Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 199/802/16-ц

провадження № 61-24193св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (далі - Закон № 460-IX).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що 06 червня 2002 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була укладена угода про майбутній продаж домоволодіння на АДРЕСА_1 та сплачено суму авансового платежу у розмірі 1 000 дол. США.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 29 липня 2004 року уклали договір у вигляді розписки, за яким позивач передав останньому 6 500 дол. США

за придбане ним домоволодіння на

АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що у період з 2002 року до 2004 року він не мав можливості укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу спірного домоволодіння у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів у ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті відкрилася спадщина на домоволодіння на

АДРЕСА_1 , яку прийняла та оформила на своє ім`я дружина померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що більше 10 років він відкрито та добросовісно володіє домоволодінням на АДРЕСА_1 , у повному обсязі сплатив грошові кошти за спірне домоволодіння ОСОБА_4 , відповідач жодного разу не пред`являла до нього претензій щодо володіння та користування спірним майном.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на домоволодіння на

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2017 року (в складі судді Скрипник О. Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне домоволодіння увійшло до складу спадкового майна, право власності на яке визнано за спадкоємцями в 2013 році.

Оскільки позивач знав про необхідність оформлення права власності на спірне майно шляхом укладення догорів про відчуження цього майна, проте за життя ОСОБА_4 він таким правом не скористався, а за спадкоємцем після померлого ОСОБА_4 визнано право власності на 80/100 частини домоволодіння на

АДРЕСА_1 , що вбачається з рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі

№ 2-423/11, яке набрало законної сили, то відсутні правові підстави для задоволення позову.

Позивачем не доведено обставин, за наявності яких він може набути право власності на спірне майно відповідно до статті 344 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 80/100 домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А-2» з прибудовою літ. «а-1», житловою площею 57,3 кв. м, загальною площею 96,8 кв. м, ганку літ. «а», ганку літ. «а1», навісу літ. «Н», літньої кухні літ. «З», гаража літ. «Ж», зливної ями літ. «Ж», оглядової ями літ. «Ж», вбиральні літ. «Е», літнього душу

літ. «Д», хвіртки № 3, воріт № 4, 1/2 частини огорожі № 5, 1/2 частини огорожі № 6, 1/2 частини огорожі № 7, водо-колонки № 8, водо-колонки

№ 13, вимощення № 1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 767,62 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи той факт, що наявні всі умови набуття права власності за набувальною давністю, ОСОБА_1 має всі підстави для визнання за ним права власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю на підставі договору

від 06 червня 2002 року відповідно до частини третьої статті 344 ЦК України.

Крім того, як пояснив позивач в судовому засіданні, він продав свою квартиру і оселився у спірному будинку в 2004 році, іншого житла у нього немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на час укладення угоди про завдаток та угоди у вигляді розписки про сплату коштів за будинок, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, право власності на спірне домоволодіння не було зареєстроване за ОСОБА_4 та він не набув права власності на це майно, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Дніпропетровське МБТІ») та рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі № 2-423/11. Про вказані обставини позивач знав під час укладення вказаних договорів.

Відповідач не була присутня при укладанні вказаних вище угод та не давала свою згоду як дружина та співвласник на продаж спірного будинку, який було збудовано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 під час подружнього життя за спільні кошти, а не набуто у спадок останнім, як зазначає позивач. Такої згоди не давав і ОСОБА_3 , якому належить 20/100 частина вказаного домоволодіння та який має першочергове право на придбання вказаного майна у разі його відчуження співвласником.

У подальшому відповідач дізналася, що між позивачем та

ОСОБА_4 існувала домовленість про продаж домоволодіння на АДРЕСА_1 за 15 000 дол. США, про що були написані відповідні розписки. Після оформлення правовстановлюючих документів на будинок на відповідача, остання пропонувала

ОСОБА_1 укласти у належній формі договір купівлі-продажу житлового будинку та розрахуватись за спірне майно, проте він відмовився від вчинення таких дій та намагається позбавити відповідача її власності, що є неприпустимим.

Висновок апеляційного суду, що ОСОБА_4 отримав від

ОСОБА_1 завдаток у розмірі 6 550 дол. США у присутності відповідача, не підтверджується матеріалами справи.

Поза увагою апеляційного суду залишилися висновки, викладені у рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 15 травня 2013 року у справі № 2-423/11, яке набрало законної сили, що за ОСОБА_4 визнано право забудовника.

Позивач проживав у спірному будинку з дозволу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як тимчасовий мешканець, тому за ним не можна визнати право власності за набувальною давністю. Позивач не володів спірним будинком, а проживав у ньому та користувався цим майном.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що судом апеляційної інстанції у своєму рішенні правильно встановлено та прийнято до уваги факти та обставини, які були викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Матеріалами справи підтверджено, що 06 червня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали угоду, відповідно до якої останній отримав завдаток у розмірі 5 300 грн, що еквівалентно 1 000 дол. США, у рахунок належних до сплати грошових коштів у розмірі 40 810 грн, що еквівалентно 7 700 дол. США, за майбутній продаж за договором купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 .

Крім того, 29 липня 2004 року ОСОБА_4 отримав від позивача авансовий платіж у розмірі 6 550 дол. США за майбутній продаж вищевказаного житлового будинку. Вказаний договір був укладений у присутності відповідача.

ОСОБА_1 29 липня 2004 року оселився в спірному домоволодінні, тому набув на нього право власності за набувальною давністю.

Інший учасник справи не скориставсь своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

12 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 червня 2002 року ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 уклали угоду, відповідно до якої останній отримав від позивача завдаток у розмірі 5 300 грн, що еквівалентно 1 000 дол. США у рахунок належних до сплати суми грошових коштів у розмірі 40 810 грн, що еквівалентно 7 700 дол. США, на придбання за договором купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 29 липня 2004 року отримав від ОСОБА_1 авансовий платіж у розмірі 6 550 дол. США за продаж житлового будинку

АДРЕСА_2 , що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_4

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , договір купівлі-продажу спірного домоволодіння між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено не було.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Єдиною спадкоємицею першої черги за законом є його дружина ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок літ. «А-2» та господарські будівлі в домоволодінні АДРЕСА_1 не видавалось, оскільки за померлим не була проведена реєстрація права власності.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі № 2-423/11, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_5 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2 , як за забудовником право власності на 20/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як за забудовником право власності на 80/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 20/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 80/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1

в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказаним рішенням суду встановлено, що відповідно до рішення Виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 08 лютого 1980 року ОСОБА_4 дозволено будівництво житлового будинку у домоволодінні АДРЕСА_2 .

Приймальною комісією виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради 18 серпня 2000 року складено акт приймання індивідуального житлового будинку літ. «А-2» на АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Квартирного комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради ОСОБА_1 з 29 липня

2004 року проживає на АДРЕСА_2 .

Згідно з розпискою від 29 липня 2004 року ОСОБА_1 зобов`язався на першу вимогу повернути ОСОБА_4 3 450 дол. США за продаж будинку на АДРЕСА_2 .

За змістом розписки від 31 жовтня 2004 року ОСОБА_1 зобов`язався повернути ОСОБА_4 2 710 дол. США за продаж будинку на

АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа КП «Дніпропетровське МБТІ» від 06 листопада

2002 року реєстрація права власності на домоволодіння на

АДРЕСА_1 не проводилася.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на домоволодіння на

АДРЕСА_1 за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до

статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Разом з тим, позивач вказував, що він заволодів спірним майном на підставі укладеної між ним та ОСОБА_4 угоди про майбутній продаж домоволодіння та розписки від 29 липня 2004 року про отримання останнім коштів за це домоволодіння.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

При цьому у позовній заяві ОСОБА_1 указував, що оформити належним чином договір купівлі-продажу спірного майна він не мав можливості, оскільки ОСОБА_4 на момент укладення вказаних вище правочинів у 2002-2004 роках не набув права власності на спірне майно.

Позивач також вказував, що він розумів, що користується чужою власністю, оскільки договір купівлі-продажу вказаного майна так і не було укладено.

Вказані обставини також підтверджені зібраними у справі доказами та рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі № 2-423/11, яке набрало законної сили.

Крім того, відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Разом з тим, позивач знав про перебування ОСОБА_4 в шлюбі з відповідачем та про наявність у неї права на спадщину після померлого чоловіка.

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має правовий режим об`єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Разом з тим, відповідно до листа КП «Дніпропетровське МБТІ»

від 06 листопада 2002 року реєстрація права власності на домоволодіння на

АДРЕСА_1 не проводилася.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних вище умов у сукупності.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі № 2-423/11, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на 20/100 частин та 80/100 частин, відповідно, домоволодіння

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не відмовлялася від свого права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 і заперечувала проти визнання права власності на це майно за позивачем.

Укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 угоди про завдаток та угоди у вигляді розписки про сплату коштів за будинок, а також проживання останнього у цьому будинку не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами

статті 344 ЦК України.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність усіх правових підстав для застосування статті 344 ЦК України, у тому числі частини третьої вказаної норми, оскільки позивач не заволодів спірним майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення.

Суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд всупереч нормам процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Отже, апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції за встановлених ним обставин, переоцінив зібрані у справі докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого

2018 року скасувати, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська