2014 року про встановленнявідповідності установчих документів Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» вимогам чинного законодавства України.

У касаційній скарзі ДКС України звертає увагу на те, що ГО «ДНПГО» не має процесуальної правоздатності та не може бути представником позивача у суді.

Верховний Суд погоджується з цим аргументом касаційної скарги з огляду на таке.

Кожен має право на свободу об`єднання з іншими особами

(пункт 1 статті 11 Конвенції).

Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).

Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).

Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга та третя статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України). Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до останнього, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 вказаного Закону).

За загальним правилом примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених зазначеним Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Однак, виконання судових рішень може здійснюватися органами та установами, які не є органами примусового виконання (стаття 6 цього ж Закону).

Так, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Учасниками виконавчого провадження є, зокрема, сторони та представники сторін (частина перша статті 14 Закону України «Про виконавче провадження»).

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша і друга статті 15 вказаного Закону).

Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника (частина перша статті 38 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто (частина перша статті 16 Закону України «Про виконавче провадження»).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами(частина перша статті 44 ЦПК України).

Установлено, що ГО «ДНПГО» у цій справі діє в інтересах позивача. Стосовно самопредставництва, то ГО «ДНПГО» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (статті 45 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 40 ЦПК України 2004 року представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

При тлумаченні положень Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VІ «Про громадські об`єднання», Конституційний Суд України в Рішенні від 28 листопад 2013 року № 12-рп/2013 вказав на те, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах і якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Отже, з метою забезпечення інтересів правосуддя, виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України 2004 року не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження

№ 14-52цс19).

Ці вимоги законодавства щодо представництва у цивільному процесі є чіткими та передбачуваними для ОСОБА_1 і ГО «ДНПГО».

При цьому, членство в громадській організації само по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва та наявність необхідних належним чином оформлених та завірених уповноважуючих документів. За відсутністю такої згоди та необхідних документів, громадська організація не може бути допущена судом до здійснення функцій процесуального представника.

Та обставина, що основною метою та завданням організації є допомога у реалізації громадянам своїх прав та законних інтересів не може свідчити про наявність у організації цивільної процесуальної правоздатності у цій справі.

У матеріалах справи відсутні будь-які належним чином оформлені та завірені документи, що надають відповідні повноваження.

Крім того, з наявної в матеріалах справи заяви про ознайомлення з матеріалами справи вбачається, що ОСОБА_1 називає себе представником ГО «ДНПГО», однак уповноваження позивача «представляти інтереси цієї громадської організації та членів громадської організації, в тому числі своїх законних інтересів як члена громадської організації» не відповідає закону, оскільки особа не може за довіреністю від іншого суб`єкта представляти у суді свої ж інтереси (а. с. 129).

Верховний Суд вважає, що у разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність під час виконання судового рішення для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов`язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень

(статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року). Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі.

Суди у цій справі не виконали зазначені вимоги процесуального закону щодо ГО «ДНПГО», яка не може бути представником позивача у суді, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень (близьких за змістом висновків щодо ГО «ДНПГО» дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 27 жовтня 2015 року у справі № К/800/9342/15,

від 30 березня 2017 року у справі № К/800/3976/15, від 31 березня 2017 року у справі № К/800/9869/17, від 12 травня 2017 року у справі № К/800/15749/17, від 31 травня 2017 року у справі № К/800/17993/17, від 15 серпня 2017 року у справі № К/800/27723/17 та у справі № К/800/27919/17, від 07 вересня

2017 року у справі № К/800/29382/17, від 07 вересня 2017 року у справі № К/800/29105/17, від 23 жовтня 2017 року у справі № К/800/34089/17).

Отже, суд першої інстанції належно не дослідив питання можливості ГО «ДНПГО» представляти інтереси позивача. Вказане порушення суд апеляційної інстанції не виправив.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, не залишивши скаргу без розгляду за наявності для цього підстав, допустили порушення приписів процесуального закону.

Щодо вирішення питання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ДКС України також посилається на те, що розгляд цієї скарги має відбуватися за правилами КАС України.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Колегія суддів, вивчивши касаційну скаргу, дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України, так як ДКС України, оскаржуючи судові рішення не обґрунтовує порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

З огляду на встановлені вище істотні порушення норм процесуального права, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому судові рішення у справі необхідно скасувати, а скаргу ГО «ДНПГО» залишити без розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини третьої статті 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України).

У випадку, встановленому частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).

Керуючись пунктами 1 та 2 частини першої статті 257, статтею 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частиною першою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року скасувати.

Скаргу громадської організації «Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація» в інтересах члена організації ОСОБА_1, заінтересовані особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, на бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович